Рішення № 87988758, 03.03.2020, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2020 р. м. Чернівці справа № 824/1586/19-а

Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Левицький В.К., розглянув у за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Управління Державної Казначейської служби України у м. Чернівцях Чернівецької області про зобов`язання вчинити дії.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, оформлену листом від 19.11.2019 р. № 32207/04, якою відмовлено їй, ОСОБА_1 , в задоволенні заяви від 11.11.2019 р.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області звернутися з поданням, до відповідного органу Управління Державної Казначейської служби України про повернення їй, ОСОБА_1 , збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, з операцій купівлі - продажу нерухомого майна у розмірі 7560,00 грн, сплаченого згідно з квитанцією від 25.04.2014 р. № 228.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що 25.04.2014 р. ним було укладено договір купівлі-продажу квартири, який посвідчено нотаріусом Кривцовою К.Т. та зареєстровано в реєстрі за №4798, згідно якого він придбав квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Оскільки, відповідно до положень Закону України "Про нотаріат" однією з підстав для відмови у вчиненні нотаріальної дії є невнесення встановлених законодавством платежів пов`язаних з її вчиненням особою, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, він був змушений сплатити збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об`єкта купівлі-продажу, що становить 7560,00 грн, хоча житло придбавалось ним вперше.

Позивач також зазначає, що Законом України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування" передбачені підстави звільнення від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, у т.ч.: від сплати вказаного збору звільняються громадяни, які придбавають житло і перебувають у черзі одержання житла або придбавають житло вперше.

У зв`язку з наведеним, позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області з вимогою про вчинення дій щодо повернення сплаченого ним збору на обов`язкове державне пенсійне страхування. Однак, відповідач відмовив у задоволенні заяви, оскільки не передбачено визначення осіб, які придбавають житло вперше.

Одержавши зазначену відповідь про відмову у поверненні коштів, позивач вважає, що вказані дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області обмежують його права, передбачені Конституцією та законами України.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 24.12.2019 р. відкрито провадження у адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

Крім того, вказаною ухвалою залучено до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Управління Державної Казначейської служби України у м. Чернівцях Чернівецької області.

Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі - відповідач) подало до суду відзив на адміністративний позов, у якому вказувало, що оскільки не володіє інформацією щодо прав власності громадян на нерухоме майно, повідомило позивача про те, що законодавством не передбачено порядку визначення осіб, які придбавають житло вперше.

Відповідач зазначав, що до заяви позивачем не було надано жодного документу, який би підтверджував те, що він придбав житло і перебував у черзі на одержання житла або придбав житло вперше.

Враховуючи положення Закону України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування", відповідач вважає, що право на отримання пільги надається у вигляді звільнення від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування або на повернення такого зайво сплаченого збору за умови наявності у громадянина доказів, що такий громадянин перебуває у черзі на одержання житла або придбаває житло вперше.

Крім того, відповідач звернув увагу на те, що органи Пенсійного фонду не наділені повноваженнями щодо визнання особи такою, що придбаває житло вперше або під час придбання житла перебувала у черзі на отримання житла.

З огляду на наведене, відповідач вважає, що позовні вимоги є безпідставними та такими, що не відповідають вимогам законодавства України, яке регулює порядок справляння та використання збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Управління Державної казначейської служби України у м. Чернівцях Чернівецької області (далі - третя особа) подало до суду письмові пояснення, у яких, посилаючись на норми ст. ст. 43, 45 Бюджетного кодексу України та Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного чи місцевих бюджетів вказало, що підставою для повернення помилково або надмірну зарахованих до бюджету коштів є подання наступних документів: заяви платника, подання органу, що контролює справляння коштів до відповідного бюджету. На підставі наведеного, третя особа просила суд у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Позивач скористався правом, передбаченим ст. 163 КАС та подав відповідь на відзив.

З`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

25.04.2014 р. між ОСОБА_3., ОСОБА_4., ОСОБА_3., ОСОБА_2 . та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) укладено договір купівлі-продажу квартири, на умовах якого позивач придбав квартиру під АДРЕСА_1 загальною площею 99,9 кв.м, житловою площею 52,5 кв.м, що знаходиться у житловому будинку АДРЕСА_1 (а.с. 18, 19).

Пунктом 3 договору купівлі-продажу зазначено, що продаж квартири вчинено за 756005,00 грн.

Відповідно до п. 9 договору купівлі-продажу, право власності на квартиру у позивача виникає з моменту його державної реєстрації відповідно до ст. 334 Цивільного кодексу України.

