Ухвала суду № 87966787, 28.02.2020, Тиврівський районний суд Вінницької області

Справа № 145/1880/18

Провадження №2/145/31/2020

У Х В А Л А

28.02.2020 Тиврівський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Кіосак Н. О.

за участю секретаря Крикливої М.С.,

представника позивача - прокурора Слободяна В.Ю.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглядаючи в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом виконуючого обов`язки керівника Жмеринської місцевої прокуратури Мілієнко О.В. в інтересах держави в особі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Вінницької обласної ради та КНП "Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. академіка О.І. Ющенка Вінницької обласної ради" до ОСОБА_1 про стягнення витрат на лікування, понесених закладом охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину,

встановив:

Виконуючий обов`язки керівника Жмеринської місцевої прокуратури Мілієнко О.В. в інтересах держави: в особі третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача Вінницької обласної ради та КНП "Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. академіка О.І. Ющенка Вінницької обласної ради" звернувся до суду із заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 на користь держави Вінницької обласної ради, КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня їм. академіка О.І. Ющенка Вінницької обласної ради» в рахунок відшкодування витрат на стаціонарне лікування ОСОБА_2 , потерпілого від злочину, кошти в сумі 33 729 гривень 64 копійки.

В судовому засіданні представник позивача прокурор Слободян В.Ю. позов підтримав. Вважає, що в даному випадку прокурор має право діяти в інтересах держави, оскільки Вінницька обласна рада та КНП "Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня їм. академіка О.І. Ющенка Вінницької обласної ради» не вживають заходів для стягнення з відповідача витрат на лікування потерпілого від злочину. Розмір таких витрат, на думку прокурора, належно підтверджений належними у справі доказами.

Відповідач ОСОБА_1 позов не визнав, підтримавши відзив на позов, за яким, зокрема, всупереч ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурором не обґрунтовано, в чому полягає невиконання чи неналежне виконання третіми особами своїх повноважень і що у них відсутні повноваження на ведення справи, не заперечував проти залишення позову без розгляду.

Розмір витрат на лікування потерпілого вважає недоведеним.

Представники залучених до участі у справі як треті особи на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Вінницької обласної ради та КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. академіка О.І. Ющенка Вінницької обласної ради» в судове засідання не з`явились, про розгляд справи повідомлені в установленому законом порядку.

Суд, вислухавши пояснення учасників судового розгляду та дослідивши надані ними докази, встановив наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За приписами ст.56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити ... скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (РЖ V. Ргапсе) від 31.03.2005 року, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009 року, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокурором одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

У пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України міститься відсилання до окремого закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким є Закон України від 14 жовтня 2014 № 1697-VII «Про прокуратуру».

У частині третій статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Тлумачення частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу.

У рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 1-1/99 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Поняття "орган уповноважений державою здійснювати відповідні повноваження" визначено, як орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Частиною 3 ст.12, ст.ст. 76-81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Засобами доказування у цивільній справі є показання свідків, письмові докази, речові і електроні докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, п.29).

Саме лише посилання на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для розгляду недостатньо. У такому разі прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо). Таких доказів суду не надано.

Зазначене вище узгоджується з усталеними правовими висновками Верховного Суду, зокрема в постанові від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, а також у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 926/03/18, від 23.09.2018 у справі № 924/1237/17.

Слід також вказати, що відповідно до ч.5 ст. 56 ЦПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Проте, прокурором не наведено обставини, які б свідчили про відсутність повноважень у органів, в інтересах яких вона подана: Вінницької обласної ради та КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. академіка О.І. Ющенка Вінницької обласної ради", які є самостійними юридичними особами, звернутись до суду та преставляти свої інтереси в суді самостійно.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що у даному випадку відсутні законні підстави для представництва прокурором інтересів держави. Отже, позов, заявлений особою, яка не має процесуальної дієздатності.

Відповідно п.1 ч.1 ст.257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст.ст. 257, 258, 354 ЦПК України,

ухвалив:

Позов виконуючого обов`язків керівника Жмеринської місцевої прокуратури

Мілієнко О.В. в інтересах держави в особі залучених до участі у справі як третіх

осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні Вінницької

обласної ради та КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім.

академіка О.І. Ющенка Вінницької обласної ради» до

ОСОБА_1 про стягнення витрат на лікування, понесених закладом охорони

здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину, залишити без

розгляду.

Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана до Вінницького апеляційного суду через Тиврівський районний суд протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: Н. О. Кіосак