Ухвала суду № 87958943, 03.03.2020, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 372/12/20

УХВАЛА

03 березня 2020 року м. Дніпро

Суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Антонюк О.А., розглянувши в письмовому провадженні заяви про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Обухівського нотаріального округу Головного територіального управління юстиції у Київській області Головкіна Яна Вікторівна, про визнання права власності на майно у порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 11 січня 2020 року звернувся до Обухівського районного суду Київської області з позовом до відповідача ОСОБА_3 про визнання права власності на майно у порядку спадкування. Разом з позовом позивачами було подано заяву про забезпечення цього позову.

До відкриття провадження по справі ухвалою судді Обухівського районного суду Київської області від 13 січня 2020 року позовну заяву надіслано за підсудністю до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2020 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачам строк для усунення недоліків в позовній заяві, які ними було усунуто та подано позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Обухівського нотаріального округу Головного територіального управління юстиції у Київській області Головкіна Яна Вікторівна, про визнання права власності на майно у порядку спадкування, а також подано заяву про забезпечення цього позову.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2020 року провадження по цій справі було відкрито та призначено проведення підготовчого судового засідання.

У заявах про забезпечення позову позивачі просять суд накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 , а також заборонити відповідачеві вчиняти певні дії стосовно вище вказаного майна, оскільки між сторонами виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду по справі, у зв`язку з тим, що спірне майно належить відповідачу на праві власності, а тому останній має реальну можливість у будь який час його реалізувати, а також існує ризик відчуження цього майна, крім того заходи забезпечення позову є співмірнними з заявленими позовними вимогами.

Частиною 1 статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» передбачено, що єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі, також п. 4 вказаної Постанови визначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Перевіривши матеріали справи та заяви про забезпечення позову, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні заяв про забезпечення позову, оскільки в заявах не обґрунтовано необхідність забезпечення позову таким шляхом, що зазначено у заявах (арешт майна, що належить відповідачу, а також заборони вчиняти певні дії); не зазначено, яким чином може сприяти виконанню рішення суду вказані заходи забезпечення позову, крім того не зазначено обставини та не надано документи, які б свідчили про те, що дійсно існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, окрім того, подані заяви про забезпечення позову не містять обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить будь-якого документального обґрунтування наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. В заявах про забезпечення позову містяться лише загальні міркування та припущення заявників стосовно того, що існує велика ймовірність відчуження цього майна на користь третіх осіб або здійснення інших дій, що значно зменшить вартість майна. Проте, самі лише припущення заявників стосовно вище наведеного, не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтвердження доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Потенційна можливість вчинення відповідачем дій про які зазначено у заявах, без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

З поданих заявниками матеріалів судом встановлено, що останні не містять будь-яких доказів на підтвердження факту реальної загрози вчинення відповідачем дій, які спрямовані на відчуження майна чи вчинення інших дій стосовно належного йому майна. При цьому, жодних обґрунтованих причин, у зв`язку з якими необхідно забезпечувати позов та будь-яких належних доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, позивачем також не надано.

З урахуванням вище наведеного та переліченого заяви немотивовані та до них не додані додаткові документи та інші докази, що підтверджують необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб, як зазначено у заявах.

Крім того слід зазначити, що арешт є крайнім заходом забезпечення позову та полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмеженні права користування майном або його вилученні у власника.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Тобто з урахуванням зазначеного у разі застосуванням зазначених вище заходів можуть бути порушені й інтереси інших осіб.

Також не може суд прийняти до уваги наполягання заявників по справі на задоволенні зазначених вище заяви, оскільки вони спростовуються вищенаведеним, не ґрунтуються на фактичних даних та об`єктивно нічим не підтверджені.

За таких обставин та з урахуванням всебічного дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, враховуючи вище викладені приписи законодавства, передбачених законом підстав для задоволення заяв нема.

Відповідно до ч. 2 ст. 261 ЦПК України ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями). На підставі викладеного, керуючись ч. ч. 1, 2 ст. 149, п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 150, ст. 153, 260-261, 353 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяв про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Обухівського нотаріального округу Головного територіального управління юстиції у Київській області Головкіна Яна Вікторівна, про визнання права власності на майно у порядку спадкування – відмовити.

Ухвала набрала законної сили 03 березня 2020 року.

Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя