Рішення № 87977417, 18.11.2019, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/19330/19-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2019 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Батрин О.В.

секретар судового засідання Габрись О.М.,

справа № 757/19330/19-ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач 1: Генеральний прокурор України ОСОБА_5

відповідач 2: Генеральна прокуратура України

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Генерального прокурора України ОСОБА_5, Генеральної прокуратури України про захист честі, гідності і ділової репутації та спростування недостовірної інформації,

представник позивача ОСОБА_2

представник відповідача 1: ОСОБА_3

представник відповідача 2: ОСОБА_4 .

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Генерального прокурора України Луценка Ю.В. (далі по тексту - відповідач-1), Генеральної прокуратури України (далі по тексту - відповідач-2) про захист честі, гідності і ділової репутації та спростування недостовірної інформації.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 25.02.2019 року о 14 год. 05 хв. Генеральний прокурор України ОСОБА_5 . на своїй персональній сторінці у соціальній інтернет-мережі Facebok (ІНФОРМАЦІЯ_2) поширив інформацію, яка стосується позивача. Розповсюджену відповідачем-1 інформацію позивач вважає неправдивою, недостовірною та такою, що порушує презумпцію невинуватості, при цьому негативно впливає на честь і гідність позивача та ділову репутацію, а тому позивач просить суд:

- визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , поширену 25.02.2019 року о 14 год. 05 хв. Генеральним прокурором України ОСОБА_5. на його персональній сторінці в соціальній інтернет-мережі Facebok (ІНФОРМАЦІЯ_2), інформацію, яка стосується ОСОБА_1 , наступного змісту: « ….видав директиву, якою підпорядкував керівнику Військово-морських сил (майбутньому зраднику адміралу ОСОБА_1) всі частини тактичної групи «Крим» ЗСУ, що фактично паралізувало опір українських військовослужбовців у час російської агресії».

- зобов`язати Генерального прокурора України ОСОБА_5 спростувати недостовірну інформацію шляхом розміщення на його персональній сторінці в соціальній інтернет-мережі Facebok (ІНФОРМАЦІЯ_2) не пізніше одного місяця з дня набрання рішенням законної сили тим самим шрифтом, що і поширена недостовірна інформація тексту наступного змісту « ІНФОРМАЦІЯ_1 о 14 год. 05 хв. на моїй сторінці у Facebok була опублікована недостовірна інформація, яка стосується ОСОБА_1 , наступного змісту - «видав директиву, якою підпорядкував керівнику Військово-морських сил (майбутньому зраднику адміралу ОСОБА_1) всі частини тактичної групи «Крим» ЗСУ, що фактично паралізувало опір українських військовослужбовців у час російської агресії».

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 28.05.2019 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 20.08.2019 року (а.с. 39).

12.07.2019 року представник відповідача Генеральної прокуратури України - Хорольський С. до суду подав відзив на позовну заяву, заперечуючи щодо задоволення позовних вимог посилаючись на те, що Генеральним прокурором України ОСОБА_5. 25.02.2019 року на своїй персональній сторінці в соціальній інтернет-мережі Facebok було проінформовано, що Головна військова прокуратура спільно з СБУ затримала екс-начальника Генштабу ОСОБА_6 , який видав директиву, якою підпорядкував керівнику Військово-Морських Сил всі частини тактичної групи «Крим» Збройних Сил України. Таким чином, вимоги щодо визнання недостовірною цієї частини є безпідставними, оскільки відповідають дійсності та будь-якого твердження на причетність позивача до видачі такої директиви в інформації ОСОБА_5 немає. Крім того, слідчим управлінням Головної військової прокуратури здійснювалось досудове розслідування у кримінальних провадженнях № 42014000000000833 від 13.08.2014 та № 42014000000000034 від 23.02.2014, в яких відповідно ОСОБА_1 повідомлено про підозру, вказані кримінальні провадження 26.10.2015 року були об`єднані в одне провадження за № 42014000000000034, яке 29.10.2015 року за постановою Генерального прокурора України направлено для здійснення досудового розслідування до Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України та 18.02.2019 року ОСОБА_1 здійснено повідомлення про зміну повідомлення йому підозри та повідомлення про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ст. 255, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 28, ст. 340, ч. 1 ст. 408 КК України. При цьому, у поширеній інформації Генеральний прокурор виразив суб`єктивні оціночні судження, своє переконання та особистий погляд щодо діяльності позивача та не вказував на вчинення ним конкретного злочину. Таким чином, інформацію викладено не з метою приниження честі і гідності позивача, а задля повідомлення суспільству про причини, які на думку відповідача, призвели до зниження боєздатності та боєготовності Збройних Сил України (а.с. 103-111).

09.08.2019 року представником ОСОБА_5 - ОСОБА_3 до суду подано відзив на позов, відповідно якого ОСОБА_5 заперечує щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість, оскільки, спірна інформація є достовірною, а отже спростуванню не підлягає і немайнові права позивача не порушуються. Крім того, вислів «майбутньому зраднику адміралу Іл`їну» не містить фактичного твердження, яке могло би бути перевірене на предмет відповідності дійсності, так і твердження про вчинення злочину позивачем. При цьому, позивач є публічною особою, а отже межа допустимої критики відносно нього є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. До того ж, з 2015 року Департаментом спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України розслідується кримінальне провадження щодо позивача за фактом дезертирства та участі у злочинній організації, де останньому складено повідомлення про підозру. Так само відсутні підстави вважати, що слова відповідача-1 порушили принцип презумпції невинуватості відносно позивача, оскільки жодного твердження про вчинення позивачем злочину відповідач не вказував, адже вчинити злочин «на майбутнє» неможливо. Також звернула увагу, що 07.08.2019 року КДК прокурорів дійшла одностайного висновку, що дисциплінарний проступок у діях Генерального прокурора відсутній, принцип презумпції невинуватості щодо ОСОБА_7 ОСОБА_5 не порушував (а.с. 68-71).

Ухвалою суду від 20.08.2019 року залучено в якості співвідповідача Генеральну прокуратуру України, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.11.2019 року (а.с. 118-119).

20.09.2019 року представник відповідача Генеральної прокуратури України - Хорольський С. до суду подав відзив на позовну заяву, який є аналогічним поданому відзиву на позовну заяву 12.07.2019 року.

15.10.2019 року представником позивача - ОСОБА_8 до суду подано відповідь на відзив Генеральної прокуратури України, в якій зазначила про не відповідність дійсності інформації «видав директиву, якою підпорядкував керівнику Військово-морських сил (майбутньому зраднику адміралу ОСОБА_1) всі частини тактичної групи «Крим» ЗСУ, що фактично паралізувало опір українських військовослужбовців у час російської агресії», оскільки починаючи з 30.11.2012 року тактична група «Крим» не перебувала ані в безпосередньому, ані в оперативному підпорядкуванні Командування Військово-морських сил Збройних Сил України, що унеможливлює будь-який вплив позивача на тактичну групу «Крим» та «опір українських військовослужбовців у час російської агресії». Крім того, положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації не можуть бути застосовані у даній справі, оскільки позивач не є публічною особою. Також зазначила, що у висловлюванні відповідача-1 відсутні мовностилістичні засоби, що вказує на суб`єктивну думку та погляд автора тексту відповідача-1, у зв`язку з чим відсутні докази, що ці висловлювання є оціночними судженнями. При цьому, повідомлення про підозру не може свідчити про вчинення особою злочину та не підтверджує вини позивача у вчиненні кримінального правопорушення та поширена недостовірна інформація, яка стосується позивача, є негативною, оскільки створює негативну соціальну оцінку позивача в очах оточуючих, як особи, яка своїми діями сприяла захопленню державної влади на території України, а також виставлено позивача перед суспільством, як людину, яка порушує принципи моралі в суспільному та політичному житті, що в свою чергу порушує особисті немайнові права позивача на повагу до його гідності, честі та ділової репутації.

17.10.2019 року представником позивача - ОСОБА_2 подано відповідь на відзив Генерального прокурора України ОСОБА_5., яка є аналогічною відповіді на відзив Генеральної прокуратури України.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та заперечив проти задоволення позову, посилаючись на наданий відзив на позовну заяву.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні також позовні вимоги не визнав та заперечив щодо задоволення позову, посилаючись на наданий відзив на позовну заяву.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами шляхом дослідження письмових доказів в матеріалах справи, дійшов таких висновків.

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності (ст. 3, 28).

Відповідно до ч. 1 ст. 201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно з ч. 1-3 ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Як вбачається зі змісту ч. 1-2 ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Статтею 34 Конституції України встановлено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Відповідно до ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 р. за № 1, (далі - Постанова Пленуму ВСУ) при розгляді справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації, поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Верховний Суд України у п. 18 Постанови Пленуму ВСУ роз`яснив, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Судом встановлено, що 25.02.2019 року о 14 год. 05 хв. Генеральним прокурором України ОСОБА_5. на своїй персональній сторінці у соціальній інтернет-мережі Facebok (ІНФОРМАЦІЯ_2) оприлюднено публікацію, в якій була поширена інформація наступного змісту:

«Військова прокуратура спільно с СБУ затримала екс-начальника ОСОБА_11 . У врученій підозрі говориться, що в період 2012-2014 років він особисто скоротив склад ЗСУ більше, ніж передбачалося Законом, розформував 70 військових частин і з`єднань, в тому числі - зенітні ракетні бригади і дивізіони, 19 авіаційних частин, а бригаду тактичної авіації звів до ескадрильї. І ці роки відбулося знищення військових комісаріатів, що заблокувало мобілізацію в 2014 році. Реформа структури ЗСУ фактично готовила анексію Криму та «Новоросії». Крім цього, сама ОСОБА_6 видав директиву, якою підпорядкував керівнику Військово-морських сил (майбутньому зраднику адміралу ОСОБА_1) всі частини тактичної групи «Крим» ЗСУ, що фактично паралізувало опір українських військовослужбовців у час російської агресії. Це вже четверта підозра вищим військовим керівникам за державну зраду».

Факт поширення зазначеної інформації в указаний спосіб саме відповідачем-1 підтверджується наданими позивачем письмовими доказами, які беруться судом до уваги як належні та допустимі (а.с. 91-92) та вказана обставина не заперечується відповідачами.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 19 Постанови Пленуму ВСУ, відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки дійсності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні ст. 10 Конвенції.

Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.

Отже, враховуючи висновок Європейського суду з прав людини, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.

Відповідно до листа Головного управління оборонного планування Міністерства оборони України від 29.03.2019 року щодо надання інформації про підпорядкування тактичної групи «Крим» у період з 27.08.2012 року по 24.03.2014 року повідомлено, що тактична група «Крим», яка перебувала у складі (безпосередньому підпорядкуванні) повітряного командування «Південь» Командування Повітряних Сил Збройних Сил України з 01.09.2012 року, відповідно до вимог директиви Генерального штабу Збройних Сил України від 27.08.2012 року № ДГШ-7 «Про оперативне підпорядкування Командуванню Військово-Морських Сил військових частин Повітряних Сил Збройних Сил України» була передана в оперативне підпорядкування командувачу Військово-Морських Сил Збройних Сил України. Відповідно до вимог спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 30.04.2014 року № Д-322/1/05 управління тактичної групи «Крим» у складі Повітряних Сил Збройних Сил України було передислоковано з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим в іншій регіон України та розформовано (а.с. 18).

Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 у період з 27.07.2012 року по 19.02.2014 року перебував на посаді командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (а.с. 77-78).

Таким чином, суд доходить висновку, що поширена відповідачем-1 на на своїй персональній сторінці у соціальній інтернет-мережі Facebok (ІНФОРМАЦІЯ_2) інформація в частині «…якою підпорядкував керівнику Військово-морських сил всі частини тактичної групи «Крим» ЗСУ….» згідно з положеннями ст. 277 ЦК України є достовірною та спростуванню не підлягає.

