
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
26 лютого 2020 р. Справа № 120/4285/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Шаповалової Т.М.,
за участю:
секретаря судового засідання: Драло В.О.
представника позивача: Мусіровського О.А.,
представника відповідача: Паничук Б.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2020 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі – відповідач), у якому просила:
визнати протиправним та скасувати наказ №2-20911/15-19-СГ від 07.11.2019 року про відмову надання дозволу на розроблення документації із землеустрою;
зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 07.10.2019 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для індивідуального садівництва, орієнтовним розміром 0,10 га, на території Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району, Вінницької області із урахуванням висновків суду та прийняти рішення у вигляді наказу, яким надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що 07.10.2019 року вона звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для індивідуального садівництва, орієнтовним розміром 0,10 га, на території Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району, Вінницької області.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 07.11.2019 №2-20911/15-19-СГ позивачу було відмовлено в наданні дозволу, оскільки ОСОБА_1 не вказано, який саме вид документації згідно ст. 25 Закону України «Про землеустрій» необхідно замовити.
Позивач вважає, вказаний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому звернулася до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав.
22.12.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою від 17.02.2020 року вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні із повідомленням (викликом) сторін на 26.02.2020 року.
08.11.2019 року представником відповідача подано відзив на адміністративний позов. У відзиві зазначено, що підставою відмови відповідно до наказу № 2-20911/15-19-СГ від 07.11.2019 року є те, що у клопотанні не зазначено який саме вид документації згідно ст. 25 Закону України «Про землеустрій» та відповідно до ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України громадянці ОСОБА_1 було відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва, орієнтовною площею 0,1 га, із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Медвеже - Вушківської сільської ради, Вінницького району, Вінницької області, із цільовим призначенням - для індивідуального садівництва.
Чинним законодавством передбачена можливість виготовлення різних видів документації, які передбачені ст.25 Закону України «Про землеустрій», щодо формування земельних ділянок, а тому відповідач вважає, що не вправі обмежувати право позивача на виготовлення відповідної документації із землеустрою.
Також відповідач вказує, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки, такі дії виходять за межі, визначених законодавцем повноважень.
Відтак на думку відповідача оскаржуваний наказ є правомірним та відповідає вимогам чинного законодавства.
Враховуючи наведене, відповідач вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та надав пояснення згідно з обґрунтуваннями, наведеними у позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та оцінивши інші докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.
07.10.2019 року ОСОБА_1 за допомогою електронних сервісів Держгеокадастру, заповнивши електронну форму звернення, звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для індивідуального садівництва, орієнтовним розміром 0,10 га, на території Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району, Вінницької області. До клопотання додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-20911/15-19-СГ від 07.11.2019 року відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовним розміром 0,10 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району, Вінницької області, із цільовим призначенням – для індивідуального садівництва (код цільового призначення – 01.05.).
У наказі відповідач посилається на ч. 1 ст. 35, ч. 1-4 ст. 79-1, ч. 6,7 ст. 118, ч. 1 ст. 121, ч. 2 ст. 122 Земельного кодексу України (зі змінами), Положення про Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 17.11.2016 року № 308, та вказує що відмовлено у наданні вказаного дозволу на підставі ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України (далі – ЗК України), у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко- економічних обгрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, оскільки у клопотанні не зазначено який саме вид документації згідно статті 25 Закону України «Про землеустрій».
Позивач вважає вказаний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому звернулася до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно із ст. 3 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких, зокрема, належать землі сільськогосподарського призначення.
Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Згідно із ч.1 ст.35 ЗК України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.
Відповідно до п. «в» ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах для для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу про відмову в наданні дозволу на розробку з документації із землеустрою, суд зазначає таке.
Статтею 25 Закону України «Про землеустрій» визначено, що документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації.
Види документації із землеустрою:
а) схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць;
б) проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць;
в) проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів;
г) проекти землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок;
д) проекти землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб;
е) проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь;
є) проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів;
ж) проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);
з) робочі проекти землеустрою;
и) технічна документація із землеустрою щодо визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України;
і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);
ї) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту;
й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок;
к) технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель.
Види документації із землеустрою та їх склад встановлюються виключно цим Законом.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-20911/15-19-СГ від 07.11.2019 року позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки з підстави не зазначення виду документації, на яку позивач просить надати дозвіл, згідно ст. 25 Закону України «Про землеустрій».
Надаючи оцінку зазначеній підставі відмови суд керується наступними мотивами.
07.10.2019 року ОСОБА_1 за допомогою електронних сервісів Держгеокадастру, заповнивши електронну форму звернення, звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для індивідуального садівництва, орієнтовним розміром 0,10 га, на території Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району, Вінницької області. До клопотання додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
При цьому позивачка посилалася на ст.ст. 116, 118, 121 та 122 ЗК України.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що на офіційному сайті Держгеокадастру (https://e.land.gov.ua/back/service/main) міститься електронна форма для електронного звернення про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою.
Для подання клопотання на вказаному сайті міститься розділ «Дозвіл на розробку ТД».
У вказаному розділі, серед іншого користувач може замовити наступні види документації:
1. Надання дозволу на розробку документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність.
2. Надання дозволу на розробку документації із землеустрою для передачі у користування/оренду.
На підтвердження вказаного позивачем серед додатків до адміністративного позову надано, зокрема, скріншоти меню сайту.
Тобто, за допомогою системи, користувач може замовити лише «Документацію із землеустрою», інших варіантів в системі не існує.
В той же час система формує заяву автоматично, а отже на час звернення позивача із заявою про надання дозволу на розробку документації із землеустрою у відповідача були відсутні правові підстави для відмови у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою з підстав не зазначення позивачем у клопотанні про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою виду документації згідно ст. 25 Закону України «Про землеустрій».
Крім того, ч.7 ст.118 ЗК України передбачає, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Тобто норма закону, на яку посилається позивач у своєму клопотанні, передбачає саме надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Відповідно до ч. 5 – 6 ст. 79-1 ЗК України, формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.
Стаття 118 ЗК України не містить застережень, а тому встановлена нею процедура одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності громадянами поширюється як на земельні ділянки, які на момент подання клопотання не є сформованими як об`єкти земельних правовідносин, так і на земельні ділянки, які в процесі набуття прав на них формуються шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок. Останні теж можуть бути надані громадянам у власність у встановленому ст. 118 ЗК України порядку.
Відповідно до п. 3. ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваного наказу від 07.11.2019 року з мотивів наведених у ньому, а тому позовна вимога про його скасування підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області прийняти відповідне рішення у формі наказу, яким надати дозвіл на розробку документації із землеустрою, суд зазначає таке.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач до клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського долучив графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Надання цього документу передбачено ч. 6 ст. 118 ЗК України.
Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом (ст.118 ЗК України), а саме:
- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;
- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;
- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення (постанова Вищого адміністративного суду України від 16.06.2015 у справі № К/800/6863/15, від 29.11.2016 № К/800/17306/16, № К/800/17393/16 від 29.09.2016, № К/800/13317/15 та від 17.12.2015 № К/800/32134/15).
Втім, повноваження суб`єктів владних повноважень не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку (постанова Вищого адміністративного суду України від 17.12.2015 у справі № К/31204/15).
Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 11.09.2019 в справі № 819/570/18.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії (ч. 2 ст. 245 КАС України). В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.
Згідно з ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.
Підпунктом 13 пункту 4 вказаного Положення передбачено, що Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.
Отже, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області має виключні повноваження щодо вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.
Наведеними положеннями чинного законодавства чітко визначені як підстави, порядок, строки, процедура надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, так і порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
В судовому засіданні представником відповідача надано клопотання позивача з доданими графічними матеріалами, а також викопіювання з кадастрової карти та інформацію щодо бажаної позивачкою земельної ділянки, яка розташована в межах 0520683800:01:007, що надається Державним кадастровим реєстратором і територіальним органом нижчого рівня територіальному органу.
Як вбачається з наданої інформації, відповідачем ідентифіковано бажану земельну ділянку та здійснено дослідження відповідності її місця розташування вимогам законів; вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Невідповідності вимогам ч. 7 ст.118 ЗК України не встановлено.
Відтак, враховуючи наведене, суд вважає, що оскільки відповідач відмовив позивачці у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, з дотриманням процедури розгляду в межах чинного законодавства (в межах своїх повноважень), однак відмовив з незаконних підстав, які не підтверджуються матеріалами справи та встановленими судом обставинами, а при перевірці місця розташування земельної ділянки невідповідності вимогам ч. 7 ст.118 ЗК України відповідачем не встановлено, у суб`єкта владних повноважень залишається лише один варіант дій та прийняття рішення, а саме надання позивачці дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки.
З огляду на викладене суд приходить до переконання, що позивачка обрала належний спосіб захисту своїх порушених прав, а саме зобов`язання відповідача надати їй дозвіл на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для індивідуального садівництва, орієнтовним розміром 0,10 га на території Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області.
Частиною першою статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).
В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд –
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-20911/15-19-СГ від 07.11.2019 року про відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.
Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 07.10.2019 року та прийняти відповідне рішення про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для індивідуального садівництва, орієнтовним розміром 0,10 га на території Медвеже-Вушківської сільської ради Вінницького району Вінницької області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768 грн.40 коп. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено та підписано суддею 03.03.2020
позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )
відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39767547, вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027)
Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна
Судове рішення № 87986231, Вінницький окружний адміністративний суд було прийнято 26.02.2020. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 120/4285/19-а. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: