Ухвала суду № 87955531, 02.03.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

02 березня 2020 року м. Київ № 640/1294/20

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Кармазін О.А., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами

Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до Міністерства юстиції України в особі Департаменту Державної виконавчої служби про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-В С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДР: 14360570) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міністерства юстиції України в особі Департаменту Державної виконавчої служби (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДР: 00015622), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині не закінчення виконавчих проваджень № 55150181, № 55150147, № 55150123, № 55150164 та № 55150196 з примусового виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.05.2017, що залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2017 у справі № 826/20221/16;

2) зобов`язати відповідача винести постанову про закінчення виконавчих проваджень № 55150181, № 55150147, № 55150123, № 55150164 та № 55150196 з примусового виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.05.2017, що залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2017 у справі № 826/20221/16.

Позов зареєстрований канцелярією суду 20.01.2020, підтвердженням чого є штамп вхідної кореспонденції Окружного адміністративного суду м. Києва, проставленого на позовній заяві.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.01.2020 позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам, встановленим статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Залишаючи позовну заяву без руху, судом звернута увага позивача на те, що позивачем при зверненні до суду позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, та запропоновано надати суду:

1) заяву/уточнення із визначенням належного складу відповідача (відповідачів) у справі, із обґрунтуванням позовних вимог позивача заявлених саме до заступника начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна Сергія Володимировича або із приведенням прохальної частини позовної заяви у відповідність до вимог КАС України та фактичних обставин;

2) оригінал документу про доплату судового збору у розмірі 6306,00 грн.

3) документи на підтвердження обставин на які позивач посилається у позовній заяві (як зазначено вище - щодо наданих до суду частин документів, заяв) відповідно до кількості учасників справи, зокрема, копії всіх матеріалів по виконавчим провадженням № 55150181, № 55150147, № 55150123, № 55150164 та № 55150196, копії листів 25.01.2018 (лист № 25/01/18-01), від 25.01.2018 (лист № 25/01/18-02) у повному обсязі (вигляді), які є достатніми для суду доказами, які дають суду змогу дійти висновку про наявність обставин щодо доводів позивача;

4) заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із цим позовом із обґрунтування причин пропуску строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску;

5) оригінали або належним чином засвідчених копій доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача у вигляді з якого можливо встановити їх зміст, зокрема, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.05.2017 № 826/20221/16;

6) пояснення позивача з приводу об`єднання в одне провадження заявлених позовних вимог;

7) заяву про залучення третьої особи до участі у справі, а також на яких підставах третю особу належить залучити до участі у справі та на які права, свободи, інтереси або обов`язки цієї особи може вплинути рішення у справі.

13.02.2020 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, до якої надано уточнення із визначенням належного складу відповідача (відповідачів) у справі та з обґрунтуванням позовних вимог позивача та приведенням прохальної частини позовної заяви у відповідність до вимог КАС України та фактичних обставин.

Також позивачем надано належним чином засвідчені копії доказів на підтвердження обставин на які позивач посилається у позовній заяві; пояснення позивача з приводу об`єднання в одне провадження заявлених позовних вимог та заявлено клопотання про залучення третіх осіб.

Також позивачем надано оригінал документу сплату судового збору у розмірі 6306,00 грн.

Разом з тим, ще не перевіряючи на тій стадії в цілому усунення недоліків позовної заяви, а тільки в частині зарахування сплаченого судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, суддею з`ясовано, що судовий збір за платіжним доручення від 03.02.2020 №B0J2L про сплату судового збору у розмірі 6306,00 грн. сплачено не на рахунки для сплати судового збору за звернення до Окружного адміністративного сулу м. Києва та звернута судом увага позивача на те, судовий збір відповідно до платіжного доручення від 13.01.2020 № PROM3DTMVC у розмірі 4204,00 грн., також сплачено позивачем за платіжними реквізитами, які не є належними платіжними реквізитами, які визначені для сплати судового збору при зверненні до ОАС м. Києва, з огляду на що ухвалою суду від 19.02.2020 позивачу продовжено строк на усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду оригіналу документу про доплату судового збору у розмірі 10 510,00 грн. за належними реквізитами.

26.02.2020 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, до якої позивачем долучено квитанцію про сплату судового збору у розмірі 10 510,00 грн.

Таким чином, перевіряючи в цілому усунення позивачем недоліків позовної заяви суд виходить з того, що приймаючи ухвалу від 23.01.2020 про залишення позовної заяви без руху судом була звернута увага позивача на пропуск десятиденного строку на звернення до суду, оскільки обставини, що зумовлювали звернення до суду, виникли у АТ КБ «Приватбанк» у квітні 2018 року.

Разом з тим, позивач, у заяві на усунення недоліків позовної заяви від 13.02.2020 звернув увагу суду на те, що Законом України «Про виконавче провадження» не встановлено для виконавця строків на розгляд останнім клопотання учасника виконавчого провадження про закінчення виконавчого провадження.

Додає, що, як зазначено у позовній заяві 04.11.2019 АТ КБ «Приватбанк» повторно звернулося до відповідача з листом, в якому просило закінчити виконавчі провадження № 55150181, № 55150147, № 55150123, № 55150164 та № 55150196 з примусового виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.05.2017, що залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2017 у справі № 826/20221/16. Однак позивач наголошує, що не отримував жодної відповіді за результатами розгляду клопотань банку про закінчення виконавчих проваджень.

При цьому, позивач акцентує увагу суду на те, що про не закінчення виконавчих проваджень № 55150181, № 55150147, № 55150123, № 55150164 та № 55150196 банк дізнався лише 14.01.2020, за результатами ознайомлення з матеріалами виконавчих проваджень, де містилась інформація відповідача щодо відмови у задоволені клопотань АТ КБ «Приватбанк», яка була викладена у відповіді Департаменту ДВС МЮУ від 20.12.2019 за № 20.1/40834-33-19/20, з огляду на що за результатами доводів відповідача, викладених у даному листі банк подав позовну заяву до суду, де навів підстави незаконності дій Департаменту ДВС щодо не закінчення виконавчих проваджень.

Крім іншого, АТ КБ «Приватбанк» звертає увагу суду на те, що до суду з даним позовом банк звернувся протягом 10 днів від дати, коли банк дізнався про позицію відповідача щодо не прийняття рішення про закінчення виконавчого провадження.

Позивач також акцентує увагу суду на практику Європейського Суду з прав людини, відповідно до якої, розглядаючи підстави для поновлення пропущеного строку, національні суди мають враховувати, що питання стосовно того, чи було дотримано справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Повторно наголошує, що на законодавчому рівні не встановлено процесуального строку для виконавців на розгляд клопотання сторін виконавчих проваджень, у зв`язку з чим оскарження у даному випадку бездіяльності виконавця та просити суд зобов`язати виконавця розглянути клопотання АТ КБ «Приватбанк» не було б ефективним способом захисту для банку, з урахуванням чого банк чекав на позицію виконавця за результатами розгляду клопотання АТ КБ «Приватбанк» про закінчення виконавчих проваджень і з моменту отримання відповідача Департамент ДВС оскаржив її у десятиденний строк до суду, на думку позивача, це і є безперечною підставою для поновлення строку для звернення до суду з метою дотримання справедливого балансу.

Наголошує, що справедливість балансу у цьому випадку слід розуміти унеможливлення стягнення коштів з державного банку при відсутності для цього правових підстав.

Відтак, банк наголошує на існуванні усіх підстав для поновлення процесуального строку на звернення до суду з даним позовом.

Разом з тим, викладені у заяві на усунення недоліків причини поважності пропуску строку на звернення до суду, є неповажними з огляду на наступне.

Так, ч. 1 ст. 122 КАС України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За приписами ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно з ч. 2 ст. 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

З наведених положень КАС України вбачається, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

В контексті наведеного слід зазначити, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

При цьому, положення «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій або допущення бездіяльності і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке прийнято рішення або вчинені дії чи допущено бездіяльність.

Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії» та «Девеер проти Бельгії» Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 у справі «Мельник проти України» зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.

Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

Так, особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначені статтею 287 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 287 КАС позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Отже, учасник виконавчого провадження має право звернутися з позовною заявою до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів заподіяними рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця.

При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що бездіяльність державного виконавця щодо, у тому числі, не розгляду клопотань АТ КБ «Приватбанк» про закінчення виконавчих проваджень № 55150181, № 55150147, № 55150123, № 55150164 та № 55150196, у розмінні ч.ч. 1 та 2 ст. 287 КАС України, також може бути оскаржено до суду виключно у десятиденний строк з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, з огляду на наступне.

17.05.2017 Окружним адміністративним судом м. Києва по справі № 826/20221/16 прийнято постанову, якою позовні вимоги певних фізичних осіб задоволено повністю та, зокрема, стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк»:

- 151 011 000, 00 (сто п`ятдесят один мільйон одинадцять тисяч) гривень, в якості основної суми списаного депозиту та 72 353,69 доларів США (сімдесят дві тисячі триста п`ятдесят три долари США шістдесят дев`ять центів), 6 759,52 євро (шість тисяч сімсот п`ятдесят дев`ять євро п`ятдесят два євроценти) в якості не нарахованих процентів за депозитом за період з 22 грудня 2016 року по 22 лютого 2017 року, на користь ОСОБА_1 .

- 514 126 000,00 (п`ятсот чотирнадцять мільйонів сто двадцять шість тисяч) гривень на користь ОСОБА_2 ,

- 163 052 960,00 (сто шістдесят три мільйони п`ятдесят дві тисячі дев`ятсот шістдесят) гривень, в якості основної суми списаного депозиту, та 80 955,90 доларів США (вісімдесят тисяч дев`ятсот п`ятдесят п`ять доларів США дев`яносто центів), 1 105,10 євро (одна тисяча сто п`ять євро десять євроцентів) в якості не нарахованих процентів за депозитом за період з 22 грудня 2016 року по 22 лютого 2017 року, на користь ОСОБА_3 .

- 174 504 680,00 (сто сімдесят чотири мільйони п`ятсот чотири тисячі шістсот вісімдесят) гривень, в якості основної суми списаного депозиту, та 91 850,00 (дев`яносто одна тисяча вісімсот п`ятдесят) доларів США, в якості не нарахованих процентів за депозитом за період з 22 грудня 2016 року по 22 лютого 2017 року, на користь ОСОБА_4 ,

- 44 835 000, 00 (сорок чотири мільйони вісімсот тридцять п`ять тисяч) гривень, в якості основної суми списаного депозиту, та 21 074,00 (двадцять одна тисяча сімдесят чотири) долари США, в якості не нарахованих процентів за депозитом за період з 22 грудня 2016 року по 22 лютого 2017 року, на користь ОСОБА_5 . як поворот виконання: рішення Комісії з питань визначення пов`язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 грудня 2016 року № 105, рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможності банку ПАТ КБ «Приватбанк» від 20 грудня 2016 року № 2887, рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про здійснення розрахунково-касового обслуговування під час тимчасової адміністрації у ПАТ КБ «Приватбанк» від 20 грудня 2016 року № 2891, Договору про придбання акцій №83/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій № 83/2016, Договору про придбання акцій № 92/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій № 92/2016 від 20 грудня 2016 року, Договору про придбання акцій № 100/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій № 100/2016 від 20 грудня 2016 року, Договору про придбання акцій № 101/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій № 101/2016 від 20 грудня 2016 року, Договору про придбання акцій № 102/2016 від 20 грудня 2016 року та Акту приймання-передавання за Договором про придбання акцій № 102/2016 від 20 грудня 2016 року, Договору купівлі-продажу акцій банку № БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року та акту виконання зобов`язань до Договору купівлі-продажу акцій банку № БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року, Рішення Виконавчої дирекції ФГВФО «Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПАТ КБ «Приватбанк» № 2893 від 20 грудня 2016 року, Наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ «Приватбанк» Соловйової Наталії Анатоліївни «Про перерахування коштів пов`язаних осіб» від 21 грудня 2016 року № 44, в частині, що стосується прав та інтересів ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Вказана постанова Окружного адміністративного суду м. Києва залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2017.

