Рішення № 87988852, 20.02.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2020 року м. Київ № 640/18521/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного Фонду України в м. Києві

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного Фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 , за період з травня 2018 року по липень 2018 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з травня 2018 року по липень 2018 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів;

- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.

Ухвалою суду від 02.10.2019 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є пенсіонером та до травня 2018 року, отримував належні йому пенсійні виплати, проте, з травня 2018 року по липень 2018 року відповідач неправомірно припинив виплату такої пенсії.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача послався на те, що позивачу припинено виплату пенсії з травня 2018 року, в подальшому, виплату пенсії поновлено, а кошти, які не виплачені з травня по липень 2018 року, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 є пенсіонером, отримує пенсію за вислугу років, що підтверджено пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 .

Відповідно до довідки від 06.06.2018 року № 1133 ОСОБА_1 взято на облік як особу, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, за адресою: АДРЕСА_1 .

З 01.05.2018 по 31.07.2018 припинено виплату пенсії позивачу з підстав отримання Пенсійним фондом України відомостей зі списку на внутрішньо переміщених осіб, які виїхали понад 60 днів до дати контрольної перевірки згідно даних інтегрованої міжвідомчої інформаційно - телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний контроль, зафіксовано перетин позивачем державного кордону, напрямок перетину-«виїзд».

Листом від 24.09.2019 року №209589/02/Д-11793 відповідач повідомив, що виплату пенсії поновлено на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам з липня 2018 року, проте, кошти, які не виплачені з травня 2018 року по липень 2018 року, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністром України.

Вважаючи дії відповідача щодо невиплати позивачу пенсії протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлені Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (Закон № 1706-VII).

Відповідно до ст.4 Закону №1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до статті 7 цього Закону для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення та на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова КМУ №637) встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

Відповідно до п.6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 (далі - Порядок №509) довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 р., яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.

У ході розгляду справи судом встановлено, що довідка про взяття позивача на облік як внутрішньо переміщеної особи діє безстроково і є дійсною, чим підтверджується факт перебування позивача на обліку за місцем перебування.

Пунктом 1 Постанови КМУ №637 визначено, що припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об`єднаними управліннями згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам".

Відповідно до п.п.2 п.12 Порядку № 365 соціальні виплати припиняються у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї.

Отже, належним доказом, який би підтверджував факт відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування відповідно до вимог Порядку №365 є акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї внутрішньо переміщеної особи.

Однак, копії такого акта обстеження матеріально-побутових умов сім`ї позивача відповідачем не надано, що свідчить про відсутність підстав для припинення виплати пенсії позивачу, передбачених Порядком №365, на які посилається відповідач.

Водночас, суд звертає увагу на наступе.

Право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості, гарантоване громадянам України ч. 1 ст. 46 Конституції України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

У преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, які визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, зокрема: умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Отже, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами, а тому до застосування підлягають вимоги ст.49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а не Постанови КМУ №365.

У ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду. Зокрема визначено, що виплата пенсії припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Цей перелік є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Жодних доказів на підтвердження наявності передбачених ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV підстав для припинення виплати пенсії позивачу відповідачем не надано.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для припинення виплати пенсії позивачу стало з`ясування наявності підстав щодо скасування дії довідки внутрішньо-переміщеної особи, згідно отриманих Пенсійним фондом України відомостей зі списку на внутрішньо переміщених осіб, які виїхали понад 60 днів до дати контрольної перевірки згідно даних інтегрованої міжвідомчої інформаційно - телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний контроль, зафіксовано перетин позивачем державного кордону, напрямок перетину-«виїзд».

Суд зазначає, що Законом № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії, як з`ясування наявності підстав щодо скасування дії довідки внутрішньо-переміщеної особи. Як свідчить аналіз положень Закону №1058- IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.

Отже, з`ясування наявності підстав щодо скасування дії довідки внутрішньо-переміщеної особи не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а тому суд приходить до висновку, що виплата пенсії позивачу була припинена відповідачем без законних на те підстав.

Згідно з частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до правового висновку Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст.1 Першого протоколу.

У справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд вказав, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 рішення).

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивачки на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.12.2017 було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 у зразковій справі № Пз/9901/20/18 (805/402/18) і в силу положень ч.3 ст. 291 КАС України враховані при розгляді даної справи, яка відповідає ознакам типової.

Стосовно доводів відповідача, що суми виплат пенсії, які не виплачені позивачу, будуть виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України з моменту його прийняття, з посиланням на приписи підзаконних нормативно-правових актів, зокрема, постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25 квітня 2018 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365», а тому підстав для виплати зарахованої позивачу пенсії у відповідача немає, суд зазначає наступне.

Як свідчить аналіз положень Закону України від 09.07.2003 №1058-IV, припинення виплати пенсії можливо лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.

Постанова Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335 не є законом, а тому зазначений підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

При цьому, суд зауважує, що право приймати закони, вносити до них зміни належить виключно Верховній Раді України і не може передаватися іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі: Конституції України і повинні відповідати їй.

Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян Кабінету Міністрів України Верховною Радою України не надано.

З огляду на вищенаведені норми та встановлену в ході розгляду справи протиправну бездіяльність відповідача щодо невиплати заборгованості з виплати пенсії, яка утворилась внаслідок неправомірних дій відповідача, суд приходить до висновку про те, що відповідач протиправно не здійснює виплату заборгованості, а відсутність певного механізму виплати такої заборгованості не є правовою підставою для її невиплати.

Стосовно позовних вимог в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії за період з травня 2018 року по липень 2018 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

У відповідності до частини 2 статті 46 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (надалі - Закон України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (надалі - Порядок № 159).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до 2 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Враховуючи, що заборгованість з виплати пенсії позивачу виникла з вини відповідача, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з травня 2018 року по липень 2018 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням ріщенням суду в даній адміністративній справі суд зазначає наступне.

У відповідності до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень суд може під час ухвалення рішення у справі. Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

Тобто зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом, а не обов`язком суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, а тому, з урахуванням встановлених обставин справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у даній справі.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що позивача звільнено від сплати судового збору, а матеріалами справи не підтверджено понесення іншими учасниками справи судових витрат, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розподілу судових витрат між сторонами.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії шкоди - задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 , у період з травня 2018 року по липень 2018 року протиправною.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за період з травня 2018 року по липень 2018 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.В. Смолій