Рішення № 87961916, 18.02.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.02.2020Справа № 910/11107/19

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс Сервіс Люкс"

до 1. Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна"

2. Благодійної організації "Благодійний фонд "Добробут ХХІ століття"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Незнайко Наталія Миколаївна

про зобов`язання вчинити дії

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Кошляк М.І.

Представники учасників справи:

від позивача Леськов В.П. (адвокат);

від відповідача-1 Столярчук І.В. (адвокат);

від відповідача-2 не з`явилися;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Кириченко Л.О. (адвокат).

В судовому засіданні 18.02.2020 року, відповідно до положень ст.ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників учасників справи, що повне рішення буде складено 03.03.2020 року.

СУТЬ СПОРУ:

15 серпня 2019 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс Сервіс Люкс" (позивач) надійшла позовна заява № 14-08/пож від 14.08.2019 року до Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" (відповідач-1) та Благодійної організації "Благодійний фонд "Добробут ХХІ століття" (відповідача-2), в якій викладені позовні вимоги, щоб в судовому порядку:

- визнати недійсним розпорядження голови наглядової ради Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" ОСОБА_7 від 19.10.2017 р. №02;

- визнати недійсним рішення загальних зборів членів Благодійної організації "Благодійний фонд "Добробут XXI століття" від 20.10.2017 р., оформленого протоколом №18 загальних зборів членів Благодійної організації "Благодійний фонд "Добробут XXI століття" від 20.10.2017 р., про безоплатну передачу Благодійній організації "Благодійний фонд "Добробут XXI століття" Вищим навчальним закладом "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" будівлі літ. "Н", блок "А", загальною площею 3495 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Львівська, 23, корпус 1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 362161380000, та доручення ОСОБА_3 як голові наглядової ради Благодійної організації "Благодійний фонд "Добробут XXI століття" провести всі необхідні дії щодо оформлення документів для цього;

- визнати недійсним з моменту укладення Договір про пожертву (дарування), укладений 21.10.2017 р. між Вищим навчальним закладом "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" та Благодійною організацією "Благодійний фонд "Добробут XXI століття", посвідчений 21.10.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Н.М. та зареєстрований в реєстрі за №63.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на підставі оспорюваних розпорядження голови наглядової ради Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" № 02 від 19.10.2017 року, рішення загальних зборів членів Благодійного фонду "Добробут XXI століття" від 20.10.2017 року та договору про пожертву (дарування) від 21.10.2017 року відповідачі незаконно, в порушення статей 316, 317, 319, 321 ЦК України вчинили дії по незаконному відчуженню належної позивачу будівлі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2019 року у справі № 910/11107/19 позовну заяву № 14-08/пож від 14.08.2019 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс Сервіс Люкс" до 1. Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна", 2. Благодійної організації "Благодійний фонд "Добробут ХХІ століття" про зобов`язання вчинити дії залишено без руху, надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Офіс Сервіс Люкс" строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом 5 (п`яти) днів з дня вручення даної ухвали.

Так, поштове відправлення з ухвалою суду у даній справі було направлене Товариству з обмеженою відповідальністю "Офіс Сервіс Люкс" за адресою: 03141, м. Київ, вул. Солом`янська, 33, прим. 20, яка вказана в позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У відповідності до відомостей з офіційного веб-сайту Державного підприємства "Укрпошта" за поштовим ідентифікатором № 0103050211073 вбачається, що поштове відправлення з ухвалою суду від 19.08.2019 року у справі № 910/11107/19 у точці видачі/доставки - 21.08.2019 року. У відповідності до відомостей з офіційного веб-сайту Державного підприємства "Укрпошта" за поштовим ідентифікатором № 0103050211081 вбачається, що поштове відправлення з ухвалою суду від 19.08.2019 року у справі № 910/11107/19 у точці видачі/доставки - 21.08.2019 року.

21 серпня 2019 року через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс Сервіс Люкс" надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 19.08.2019 року, оформлені листом б/н від 21.08.2019 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.08.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/11107/19 здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17.09.2019 року.

