Рішення № 87954721, 25.02.2020, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №500/2599/19

25 лютого 2020 рокум. ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Мартиць О.І.

за участю:

секретаря судового засідання Риндюк В.Т.

позивача ОСОБА_1

представника позивача адвоката Бутрина С.В.

представника відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області Онофрійчука Д.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

13 листопада 2019 року до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить:

- визнати протиправною відмову відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 18.10.2019 за №746/03-15 про зарахування періоду роботи до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугою років та скасувати.

- зобов`язати відповідача Головне управління Пенсійного Фонду України в Тернопільській області зарахувати період роботи з 03.08.1985 по 11.11.1985 у Теребовлянській дитячій музичній школі на посаді викладача по класу фортепіано; з 12.11.1985 по 10. 03.1997 у Микулинецькій дитячій музичній школі на посаді викладача по класу бандури; з 11.03.1997 по 30.08.2018 в Тернопільській обласній школі мистецтв на посаді викладача по класу бандури до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугою років; призначити пенсію за вислугою років з 01.07.2019.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач ОСОБА_1 01.07.2019 звернулася до Головного управління пенсійного фонду України в Тернопільській області з заявою щодо призначення пенсії за вислугою років згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" так як на час звернення вислуга років на відповідних посадах становила більше ніж 30 років.

Листом від 18.10.2019 за №746/03-15 позивач отримала відповідь згідно якої вищеназвані періоди роботи до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років зарахувати не можливо, оскільки відсутні статутні документи, які б підтверджували належність даних установ до закладів освіти.

Позивач вважає, що відмова відповідача є протиправною та підлягає скасуванню, просить зарахувати вищеназвані періоди роботи до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, зобов`язати відповідача вчинити дії шляхом зарахування вищеназваного періоду роботи до спеціального стажу та призначити пенсію з часу звернення.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 18.11.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, у справі призначено судове засідання на 17.12.2019.

26.11.2019 від відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області через відділ документального забезпечення Тернопільського окружного адміністративного суду поступив відзив на позовну заяву.

17.12.2019 судове засідання в даній адміністративній справі не проводилось, що підтверджується довідкою складеною секретарем судового засідання.

24.12.2019 ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду в адміністративній справі №500/2599/19 за позовною заявою управління ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про зобов`язання вчинити певні дії призначено судове засідання на 22.01.2020.

22.01.2020 ухвалою суду постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання продовжено процесуальні строки, в судовому засіданні оголошено перерву до 18.02.2020.

В судовому засіданні 18.02.2020 оголошено перерву до 25.02.2020 за клопотанням представника відповідача.

25.02.2020 в судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали повністю з підстав наведених у позовній заяві та просили позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні 25.02.2020 проти задоволення позову заперечила з мотивів наведених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення учасників справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

07 липня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою щодо призначення пенсії за вислугу років, згідно Закону України "Про загальонообов`язкове державне пенсійне страхування".

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області за №746/03-15 від 18.10.2019 позивачу відмолено у призначенні пенсії за вислугу років, оскільки до спеціального стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу не можливо зарахувати періоди роботи з 03.08.1985 по 11.11.1985 у Теребовлянській дитячій музичній школі, з 12.11.1985 по 10.03.1997 у Микулинецькій дитячій музичні школі та з 11.03.1997 по 30.08.2018 у Тернопільській обласній школі мистецтв через відсутність статутних документів, які б підтверджували належність даних установ до закладів освіти.

Позивач вважає, що не зарахування до трудового стажу зазначених періодів роботи порушує її право на соціальний захист, а тому звернулася до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).

Статтею 55 Закону №1788-XII закріплено перелік окремих категорій працівників інших галузей народного господарства, які мають право на пенсію за вислугу років, до яких віднесено працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати:

з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;

з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;

з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;

з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;

з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;

з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;

з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;

з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;

з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

За правилами статті 2 Закону №1788-XII пенсія за вислугу років відноситься до трудових пенсій.

Статтею 3 Закону №1788-XII передбачено, що право на трудову пенсію мають особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Згідно з статтею 51 Закону №1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Відповідно до положень статті 52 Закону №1788-XII право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.

Таким чином, право на призначення пенсії за вислугу років надається і гарантується особі за виконання особливого роду трудової діяльності, коли до особи, яка її здійснює, пред`являють особливі вікові, а також підвищені психічні та фізичні вимоги, при тривалому виконанні якої особа втрачає відповідну професійну працездатність. Виплата пенсії за вислугу років безпосередньо пов`язана з важким та шкідливим характером роботи, виконання якої може спричинити втрату професійної працездатності до досягнення загального пенсійного віку, тому законодавець надав можливість окремим категоріям спеціалістів за своїм бажанням припинити таку роботу за наявності достатнього спеціального стажу та отримувати пенсію за вислугу років.

Пунктом 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (надалі Порядок №637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

У відповідності до частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії, кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

З огляду на вимоги Конвенції та практику Європейського суду з прав людини ("Спорронг та Льонрот проти Швеції"), до правовідносин щодо отримання пенсії слід застосовувати засади юридичної визначеності, зокрема в частині права особи на розумні очікування "мирного володіння майном".

Згідно матеріалів справи позивач ОСОБА_1 01.07.2019 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою щодо призначення пенсії за вислугу років згідно Закону України "Про загальонообов`язкове державне пенсійне страхування".

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області за №746/03-15 від 18.10.2019 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, оскільки до спеціального стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу не можливо зарахувати періоди роботи з 03.08.1985 по 11.11.1985 у Теребовлянській дитячій музичній школі, з 12.11.1985 по 10.03.1997 у Микулинецькій дитячій музичні школі та з 11.03.1997 по 30.08.2018 у Тернопільській обласній школі мистецтв через відсутність статутних документів, які б підтверджували належність даних установ до закладів освіти.

Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_2 , серії НОМЕР_1 , яка в силу приписів статті 48 Кодексу законів про працю та пункту 1 Порядку №637, є основним документом, що підтверджує, стаж роботи, позивач працювала на наступних посадах:

- з 03.08.1985 по 11.11.1985 - у Теребовлянській дитячій музичній школі на посаді викладача по класу фортепіано;

- з 12.11.1985 по 10.03.1997 - у Микулинецькій дитячій музичній школі на посаді викладача по класу бандури;

- з 11.03.1997 по 30.08.2018 - у Тернопільській обласній школі мистецтв на посаді викладача по класу бандури;

- з 31.08.2018 по 21.09.2018 - у Тернопільському ліцеї №21 спеціалізована мистецька школа імені Ігоря Герети на посаді викладача по класу бандури;.

- з 20.09.2018 по 21.09.2018 - у Тернопільській обласній експериментальній комплексній школі мистецтв ім. Ігоря Герети на посаді викладача по класу бандури.

Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 10 Закону України "Про освіту" позашкільна освіта є невід`ємними складниками системи освіти.

Статтею 4 Закону України "Про позашкільну освіту" встановлено, що позашкільна освіта є складовою системи безперервної освіти, визначеної Конституцією України, Законом України "Про освіту", цим Законом, і спрямована на розвиток здібностей та обдарувань вихованців, учнів і слухачів, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.

Згідно з частиною четвертою статті 21 цього Закону права, обов`язки та соціальні гарантії для педагогічних працівників закладу позашкільної освіти визначаються Конституцією України, Законом України "Про освіту", цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Педагогічні працівники закладів позашкільної освіти мають право на пенсію за вислугою років за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.

Відповідно до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909, до таких віднесено, зокрема, музичні школи - посади: учителі, викладачі, вихователі, керівники гуртків секцій, студій та інших форм гурткової роботи.

В примітках до вказаного Переліку зазначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Постановою Кабінет Міністрів України від 14.06.2000 №963 затверджено перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників до яких віднесено, зокрема, посади викладача та концертмейстера.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 №433 (зі змінами) "Про затвердження переліку типів позашкільних навчальних закладів і Положення про позашкільний навчальний заклад" затверджено перелік типів позашкільних навчальних закладів, до яких віднесено музичні школи.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою в постанові від 30.01.2019 у справі №442/456/17, викладач музичної школи є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти, стаж роботи викладачем та концертмейстером в дитячій музичній школі має зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України відповідних заяв про призначення пенсії навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком №909.

Вказані висновки відображені й у постановах Верховного Суду від 21.03.2019 (справа №758/14312/16-а), від 19.02.2019 (справа №127/159/17-а), від 20.02.2019 (справа №462/5636/16-а), від 24.12.2019 (справа №462/2743/17).

Конституційний Суд України у п.3.4 рішення від 18.06.2007 №4-рп/2007 зазначив, що неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в рішенні від 22.09.2005 №5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у рішенні від 22.05.2018 №5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

З огляду на наведене вище, суд вважає, що посади, які займала позивач під час своєї трудової діяльності, зокрема, викладач по класу фортепіано та викладач по класу бандури є посадами працівників освіти, а тому до пільгового стажу у розумінні п. "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" повинен зараховуватися стаж роботи позивача на вказаних посадах.

Таким чином, спірні періоди роботи позивача на посаді викладача по класу фортепіано та викладача по класу бандури Теребовлянської дитячої музичної школи, Микулинецької дитячої музичної школи, Тернопільської обласної школи мистецтв та Тернопільського ліцею №21 спеціалізована мистецька школа імені ОСОБА_3 Герети безпідставно не зараховані Головним управлінням Пенсійного фонду України до спеціального страхового стажу роботи, а тому суд прийшов до висновку про протиправність відмови відповідача зарахувати спірні періоди до спеціального стажу.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Суд зазначає, що відповідач належним чином не виконав обов`язок щодо доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України.

Як передбачено пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України, адміністративний позов може містити вимоги про зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

Таким чином, враховуючи повноваження суду, визначені наведеною нормою, позовні вимоги слід задовольнити та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи:

з 03.08.1985 по 11.11.1985 у Теребовлянській дитячій музичній школі на посаді викладача по класу фортепіано;

з 12.11.1985 по 10.03.1997 у Микулинецькій дитячій музичній школі на посаді викладача по класу бандури;

з 11.03.1997 по 30.08.2018 в Тернопільській обласній школі мистецтв на посаді викладача по класу бандури до спеціального стажу.

Призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з дати звернення із заявою - 01.07.2019.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в користь позивача ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 768,40 грн., сплачений згідно квитанції №ПН689069 від 13.11.2019.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 18.10.2019 за №746/03-15 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи:

з 03.08.1985 по 11.11.1985 у Теребовлянській дитячій музичній школі на посаді викладача по класу фортепіано;

з 12.11.1985 по 10.03.1997 у Микулинецькій дитячій музичній школі на посаді викладача по класу бандури;

з 11.03.1997 по 30.08.2018 в Тернопільській обласній школі мистецтв на посаді викладача по класу бандури до спеціального стажу.

Призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з дати звернення із заявою - 01.07.2019.

Стягнути за рахунок бюджетних відрахувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 (сорок) коп., сплачений згідно квитанції №ПН689069 від 13.11.2019.

Реквізити учасників справи:

позивач ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 )

відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: Майдан Волі, 3, м. Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ: 14035769)

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 02 березня 2020 року.

Головуючий суддя Мартиць О.І.

копія вірна:

Суддя Мартиць О.І.