В п. 11 договору купівлі-продажу зазначено, що збір на обов`язкове пенсійне страхування в розмірі 1% від вартості об`єкту даного договору, сплата якого передбачена Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про збір на обов`язкове пенсійне страхування", позивачем внесений при оформленні даного договору.

Вказаний договір купівлі-продажу посвідчено приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Кривцовою К.Т. та зареєстрований в реєстрі за № 4798 (а.с. 19 на звороті).

Дослідженням квитанції від 25.04.2014 р. № 228 встановлено, що 25.04.2014 р. позивач здійснив сплату збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій з купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об`єкта купівлі-продажу, що становить 7560,00 грн. Сплата збору проведена позивачем на такі реквізити: отримувач Чернівецьке УК/м.Чернівці/24140500; код отримувача 37978173; рахунок отримувача: 31118156024002; код банку отримувача: 899998; банк отримувача: Казначейство України; призначення платежу: *;101; НОМЕР_1 збір з операцій придбавання (купівлі-продажу) нерухомого майна (а.с. 14).

Дослідженням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, судом встановлено, що квартира загальною площею 99,9 кв.м, житловою площею 52,5 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить позивачу на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, серія та номер: 4798, виданого 25.04.2014 р., видавник: приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Кривцова К.Т. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 12677486 від 25.04.2014 р. 13:21:35, приватний нотаріус Кривцова Крістіна Танасіївна, Чернівецький міський нотаріальний округ, Чернівецька область (а.с. 17).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта судом встановлено, що позивач володіє наступними об`єктами нерухомого майна, а саме:

- квартира, яка складається з трьох житлових кімнат, загальною площею 99,9 кв.м, житловою площею 52,5 кв.м; дата внесення державної реєстрації: 25.04.2014 р.; підстава виникнення права власності: договір купівлі - продажу 25.04.2014 р. серія та номер 4798, Кривцова К.Т. - приватний нотаріус приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу; форма власності: приватна; частка власності: 1; власник: ОСОБА_1 (а.с. 18, 18 на звороті).

- об`єкт нежитлової нерухомості (гараж) загальною площею 22,00 кв.м, за адресою : АДРЕСА_1 , підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, серія та номер: 20936, виданий 11.12.2014 р., видавник: приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Кривцова К.Т . ; форма власності: приватна; розмір частки: 1/1; власник: ОСОБА_1 .

11.11.2019 р. позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій повідомив про придбання ним квартири та сплату при цьому збору на обов`язкове державне пенсійне страхування у сумі 7560,00 грн. У зв`язку з наведеним та посилаючись на п. 1 ст. 9 Закону України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування", позивач просив вчинити дії щодо повернення йому сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування у сумі 7560,00 грн. До вказаної заяви позивач додав копію квитанції № 228 від 25.04.2014 р. (а.с. 15).

19.11.2019 р. відповідач листом за вх. №32207/04 направив на адресу позивача відповідь, в якій зазначив, що відповідно до законодавства, яке регулює сплату збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, визначено певні підстави, за наявності яких особи можуть бути звільнені від сплати збору з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Зокрема, п. 15-1 Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 р. №1740, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майнова рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Крім того, в листі відповідач зазначив, що Закон не передбачає визначення осіб, які придбавають житло вперше.

Окрім того, відповідач повідомив, що відповідно до ст. 43 Податкового кодексу України обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового забезпечення є подання платником податків заяви про таке повернення протягом 1095 днів з дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми (а.с. 16).

Вважаючи відмову відповідача щодо повернення збору на обов`язкове державне пенсійне страхування протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Законом, що визначає порядок справляння та використання збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, є Закон України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування" від 26.06.1997 р. № 400/97-ВР (далі - Закон №400/97-ВР в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону №400/97-ВР платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є: підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Відповідно до абзаців 2, 3 п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону №400/97-ВР нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об`єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України;

Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

Пунктом 8 ст. 2 Закону №400/97-ВР передбачено, що об`єктом оподаткування для платників збору, визначених п. 9 ст. 1 цього Закону, є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.

Збір на обов`язкове державне пенсійне страхування платники збору, визначені у частині другій цієї статті, сплачують до Пенсійного фонду України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ч. 1 ст. 3 Закону №400/97-ВР).

Платники збору, визначені п. п. 6, 7, 9 і 10 ст. 1 цього Закону, сплачують збір на обов`язкове державне пенсійне страхування на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Ці кошти в установленому порядку зараховуються до загального фонду державного бюджету і використовуються згідно із законом про Державний бюджет України (ч. 3 ст. 3 Закону №400/97-ВР).