Зі змісту поширеної інформації відповідачем-1 в частині фрази: «майбутньому зраднику адміралу ОСОБА_1 », можна дійти висновку, що поширена інформація є оціночним судженням, оскільки її автором вживаються мовностилістичні засоби (вживання гіпербол, алегорій, сатири, жаргонізми), а саме слова «майбутньому», тобто автор припускає певну інформацію, а не стверджує її, у зв`язку з цим така інформація не може бути перевірена на відповідність даним, оскільки інформація, викладена у вказаній статті щодо позивача містить роздуми, критичну оцінку певних фактів і недоліків, які є вираженням суб`єктивної думки і поглядів автора статті, її не можна перевірити на предмет відповідності дійсності та спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Крім того, згідно з висновком експертів за результатами проведення лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи № 15316/15317/19-39, складеного 16.08.2019 року комісією експертів у складі завідувача сектору лінгвістичних досліджень писемного мовлення лабораторії криміналістичних видів досліджень, судового експерта другого кваліфікаційного класу, який має вищу філологічну освіту другого рівня за ступенем магістра, кваліфікацію судового експерта за спеціальністю 1.2. «Лінгвістичне дослідження писемного мовлення» та стаж експертної роботи з 2004 року, ОСОБА_14 та провідного судового експерта лінгвістичних досліджень писемного мовлення лабораторії криміналістичних видів досліджень, судового експерта третього кваліфікаційного класу, яка має вищу освіту другого рівня за ступенем магістра, кваліфікацію судового експерта за спеціальністю 1.2. «Лінгвістичне дослідження писемного мовлення» та стаж експертної роботи з 2011 року, ОСОБА_15 , який суд бере як належний, допустимий та достовірний доказ, оскільки останнє не спростовано позивачем, інформація щодо особи ОСОБА_1 , яка міститься у публікації від 25.02.2019 року на сторінці ОСОБА_5 у мережі Facebok за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 НОМЕР_1 , викладена у формі оціночного судження, а не фактичного твердження, висловлювання «майбутньому зраднику адміралу ОСОБА_1 », вжите у публікації не містить фактичних тверджень про вчинення злочину ОСОБА_1 та/або причетність даної особи до вчинення злочину (а.с. 53-58).

По суті тверджень позивача про порушення відповідачем-1 презумпції невинуватості суд зазначає, що оскаржувана інформація не містила жодних стверджувальних висловлювань щодо наявності в діях позивача ОСОБА_1 вини у вчиненні кримінального правопорушення та була висловлена відповідачем-1 в межах розкриття теми діяльності екс-начальника Генштабу ЗСУ ОСОБА_17 у період 2012-2014 років, висунення йому підозри у вчиненні кримінальних правопорушень та затримання останнього правоохоронними органами.

При цьому, висловлювання у публікації «що фактично паралізувало опір українських військовослужбовців у час російської агресії» є підрядне наслідкове речення та вказує на наслідок того, про що йдеться в головному реченні, зокрема, «саме В.Заману видав директиву».

Слід зазначити, що зі змісту поширеної інформації не вбачається, що така інформація ганьбить честь та гідність позивача, завдає шкоди його діловій репутації.

Позивачем не доведено, що розповсюджена інформація призвела до негативних наслідків, що дискредитує його.

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і використання практики Європейського суду з прав людини» Європейська Конвенція та рішення Європейського суду є джерелом права в Україні, національні суди мають використовувати практику Європейського суду.

Практика Європейського суду з прав людини щодо порушення принципу невинуватості до суб`єктів, винних у порушенні цього принципу, відносить не лише осіб, які здійснюють досудове провадження, судовий розгляд кримінальних справ, а й інших осіб, які вважають особу винною у вчиненні злочину ще до ухвалення обвинувального вироку у кримінальній справі (справа Альне Де Рібемон проти Франції (Allenet de Ribemont v. France) від 10 лютого 1995 року, п. 33, п. 38, п. 41).

