Рішення № 87988974, 28.02.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2020 року м. Київ № 640/20124/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (надалі - відповідач, ГУ МВС) про зобов`язання вчинити певні дії шляхом внесення змін, викладених в наказі від 17.08.20018 року №31 о/с, формулювання причини звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 начальника сектору охорони громадського порядку 4-ого відділу міліції (з обслуговування центрального району міста) Шевченківського районного управління зі служби в міліції та зазначити, що вказане звільнення відбулось: «згідно з пунктом 9 розділу ХІ Закону України «Про національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 17.11.2018 року в запас Збройних сил України (з постановкою на військовий облік) за пунктом 64 «з» (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства і відомства (організації)). Підстава: рапорт ОСОБА_1 від 06.11.2015 року.

Відшкодувати ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що зміна формулювання причин звільнення повинно в повній мірі відновити порушене його право на працевлаштування, зокрема на службі в Національній поліції. При цьому зазначає, що в силу положень Закону України «Про національну поліцію» позивачем подано рапорт про його переведення на службу в поліцію, проте, відповідачем зазначений факт проігноровано та не прийнято до уваги, що потягло за собою прийняття незаконного наказу про звільнення. На думку позивача, жодних підстав звільняти його з ОВС за п.64 «г» (через скорочення штатів) не було.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2018 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву та всі докази на його підтвердження, які наявні у відповідача.

22 грудня 2018 року представник відповідача надіслав до суду письмовий відзив на позов, в якому зазначає, що в даному випадку позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та задоволенню не підлягають, оскільки позивача попереджено про звільнення через скорочення штатів в силу Закону України «Про Національну поліцію». Крім того, вважає, що оскільки позивач не надав жодного листа чи іншого документу міністерства, центрального органу виконавчої влади, установи, організації тощо, який би свідчив, що він має намір перейти на роботу чи службу до такого органу та відповідний орган має Д.В. на роботу чи службу, у нього, як у роботодавця, не виникло обов`язку щодо вжиття заходів для працевлаштування працівника в новоутвореній установі.

Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Позивач - ОСОБА_1 , з 01.09.2007 року перебував на службі в ОВС України.

Наказом начальника ГУ МВС України в м. Києві №1017 о/с від 06.11.2015 року старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 , начальника сектору охорони громадського порядку 4-го відділу міліції (з обслуговування центрального району міста) Шевченківського РУ було звільнено з 06.11.2015 року за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС та згідно з пунктами 10 та 11 розділу 11 Закону України «Про національну поліцію».

Не погодившись із звільненням з органів внутрішніх справ, позивач раніше звертався до суду. Так, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.02.2017 року по справі №826/25892/15 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС України в м. Києві №1017 о/с від 06.11.2015 року «Щодо особового складу» в частині звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника сектору охорони громадського порядку 4-го відділу міліції (з обслуговування центральної частини міста) Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві. Зобов`язано виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу. Допущено негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць (а.с.14-17).

На виконання вище зазначеної постанови суду головою ліквідаційної комісії ГУ МВС видано наказ №14 о/с, яким поновлено ОСОБА_1 на посаді.

В подальшому, 23.03.2017 року ГУ МВС видано наказ №15 о/с, згідно якого ОСОБА_1 звільнено зі служби в міліції з 06.11.2015 року з тих же самих підстав, які були предметом розгляду у справі №826/25892/15, а саме: за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС та згідно з пунктами 10 та 11 розділу 11 Закону України «Про національну поліцію».

Не погодившись із наказом №15 о/с позивач вдруге звернувся до суду. В результаті розгляду справи №826/5087/17 постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2017 року та постановою Верховного суду від 23.05.2018 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС України в м.Києві від 23.03.2017 року №15 о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби в міліції з 06.11.2015 року. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника сектору охорони громадського порядку 4-ого відділу міліції (з обслуговування центральної частини міста) Шевченківського РУ ГУ МВС України в місті Києві. Зобов`язано ГУ МВС України в місті Києві виплатити позивачу суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 22 243,32 грн. Допущено негайне виконання постанови в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в сумі 3 707,22 грн. Зобов`язано ГУ МВС України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 22 243,32 грн.

В задоволені позовних вимог в частині стягнення з відповідача моральної шкоди - відмовлено.

Також відмовлено у задоволені позову в частині вимоги про зобов`язання ГУ МВС України в м.Києві після поновлення звільнити старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 , начальника сектору охорони громадського порядку 4-ого відділу міліції (з обслуговування центральної частини міста) Шевченківського районного управління зі служби в міліції на підставі пункту 9 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» за пунктом 64 «з» (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації) - за передчасністю зазначених вимог.

Вказані обставини підтверджені матеріалами справи і сторонами не заперечуються.