Відповідно до п. 10 ст. 4 Закону № 400/97-ВР на обов`язкове державне пенсійне страхування встановлюються ставки збору в таких розмірах: для платників збору, визначених п. 9 ст. 1 цього Закону, - 1 відсоток від об`єкта оподаткування, визначеного п. 8 ст. 2 цього Закону.

Питання сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування" (Закону №400/97-ВР) регулюються Порядком сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 р. № 1740 "Про затвердження Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій" (далі - Порядок №1740 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно п. 15-1 Порядку №1740 збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об`єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.

Відповідно до п. 15-3 Порядку №1740 нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

Документом, що підтверджує сплату збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, є платіжне доручення платника збору про перерахування сум збору на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях Казначейства. Копія такого платіжного доручення зберігається в нотаріуса, який посвідчив договір.

Суми збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачуються платниками, зазначеними у пункті 15-1 цього Порядку, за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса.

Облік сум збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій ведеться відповідно до законодавства. Повернення помилково або надміру сплачених сум збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій здійснюється у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України та нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання, щодо повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету. Відшкодування сум збору на обов`язкове державне пенсійне страхування у разі повернення оператором стільникового рухомого зв`язку користувачу (споживачу) невикористаних ним коштів (частки) за попередньо оплачені послуги стільникового рухомого зв`язку, які він не отримував, здійснюється відповідно до пункту 15-16 цього Порядку (п. 18 Порядку №1740).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється лише за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Однак, громадяни, які придбавають житло вперше, не є платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Як зазначив позивач в адміністративному позові, підтвердженням факту придбавання ним житла вперше є інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта відносно зареєстрованих за позивачем на праві власності об`єктів нерухомого майна.

Судовим розглядом встановлено, що право власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у позивача виникло з 25.04.2014 р.

Суд звертає увагу на те, що будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростували твердження позивача про придбання ним житла вперше, чи свідчили би про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, відповідачем не надано, а судом не встановлено.

Стосовно відомостей, які містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо інших об`єктів нерухомого майна, якими володіє позивач на праві приватної власності, суд зазначає наступне.

За змістом положень п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону №400/97-ВР критерієм звільнення особи від сплати збору є саме придбання житла, а не його набуття у інший спосіб (дар, спадкування, приватизація та ін.).

З цього приводу суд зазначає, що платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Законом №400/97-ВР передбачено, що об`єктом оподаткування для платників збору, визначених п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону №400/97-ВР є вартість нерухомого майна, зазначена у договорі купівлі-продажу.

Таким чином, законодавець ототожнює поняття "придбання" та "купівля-продаж", оскільки збір сплачується лише з придбаного майна (набутого лише шляхом укладення договору купівлі-продажу).

Тому, виходячи з наведеного, набуття права власності на нерухоме майно на підставі свідоцтва про права на спадщину або договору дарування не охоплюється поняттям "придбання".

Крім того, суд зазначає, що в ст. 1 Закону №400/97-ВР використано словосполучення "придбавають майно вперше" для означення пільги зі сплати збору.

"Придбання майна" не є юридично визначеним терміном, проте його використання у законодавстві на відміну від більш широкого поняття "набуття майна", означає не будь-який спосіб набуття майна, а конкретний - купівля-продаж, тоді як набуття майна внаслідок приватизації, спадкування, дарування тощо поняттям "придбання майна" не охоплюється.

Вказаний висновок суд робить, зокрема, з огляду на використання вказаних двох понять у ст. 128, 129 Цивільного кодексу УРСР (чинному станом на час прийняття Закону України "Про збір на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"), ст. 328 Цивільного кодексу України.

Отже, станом на 25.04.2014 р. позивач згідно договору - купівлі продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , придбав житло вперше, відтак немає перешкод для застосування до нього пільги, передбаченої ст. 1 Закону №400/97-ВР.

Під час розгляду справи, відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів обов`язку у позивача щодо сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 .

Таким чином, суд прийшов до переконання, що 25.04.2014 р. позивач на підставі договору купівлі-продажу квартири вперше придбав житло - квартиру АДРЕСА_1 та при оформленні документів безпідставно сплатив збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій з купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об`єкта купівлі-продажу, що становить 7560,00 грн.

Отже, позивач має право на повернення суми сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування як помилково сплаченого, за відсутності обов`язку здійснити такий платіж.