25.09.2019 року через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву № 24/09/19/1 від 24.09.2019 року, в якому відповідач-1 проти позовних вимог заперечив, мотивуючи це тим, що позивачем не доведено, що розпорядження Голови Наглядової ради Університету «Україна» будь-яким чином порушує чи впливає на його права, оскільки дія останнього взагалі не стосується ТОВ «Офіс Сервіс Люкс», а тому, таке розпорядження може бути оскаржене лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси. Відповідач-1 зазначає, що оскаржуване позивачем рішення загальних зборів членів БФ «Добробут XXI століття» є актом ненормативного характеру (індивідуальним актом), тому до такого рішення не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 Цивільного кодексу України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 Цивільного кодексу України. Також відповідач-1 вказує, що договір про пожертву (дарування) не може бути визнаний недійсним на підставі ст. 232 ЦК України, оскільки не підпадає під критерії, які необхідні для визнання правочину недійсним. Крім того, обраний спосіб захисту позивача не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом, а є неналежним способом захисту прав, оскільки якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається.

Вказаний відзив на позовну заяву не приймається судом до уваги з огляду на наступне.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, ухвалу суду про відкриття провадження у даній справі було направлено Вищому навчальному закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" за адресою: 04071, м. Київ, вул. Хорива, 1-Г, яка вказана в позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103052020445 ухвалу Господарського суду міста від 23.08.2019 року у справі № 910/11107/19 вручено уповноваженому представнику відповідача-1 - 02.09.2019 року.

Відтак, відзив на позовну заяву мав бути поданий відповідачем у строк до 17.09.2019 року (включно).

Таким чином, відзив на позовну заяву поданий до суду з порушення строку встановленого в ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Тоді як, клопотання про поновлення пропущеного строку, встановленого судом для подання відзиву на позовну заяву відповідачем-1 не подано.

В підготовчих засіданнях 17.09.2019 року, 01.10.2019 року, 08.10.2019 року та 22.10.2019 року судом оголошувалася перерва.

Згідно ч. 3 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

Так, суд відмічає, що в підготовчому засіданні 08.10.2019 року судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 (тридцять) днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайко Наталію Миколаївну, підготовче засідання відкладено на 03.12.2019 року.

В підготовчих засіданнях 03.12.2019 року та 10.12.2019 року судом оголошувалася перерва.

Суд відмічає, що в підготовчому засіданні 10.12.2019 року було розглянуте клопотання позивача про витребування доказів, викладене п. 4 прохальної частини позовної заяви. В задоволені вказаного клопотання судом було відмовлено.

Відмовляючи в наведеному клопотанні, суд виходив з того, що відповідно до ст.ст. 80, 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Втім, до поданого клопотання не надано доказів на підтвердження вжиття заходів для отримання цих доказів самостійно, як і не надано доказів на підтвердження причини неможливості самостійного отримання цих доказів, в матеріалах справи містяться копії документів, які позивач просить витребувати, у відповідачів витребуваних позивачем документів немає, доказів, що у нотаріуса є оригінали таких документів матеріали справи не містять, а для повного та об`єктивного розгляду справи № 910/11107/19 у суду відсутня необхідність витребовувати зазначені у вказаному клопотанні документи, суд дійшов висновку, що клопотання позивача про витребування доказів задоволенню не підлягає.

Крім того, в підготовчому засіданні 10.12.2019 року було розглянуте та відхилене клопотання № 08/10/19/2 від 08.10.2019 року «Про залишення позову без розгляду», про що судом постановлено протокольну ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання 10.12.2019 року. Вказане клопотання обґрунтоване ч. 9 ст. 81 ГПК України.

Відхиляючи наведене клопотання, суд виходив з того, що відповідно ч. 9 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній на момент подання позову), у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду. Дослідивши підстави поданого відповідачем-1 клопотання, суд дійшов висновку про його необґрунтованість, в аспекті ч. 9 ст. 81 ГПК України.

