Рішення № 87985549, 03.03.2020, Київський районний суд м. Одеси

_______________________

справа № 520/6345/19

провадження № 2/947/588/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.03.2020 року м. Одеса

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Літвінової І.А.,

секретар суду - Молодов В.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 520/6345/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Першого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області, третя особа - Одеська Універсальна Біржа «Джип» про визнання договору купівлі-продажу дійсним та зняття арешту,

ВСТАНОВИВ:

До Київського районного суду м. Одеси звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Першого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області, третя особа - Одеська Універсальна Біржа «Джип» про визнання договору купівлі-продажу дійсним та зняття арешту та просити:

визнати договір купівлі-продажу нерухомого майна № 200/0176 від 05 березня 2000 року дійсним;

зняти арешт з 1/3 нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , накладений Київським райуправлінням юстиції м. Одеси постановою від 02 липня 2001 року при примусовому виконанні виконавчого листа № 1-916/99 щодо арешту майна ОСОБА_4 .

Справу за позовом ОСОБА_1 призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження ухвалою суду від 09.04.2019 року.

Цією ж ухвалою від Першого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області витребувано засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження № І-916/99, з метою встановлення стадії виконавчого провадження, та осіб, в інтересах яких був накладений арешт.

Також було зобов`язано позивача надати суду докази реєстрації договору купівлі-продажу № 200/0176 від 05.03.2000 р. в КП «ОМБТІ та РОН» та докази того, що при укладанні договору між сторонами було досягнуто згоди по всім істотним умовам і сторони повністю виконали угоду, а саме, що позивач вільно володіла квартирою, сплачувала за неї комунальні платежі та інше.

Позивач ОСОБА_1 у письмових поясненнях вказала, що всіма питанням щодо спірної квартири займався її батько ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому у неї відсутні відомості щодо реєстрації договору купівлі-продажу № 200/0176 від 05.03.2000 р. в КП «ОМБТІ та РОН», і з`ясування цих обставин покладено на адвоката.

У встановлений судом строк відповідач Перший Київський відділ державної виконавчої служби міста Одеса Головного управління юстиції в Одеській області надав до суду обґрунтований відзив на позов, та просив у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині позовних вимог до Відділу відмовити в повному обсязі.

07 травня 2019 року на адресу суду за вхід. № 22241 надійшов лист Першого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса за вихід. № 15/8713 яким повідомлено, що в провадженні Київського районного відділу перебувало виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 1-916/99 Приморського районного суду м. Одеси від 28.03.2000 року про конфіскацію всього належного ОСОБА_4 майна, в ході проведення виконавчих дій по якому 02.07.2001 року державним виконавцем відділу винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на 1/3 частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 . Відповідно до п.3.19 Інструкції з діловодства в органах виконавчої служби, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 05.07.99 № 470/7 строк зберігання переданих до архіву виконавчих проваджень становить три роки від дати повернення виконавчого документа до суду або іншого органу, який видав виконавчий документ. Виконавче провадження після закінчення терміну зберігання підлягає знищенню. У зв`язку із закінченням строків зберігання, виконавче провадження стосовно виконавчого листа № 1-916/99 Приморського районного суду м. Одеси від 28.03.2000 року знищено у порядку, передбаченому законодавством.

Ухвалою суду від 24.05.2019 року розгляд по суті цивільної справи № 520/6345/19 було відкладено та продовжено строк вчинення процесуальних дій. Цією ж ухвалою прийнято відзив Першого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області на позов ОСОБА_1 . Крім того з Приморського районного суду м. Одеси витребувано належним чином завірені копії виконавчого листа № 1-916/99 від 28.03.2000 року та рішення (вирок), на підставі якого був виданий виконавчий лист № 1-916/99.

Ухвалою суду від 27.06.2019 року за клопотанням представника позивача адвоката Ростомова Г.А. від Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради» витребувано інформацію щодо реєстрації біржового договору купівлі-продажу нерухомого майна № 200/0176 від 05 березня 2000 року в КП «ОМБТІ та РОН» та інформацію чи є у розпорядженні КП «ОМБТІ та РОН» відомості щодо об`єкту нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 11.10.2019 року розгляд по суті цивільної справи № 520/6345/19 відкладено та продовжено строк вчинення процесуальних дій. Повторно витребувано з Приморського районного суду м. Одеси належним чином завірені копії виконавчого листа № 1-916/99 від 28.03.2000 року та рішення (вирок), на підставі якого був виданий виконавчий лист № 1-916/99.

