Рішення № 87964913, 27.12.2019, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/1471/18

Провадження № 2/369/689/19

РІШЕННЯ

Іменем України

27.12.2019 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

секретаря Середенко Б.С.

за участі

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача: ОСОБА_2 ,

представника відповідача: ОСОБА_3 ,

представника відповідача: ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Головного управління Держгеокадастру у Київській області, третя особа ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом визнання недійсним і скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, знесення паркану та відновлення меж земельної ділянки -

в с т а н о в и в :

У лютому 2018 року позивачка звернулась до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що вона є власником садиби та земельних ділянок по АДРЕСА_1 . Земельні ділянки перейшли до її власності без зміни цільового використання та зміни їх меж. Самі межі погоджувались з відповідачкою ще за попереднього власника. Однак, відповідачка, порушуючи правила добросусідства, встановила в межах належної їй земельної ділянки суцільний бетонний паркан висотою 3м. ОСОБА_4 заперечує дану обставину та вказує, що паркан стоїть на її частині. Вказала, що внаслідок перетину частини її земельної ділянки із земельною ділянкою позбавляє її можливості реалізувати свої права по володінню, користуванню, розпорядженню своєю власністю в тих межах та тій площі, що закріплені межовими знаками відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 22 жовтня 2009 року. Тому державний акт ОСОБА_4 від 14 вересня 2010 року має бути визнаний недійсним, а встановлений паркан підлягає знесенню, межі - відновленню згідно технічної документації із землеустрою. Правомірність набуття нею земельної ділянки підтверджується і судовим рішенням. Добровільно відновлювати її порушені права відповідач відмовляється. При зверненні до суду вона сплатила судовий збір та понесла витрати на правову допомогу в розмірі 30 000 грн., які мають бути стягнуті з відповідача.

Просила суд визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,2036 га по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 3222486201:01:012:0025, виданий 14.09.2010 року на ім`я ОСОБА_4 , ідентифікаційний код фізичної особи - платника податків НОМЕР_1 ;

зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області скасувати запис в Державному земельному кадастрі та поземельній книзі про державну реєстрацію ж земельної ділянки площею - 0,2036 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд кадастровий номер 3222486201:01:012:0025, що розташована по АДРЕСА_1 і зареєстрована в Національній кадастровій системі за ОСОБА_4 ;

усунути перешкоди, створені ОСОБА_4 в користуванні домоволодінням та земельною ділянкою, що належить ОСОБА_1 : - знести бетонний паркан, що розташований на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , що належить позивачці ОСОБА_1 ; - відновити межі земельної ділянки по АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , відповідно до даних земельно-кадастрової документації технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в межах с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, розробленої ВК «УКРЗЕМПРОЕКТ» за заявою і технічним завданням ОСОБА_5 від 28.12.2012 року, та даних Актів ТОВ «Інститут землеустрою «ПРАВО НА ЗЕМЛЮ» про встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки та прийомки - передачі межових знаків на зберігання ОСОБА_1 від 15.01.2018 року; стягнути з відповідачів понесені мною судові витрати, пов`язані з розглядом даної цивільної справи.

12 березня 2018 року до суду надійшов до суду відзив Головного управління Держгеокадастру у Київській області. Вказали, що з 01 січня 2013 року набули чинності зміни до Закону України «Про державний земельний кадастр». Тому на даний час не передбачено чинним законодавством скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі рішення суду та в програмному забезпеченні Державного земельного кадастру відсутні функціональні можливості для скасування реєстрації земельної ділянки на підставі рішення суду. Просили відмовити в задоволенні позовних вимог.

02 квітня 2018 року надійшов відзив ОСОБА_4 . Вказала, що вона проживає разом з чоловіком ОСОБА_3 по АДРЕСА_2 . Земельна ділянка була придбана ними ще в 1997 році, і на той час вона вже були приватизована. Будинок побудований ще в 1999 році. У цьому ж році ними було запропоновано їх сусідам ОСОБА_6 поставити паркан, які були не проти, але сказали, щоб паркан самостійно встановили. У сусідів стояв паркан з металевої сітки. Тому вони, не знімаючи паркану з сітки відступили від нього та поставили паркан по паркану з сітки. У 2007 році вони зробили укріплюючи роботи, щоб паркан не хилився. Спочатку між ними були нормальні відносини та сусіди пускали їх на свою територію для обслуговування паркану. А після того як вони зробили їм зауваження, щоб прибрали дріт та виноград з їх забору, то сусіди заварили прохід. У подальшому виник спір щодо межі та тривав судовий розгляд справи та судом було встановлено порушення межі з боку сусідів. Подані позивачем докази на підтвердження порушення нею межі не можуть бути взяті до уваги, оскільки складені з порушеннями та особою, яка не має права їх проводити, її не було повідомлено про проведення таких робіт. Просила відмовити в задоволенні позову.