Судом в підготовчому засіданні 17.02.2019 року була розглянута та відхилена заява № 30/09/19/2 від 30.09.2019 року «Про зупинення провадження по справі», про що судом постановлено протокольну ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання 17.12.2019 року. Відхиляючи наведену заяву, суд виходив з того, що у відповідності до п. 5 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Дослідивши підстави поданої відповідачем-1 заяви, суд дійшов висновку про її необґрунтованість на підставі приписів ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, а саме з мотивів не доведення заявником факту об`єктивної неможливості розгляду справи № 910/11107/19 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/2360/19 та про неможливість встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду в даному господарському спорі.

За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Так, в підготовчому засіданні 17.12.2019 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/11107/19 до судового розгляду по суті на 21.01.2020 року.

В судових засіданнях 21.01.2020 та 04.02.2020 року судом оголошувалася перерва.

В судовому засіданні 18.02.2020 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов. Представники відповідача-1 та третьої особи проти задоволення позову заперечили та просили відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Крім того, суд зауважує наступне.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Європейської конвенції з прав людини), прийнятої Радою Європи 4 листопада 1950 року , встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянути впродовж розумного строку.

В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ч. 3 ст. 4 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 року дана Конвенція та Протоколи до неї №2,4,7,11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003 року №01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008 року № 01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".

Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 року (§ 51).

Таким чином, норми Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи не узгоджуються з нормами Конвенції про захист прав людини і основних свобод, яка є частиною національного законодавства і має пріоритет над національним законодавством, та із практикою Європейського суду з прав людини, яку суди мають використовувати як джерело права при вирішенні спорів.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумності строку розгляду справи можна застосовувати, коли стороною у спорі є орган державної влади.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Розгляд здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності є визначальним принципом судового процесу взагалі та господарського зокрема. Відповідно до ст. 129 Конституції України змагальність віднесено до основних засад судочинства.

Згідно з Господарським процесуальним кодексом України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, суд повинен оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись Законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Офіс Сервіс Люкс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради Київської міської ради про визнання незаконною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2019 року у справі № 910/10111/19 зупинено провадження у справі № 910/10111/19 до вирішення Господарським судом міста Києва справи № 910/2360/19 та набрання законної сили судовим рішенням у вказаній справі.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2019 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс Сервіс Люкс" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.09.2019 року у справі № 910/10111/19 задоволено, ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.09.2019 року у справі № 910/10111/19 скасовано.

У постанові Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2019 року у справі № 910/10111/19, яка набрала законної сили, встановлено наступне:

«Колегія суддів враховує викладені позивачем обставини, які не були спростовані іншими учасниками справи, про те, що 12.10.2017 на підставі іпотечного застереження, передбаченого у розділі 4 Договору іпотеки №24-47/1-08/04 від 12.06.2008 (в редакції Додатку №9 від 25.03.2015) та ст. 37 Закону України "Про іпотеку", ТОВ "Офіс Сервіс Люкс", як іпотекодержатель та кредитор Університету "України" звернув стягнення на будівлю, як предмет іпотеки, шляхом визнання права власності.

12.10.2017 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Нотари О.І. зареєстрував право власності за ТОВ "Офіс Сервіс Люкс" (номер запису про право власності 22807479), видавши позивачеві Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, копія якого додана до позовної заяви.

Таким чином, оскарження Університетом "Україна" записів державного реєстратора Дідичука І.А. за 10.11.2017, що є предметом розгляду у справі №910/2360/19, не впливає на підстави набуття права власності ТОВ "Офіс Сервіс Люкс" на будівлю, оскільки в силу наведених правових норм позивач набув право власності на таку будівлю 12.10.2017.».

При вирішенні даного спору судом прийнято до уваги, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Відповідно до ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Відтак, обставини, встановлені у постанові Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2019 року у справі № 910/10111/19, що ТОВ "Офіс Сервіс Люкс" набуло право власності на будівлю 12.10.2017 року мають преюдиційне значення для даної справи та не підлягають повторному доведенню при розгляді справи № 910/11107/19.