Суд звертає увагу на те, що в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.

Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України про надання тлумачення терміну "придбавають житло вперше", що міститься у п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування", визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.

Ухвалою Конституційного Суду України № 29-у/2000 від 23.03.2000 р. відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.

За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб`єкта владних повноважень зобов`язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов`язана сплачувати збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 03.07.2018 р. у справі № 819/33/17 (№ К/9901/16175/18).

На думку суду, заперечуючи проти даного позову, саме відповідач зобов`язаний довести, що позивач придбав житло згідно з договором купівлі-продажу квартири від 25.04.2014 р. не вперше.

Відповідно до ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Під час розгляду даної справи суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини щодо застосування принципу "належного урядування", згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Оскільки саме держава не виконала свій обов`язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.

Таким чином, посилання відповідача на неможливість перевірки інформації щодо придбання житла конкретною особою вперше, як на підставу для відмови позивачу у поверненні помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, на думку суду, є необґрунтованим та безпідставним.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Бюджетного кодексу України обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Казначейське обслуговування бюджетних коштів передбачає:

1) розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, а також інших клієнтів відповідно до законодавства;

2) контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень бюджету, реєстрації взятих бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів та здійсненні платежів за цими зобов`язаннями;

3) ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання бюджетів з дотриманням національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в державному секторі та інших нормативно-правових актів Міністерства фінансів України;

4) здійснення інших операцій з бюджетними коштами.

Згідно ч. 2 ст. 45 Бюджетного кодексу України Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій.

Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі) визначається Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України 03.09.2013 р. № 787, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 р. за № 1650/24182 (далі - Порядок №787, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до абз. 1 п. 5 Порядку №787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.

Згідно абз. 2 п. 5 Порядку №787 подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України (далі - органи ДФС)) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.

Абзацом 5 п. 5 Порядку №787 передбачено, що подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

Згідно підпункту 2 п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 р. №215 (далі - Положення №215, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює, у т.ч.: повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Відповідно до п.п. 6 п. 4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 р. № 280 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань організовує, координує та контролює роботу територіальних органів щодо, у т.ч.: забезпечення надходжень від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, інших коштів, ведення обліку їх надходжень відповідно до законодавства.

Згідно підпункту 3 пункту 4 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 22.12.2014 р. № 28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 р. за № 40/26485 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань організовує роботу управлінь Фонду щодо забезпечення надходжень від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, інших коштів, ведення обліку їх надходжень та платників відповідно до законодавства.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 27.09.2010 р. № 21-2, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.10.2010 р. за № 988/18283, затверджено Порядок ведення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум платежів (далі - Порядок № 21-2, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 1.2 Порядку № 21-1 передбачено, що Порядком установлюється механізм здійснення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сум збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, сум штрафів та пені, що застосовуються до платників, на яких покладено обов`язок нараховувати, обчислювати та сплачувати страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - платники).

Згідно п. 7.2 Порядку № 21-1 суми помилково сплачених платежів зараховуються в рахунок майбутніх платежів або повертаються платникам на підставі заяви.

Оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом у спірних правовідносинах є територіальний орган Пенсійного фонду України, то саме на відповідача покладено обов`язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 245 КАС України наведено перелік рішень, які суд може прийняти у разі задоволення позову.

У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (ч. 3-4 ст. 245 КАС України).

Із змісту вказаних норм видно, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин у випадку, якщо своїми незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкт владних повноважень порушує такі права, свободи та інтереси осіб. Приблизний перелік способів захисту порушеного права в адміністративному судочинстві встановлено ст. 245 КАС України.

Статтею 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи повноваження суду при вирішенні справи, закріплені в ст. 245 КАС України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову шляхом зобов`язання відповідача сформувати та подати до органу Державної казначейської служби України відповідне подання про повернення позивачу сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 7560,00 грн, сплаченого згідно з квитанцією від 25.04.2014 р. № 228.

Суд при вирішенні справи враховує аналогічну правову позицію, викладену Верховним Судом, зокрема у постановах від 30.01.2018 р. у справі № 819/1498/17, від 31.01.2018 р. у справі № 819/1667/17, від 20.03.2018 р. у справі № 819/1249/17, від 19.06.2018 р. у справі № 607/14722/16-а, від 03.07.2018 р. у справі № 819/33/17, від 31.10.2018 р. у справі № 819/595/17, від 01.11.2018 р. у справі № 819/1353/17, від 13.12.2018 р. у справі № 813/969/17, від 14.11.2019 р. у справі № 819/442/17.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час судового розгляду справи відповідач як суб`єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність відмови позивачу у вчиненні дій щодо повернення сплаченого ним збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, тому позов підлягає задоволенню.

