Рішення № 87954794, 03.03.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

03 березня 2020 р. Справа № 520/572/20

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Супрун Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5 Держпром, під. 3, пов. 2, 61022) про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі за текстом - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (надалі за текстом - ГУ ПФУ в Харківській області, відповідач), в якому просить суд:

- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови зарахувати до стажу роботи періоди роботи ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) з 01.11.1988 по 10.01.1994, з 01.11.2001 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 31.01.2019 у подвійному розмірі згідно ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) зарахувавши до стажу роботу періоди з 01.11.1988 по 10.01.1994, з 01.11.2001 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 31.01.2019 в подвійному розмірі згідно ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ починаючи з 02.02.2019 року та виплатити заборгованість, що виникла з урахуванням вже виплачених сум.

Крім того, позивач просить суд:

- допустити до негайного виконання рішення суду по даній справі в межах стягнення суми за один місяць;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подати звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду по даній справі протягом десяти днів з моменту набрання рішення законної сили.

Ухвалою суду від 03.02.2020 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи у відповідності до ст. 263 КАС України.

Згідно з положеннями ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до положень ч.2 ст.263 КАС України, справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з положеннями ч. 1 та ч. 2 ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що з 02.02.2019 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», однак відповідачем, стаж роботи за періоди з 01.11.1988 по 10.01.1994, з 01.11.2001 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 31.01.2019, протиправно не зарахував у подвійному розмірі згідно ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ. Зазначає, що зокрема 30.08.2019 звертався до управління із заявою про зарахування вказаних періодах роботи у подвійному розмірі відповідно до положень ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, однак, відповідачем листами від 19.07.2019, 27.09.2019 та 06.12.2019 відмовив в зарахуванні вказаних періодів позивачу. Позивач зазначає, що жодними нормами чинного законодавства не обмежено застосування статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» щодо обчислення пільгового стажу роботи в подвійному розмірі у певні періоди.

Представник відповідача надав до суду відзив на позов, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що з 02.02.2019 ОСОБА_1 , отримує пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». До страхового стажу позивача зараховано у подвійному розмірі періоди з 01.08.1982 по 04.08.1983, з 02.09.1983 по 01.09.1986, з 01.02.1994 по 30.04.1996, з 01.05.1996 по 31.01.2001, при цьому, періоди з 01.11.1988 по 10.01.1994, з 01.11.2001 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 31.01.2019, позивачу не зараховано у подвійному розмірі, оскільки: період роботи у Міській клінічній лікарні № 30 з 01.11.1988 по 10.01.1994 на посаді лікаря анестезіолога - реаніматолога в палаті інтенсивної терапії зафіксовано у трудовій книжці позивача та у довідці № 12-ВК від 28.01.2019 без зазначення, в якому саме відділенні працював ОСОБА_1 , а отже, в переліку закладів охорони здоров`я, визначених ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відсутні палати інтенсивної терапії, як внаслідок зараховувати до страхового стажу період роботи з 01.11.1988 по 10.01.1994 позивачу у подвійному розмірі законні підстави відсутні; період роботи з 01.05.1996 по 28.02.2006 у ТМО Дзержинського району (Комунальній установі охорони здоров`я «Міська клінічна лікарня № 26»), у тому числі з 01.05.1996 по 31.01.2001 на посаді лікаря - анестезіолога - анестезіолога - реанімаційного відділення; з 01.02.2001 на посаді виконуючого обов`язки, а з 01.03.2001 по 31.10.2001 - заступника головного лікаря з медичної частини; з 01.11.2001 по 28.02.2006 на посаді лікаря анестезіолога - анестезіолога - операційного відділення не можуть бути зараховані у подвійному розмірі згідно ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки в період з 01.02.2001 по 28.02.2006 позивач не працював у реанімаційному (анестезіолога - реанімаційному) відділенні або відділенні анестезіології та інтенсивної терапії, або відділенні інтенсивної терапії, а отже зарахувати до страхового стажу період роботи з 01.02.2001 по 31.12.2003 у подвійному розмірі законні підстави відсутні; період роботи після 01.01.2004 не може бути зарахований у подвійному розмірі, оскільки положення ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суперечить діючому на цей час Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». З огляду на викладене, представник відповідача з адміністративним позовом не погоджується та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та з 02.02.2019 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».(а.с.30).