Додатково ОСОБА_4 подала заяву про застосування строку позовної давності. Зазначила, що судовий спір за її ініціативною розпочатий був ще в 2013 році, на всіх судових засіданнях була присутня і ОСОБА_1 тому вона знала про наявність права власності у відповідача і строк позовної давності сплинув ще у липні 2017 року. Просила також відмовити через пропуск строку позовної давності.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала. Просила позов задоволити.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував. Просив відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши матеріали даної цивільної справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватись і розпоряджатись земельними ділянками.

При розгляді справи судом встановлено, що 22 жовтня 2009 року ОСОБА_5 був виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1950 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення (використання) земельної ділянки-для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель.

10 квітня 2013 року ОСОБА_1 за договором дарування домоволодіння та земельної ділянки, укладеним з ОСОБА_6 , набула право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,195 га для будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель, на якій розташований будинок, кадастровий номер 3222486201:01:012:0014. Державний акт на право власності на земельну ділянку розміром 0,195 га для будівництва і обслуговування жилого будинку та господарських будівель і споруд, серія ЯЗ І №342189. ОСОБА_1 отримала 22 жовтня 2009 року.

29 листопада 2012 року за договором дарування ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку площею 0,0426 га (рілля), з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 3222486201:01:012:0015. Державний акт на право власності на земельну ділянку розміром 0,0426 га для ОСГ, І серія ЯЗ №342190. ОСОБА_1 отримала 22 жовтня 2009 року.

Згідно Державного акта на право приватної власності на землю серії ЯИ № 495251 від 14 вересня 2010 року ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,2036 га в АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.06.1997 року № 2-0069/97, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель.

Відповідно до ст.95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: самостійно господарювати на землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Власники та землекористувачі суміжних земельних ділянок повинні жити за правилами добросусідства, тобто зобов`язані співпрацювати при вчиненні дiй, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них, не порушувати законні права один одного (ст.ст.91, 96, 103 ЗК України).

З пояснень сторін встановлено, що вищевказані земельні ділянки є сусідніми та між власниками земельних ділянок тривалий час наявний конфлікт щодо межі земельних ділянок та тривають судові спори.

Відповідно до ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осiб на земельнi дiлянки здійснюєтъся шляхом, зокрема: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; застосування інших, передбачених законом способiв.

Разом з тим, вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказувала на порушення її прав зайняттям відповідачкою частини її земельної ділянки та просила суд відновити її порушене право шляхом знесення паркану та відновлення межі. На підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_1 подала суду технічну документацію на колишнього власника - ОСОБА_5 , акти встановлення в натурі меж земельної ділянки. Дані докази суд оцінює критично, оскільки н можливо встановити які саме вихідні дані були використані спеціалістами при встановленні межових знаків, чи досліджувались межі земельної ділянки відповідача по справі, чи досліджувалось питання про накладення меж.

Крім того, рішенням Апеляційного суду Київської області від 26 березня 2014 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 грудня 2013 року скасувати і ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Софіївсько-Борщагівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, знесення частини огорожі, відшкодування матеріальної і моральної шкоди, зобов`язання пересадити дерева задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_5 усунути перешкоди ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у користуванні земельною ділянкою площею 0,2036 га за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом перенесення паркану та знесення частини огорожі ОСОБА_5 в сторону земельної ділянки, якою він користується відповідно до вимірів технічної документації із землеустрою згідно державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 , серії ЯИ №495251. Зобов`язано ОСОБА_5 зняти хвіртку з паркану ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