19.10.2017 року головою наглядової ради Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" Таланчуком П.М. прийнято розпорядження № 02 від 19.10.2017 року про надання згоди на безоплатну передачу (пожертву) з балансу Університету «Україна» об`єкту нерухомого майна - будівлі, літ. «Н» блок «А» за адресою: м. Київ, вул. Львівська, 23, корп. 1, загальною площею 3495 кв.м., яке належить Вищому навчальному закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" на правах власності на баланс Благодійного фонду «Добробут XXI століття».

Рішенням загальних зборів членів Благодійного фонду «Добробут XXI століття», оформленого протоколом № 18 від 20.10.2017 року, прийнято баланс Благодійного фонду «Добробут XXI століття» об`єкт нерухомого майна - будівлю, літ. «Н» блок «А» за адресою: м . Київ, вул. Львівська, 23, корп. 1, загальною площею 3495 кв.м., яка належить Вищому навчальному закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" на правах власності.

21.10.2017 року між Вищим навчальним закладом "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" (пожертвувач), в особі голови Наглядової ради ОСОБА_7., та Благодійною організацією «Благодійний фонд «Добробут XXI століття» (обдарований), від імені якої на підставі довіреності посвідченої 21.10.2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Н.М., за реєстровим № 62 діяв ОСОБА_3 , укладено договір про пожертву (дарування), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Н.М. та зареєстрований в реєстрі за № 63 (надалі - договір про пожертву).

Відповідно до п. 1.1. договору про пожертву, пожертвувач передає у пожертву (дарує), а обдарований приймає у пожертву будівлю літ. «Н» блок «А» за адресою: м. Київ, вул. Львівська, 23, корп. 1, загальною площею 3495 кв.м (предмет договору).

Відповідно до п. 3 договору про пожертву, що предмет договору належить пожертвувачу на праві власності, на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , індексний номер 21752426, виданого Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві 16.05.2014 року, номер запису про право власності: 5682135 від 24.04.2014 року.

21.10.2017 року між Благодійною організацією «Благодійний фонд «Добробут XXI століття» (іпотекодавець), в особі директора фонду ОСОБА_7. та ОСОБА_4 (іпотекодержатель) укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Н.М. та зареєстрованим в реєстрі за № 64, відповідно до п. 1.1. якого, іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно: будівлю літ. «Н» блок «А» за адресою: м. Київ , вул. Львівська, 23, корп. 1, загальною площею 3495 кв.м (предмет договору).

Відповідно до п. 1.1.1. іпотечного договору, предмет договору належить іпотекодавцю на праві власності на праві договору про пожертву (дарування), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Н.М. 21.10.2017 року за реєстровим № 63.

06.11.2017 року між Благодійної організації «Благодійний фонд «Добробут XXI століття» (позичальник) та ОСОБА_3 (позикодавець) укладено договір позики, відповідно до п. 1.1. якого, забезпеченням зобов`язання за цим договором передається нерухоме майно - будівлю літ. «Н» блок «А» за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 3495 кв.м.

06.11.2017 року між Благодійної організації «Благодійний фонд «Добробут XXI століття» (іпотекодавець) та ОСОБА_3 (іпотекодержатель) укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дубенко К.С. та зареєстрованим в реєстрі за № 217, відповідно до п. 1.2. якого, в забезпечення виконання зобов`язань іпотекодавця за договором позики іпотекодавець передає в іпотеку нерухоме майно: будівлю літ. «Н» блок «А» за адресою: м. Київ, вул. Львівська, 23, корп. 1, загальною площею 3495 кв.м.

Наказом № 3525/5 від 09.11.2017 року «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» Міністерства юстиції України скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21.10.2017 №№ 37688182, 37688157, прийняті державним реєстратором Комунального підприємства Мирнопільської сільської ради «Результат» у м. Києві Шейк-Сейкіним О.А. та внесено до Державного реєстру сечових прав на нерухоме майно записи про скасування записів, які були внесені на підставі цих рішень; скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21.01.2017 №№ 37689364, 37689368, 37689369, від 31.10.2017 №37871683, прийняті приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Н.М. та внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про скасування записів, які були внесені на підставі цих рішень; скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 06.11.2017 №№ 37971908, 37972055, прийняті приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дубенко К.Є. та внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про скасування записів, які були внесені на підставі цих рішень.