На підставі постанови Окружного адміністративного суду м. Києва видано виконавчі листи на підставі яких 13.11.2017 Департаментом ДВС МЮУ відкрито виконавчі провадження № 55150181, № 55150147, № 55150123, № 55150164 та № 55150196 про стягнення з АТ КБ «Приватбанк» зазначених вище коштів.

В той же час, як зазначає сам позивач у позовній заяві 07.03.2018 банк звернувся до Департаменту ДВС МЮУ із заявами про закінчення виконавчих проваджень з примусового виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.05.2017 по справі № 826/20221/16, оскільки, на думку АТ КБ «Приватбанк», грошовий обов`язок останнього перед фізичними особами за постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.05.2017 по справі № 826/20221/16 виконаний у повному обсязі банком у добровільному порядку.

Однак, позивач наголосив, що на заяву від 07.03.2018 на адресу АТ КБ «Приватбанк» відповіді не надходило.

Разом з тим, суд звертає увагу позивача на ч. 2 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній на момент звернення із клопотаннями про закінчення виконавчих проваджень, тобто у редакції від 18.01.2018), яка передбачає, що постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

При цьому, п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Тобто, проаналізувавши вказані обставини, суд звертає увагу АТ КБ «Приватбанк» на те, що банк, звертаючись 07.03.2018 до державного виконавця із заявами про закінчення виконавчих проваджень № 55150181, № 55150147, № 55150123, № 55150164 та № 55150196, вважав, що ним у повному обсязі було добровільно виконано постанову суду Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.05.2017 по справі № 826/20221/16, а відтак у відповідності до п. 9 ч. 1 та ч. 2 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» у державного виконавця виникли підстави щодо прийняття постанов про закінчення вказаних виконавчих проваджень в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

Зважаючи на те, що такі заява банком були подані державному виконавцю 07.03.2018, останній того ж дня, тобто 07.03.2018 (середа) мав би перевірити фактичність виконання банком в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом та у разі повного виконання прийняти постанови про закінчення виконавчих проваджень № 55150181, № 55150147, № 55150123, № 55150164 та № 55150196 про стягнення з АТ КБ «Приватбанк» на користь стягувачів коштів.

Відтак, у позивача виникло право на звернення, у відповідності до ст. 287 КАС України, до суду протягом десяти днів, наступних за днем допущення державним виконавцем бездіяльності, яка виразилась у протиправному, на думку позивача, не прийнятті постанов про закінчення вказаних виконавчих проваджень у період з 07.03.2018.

Тобто, десятиденний строк на звернення до суду щодо оскарження бездіяльності державного виконавця відносно не прийняття постанов про закінчення виконавчих проваджень № 55150181, № 55150147, № 55150123, № 55150164 та № 55150196 та, як наслідок про зобов`язання державного виконавця прийняти такі постанови, у АТ КБ «Приватбанк» виник у наступний день після 07.03.2018 - день настання відповідних обставин щодо не закінчення виконавчих проваджень.

Варто також звернути увагу позивача на те, що відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства, згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Так, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

При цьому, порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї. Моментом порушення є момент прийняття рішення, вчинення дій чи бездіяльності, які породжують або можуть породити в майбутньому негативні правові наслідки для особи у вигляді виникнення, зміни чи припинення певних правовідносин за її участю.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.09.2018 у справі № 820/4285/17 (адміністративне провадження №К/9901/3654/18 ) та від 14.11.2018 у справі № 820/48/18 (адміністративне провадження №К/9901/52855/18).

Таким чином, моментом виникнення порушених прав АТ КБ «Приватбанк» є саме момент допущення державним виконавцем бездіяльності відносно не перевірки, на думку позивача, виконання боржником рішення суду та протиправного, на думку позивача, не прийняття постанов про закінчення виконавчих проваджень № 55150181, № 55150147, № 55150123, № 55150164 та № 55150196 в день настання відповідних обставин.