Підставою спору позивач зазначає недотримання відповідачем порядку звільнення за скороченням штату за відсутністю пропозиції іншої посади та відсутність розгляду його рапорту від 06.11.2015 року. Стосовно можливості подальшого використання на службі позивач заявляє вимоги про зобов`язання відповідача розглянути його рапорт від 06.11.2015 року про звільнення у зв`язку з переходом на службу до Національної поліції. Позивач звертає увагу, що факт подачі такого рапорту встановлений судами при розгляді адміністративних справ за його позовами і не потребує доказування відповідно до ч.4 ст.78 КАС України.

З цього приводу суд зазначає, що факт подачі позивачем рапорту 06.11.2015 року встановлений судовими рішеннями, які набрали законної сили, та не заперечується сторонами у справі. Водночас, відповідно до частини 7 статті 78 КАС України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Крім того, судовими рішеннями неодноразово встановлено, що звільнення позивача відбулося з порушенням норм чинного законодавства, зокрема Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою КМ УРСР від 29.07.1991 №114.

Тому, розглядаючи позовні вимоги у зазначеній частині (щодо зобов`язання відповідачів розглянути рапорт від 06.11.2015 року та внести зміни у формулювання причин звільнення, суд звертає увагу на зміст рапорту, в якому позивач просить звільнити його з органів внутрішніх справ за пунктом 64 «з» (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації) згідно з пунктом 9 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 6 листопада 2015 року. Вказаний рапорт поданий начальнику ГУ МВС України в місті Києві (а.с.18).

З урахуванням змісту вказаного рапорту суд зазначає, що у ньому немає прохання про переведення чи призначення на посаду до Національної поліції України.

В силу зазначених вище норм пунктів 9 і 10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VІІІ рапорт позивача від 06.11.2015 року міг бути реалізований для переведення на іншу посаду в структурі Національної поліції України лише до 06.11.2015 року включно, оскільки саме до цієї дати мало бути вирішено питання стосовно подальшого проходження служби діючими співробітниками міліції. Вказані норми є імперативними та містять граничний строк для вирішення питання прийняття на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими.

Крім того, на цей час, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730, утворені територіальні органи Національної поліції України, які є юридичними особами публічного права.

За приписами статті 47 Закону №580-VІІІ призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України.

У разі проведення конкурсу для визначення кандидата для призначення на відповідну посаду призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції згідно з номенклатурою посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України, та відповідно до результатів конкурсу.

Відповідно до статті 48 Закону №580-VІІІ призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.

Отже, для призначення на посаду поліцейського у підрозділ Національної поліції України позивач не позбавлений права звернутися до відповідного органу Національної поліції України в порядку, визначеному Законом №580-VІІІ.

Станом на час розгляду справи позивачем не зазначено та не доведено відповідними доказами, що він звертався саме до уповноваженого органу Національної поліції України із заявами про його призначення на посаду поліцейського.

Посилання позивача про своє бажання продовжувати службу в органах МВС України чи в органах Національної поліції України, а також його доводи про фактичне невиконання судових рішень про поновлення на роботі, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи.

Крім того, з матеріалів справи випливає, що ані після звернення до негайного виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва в частині поновлення на попередній посаді, ані після набрання законної сили цим рішенням у вказаній частині постановою Київського апеляційного адміністративного суду, позивач до виконання своїх службових обов`язків не приступив, в розпорядження свого безпосереднього керівника не прибув.

Суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що відповідач повинен був звільнити позивача за пп.«з» п. 64 (у зв`язку з переходом на роботу (службу) в інші міністерства) згідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС з одночасним призначенням на рівнозначну посаду в ГУ НП м. Києва, а не за пп. «г» п. 64 вказаного положення, з огляду на наступне.

Так, відсутність посад, які заміщуються особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та цивільного персоналу в ліквідованих територіальних органах, унеможливлює подальше використання цих осіб на службі (роботі) в органах внутрішніх справ.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до ст.49-2 Кодексу законів про працю України та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, з позивачем проведено заходи з попередження про наступне його вивільнення через скорочення штатів; проведена роз`яснювальна робота щодо неможливості подальшого використання на службі (роботі) в органах внутрішніх справ, роз`яснено його право взяти участь у конкурсі на зайняття вакантних посад, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції відповідно до Закону України «Про Національну поліцію», за результатами якого щодо особи, яка визнана переможцем конкурсу, приймається рішення про звільнення у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства і відомства (організації).

Законом України «Про Національну поліцію», зокрема Розділом VI, регламентовано порядок прийняття на службу до поліції, відповідно до якого призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України, тобто вирішення питання щодо прийняття особи на службу до поліції належить до дискреційних повноважень зазначених суб`єктів влади.

Отже, скорочення проведено з дотриманням встановленої законодавством процедури та за наявності законних підстав.