Стосовно твердження відповідача щодо пропущення позивачем шестимісячного строку на звернення до суду визначеного ст. 122 КАС України, суд зазначає наступне.

Частинами 1, 2 ст. 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Із прохальної частини позову видно, що позивачем оскаржується в т.ч. відмова відповідача оформлена листом від 19.11.2019 р. за № 32207/04.

За приписами ч. 2 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Оскільки про порушення своїх прав, свобод та інтересів позивач дізналася з моменту отримання від відповідача відповіді-відмови на свою заяву, тому саме з цього часу необхідно обраховувати строк звернення до суду, а не з моменту укладення договору купівлі-продажу квартири.

З позовом до суду позивач звернувся 19.12.2019 р., тобто в межах строку визначеного ст. 122 КАС України.

Стосовно посилання відповідача на положення ст. 43 Податкового кодексу України, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 43.2 - 43.4 ст. 43 Податкового кодексу України, у разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов`язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.

Обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов`язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку.

Пунктом 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України встановлено, що цей Кодексу регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Водночас, порядок справляння та використання збору на обов`язкове державне пенсійне страхування врегульовано окремим Законом України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування", тому норми Податкового кодексу України не поширюються на спірні правовідносини.

Крім того, суд звертає увагу, що ні Законом України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування" ні будь-яким іншим нормативно-правовим актом не встановлено строк звернення із заявою для повернення помилково та/або надміру сплаченої суми збору.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи видно, що за подання вказаного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн, що підтверджується квитанцією від 17.12.2019 р. № 8 (а.с. 4).

Оскільки, позов задоволено повністю, суд присуджує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 768,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.

Стосовно заяви представника позивача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт ( наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 6 та 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З аналізу наведених правових норм, суд приходить до висновку, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 р. у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 р. у справі № 814/698/16 та від 18.10.2018 р. у справі №813/4989/17.

Відповідно до змісту заява, представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати понесені на правову допомогу у розмірі 6500,00 грн.

На підтвердження витрат на правову допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги від 07.11.2019 р. та додаткову угода № 1 від 07.11.2019 р. до договору про надання правової допомоги від 07.11.2019 р., а також розрахунок.

Згідно розрахунку суми послуг за надану правничу допомогу, яку позивач поніс у зв`язку із розглядом справи, позивачем понесено наступні витрати: первинна консультація та ознайомлення наявними матеріалами 45 хв. - 750 грн; підготовка та подання позовної заяви з додатками - 4 години - 4000,00 грн; підготовка та подання відповіді на відзив - 1 год. 45 хв. - 1750,00 грн.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).

Згідно ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Як видно із матеріалів справи, відповідно до ч. 6 ст. 12 КАС України, дана справа є незначної складності.

У поданих до суду письмових запереченнях, відповідач просив відмовити в задоволенні заяви про стягнення судових витрат на правничу допомогу, оскільки представник позивача не врахував положення ст. ст. 134 та 139 КАС України.

Враховуючи незначну складність справи, а також предмет спору, суд приходить до переконання, що представник позивача не довів обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу та його пропорційність відповідно до предмету спору.

Оскільки позивачем не дотримано вимоги ст. ст. 134, 139 КАС України, суд вважає, що наявні підстави для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Беручи до уваги складність справи, виконані адвокатом роботи (надані послуги), час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих послуг та виконаних робіт, предмет спору та категорію (складність) справи, суд стягує на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 77, 134, 139, 241, 243, 245, 246, 255, 293 та 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, оформлену листом від 19.11.2019 р. № 32207/04.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області сформувати та подати до Управління Державної Казначейської служби України у м. Чернівцях Чернівецької області подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 7560,00 грн, сплаченого згідно з квитанцією від 25.04.2014 р. № 228.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області судові витрати (судовий збір) в сумі 768,40 грн.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області витрати на правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.

Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його складання.

Повне найменування учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (вулиця Кобилянської Ольги, будинок 1/Площа Центральна, будинок 3, місто Чернівці, код ЄДРПОУ 40329345);

третя особа - Управління Державної Казначейської служби України у м. Чернівцях Чернівецької області (вулиця О. Кобилянської, 11, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 37978173).

Суддя В.К. Левицький