09.11.2017 року державним реєстратором Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Сторчаком С.П. скасовано право власності Благодійної організації "Благодійний фонд "Добробут ХХІ століття" на будівлю, скасовано реєстраційну дію щодо реєстрації переходу права власності на будівлю до Благодійної організації "Благодійний фонд "Добробут ХХІ століття", скасовано реєстраційну дію державного реєстратора комунального підприємства Мирнопільської сільської ради «Результат» у м. Києві Шейк-Сейкіна О.А. про скасування іпотеки ТОВ «Офіс Сервіс Люкс» на будівлю, скасовано запис про перебування будівлі в іпотеці ОСОБА_3 за договором іпотеки від 06.11.2017 року з Благодійною організацією "Благодійний фонд "Добробут ХХІ століття", скасовано запис про перебування будівлі в іпотеці ОСОБА_4 за договором іпотеки від 21.10.2017 з Благодійною організацією "Благодійний фонд "Добробут ХХІ століття". Вказане підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно те реєстру права власності на нерухоме майно.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що на підставі оспорюваних розпорядження голови наглядової ради Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку подини «Україна» № 02 від 19.10.2017 року, рішення загальних зборів членів Благодійного фонду «Добробут XXI століття» від 20.10.2017 року, договору про пожертву (дарування) від 21.10.2017 року відповідачі незаконно, в порушення статей 316, 317, 319, 321 Цивільного кодексу України, вчинили дії по незаконному відчуженню належного позивачу на праві власності нерухомого майна.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

Отже, саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Згідно з ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

В силу приписів ч. 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію сечових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до нього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

За приписами частини першої статті 36 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на дату набуття позивачем права власності на нерухоме майно), сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно зі статтею 37 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на дату набуття позивачем права власності на нерухоме майно), іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Так, 12.10.2017 року ТОВ «Офіс Сервіс Люкс» набуло право власності на нерухоме майно - будівлю літ. «Н», блок «А», загальною площею 3495 кв.м, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Львівська, 23, корпус 1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 362161380000, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 100235890 (копія міститься в матеріалах справи).

Крім того, обставини набуття 12.10.2017 року ТОВ "Офіс Сервіс Люкс" права власності на зазначену будівлю встановлені у постанові Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2019 року у справі № 910/10111/19.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

У пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» роз`яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

За змістом п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом права власності, визначеного у статті 317 Цивільного кодексу України, власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс тощо).

Правомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.

Правомочність розпоряджання означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і т. ін.).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (п. 1 ст. 321 ЦК України).

Позитивний аспект права власності означає можливість реалізації прав на річ (майно) без участі всіх інших осіб, а негативний - усунення всіх інших осіб від речі і захист її від всіх цих осіб.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що іпотека на будівлю - літ. «Н», блок «А», загальною площею 3495 кв.м, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Львівська, 23, корпус 1 та відповідне обтяження були зареєстровані 25.03.2015 року (номер запису про іпотеку: 5682225, індексний номер рішення: 20274407) та станом на 21.10.2017 року запис про таке обтяження не був вилучений із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на дату набуття позивачем права власності на нерухоме майно), іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не припускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу). Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя, зокрема, передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки.

Згідно з ч. 3 ст. 12 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на дату набуття позивачем права власності на нерухоме майно), правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Отже, відповідач-1, в порушення ст. 9 Закону України «Про іпотеку», здійснив відчуження будівлі щодо якої станом на 21.10.2017 року існував запис про обтяження її іпотекою.