30.08.2019 року ОСОБА_1 звертався до відповідача, із заявою в якій просив останнього зарахувати до стажу роботи періоди з 01.11.1998 по 10.04.1994, з 01.11.2001 по 31.12.2003, а також за період з 01.01.2004 по 01.02.2019 у пільговому обчисленні (у подвійному розмірі) згідно ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення".(а.с.31-34).

Як вбачається з листів від 19.07.2019 за вих№37/М-5-27 (а.с.35-37) та 06.12.2019 за вих№7350/02-12-20 (а.с.39-43), ОСОБА_1 , в зарахуванні вищевказаних періодів у пільговому обчисленні (у подвійному розмірі) згідно ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" відмовлено.

Не погодившись із діями відповідача щодо не зарахування до стажу роботи періоди з 01.11.1988 по 10.01.1994, з 01.11.2001 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 31.01.2019 в подвійному розмірі згідно ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає.

Згідно із ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.

Порядок обчислення спеціального стажу та умов, за яких визначається право на пенсію за вислугу років, регламентовані Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII.

Згідно з вимогами ст. 51, 52 Закону №1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII, робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Отже, робота в реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Згідно ст. 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, згідно якого, підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993, передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Також, згідно ст. 48 Кодексу законів про працю України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Наказом Міністерства праці України за № 58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.

Відповідно до пункту 1.1 "Загальні положення" Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Щодо неврахування відповідачем у подвійному розмірі стажу роботи ОСОБА_1 , за період з 01.11.1988 по 10.01.1994 на посаді лікаря анестезіолога-реаніматолога в Міському клінічному лікарні №30, а також неврахування у подвійному розмірі стажу роботи ОСОБА_1 , за період з 01.11.2001 по 31.12.2003, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 (а.с.23) позивач з 01.11.1988 по 10.01.1994 працював в Міському клінічному лікарні №30 на посаді лікаря - анестезіолога - реаніматолога, що також підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою виданою ОСОБА_1 , КНП "Міська клінічна лікарня №30" Харківської міської ради від 28.01.2019 р. за № 12-ВК.(а.с.27).

При цьому, відповідач, щодо зазначеного періоду роботи позивача посилається на той факт, що статтею 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІ встановлено обов`язкову вимогу - робота саме в анестезіологічному відділенні (групі) з палатою інтенсивної терапії.

Також, судом встановлено, що відповідно до записів трудової книжки (а.с.24-25) та довідки КНП "Міська поліклініка №26" Харківської міської ради за № 14 від 15.02.2019 (а.с.28) позивач 01.11.2001 був переведений на посаду лікаря анестезіолога анестезіолого-операційного відділення та 28.02.2006 року був звільнений за власним бажанням (у зв`язку із переведенням). Також, відповідно до записів трудової книжки вбачається, що 07.11.2002 року анестезіолога-реанімаційне відділення перейменовано у відділення анестезіології та інтенсивної терапії з операційним блоком на підставі наказу МОЗ України від 08.10.1997 №303.

При цьому, відповідач, щодо зазначеного періоду роботи позивача посилається на той факт, що статтею 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІ законні підстави у зарахуванні у подвійному розмірі відсутні, оскільки в період з 01.02.2001 по 28.02.2006 року позивач не працював у реанімаційному (анестезіолого-реанімаційному) відділенні або відділенні анестезіології та інтенсивної терапії, або відділенні інтенсивної терапії.

Відповідно до пункту 1 Положення про відділення анестезіології-реанімації лікувально-профілактичних закладів, затвердженого наказом Міністра охорони здоров`я СРСР "Про поліпшення анестезіолого-реанімаційної служби в державі" № 605 від 19 серпня 1969 року, відділення анестезіології-реанімації є структурним підрозділом лікувально-профілактичної установи. У багатопрофільних республіканських, крайових і обласних лікарнях, а також багатопрофільних міських і центральних районних лікарнях на 500 і більше ліжок (з наявністю не менше 70 -100 ліжок хірургічного профілю) в складі відділень анестезіології-реанімації з дозволу міністерств охорони здоров`я союзних республік можуть організовуватися палати для реанімації та інтенсивної терапії.

Наказом Міністерства охорони здоров`я СРСР № 1188 від 29 грудня 1975 року "Про подальше вдосконалення реанімаційної допомоги населенню" затверджено Положення про відділення реанімації та інтенсивної терапії лікарні, відповідно до розділів І-ІІІ якого відділення реанімації та інтенсивної терапії є структурним підрозділом лікарні, організовується за дозволом Міністерства охорони здоров`я союзної республіки в містах з населенням від 500 тисяч чоловік і вище в складі великих багатопрофільних лікарень (міська лікарня швидкої медичної допомоги, міська, обласна, крайова, республіканська лікарні з числом не менше 800 ліжок в лікарні, і такі ж дитячі лікарні з числом не менше 400 ліжок в лікарні), де зосереджена ургентна допомога. Число ліжок у відділенні реанімації та інтенсивної терапії не може бути більше 20-25 ліжок. Відділення реанімації та інтенсивної терапії лікарні є центром для надання реанімаційної допомоги прикріпленому населенню.

