Рішення № 87969730, 07.02.2020, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/16975/18

Провадження № 2/638/419/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2020 року Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:

Головуючого: судді Шишкіна О.В.,

за участі секретаря Кириллової К.С.,

за участю представників позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія Саламандра - Україна» про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

встановив:

Адвокат Бартоша Руслан Григорович звернувся до Дзержинського районного суду м.Харкова в інтересах ОСОБА_4 з позовом до ОСОБА_5 , третя особа Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Саламандра-Україна» про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що в м.Харкові на перехресті вул.Клочківської та пров.Рогатинського 17.03.2017 року сталася дорожньо-транспортна подія за участю водіїв ОСОБА_5 , який курував автомобілем «Грей-Вол» д.н. НОМЕР_1 та водія ОСОБА_4 , який керував автомобілем «Ніссан-Теана» д.н. НОМЕР_2 . Постановою Дзержинського районного суду м.Харкова від 05.02.2018 року провадження у справі відносно ОСОБА_5 закрито у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності. Страхова компанія - ПАТ «СК «Саламандра-Україна» відмовила позивачу у виплаті страхового відшкодування. Матеріальний збиток, завданий позивачу в результаті ДТП складає 45 693,50 грн., що встановлено у звіті суб`єкта оціночної діяльності від 17.05.2017 року, вартість послуг якого склала 1200 грн. На підставі викладеного просить стягнути з відповідача суму матеріальної шкоди у розмірі 46 893,50 грн. та судові витрати.

Відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву, згідно якого вважає позов необґрунтованим, безпідставним. В обґрунтування чого зазначає, що провадження у адміністративній справі закрито за закінченням строку притягнення до відповідальності та питання його винуватості у дорожньо-транспортній пригоді не вирішувалось вказаним судовим рішенням. Вказує, що по праві про притягнення його до адміністративної відповідальності було призначено комісійну судову авто-технічну експертизу, відповідно до висновку якої дії водія ОСОБА_4 не відповідали вимогам п.10.1 ПДР і знаходилися з технічної точки зору у причинному зв`язку з виникненням даної пригоди. Також зазначає, що ним повністю виконано обов`язки відповідно до умов договору обов`язкового страхування, а також повідомив позивачу дані про страхову компанію для можливості подання заяви про страхове відшкодування. Проте страхова компанія відмовила позивачу у виплаті страхового відшкодування через пропущення строку для подання заяви, що, на думку відповідача, є зловживанням позивачем своїми правами як потерпілого від ДТП. Також посилається на необхідність позивача звернутися з позовом до страховика, а не до нього. На підставі викладеного просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Представником позивача надано до суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини відповідача, що встановлено постановою Дзержинського районного суду м.Харкова від 05.02.2018 року. Відповідно до змісту висновку експерта встановлено, що саме дії водія ОСОБА_5 перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із дорожньо-транспортною подією 17.03.2017 року, оскільки останній порушив п.14.6 ПДР, а дії ОСОБА_4 не перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із наслідками дорожньо-транспортної події. Також зазначає, що за загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди, у даному випадку володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом. Пропуск позивачем строку подання заяви про страхову виплату не звільняє відповідача від відповідальності за спричинену шкоду майну позивача. У позасудовому порядку відповідач не відшкодував позивачу заподіяну матеріальну шкоду, посилання на судове рішення Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року не звільніє відповідача від обов`язку відшкодування заподіяної позивачу матеріальної шкоди, спричиненої дорожньо-транспортною подією. На підставі викладеного просить задовольнити позов у повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав, наведених у позові та відповіді на відзив.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву, просив відмовити у їх задоволенні.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся, причини неявки суду не повідомив.

Суд, дослідивши доводи учасників справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Постановою Дзержинського районного суду м.Харкова від 05.02.2018 року провадження у справі стосовно ОСОБА_5 про притягнення до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП закрито у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст.38 КУпАП. Вказана постанова набрала законної сили 16.02.2018 року.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у п.4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов`язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. У зв`язку із цим у разі прийняття судом постанови про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, наприклад, через закінчення строків накладення адміністративного стягнення (ст.38 КУпАП), суд повинен звернути увагу на те, чи містить така постанова суду відповіді на питання про те, чи мала місце дорожньо-транспортна пригода, та чи сталася вона з вини відповідача.