Матеріалами справи підтверджується, що наказом № 3525/5 від 09.11.2017 року «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» Міністерства юстиції України скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21.10.2017 року за № 37689364 (щодо реєстрації права власності на будівлю за відповідачем-2), № 37689368 (щодо реєстрації права іпотеки на будівлю за ОСОБА_4 ), № 37689369 (щодо реєстрації заборони на нерухоме майно - внаслідок укладення відповідачем-2 договору іпотеки з ОСОБА_4 ) та № 37871683 від 31.10.2017 року (щодо реєстрації змін до права власності відповідача-2 за договором від 31.10.2017 року про внесення змін до договору), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайко Н.М.; скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 06.11.2017 року № 37971908 (щодо реєстрації права іпотеки на будівлю за ОСОБА_3 ), № 37972055 (щодо реєстрації заборони на нерухоме майно - внаслідок укладення відповідачем-2 договору іпотеки з ОСОБА_3 ), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дубенко К.Є.

При цьому, наказ № 3525/5 від 09.11.2017 року «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» Міністерства юстиції України у встановленому законом порядку не оскаржувався, протилежного матеріали справи не містять.

З огляду на встановлений факт набуття позивачем права власності на нерухоме майно - літ. «Н», блок «А», загальною площею 3495 кв.м, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Львівська, 23, корпус 1, факт незаконного відчуження належного позивачу на праві власності нерухомого майна на підставі оспорюваних розпорядження голови наглядової ради Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку подини «Україна» № 02 від 19.10.2017 року рішення загальних зборів членів Благодійного фонду «Добробут XXI століття» від 20.10.2017 року підтверджується наказом № 3525/5 від 09.11.2017 року «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» Міністерства юстиції України, яким скасовано рішення про вчинені реєстраційні дії, за наслідками прийняття яких було укладено оскаржуваний договір про пожертву (дарування) від 21.10.2017 року, суд дійшов висновку, що відповідачами-1, 2 незаконно, в порушення статей 316, 317, 319, 321 Цивільного кодексу України, було вчинено дії по незаконному відчуженню належної позивачу будівлі, у зв`язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 5763,00 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідачів-1, 2 в рівних долях.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним розпорядження голови наглядової ради Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" ОСОБА_7. від 19.10.2017 року № 02.

3. Визнати недійсним рішення загальних зборів членів Благодійної організації "Благодійний фонд "Добробут XXI століття" від 20.10.2017 року, оформленого протоколом №18 загальних зборів членів Благодійної організації "Благодійний фонд "Добробут XXI століття" від 20.10.2017 року, про безоплатну передачу Благодійній організації "Благодійний фонд "Добробут XXI століття" Вищим навчальним закладом "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" будівлі літ. "Н", блок "А", загальною площею 3495 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ , вул. Львівська, 23, корпус 1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 362161380000, та доручення ОСОБА_3 як голові наглядової ради Благодійної організації "Благодійний фонд "Добробут XXI століття" провести всі необхідні дії щодо оформлення документів для цього.

4. Визнати недійсним з моменту укладення договір про пожертву (дарування), укладений 21.10.2017 року між Вищим навчальним закладом "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" та Благодійною організацією "Благодійний фонд "Добробут XXI століття", посвідчений 21.10.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Н.М. та зареєстрований в реєстрі за № 63.

5. Стягнути з Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" (ідентифікаційний код 30373644, адреса: 04071, м. Київ, вул. Хорива, 1-Г) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс Сервіс Люкс" (ідентифікаційний код 33735808, адреса: 03141, м. Київ, вул. Солом`янська, 33, прим. 20) судовий збір - 2881,50 грн. (дві тисячі вісімсот вісімдесят одна гривня 50 копійок).

6. Стягнути з Благодійної організації "Благодійний фонд "Добробут ХХІ століття" (ідентифікаційний код 25805578, адреса: 04071, м. Київ, вул. Хорива, 1-Г) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс Сервіс Люкс" (ідентифікаційний код 33735808, адреса: 03141, м. Київ, вул. Солом`янська, 33, прим. 20) судовий збір - 2881,50 грн. (дві тисячі вісімсот вісімдесят одна гривня 50 копійок).

7. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 03.03.2020р.

Суддя О.В. Котков