На адресу суду від 11.10.2019 року з Приморського районного суду м. Одеси надійшли наступні докази:

вирок від 28 грудня 1999 року у кримінальній справі № 1-916/99;

ухвала Одеського обласного суду від 14 березня 2000 року (справа № 22-312/99);

копія виконавчого листа № 1-916/99.

20 грудня 2019 року від Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради надійшов лист, яким підтверджено, що станом на 31.12.2012 р. реєстрація біржового договору купівлі-продажу нерухомого майна № 200/0176 від 05 березня 2000 р. комунальним підприємством не здійснювалась. З 31.01.1994 р. та станом на 31.12.2012 р. право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстроване на підставі свідоцтва про право власності, виданого УЖКГ виконкому Одеської міської Ради за трьома фізичними особами.

Ухвалою суду від 06.02.2020 року цивільну справу № 520/6345/19 призначено до розгляду по суті.

В ході розгляду справи судом встановлено, що позивачем до позову доданий договір купівлі-продажу № 200/0176 від 05.03.2000 р., укладений на Одеській Універсальній біржі «ДЖИП» між продавцями ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , з однієї , та ОСОБА_1 , з іншої сторони, як покупцем квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказана квартира належала ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на підставі свідоцтві про право власності на житло від 18 червня 1993 року, виданого УЖКГ виконкому Одеської міської Ради народних депутатів на підставі розпорядження від 18 червня 1993 року № 12522, зареєстрованого у реєстровій книзі за № 4-2922, в ОМБТІ - під № 59 пр стр 47 р 128, про що на обороті свідоцтва проставлений відповідний штамп.

Позивач ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом про визнання цього договору дійсним та зняття арешту з 1/3 нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , накладеного постановою від 02 липня 2001 року Київського райуправління юстиції м. Одеси при примусовому виконанні виконавчого листа № 1-916/99 щодо арешту майна ОСОБА_4 . В обґрунтування посилається на те, що відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 продали спірну квартиру за 10000 гривень, всі істотні умови договору були дотримані. На час укладання договору Товарні Біржі в Україні реєстрували подібні договори. Оскільки згода щодо істотних умов між сторонами була досягнута, позивач просить визнати вказаний договір дійсним. Крім того зазначає, що можливість відчуження спірної квартири є обмеженою, оскільки Київським райуправлінням юстиції м. Одеси Державної виконавчої служби винесено постанову про арешт майна боржника, де накладено арешт на 1/3 квартири, що належала ОСОБА_4 . З метою вільного володіння власністю позивач звернулася за судовим захистом своїх прав.

З постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 02.07.2001 року встановлено, що в Київському райуправлінні юстиції на примусовому виконанні перебував виконавчий лист № 1-916/99, виданий 28.03.2000 року Приморським райсудом про конфіскацію всього належного ОСОБА_4 майна.

При ознайомленні з документами, наданими Приморським районним судом м. Одеси встановлено, що ОСОБА_4 (натепер - відповідач у цивільній справі № 520/6345/19) вироком Приморського районного суду м. Одеси від 28.12.1999 року був засуджений до покарання у вигляді шести років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна. Ухвалою Одеського обласного суду від 14.03.2000 року цей вирок був залишений у силі.

З позовної заяви ОСОБА_1 у цивільній справі № 520/6345/19 вбачається, що дії по відчуженню майна (квартири), одним із власників якого був і ОСОБА_4 , вчинялися 05.03.2000 року.

Як вбачається з матеріалів кримінальної справи № 1-9116/99 ОСОБА_4 до та після вироку перебував під вартою, а отже його присутність на Одеській Універсальній товарній біржі під час укладення Договору купівлі-продажу нерухомого майна № 200/0176 повністю виключається. Між тим даний договір містить підпис продавця ОСОБА_4 . Наведені обставини ставлять під сумнів оригінальність цього підпису і здійснення його безпосередньо ОСОБА_4 .