Основним завданням відділення є, зокрема, здійснення комплексу заходів щодо реанімації та інтенсивної терапії особам з розладами функції життєво важливих органів до стабілізації їх діяльності, що надходять з відділень лікарні і доставлених швидкою медичною допомогою.

Відповідно до основних завдань відділення його персонал: здійснює набір хворих, які підлягають госпіталізації у відділення реанімації та інтенсивної терапії; проводить за показаннями реанімацію і інтенсивну терапію у відділенні реанімації та інтенсивної терапії з залученням, при необхідності, лікаря відповідної спеціальності для визначення схеми лікування основного захворювання, що викликало необхідність реанімації та інтенсивної терапії.

Пунктом "г" розділу ІІ наказу № 1188 від 29 грудня 1975 року визначено, що для укомплектування штату медичного персоналу відділень реанімації та інтенсивної терапії використовувати перш за все медичний персонал відділень анестезіології-реанімації лікарень, лікарів анестезіологів-реаніматологів та сестер палат реанімації та інтенсивної терапії.

Наказом Міністерства охорони здоров`я СРСР "Про подальше вдосконалення анестезіолого-реанімаційної допомоги населенню" №841 від 11 червня 1986 року затверджено "Положення про відділення (групу) анестезіології-реанімації лікувально-профілактичного закладу", відповідно до пунктів 1-2 якого відділення (група) анестезіології-реанімації організовується у складі лікувально-профілактичного закладу. З дозволу Міністрства охорони здоров`я союзної республіки в складі відділення анестезіології – реанімації можуть організовуватися палати для реанімації та інтенсивної терапії в наступних лікувально-профілактичних закладах, зокрема в центральних районних лікарнях на 200 і більше ліжок при наявності в лікарні не менше 60 ліжок хірургічного профілю.

Згідно із пунктами 4 та 5 вказаного Положення основними завданнями відділення (групи) є, зокрема, здійснення комплексу заходів з підготовки і проведенню загальної анестезії (наркозу) і місцевої анестезії при операціях, пологах, діагностичних і лікувальних процедурах; здійснення комплексу заходів з відновлення і підтримання порушених функцій життєвоважливих органів, які виникли внаслідок захворювання, травми, оперативного втручання та інших причин.

Відповідно до основних завдань відділення його персонал: визначає найбільш оптимальний метод загальної та місцевої анестезії, здійснює медикаментозну передопераційну підготовку і проведення загальної та місцевої анестезії при операціях, пологах, діагностичних і лікувальних процедурах; здійснює спостереження за станом хворих в після наркозному періоді до стабілізації функцій життєвоважливих органів; проводить за показаннями інтенсивну терапію хворим в післяопераційних палатах при відсутності палат реанімації та інтенсивної терапії; проводить за показаннями реанімацію хворим в інших відділеннях лікувально - профілактичного закладу; веде хворих в палатах реанімації та інтенсивної терапії спільно з лікарями відповідних спеціальностей; консультує лікарів інших відділень з питань практичної анестезіології, реанімації та інтенсивної терапії тощо.

Згідно з пунктом 1.1 Штатних нормативів медичного персоналу відділень (груп) анестезіології-реанімації лікувально-профілактичних закладів, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров`я СРСР "Про подальше вдосконалення анестезіолого-реанімаційної допомоги населенню" №841 від 11 червня 1986 року, посади лікарів анестезіологів – реаніматологів встановлюються з розрахунку 1 посада на відповідну кількість ліжок у відділеннях.

