Рішення № 87968056, 20.02.2020, Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області

233 № 233/5832/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2020 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Мартиненко В. С.,

за участю секретаря судового засідання Ліман С.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника органу опіки та піклування Судейко І.А.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Костянтинівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , орган опіки та піклування - виконавчий комітет Костянтинівської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення з житлового приміщення, -

В С Т А Н О В И В:

До Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області з вказаним позовом звернувся ОСОБА_1 , в якому просив усунути перешкоди у користуванні ним належною йому на праві приватної власності квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , зобов`язавши ОСОБА_3 звільнити приміщення вказаної квартири, заборонити їй перебувати та відвідувати її, а також визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування вказаним житловим приміщенням. В обґрунтування вказаних вимог позивач посилався на те, що до 2019 року проживав у спірному житловому приміщенні разом з ОСОБА_3 та сином ОСОБА_4 . Після чергової сварки позивач припинив мешкати в своїй квартирі та надав час ОСОБА_3 для того щоб вона переїхала. Крім того, йому стало відомо про те, що син ОСОБА_4 має зареєстроване місце проживання у вказаній квартирі, хоча він згоду на реєстрацію не надав, а документ, що зберігається у відповідному органі реєстрації місця проживання - підроблений.

Відповідач ОСОБА_3 надала відзив, в якому позовні вимоги не визнала, посилаючись на те, що незважаючи на те, що шлюб між нею та позивачем було розірвано, сторони проживали разом однією сім`єю у спірному житловому приміщення та разом робили ремонт, купували меблі. Дитина іншого житла не має, а отже позбавлення її права проживати у спірному житловому приміщенні буде суперечити її інтересам.

Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Костянтинівської міської ради надав висновок про недоцільність визнання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування вказаним житловим приміщенням, оскільки це не відповідає інтересам дитини.

Позивач, її представник та відповідач в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, надали клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

З`ясувавши обставини справи, дослідивши докази, подані на їх підтвердження, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового приміщення - квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі продажу від 29.05.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Костянтинівського міського нотаріального округу Донецької області Ізмайлової В.Б., реєстр. № 1106, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 02.06.2003 року Костянтинівським міським бюро технічної інвентаризації.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі з 25 листопада 2005 року, який було розірвано на підставі рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 30.01.2012 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, копія якого долучена до матеріалів справи. Подружжя має малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується повторним свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого 02.04.2019 року Костянтинівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Донецькій (актовий запис про народження №529 від 21.08.2009 року, складений Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Костянтинівці реєстраційної служби Костянтинівського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області). ОСОБА_3 має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційними довідками, наданими відділом реєстрації Костянтинівської міської ради №3927/09, №3939/09 від 11.10.2019 року.

Сторони стали проживати у спірному житловому приміщенні до реєстрації шлюбу та продовжили проживати в ньому до розірвання шлюбу. ОСОБА_4 проживає у вказаному житловому приміщенні з народження. На початку літа 2012 року сторони знов стали проживати однією сім`єю у спірному житловому приміщенні. 04.02.2019 року внаслідок погіршення відносин позивач покинув вказане житлове приміщення та з цього часу в ньому не проживає.

Вказані обставини справи визнаються сторонами.

24.10. 2011 року ОСОБА_3 звернулася до КП «СЕЗ» №4 з заявою прописати сина ОСОБА_4 у батька за адресою: АДРЕСА_1 . В матеріалах справи міститься також заява, адресована КП «СЕЗ» №4 від ОСОБА_1 про те, що він не заперечує проти прописки сина.

Згідно з ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частку будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Статтею 156 ЖК України передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням (ч.1). За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (ч.2).

Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК України до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 64 ЖК до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Оскільки судом встановлено, що ОСОБА_1 , як власник житлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з літа 2012 року вселив в нього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та вони стали проживати разом, вести спільне господарство, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_3 стала належати до членів його сім`ї.

Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК України припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу. Згідно з ч. 3 ст. 64 ЖК України якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

З наведених норм права випливає, що сам факт припинення сімейних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 04.02.2019 року не є самостійною підставою для позбавлення відповідача права користування займаним приміщенням.

Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно з ст. 157 ЖК України членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Статтею 116 ЖК України передбачені випадки для виселення без надання громадянам іншого жилого приміщення. Так, відповідно до частин 1 - 3 цієї статті якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Осіб, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зобов`язано судом замість виселення провести обмін займаного приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною. Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Оскільки судом не встановлена наявність підстав, передбачених законом, для виселення ОСОБА_1 без надання іншого жилого приміщення, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині усунення перешкод у користуванні квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_3 звільнити приміщення вказаної квартири, заборонити їй перебувати та відвідувати її необхідно відмовити.

Посилання позивача на те, що ОСОБА_3 має зареєстроване місце проживання за іншою адресою не спростовує висновків суду з таких підстав.

Згідно з ч. ч. 1, 6 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до ч. 10 ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

За змістом частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Згідно з ч.ч. 3, 6 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

З наведеної норми права випливає, що право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження, вказаний висновок відповідає позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 04.07.2018 року 711/4431/17. У вказаній постанові також зазначено, що Верховний Суд ураховує, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право особи на повагу до житла (рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2003 року, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року.

Крім того, втручання держави у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві», інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною метою (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», 2009 року, пункт 56).

З урахуванням установлених судами попередніх інстанцій обставин, Верховний Суд вважає, що виселення малолітнього за відсутності у нього іншого належного йому на праві власності чи постійному користуванні житла, буде становити для нього надмірний тягар, не співмірний із переслідуваною законною метою, та не є необхідним у демократичному суспільстві.

Судом з`ясована думка малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який повідомив, що він проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Спочатку він проживав з обома батьками. На даний час проживає лише з матір`ю. Він відвідує школу, яка розташована поряд з домівкою, за місцем проживання та в школі має друзів. Житло, в якому він проживає облаштоване для його проживання та навчання.

Оскільки судом встановлено, що місце проживання дитини батьками не визначено, ОСОБА_4 має право користуватися житлом обох батьків, що не суперечить вимогам частини шостої статті 29 Цивільного кодексу України, а отже наявність або відсутність реєстрації за місцем проживання особи не спростовує право дитини користуватися житловим приміщенням його батька. На підставі викладеного суд відхиляє довід позивача про те, що він не надавав згоду на реєстрацію місця проживання свого сина у спірному приміщені.

А отже, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині усунення перешкод у користуванні квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування вказаним житловим приміщенням, необхідно відмовити.

Посилання позивача на те, що право власності, до якого входить право користування, володіння та розпорядження майном, є непорушним, що гарантоване ст. 41 Конституції України, не спростовує висновків суду, оскільки статтею 47 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Керуючись ст.ст. 141, 206, 259, 264 - 265, 273, 354, п.п.15.5 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення з житлового приміщення - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Донецького апеляційного суду через Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області.

Дата складення повного рішення суду - 28 лютого 2020 року.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , відповідачі: ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , ОСОБА_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , орган опіки та піклування - виконавчий комітет Костянтинівської міської ради, місцезнаходження: Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Олекси Тихого, буд. 260, ЄДРПОУ 04052790.

Суддя