Позивач не скористався правом бути прийнятим на службу в поліцію у встановленому Законом України «Про Національну поліцію» способом - шляхом проходження конкурсу.

Тільки конкурсна комісія наділена повноваженнями встановлювати відповідність вимогам кандидата на вакантну посаду поліцейського (можливість використання на службі в поліції), однак, позивачем не було подано документів на розгляд конкурсної комісії ГУНП у м. Києві, що свідчить про бездіяльність самого позивача.

З огляду на вищевикладене слід зазначати, що оскільки позивача не було визнано переможцем конкурсу, то неможливо було прийняти рішення про звільнення позивача у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства і відомства (організації) тощо.

Підсумовуючи все вищевикладене, колегія судді приходить до висновку про необґрунтованість адміністративного позову і відсутність підстав для його задоволення.

Тим більше, що питання подальшого проходження служби в органах поліції ОСОБА_1 вирішено роботодавцем, повідомлено про ліквідацію органів міліції, які не передбачають правонаступництва. Однак, у зв`язку з відмовою позивача ознайомлюватися з вказаним попередженням про ліквідацію ГУ МВС у м. Києві, повне скорочення штатів, та подальше звільнення ОСОБА_1 , відповідачем складено Акт про відмову від підпису попередження від 14.06.2018 року

Суд також відхиляє посилання позивача щодо протиправності дій відповідача щодо не встановлення відповідачем відповідності/не відповідності його для проходження служби в поліції, оскільки відповідно до Закону «Про Національну поліцію», положення Про ГУ МВС у м. Києві такими повноваженнями ГУ МВС в місті Києві (її ліквідаційна комісія) не наділена, а вказану відповідність осіб, які бажають проходити службу в поліції та подали відповідні документи встановлюють Атестаційні комісії відповідних рівнів.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 попереджено про можливе майбутнє звільнення згідно п.п. «г» п.64 (скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС, йому запропоновано ознайомитись та підписати попередження, однак позивач відмовився, про що складено акт від 14.06.2018 року, з яким також відмовився ознайомлюватися. ОСОБА_1 роз`яснено про неможливість подальшого використання його на службі в ОВС (відповідно до листа МВС України від 31.10.2018 року №7447/05/22-2018 «Про проблемні питання проходження служби колишніми працівниками міліції, поновленими судами на службі в ОВС». Також роз`яснено право взяти участь у конкурсі на зайняття вакантних посад, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції відповідно до Закону України «Про Національну поліцію», за результатами якого щодо особи, яка визнана переможцем конкурсу, приймається рішення про звільнення у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства і відомства (організації). Також роз`яснено його право взяти участь у конкурсі на зайняття вакантних посад, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції відповідно до Закону України «Про Національну поліцію».

Таким чином, зазначений позивачем рапорт не може бути реалізований і в частині зазначеної в ньому дати - 6 листопада 2015 року, з якої позивач пов`язує своє бажання бути переведеним до органів Національної поліції України, оскільки судовими рішеннями він поновлений на посаді заступника начальника міськвідділу - начальника міліції громадської безпеки начальника сектору охорони громадського порядку 4-ого відділу міліції (з обслуговування центрального району міста) Шевченківського РУ ГУ МВС України в місті Києві з 06 листопада 2015 року.

Також, позивач не скористався правом бути прийнятим на службу в поліцію у встановленому Законом України «Про Національну поліцію» порядку, хоча відповідачем було повідомлено про таку можливість, шляхом проходження конкурсу.

З огляду на чинне законодавство України, рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року за №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України (далі -КЗпП), у якому визначені основні трудові права працівників.

Відповідно до ч.3 ст.235 КЗпП у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Також судом враховуються роз`яснення, що зазначені у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року №9.

В абзаці другому пункту 18 постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 1992 року №9 роз`яснено, що суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

Таким чином, заявляючи позовні вимоги у справах №826/25892/15, №826/5087/17 позивач обрав спосіб захисту порушеного права саме шляхом поновлення на попередній посаді, а не переведення чи призначення на посаду поліцейського, а позовні вимоги про зміну формулювання причин звільнення є похідними від того, чи можливо реалізувати рапорт ОСОБА_1 в частині його переведення на службу до Поліції, викладених в наказі від 17.08.20018 року №31 о/с, у задоволенні якої відмовлено, і, відповідно, також не підлягають задоволенню. Тим більше, що позивачу було відмовлено у задоволені позову, у справі №826/5087/17, в частині вимоги про зобов`язання ГУ МВС України в м.Києві після поновлення звільнити старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 , начальника сектору охорони громадського порядку 4-ого відділу міліції (з обслуговування центральної частини міста) Шевченківського районного управління зі служби в міліції на підставі пункту 9 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» за пунктом 64 «з» (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації).

Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України та може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст.295-297 КАС України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Смолій