Відтак, зважаючи на те, що право на звернення до суду у АТ КБ «Приватбанк» виникло на наступний день після 07.03.2018, натомість до суду з даним позовом позивач звернувся лише 20.01.2020, тобто із значним пропуском строку, майже 2 (два) роки, на звернення до суду.

Варто також звернути увагу позивача на те, що подальша частота, періодичність аналогічних звернень позивача до державного виконавця з клопотаннями про закінчення виконавчих проваджень не змінює наведеного судом правила обчислення строку звернення до суду на більш пізніший.

Посилання позивача у заяві на усунення недоліків позовної заяви в частині строків звернення до суду на ту обставину, що Законом України «Про виконавче провадження» не визначено строків розгляду державним виконавцем клопотання про закінчення виконавчого провадження є помилковим, оскільки, як вже було вище зазначено судом, постанова про закінчення виконавчого провадження виноситься державним виконавцем в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини, тобто з 07.03.2018 - день звернення АТ КБ «Приватбанк» до державного виконавця із клопотаннями про закінчення виконавчих проваджень.

Також необґрунтованим суд вважає твердження позивача про те, що про не закінчення виконавчих проваджень позивачу стало відомо лише 14.01.2020, оскільки, по-перше, беручи до увагу те, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.05.2017 у справі № 826/20221/16 з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 присуджено стягнути значні та вагомі суми коштів, АТ КБ «Приватбанк», як боржник за виконавчими провадженнями природно мав би з розумною періодичністю цікавитись станом виконавчих проваджень № 55150181, № 55150147, № 55150123, № 55150164 та № 55150196 та приймати активну участь у таких виконавчих провадженнях, у тому числі і щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконання, на виконанні у якого перебувають вказані виконавці провадження, по-друге, АТ КБ «Приватбанк» не надано суду жодних, у розумінні ст. 73 КАС України доказів того, що воно було позбавлене можливості на протязі усього часу з дня звернення до державного виконавця з клопотаннями про закінчення виконавчих проваджень (з 07.03.2018) по 14.01.2020 (день ознайомлення з матеріалами виконавчих проваджень) мати доступ до автоматизованої системи виконавчого провадження (https://asvpweb.minjust.gov.ua/#/search-debtors) для перевірки стану таких виконавчих проваджень, у тому числі перевірити чи закінчено такі виконавчі провадження у зв`язку з їх, за висновком позивача, повним виконанням.

Варто також наголосити позивачу на тому, що принципом адміністративного судочинства є верховенство права, тоді як пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо захисту його прав та обов`язків. У такій формі в цьому пункті втілено «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за адміністративним позовом, однак це право не є абсолютним та може бути реалізовано лише у тому випадку, коли особою, яка звертається до суду, дотримано певні норма національного законодавства в частині вимог, передбачених для подання позовної заяви, у тому числі щодо дотримання учасником строку, визначеного національним законодавством для звернення до суду, що свідчить про забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, як складової верховенства права.

Суд звертає увагу позивача на те, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. У разі порушення такого строку та недотримання принципу юридичної визначеності зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що такий строк звернення до суду може бути обмеженим.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Таким чином, враховуючи вищевказане, суд не вбачає обґрунтованих підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, а отже, враховуючи значний пропуск позивачем строку звернення до суду без поважних причин, та беручи до уваги те, що позивачем не наведено інших причин поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд приходить до висновку, що причини пропуску звернення до суду АТ КБ «Приватбанк», є неповажними та, як наслідок суд не вбачає належних підстав для поновлення строку звернення до суду з даним позовом.

Згідно з п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява також повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст. 123, 160, 169, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

У Х В А Л И В:

Причини пропуску АТ «Комерційний банк «Приватбанк» строку звернення до суду визнати неповажними.

Позовну заяву повернути позивачу.

Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка подала позовну заяву. Копія позовної заяви залишається в суді.

Ухвала суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до ч. 7 ст. 169 КАС України ухвала може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 293 -- 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) .

Суддя О.А. Кармазін