Ухвала суду № 87986294, 26.02.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

м. Вінниця

26 лютого 2020 р. Справа № 120/3559/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Дончика В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Волинець В.М.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: Покоєвича А.О.,

представника відповідача: Македонського О.В.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Подільської митниці Держмитслужби про зобов`язання вчинити певні дії

в с т а н о в и в :

01.11.2019 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Вінницької митниці Державної фіскальної служби України про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що на її ім`я здійснено декларування ввезеного на митну територію України транспортного засобу марки Opel Vectra FDL 148 VIN: НОМЕР_1 . Позивач вказує, що транспортного засобу на територію України не ввозила, жодних документів для оформлення транспортного засобу не надавала, особистого підпису не ставила на жодних документах.

У судовому засіданні 26.02.2020 року представник позивача заявив клопотання про проведення почеркознавчої експертизи. Обґрунтовуючи заявлене клопотання зазначив, що при отриманні від відповідача копій документів, що додавались при переміщенні через митний кордон транспортного засобу Opel Vectra, а саме: копії паспорта ОСОБА_1 , копії реєстраційного документа на вищезазначений транспортний засіб, а також "Договор пользования автомобилем №2017/10/31" (російською та литовською мовами), помітні розбіжності, неточності та фальсифікації. Зазначив, що ОСОБА_1 не ставила свого особистого підпису на жодних документах та не надавала свої документи на проведення процедури переміщення через митний кордон вищезазначеного транспортного засобу.

Враховуючи вищевикладене просив призначити почеркознавчу експертизу договору користування автомобілем №2017/10/31 в примірниках російською та литовською мовами.

Представник відповідача заперечував щодо задоволення заявленого клопотання та зазначив про його недоцільність в межах даної справи.

Визначаючись щодо заявленого клопотання, суд виходив із наступного.

Відповідно до частини 1 статті 102 КАС України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності.

Згідно із ч.1 ст.1 Закону України від 25.02.1994 № 4038-XII «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Відповідно до статті 103 КАС України про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій (яким) доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.

Отже, судова експертиза в адміністративній справі - це дослідження експертом, тобто особою, яка володіє спеціальними знаннями необхідними для з`ясування відповідних обставин справи, матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини в адміністративній справі, що перебуває у провадженні суду.

Водночас, відповідно до статті 108 КАС висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу.

Таким чином, призначення по справі експертизи є правом суду, а не обов`язком. Судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Водночас, предметом доказування в межах даної справи, є питання законності здіснення декларування транспортного засобу, який, як стверджує позивач, вона не ввозила.

Суд вважає за необхідне зазначити, що підпункт 1.1. Розділу ІІІ Правил митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, що переміщуються громадянами через митний кордон України, затверджених Наказом Державної митної служби України від 17.11.2005 року №1118, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25.11.2005 року за №1428/11708 визначає, що при ввезенні ТЗ на митну територію України його власник або вповноважена особа представляє уповноваженій посадовій особі митного органу, у зоні діяльності якого розташований пункт пропуску через державний кордон України, ТЗ для здійснення митного огляду й подає оригінали та ксерокопії таких документів:

- що підтверджують право власності на ТЗ або користування ним (у тому числі з правом розпорядження); реєстраційних (технічних) документів на транспортний засіб (якщо він перебував на обліку в реєстраційному органі іноземної держави чи України) з відмітками про зняття транспортного засобу з обліку, якщо такі документи видаються реєстраційним органом;

- що підтверджують право на надання пільг в оподаткуванні (у разі митного оформлення ТЗ з наданням пільг в оподаткуванні), перелік яких визначено в підпункті 4.2 пункту 4 цього розділу. Працівники дипломатичної служби, які перебували за кордоном у довготерміновому відрядженні або проходили дипломатичну службу строком не менше одного року та повертаються в Україну, замість довідки МЗС України подають довідку відповідної закордонної дипломатичної установи України про повернення з довгострокового відрядження або після проходження дипломатичної служби;

- паспортних документів та інших документів, визначених законодавством України та міжнародними договорами України, що дають право на перетин державного кордону, та/або паспорта громадянина (посвідчення особи з відміткою про місце проживання); посвідки чи іншого документа про постійне (тимчасове) проживання в Україні або за кордоном тощо.

При цьому, посадова особа митного органу перевіряє наявність необхідних документів, перелік яких визначений Правилами №1118, однак вказані Правила не визначають обов`язку посадової особи митного органу здійснювати перевірку достовірності проставленого підпису на поданих документах. Тобто, наявність висновку експерта, в даному випадку, в межах необхідних для з`ясування обставин правомірності декларування транспортного засобу, на переконання суду не є належним та допустимим доказом в межах цієї справи.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частин 1, 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Стаття 90 КАС України визначає, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Беручи до уваги викладене, а також враховуючи предмет спору в даній справі, суд вважає, що з`ясування обставин, які мають значення для даної справи, та входять до предмету доказування, не потребують спеціальних знань, оскільки висновок експерта, у сукупності з іншими доказами, на переконання суду є неналежним доказом. В той же час сторонами надані належні та допустимі докази, які є достатніми для розгляду справи по суті.

Таким чином, суд не вбачає необхідності для проведення судово-почеркознавчої експертизи, а відтак в задоволенні клопотання представника позивача слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 72-77, 90, 102, 109, 114-117, 243, 248, 256 КАС України суд, -

у х в а л и в :

У задоволенні клопотання представника позивача про проведення почеркознавчої експертизи відмовити.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Повний текст ухвали виготовлений 02.03.2020 року.

Суддя Дончик Віталій Володимирович