Отже, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі ст.38 КУпАП у зв`язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення не звільняє від відповідальності за шкоду, завдану внаслідок ДТП.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що 17.03.2017 року о 10 годині 30 хвилин ОСОБА_5 , керуючи автомобілем «Грейт-Вол» д.н. НОМЕР_1 по перехрестю вул.Клочківській та пров.Рогатинському в м.Харкові, при виконанні обгону не впевнився в безпечності маневру та допустив зіткнення з автомобілем «Ніссан» д.н. НОМЕР_2 , який рухався попутно і повернув ліворуч, автомобілі отримали механічні пошкодження. Згідно постанови суду ОСОБА_5 своїми діями порушив вимоги п.14.6 Правил дорожнього руху.

Відповідно до п.14.6 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ від 10.10.2001 року з наступними змінами, на перехресті обгін заборонено.

Відповідно до висновку комісійної судової авто технічної експертизи №12741 від 17.11.2017 року:

- згідно пояснень водія автомобіля Ніссан ОСОБА_4 : в даній дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля Ніссан ОСОБА_4 повинен був діяти у відповідності з вимогами п. 10.1 Правил дорожнього руху України. В даній дорожньо-транспортній ситуації технічна можливість уникнення даної дорожньо-транспортної пригоди не визначалася односторонніми діями водія автомобіля Ніссан ОСОБА_4 , а цілком залежала від дій водія автомобіля Грейт- Вол ОСОБА_5. В даній дорожньо-транспортній ситуації в діях водія автомобіля Ніссан ОСОБА_4 не вбачається невідповідностей вимогам Правил дорожнього руху України, які знаходилися б, з технічної точки зору, в причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди. В даній дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля Грейт- Вол ОСОБА_5 повинен був діяти у відповідності з вимогами п.п.10.1, 11.4, 14.6 «е» Правил дорожнього руху України. В даній дорожньо-транспортній ситуації технічна можливість уникнути зіткнення для водія автомобіля Грейт- Вол ОСОБА_5 визначалася шляхом виконання ним вимог п.п. 10.1, 11.4., 14.6 «е» Правил дорожнього руху України та розділу 34 п.1.1 Правил дорожнього руху України, для чого в нього не було перешкод технічного характеру. В даній дорожньо-транспортній ситуації дії водія автомобіля Грейт-Вол ОСОБА_5 не відповідали вимогам п.п.10.1, 11.4, 14.6 «е» Правил дорожнього руху України та розділу 34 п.1.1 Правил дорожнього руху України і знаходилися, з технічної точки зору, у причинному зв`язку з виникненням даної пригоди.

- згідно пояснень водія автомобіля Грейт- Вол ОСОБА_5 : в даній дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля Ніссан ОСОБА_4 повинен був діяти у відповідності з вимогами п.п. 9.2 «б», 9.4, 10.1 Правил дорожнього руху України. В даній дорожньо-транспортній ситуації технічна можливість уникнути зіткнення для водія автомобіля Ніссан ОСОБА_4 визначалася шляхом виконання ним вимог п. 10.1 Правил дорожнього руху України, для чого в нього не було перешкод технічного характеру. В даній дорожньо-транспортній ситуації дії водія автомобіля Ніссан ОСОБА_4 не відповідали вимогам п. 10.1 Правил дорожнього руху України і знаходилися, з технічної точки зору, у причинному зв"язку з виникненням даної пригоди. В даній дорожньо-транспортній ситуації дії водія автомобіля Ніссан ОСОБА_4 також не відповідали вимогам п.п. 9.2 «б», 9.4 Правил дорожнього руху України. Однак дані невідповідності вимогам п.п. 9.2 «б», 9.4 Правил дорожнього руху України не знаходились, з технічної точки зору в причинному зв`язку з ДТП, з причин, вказаних в дослідницькій частині висновку. В даній дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля Грейт- Вол ОСОБА_5 повинен був діяти у відповідності з вимогами п.п. 10.1, 11.4, 14.6 «е» Правил дорожнього руху України. В даній дорожньо-транспортній ситуації технічна можливість уникнути зіткнення для водія автомобіля Грейт-Вол ОСОБА_5 визначалася шляхом виконання ним вимог п.п. 10.1, 11.4, 14.6 «е» Правил дорожнього руху України та розділу 34 п.1.1 Правил дорожнього руху України, для чого в нього не було перешкод технічного характеру. В даній дорожньо-транспортній ситуації дії водія автомобіля Грейт- Вол ОСОБА_5 не відповідали вимогам п.п. 10.1, 11.4, 14.6 «е» Правил дорожнього руху України та розділу 34 п.1.1 Правил дорожнього руху України і знаходилися, з технічної точки зору, у причинному зв`язку з виникненням даної пригоди.