Відповідно до Рекомендацій щодо структури служби анестезіології та інтенсивної терапії в лікувально-профілактичних закладах України, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України № 303 від 08 жовтня 1997 року "Про регламентацію діяльності анестезіологічної служби в Україні" (чинного з 08 жовтня 1997 року по 19 листопада 2014 року), для виконання завдань, які стоять перед службою анестезіології, створюються такі структурні підрозділи служби: 1) в лікувально-профілактичних закладах, де за штатними нормативами повинно бути не більше 3-х лікарів-анестезіологів, разом з відповідною кількістю сестер-анестезисток організується анестезіологічна група; 2) якщо за штатними нормативами передбачено більше 4-х лікарів-анестезіологів і є не менше 4-х фізичних осіб - організується анестезіологічне відділення без ліжок для інтенсивної терапії; 3) у лікувальних закладах з високою хірургічною активністю та значною кількістю хворих, які потребують проведення інтенсивної терапії, організуються анестезіологічні відділення з ліжками для інтенсивної терапії; 4) при концентруванні в лікарні значної кількості хворих, які потребують проведення інтенсивної терапії, створюються відділення інтенсивної терапії загального профілю; 5) якщо в лікарні, виходячи з доцільності підвищення якості допомоги та економічних міркувань, концентруються хворі з однобічною патологією, яка потребує проведення інтенсивної терапії, можуть створюватися вузькопрофільні відділення інтенсивної терапії (токсикологічне, інтенсивної терапії, сепсису, кардіологічне та інші).

Пунктами 1.1 та 1.2 Тимчасових штатних нормативів медичного персоналу анестезіологічних груп, відділень анестезіології без ліжок і з ліжками для інтенсивної терапії, відділень інтенсивної терапії лікувально-профілактичних закладів України, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України № 303 від 08 жовтня 1997 року, встановлено, що у структурних підрозділах служби анестезіології та інтенсивної терапії працюють лікарі-анестезіологи та лікарі за профілем підрозділу (закладу), які пройшли спеціальну підготовку за спеціальністю "Анестезіологія". Посади лікарів-анестезіологів або лікарів за профілем підрозділу (закладу), встановлюються: нейрохірургічне, загальнохірургічне, нейротравматологічне, онкохірургічне для дорослих; у стоматологічних поліклініках встановлюється з розрахунку 1 посада лікаря-анестезіолога на 20 посад лікарів-стоматологів при наявності в їх штаті не менше 10 вказаних посад; до одного цілодобового поста з урахуванням посад, встановлених згідно з пунктом 1.2, у пологових будинках на 130 і більше ліжок та в онкологічних диспансерах на 250 - 375 ліжок.

Отже, зі змісту наведених положень слідує, що законодавством було передбачено створення палат для реанімації та інтенсивної терапії з введенням посад лікарів анестезіологів-реаніматологів та медичних сестер-анестезіологів, тобто лікарі-анестезіологи працювали у реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я.

Також у листі Міністерства охорони здоров`я України, надісланому Пенсійному фонду України № 10.01.09/2209 від 08 грудня 2006 року, щодо віднесення окремих структурних підрозділів охорони здоров`я до відділень реанімації, робота в яких відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі, вказано, що у реанімаційній службі закладів охорони здоров`я існували такі відділення: відділення (групи) анестезіології реанімації створювалися в лікарнях, які мали до 80% ліжок хірургічного профілю. В закладках, де кількість хірургічних ліжок менша і таке відділення не може бути створено за встановленими нормативами (пологові будинки з числом ліжок хірургічного профілю 75 %, центральні районні лікарні, онкологічні лікарні та диспансери з числом хірургічних ліжок 50), організовувалися палати для реанімації та інтенсивної терапії з введенням посад лікарів анестезіологів-реаніматологів та медичних сестер-анестезіологів (наказ МОЗ СРСР № 605 від 19 серпня 1969 року "Про поліпшення анестезіолого-реанімаційної служби в державі") та відділення реанімації і інтенсивної терапії.

Крім того, згідно роз`яснення, наданого Міністерством охорони здоров`я і Міністерства праці та соціальної політики України у листах від 10.09.2002 №10.03.67/100, від 28.05.2002 № 10.02.2011/450 і від 21.06.2002 № 02-886з-08, період роботи працівників у відділеннях (групах) анестезіології та інтенсивної терапії зараховуються до стажу у подвійному розмірі, як це визначено статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Отже, оскільки у КНП "Міська клінічна лікарня №30" Харківської міської ради була передбачена штатним розписом посада лікаря-анестезіолога-реаніматолога та на вказаній посаді у період з 01.11.1988 по 10.01.1994 працював позивач, що підтверджується записами його трудової книжки (а.с.23) та довідкою від 28.01.2019 року за №12-ВК, а також періоди роботи ОСОБА_1 з 01.11.2001 по 31.12.2003 (ТМО Дзержинського району) на посаді лікаря анестезіолога анестезіолого-операційного відділення (28.02.2006 року звільнення ОСОБА_1 , за власним бажанням, у зв`язку з переведенням), що підтверджується записами його трудової книжки (а.с.24-25) та довідкою від 15.02.2019 року за №14, суд дійшов висновку про те, що такі періоди роботи позивача підлягає зарахуванню до стажу роботи у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Посилання представника відповідача на те, що пільговий стаж позивача за період після 01 січня 2004 року не підлягає врахуванню в подвійному розмірі з підстав набрання чинності Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", згідно ст. 24 якого страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом є безпідставними, з огляду на наступне.