При розгляді даної справи судом встановлено, що «Як видно з плану частини земельної ділянки площа земельної ділянки ОСОБА_4 згідно з Державним актом ЯИ №495251 становить 0,2036 га, площа згідно вимірів на місцевості - 0,1996 га і частина площі земельної ділянки 0,0040 га, що належить ОСОБА_4 , знаходиться за огорожею. Суд першої інстанції не звернув уваги на письмовий доказ - Схеми земельної ділянки, який знаходиться у технічній документації ТОВ «Земельні інформаційні системи» (а.с.13), в якому конкретно наведені точки та відстані від заборів в сторону відповідача ОСОБА_5 . Наведена частина земельної ділянки, яка належить ОСОБА_4 , знаходиться за залізобетонною та сітчатою огорожами. Жоден з представлених відповідачем ОСОБА_6 документів не спростовує технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі від 18 травня 2012 року. Відповідно до ст.212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки повертаються за їх належністю без відшкодування затрат, проведених за час незаконного користування. Всі акти земельної комісії є легітимними, підписані головою комісії та приймалися більшістю членів комісії. Також судом першої інстанції не прийнято до уваги висновки експертиз від 6 жовтня 2012 року за №№1073, 1074. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення і ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволити частково».

Таким чином, в матеріалах справи наявні суперечливі висновки щодо спірної межі сторін по справі. Позивачка, вказавши, що не приймала участь в розгляді іншої справи і як наслідок неможливість посилання судом на встановлені обставин, не спростовувала належними та допустимими доказами висновків суду, оскільки дані обставини стосуються не особи власника, а меж земельної ділянки. При цьому позивачка, у своєму позові та в судовому засіданні, стверджувала про незмінність меж земельної ділянки після прийняття її в дар від ОСОБА_5 . Оскільки позивачка не довела позовні вимоги в частині усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Встановлено, що згідно Державного акта на право приватної власності на землю серії ЯИ № 495251 від 14 вересня 2010 року ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,2036 га в АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.06.1997 року № 2-0069/97, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель.

За приписами ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Згідно з ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Аналіз норм ЦК України вказує на те, що право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов`язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.

Відповідно до ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з ч. 1ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема є: справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Звертаючись до суду з позовом, особа має право просити суд не з будь-яким способом захисту, а лише таким, який передбачений законом.

Зважаючи, що ОСОБА_1 не надала суду доказів того, яким чином порушено її право на земельну ділянку видачею ОСОБА_4 державного акту та проведення державної реєстрації права власності. При цьому оспорюваний державний акт та договір купівлі-продажу укладені відповідно до вимог закону. Тому вимоги щодо визнання недійсним державного акту та скасування реєстрації права власності на земельну ділянку задоволенню не підлягають.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу.

З пояснень сторін встановлено, що через встановлення паркану між сторонами склались напружені відносини, часто виникають конфлікти, суперечки. У добровільному порядку владнати конфлікт не можуть. Як на порушення своїх прав ОСОБА_1 вказувала, що паркан стоїть частково на її земельній ділянці. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували саме дані обставини. Дані обставини мають підтверджуватись лише відповідними доказами. Покази свідків не можуть бути достатніми для встановлення саме меж земельної ділянки. Про всі обставини їм відомо зі слів позивача. Будь-яких об`єктивних даних, які мають важливе значення для справи, свідки суду не повідомили, а висловили лише власне суб`єктивне ставлення.

Відсутнє будь-яке дослідження первинного встановлення межових знаків по земельній ділянці відповідачки. У своєму відзиві ОСОБА_4 вказувала та з копії державного акту вбачається, що вона придбала земельну ділянку вже приватизовану, позивач дані докази не спростував, том твердження про накладення земельної ділянки відповідачки на її земельну ділянку є передчасним. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, яким чином права ОСОБА_1 порушені даним державним актом, проведенням державної реєстрації саме на момент їх укладення та видачі відповідно.

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що право ОСОБА_1 порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, як саме порушуються відповідачем права позивача на земельну ділянку чи які виникають перешкоди у її використанні. Сам по собі факт порушення межі не може слугувати беззастережним доказом порушення прав, якщо таке порушення відбулось ще до набуття позивачем права власності на земельну ділянку. Натомість з матеріалів справи вбачається та сторонами цього не спростовано, що склався певний порядок користування земельними ділянками за наданими до суду правовстановлюючими документами. За таких обставин, виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом письмових доказів суд дійшов висновку про відмову з задоволенні позову, що відповідатиме обставинам справи та положенням матеріального закону. Тому вимоги в цій частині також задоволенню не підлягають.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Головного управління Держгеокадастру у Київській області, третя особа ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом визнання недійсним і скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, знесення паркану та відновлення меж земельної ділянки відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 03 січня 2020 року.

Суддя