Проте, ніщо не може завадити відповідним органам надавити інформацію про перебіг розслідування в кримінальних справах, адже це суперечило б праву на свободу вираження поглядів, проголошеному статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Однак він зобов`язує робити це з усією необхідною обережністю та обачністю, щоб дотримати принцип презумпції невинуватості (справа Альне Де Рібемон проти Франції (Allenet de Ribemont v. France) від 10 лютого 1995 року, п. 38).

Тому, при вирішенні питання про порушення права на презумпцію невинуватості слід брати до уваги не лише зміст конкретних висловлювань, а й контекст, в якому вони були зроблені й важливо державним посадовим особам добирати слова, оприлюднюючи свої заяви ще до судового розгляду справи (справа «Дактарас проти Литви» (Dactaras v.Lithuania від 24 листопада 2000 року п.п. 41, 43).

Тому, доводи позивача про недостовірність поширеної інформації є безпідставними, оскільки така інформація взята з контексту публікації (посту) поширеного відповідачем-1 на своїй персональній сторінці у соціальній інтернет-мережі Facebok (ІНФОРМАЦІЯ_2), в тексті якої не йдеться та не стверджується винуватість позивача у вчиненні кримінальних правопорушень та її необхідно оцінювати разом із усією його інформаційною публікацією.

Отже, при поширенні оспорюваної інформації про позивача відповідачем-1 не порушено принцип презумпції невинуватості.

Крім того, рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів № 230дп-19 від 07.08.2019 року дисциплінарне провадження № 11/2/4-410дс-63дп-19 за дисциплінарною скаргою ОСОБА_1 про вчинення Генеральним прокурором України ОСОБА_5. дисциплінарного проступку, передбаченого п. 9 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру», зокрема, щодо допущення публічного висловлювання, яке є порушенням презумпції невинуватості, закрито (а.с. 59-67).

Також, слід зазначити, що відповідно до Правового висновку Верховного Суду України від 29.11.2017 року у справі № 3ц6-639цс17, у разі, якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен урахувати положення Декларації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції №1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість особистого життя.

Як вказано в Резолюції, публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політки, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

Статтями 3, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12.02.2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів ради Європи, проголошено наступне: оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому, зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

При цьому, зі змісту рішень Європейського суду з прав людини у справах «Де гаєс і Гійзельс проти Бельгії» від 24.02.1997 року та «Обершлік проти Австрії» від 01.07.1997 року вбачається, що водночас, навіть тоді, коли якесь твердження прирівнюють до оціночного судження, пропорційність втручання може залежати від того, чи ґрунтується твердження, що є предметом спору, на достатніх фактичних підставах, бо навіть суб`єктивна оцінка, яка не має під собою жодної фактичної основи, може виявитися надмірною.

Таким чином, враховуючи наведені положення законодавства, встановлені обставини справи, а також те, що інформація, поширена в публікації, яка була оприлюднена Генеральним прокурором України ОСОБА_5 на своїй персональній сторінці у соціальній інтернет-мережі Facebok (ІНФОРМАЦІЯ_2), стосується періоду діяльності позивача на посаді командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України у період з 27.07.2012 року по 19.02.2014 року, тобто періоду, коли позивач був публічною особою, і межа допустимої критики відносно особи останнього є значно більшою, ніж критика відносно пересічного громадянина, суд доходить висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати відповідно до ст. 141 ЦПК України стягненню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. 275, 277, 297, 299, 302 ЦК України, ст. 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 267, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Генерального прокурора України ОСОБА_5, Генеральної прокуратури України про захист честі, гідності і ділової репутації та спростування недостовірної інформації - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2

Відповідач 1: Генеральний прокурор України ОСОБА_5 : АДРЕСА_2

Відповідач 2: Генеральна прокуратура України: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051

Суддя О.В.Батрин