Висновки експерта №12741 від 17.11.2017 року суд вважає такими, що повністю узгоджуються з обставинами, встановленими у справі, та іншими доказами у справі, дослідженими в судовому засіданні, а тому є об`єктивними.

Відповідно до п.10.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ від 10.10.2001 року з наступними змінами, перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

З врахуванням викладеного, приймаючи до уваги обставини, встановлені в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що в даній дорожньо-транспортній ситуації технічна можливість уникнення даної дорожньо-транспортної пригоди не визначалася односторонніми діями водія автомобіля Ніссан ОСОБА_4 , а цілком залежала від дій водія автомобіля Грейт-Вол ОСОБА_5 ..

Згідно ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно з пунктами 2,3-4,9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» із наступними змінами, шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено наявність шкоди, протиправність дій відповідача та причинний зв`язок між протиправними діями відповідача та шкодою, завданою позивачу.

Позивач ОСОБА_4 є власником транспортного засобу «Ніссан-Теана» державний номер НОМЕР_2 , що не заперечується сторонами у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, для визначення вартості матеріального збитку позивач звернувся до суб`єкту оціночної діяльності ФО-П ОСОБА_8 (сертифікат НОМЕР_4 від 22.12.2014 року). Згідно звіту №150-1/2017 про оцінку автомобіля NISSAN TEANA держномер НОМЕР_2 від 17.05.2017 року матеріальний збиток, завданий власникові автомобіля NISSAN TEANA держномер НОМЕР_2 в результаті його пошкодження на час ДТП 17 березня 2017 року без урахування величини втрати товарної вартості, складає 45 693,50 грн..

Крім того, позивачем сплачено за послуги суб`єкта оціночної діяльності суму у розмірі 1200,00 грн.

Згідно ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

В розумінні ст.78 ЦПК України допустимі докази - це докази, отримані у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст.79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ч.1 ст.95 ЦПК України письмовими доказами є документи, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, наданий позивачем звіт є письмовим доказом, який відповідає критеріям належності, допустимості та достовірності, що встановлені положеннями процесуального закону.

Оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними та допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у ЦПК України, зібрані у відповідності з чинним цивільно - процесуальним законодавством.

Зазначені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву у своїй належності та допустимості, не викликають.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти (ст.11 ЦК України).

Згідно приписів ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Статтею 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухово- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч.1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов`язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик.

Разом із тим, зазначені зобов`язання не виключають одне одного. Деліктне зобов`язання - первісне, основне зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок.

Неодержання потерпілим страхового відшкодування за договором (або його одержання, якщо страхового відшкодування недостатньо для повного покриття шкоди) не обов`язково припиняє деліктне зобов`язання, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов`язаною.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (частина друга статті 14 ЦК України).

Згідно з частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов`язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов`язанні.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

При цьому суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги ту обставину, що позивач не звертався до страхової компанії та скористався своїм правом вимоги відшкодування майнової шкоди її заподіювачем, деліктне зобов`язання, що виникло між ним та особою, яка завдала такої шкоди, вважається не припиненим, зазначена шкода відповідачем добровільно не відшкодована, а тому суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі та стягнення з відповідача збитків, завданих дорожньо-транспортною пригодою.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

На підставі вищевикладеного, ст.ст.11, 12, 22, 1166, 1187, 1188, 1192 ЦК України, керуючись ст.ст.4, 10, 12, 76-82, 95, 133, 141, 259, 263, 265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_4 - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ) в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 46893,50 грн. (сорок шість тисяч вісімсот дев`яносто три грн. 50 коп.).

Стягнути з ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ) судові витрати у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири грн. 80 коп.).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення складено і віддруковано суддею в нарадчій кімнаті.

Повний текст рішення буде складено 17.02.2020 року.

Головуючий: суддя