За приписами статті 44 ЦК УРСР 1963 року, чинна редакція на час укладання договору купівлі-продажу № 200/0176 від 05 березня 2000 року, письмові угоди повинні укладатися в письмовій формі. Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.

Відповідач ОСОБА_4 був співвласником спірної квартири.

Аналогічне передбачено й приписами статі 207 ЦК України, якою визначені вимоги до письмової форми правочину, а саме: правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ч. 2).

Щодо вимоги позивача про зняття арешту з 1/3 нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 суд виходить з наступного.

Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановою № 5 від 3 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» надав судам низку роз`яснень стосовно застосування законодавства при розгляді позовів про зняття арешту з майна. У вказаній Постанові роз`яснено, що відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення (стаття 3 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (у редакції Закону України від 04 листопада 2010 року №2677-VI). У випадках, коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України.

Позивач ОСОБА_1 відповідачем зазначає Перший Київський відділ ДВС міста Одеса ГТУЮ в Одеській області, який повинен бути внесений до коло учасників справи, як третя особа відповідно до роз`яснень.

Як вбачається з вироку Приморського районного суду м. Одеси від 28 грудня 1999 року у ОСОБА_4 було конфісковано все особисто належне йому майно в дохід держави.

Теж саме вбачається і з постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 02.07.2001 року, якою накладено арешт на 1/3 частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 .

Орган державної виконавчої служби не є належним відповідачем за вимогами ОСОБА_1 , так як роль цього органу зводиться лише до виконання рішення суду про зняття арешту з майна у разі задоволення такого позову.

Арешт майна проведено у виконавчому провадження, зняття арешту з майна врегульовано статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження», частина 5 даної норми передбачає випадки зняття арешту за рішенням суду.

Принцип диспозитивності цивільного судочинства закріплений у статті 13 ЦПК України, згідно з якою суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з положеннями статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин.

Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права.

Відтак, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати по пред`явленому позову при наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

На позивачеві лежить обов`язок довести, що саме йому належить оспорюване право, а вказаний ним відповідач зобов`язаний виконати покладений на нього законом або договором обов`язок.

Законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач.

Водночас якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права залучати з власної ініціативи співвідповідачів, які є належними за вимогами ОСОБА_1 в частині зняття арешту з майна.

За приписами статті 51 ЦПК України суд першої інстанції може залучити до участі у справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем лише за клопотанням позивача.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК України (2004 р.), норми якої кореспондуються зі статтею 51 ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIІІ, чинній з 15.12.2017 р.). Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача

Аналогічна правова позиція викладена й в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Отже, на підставі викладеного, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, , 263-265, 273, 274, 279, 282, 284, 354 ЦПК України, постановою № 5 від 3 червня 2016 року Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», суд

ВІРІШИВ:

В задоволені позову ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 ; адреса з позовної заяви: АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_2 (місце проживання не встановлено; паспорт: серія НОМЕР_2 , виданий Київським РВ УМВС України в Одеській Області, 04.02.1998 р.), ОСОБА_3 (місце проживання не встановлено; паспорт: серія НОМЕР_3 , виданий Київським РВ УМВС України в Одеській Області,16.08.1998 р.), ОСОБА_4 (місце проживання не встановлено; паспорт: серія НОМЕР_4 , виданий Київським РВ УМВС України в Одеській Області, 15.04.1996 р.), Першого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області (код ЄДРПОУ 41406776; місцезнаходження: м. Одеса, вул. Генерала Петрова, 1), третя особа: Одеська Універсальна Товарна Біржа «ДЖИП» (ЄДРПОУ: 20980035; місцезнаходження: м. Одеса, вул. Гоголя, буд. 12) про визнання договору купівлі-продажу дійсним та зняття арешту - відмовити в повному обсязі.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення.

Днем складення заочного рішення є 03 березня 2020 року.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заява про перегляд заочного рішення повинна бути подана у письмовій формі та відповідати вимогам, встановленим статтею 285 ЦПК України.

Суддя Літвінова І. А.