За змістом п. 2 розділу XV прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Згідно з п.3 ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, то провадиться перерахунок пенсії з врахуванням страхового стажу після призначення пенсії.

Як вбачається із копії трудової книжки ОСОБА_1 з 01.11.2001 працював (ТМО Дзержинського району) на посаді лікаря анестезіолога анестезіолого-операційного відділення (28.02.2006 року звільнення ОСОБА_1 , за власним бажанням, у зв`язку з переведенням, а.с.24) та 01.03.2006 року прийнятий на посаду лікаря-анестезіолога відділення анестезіології на 6 ліжок інтенсивної терапії хворих хірургічного профілю (підстава наказ від 01.03.2006 р. №71-к) та згідно відмітки в трудовій книзі від 13.09.2019 року "Продовжує працювати по теперішній час" (а.с.25-26), що також підтверджується довідкою від 31.01.2019 року за № 36/03к виданою КНП "Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О. І. Мещанінова" Харківської міської ради.(а.с.29).

Суд звертає увагу, що прикінцевими положеннями Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах за списками № 1 і 2, а також за вислугу років, здійснюється за названим Законом у разі досягнення пенсійного віку та за наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Вимогами п.4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Законом.

Крім того, редакція статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є чинною на теперішній час. Стаття 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не скасовує ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та не зупиняє її дію.

Водночас, нормами ст.16 Прикінцевих положень ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на за вислугою років.

Відповідно до ст.22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що період роботи позивача з 01.01.2004 по 31.01.2019 безпідставно відповідачем не зараховано у подвійному розмірі до його страхового стажу згідно ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 04 грудня 2019 року по справі № 689/872/17 (провадження №К/9901/30623/18).

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України зазначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо дати, з якої необхідно провести перерахунок, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Оскільки оскаржуваний період роботи позивача не врахований у подвійному розмірі ГУ ПФУ в Харківській області при призначенні пенсії ОСОБА_1 , з 02.02.2019, саме з вини органу Пенсійного фонду України, перерахунок і виплату пенсії позивачу необхідно здійснити з 02.02.2019.

Відповідно до частини другої статті 245 КАС України, яка визначає повноваження суду при вирішенні справи, суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Христов проти України» (Khristov v. Ukraine, заява № 24465/04, рішення від 19.02.2009 року, п. 33) повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенцію) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 року в справі «Чуйкіна проти України» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, заява №28924/04) констатував: « 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom, пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».

З огляду на зазначене та з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, виходячи з наведених вимог законодавства та вказаних рішень Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) зарахувавши до стажу роботу періоди з 01.11.1988 по 10.01.1994, з 01.11.2001 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 31.01.2019 в подвійному розмірі згідно ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ починаючи з 02.02.2019 року та виплатити заборгованість, що виникла з урахуванням вже виплачених сум.

Стосовно клопотання позивача щодо допущення рішення суду до негайного виконання в частині виплати пенсії у межах суми за один місяць суд зазначає наступне.

За приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є пенсійними виплатами, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Відносно клопотання позивача щодо зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду по даній справі протягом десяти днів з моменту набрання рішення законної сили, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду, а також приписи статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обов`язковості судових рішень та відсутності об`єктивних обставин щодо невиконання судового рішення з боку відповідача, суд не вбачає підстав для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

За приписами ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5 Держпром, під. 3, пов. 2, 61022) про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови зарахувати до стажу роботи періоди роботи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) з 01.11.1988 по 10.01.1994, з 01.11.2001 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 31.01.2019 у подвійному розмірі згідно ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) зарахувавши до стажу роботу періоди з 01.11.1988 по 10.01.1994, з 01.11.2001 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 31.01.2019 в подвійному розмірі згідно ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ починаючи з 02.02.2019 року та виплатити заборгованість, що виникла з урахуванням вже виплачених сум.

В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Текст рішення виготовлено та підписано 03 березня 2020 року.

Суддя Супрун Ю.О.