Рішення № 87954058, 27.02.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№1.380.2019.006986

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2020 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Миколаївська виправна колонія» (№50) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач – ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Державної установи «Миколаївська виправна колонія» (№50), в якому просить:

- стягнути з Державної установи «Миколаївська виправна колонія» (№50) (код ЄДРПОУ 14316971) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виплати за всі невикористані дні щорічної відпустки за період з 01.01.2019 по 23.09.2019 у розмірі 59347,26 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 31 грудня 2018 року був звільнений з Державної установи «Миколаївська виправна колонія» (№50) відповідно до наказу від 29 грудня 2018 року №106 о/с згідно із Законом України «Про Національну поліцію» у запас Збройних Сил України (із зняттям з військового обліку) за пп.2 п.1 ст.77 (через хворобу) з посади старшого інспектора (з організації служби, озброєння та спецзасобів) відділу охорони Державної установи «Миколаївська виправна колонія» (№50). Зазначає, що у день звільнення йому не було виплачено грошову компенсацію за всі невикористані ним дні щорічної відпустки. Стверджує, що виплату зазначеної компенсації в сумі 13773,85 грн. відповідач здійснив двома платежами – 21.08.2019 року та 24.09.2019 року, тобто остаточний розрахунок за всі невикористані ним дні щорічної відпустки був проведений 24 вересня 2019 року. Таким чином, позивач вказує, що відповідач не виплатив йому усіх сум, які підлягали виплаті при його звільненні. Враховуючи вищенаведене, позивач вважає, що йому належить виплата компенсації середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки, як це передбачено статтею 117 Кодексу законів про працю України.

У зв`язку з вищенаведеним адміністративний позов просить задоволити в повному обсязі.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що відповідно до наказу МЮ України 925/5 від 28.03.2018 року «Про затвердження порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України» Розділу ІІІ Компенсаційні виплати: не вказано строки виплати одноразової грошової допомоги. Таким чином, відповідач вважає, що здійснив виплату грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки при звільненні зі служби позивача без порушень строку виплати.

Крім того, просить враховувати порядок бюджетного фінансування Державної установи «Миколаївська виправна колонія» (№50) та ступінь вини у даному спорі.

У зв`язку з вищенаведеним, у задоволенні адміністративного позову просить відмовити в повному обсязі.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 27 грудня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін.

Судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:

Відповідно до наказу Державної установи «Миколаївська виправна колонія» (№50) №106 о/с від 29 грудня 2018 року «По особовому складу» капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 , старшого інспектора (з організації служби, озброєння та спецзасобів) відділу охорони Державної установи «Миколаївська виправна колонія» (№50) згідно із Законом України «Про Національну поліцію» звільнити у запас Збройних Сил України (із зняттям з військового обліку) за ст.77 п.1 пп.2 (через хворобу) 31 грудня 2018 року. Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 20 (двадцять) років, 10 (десять) місяців, 17 (сімнадцять) днів, у пільговому обчисленні – 27 (двадцять сім) років, 04 (чотири) місяці 25 (двадцять п`ять) днів. Виплатити грошову компенсацію за невикористану чергову відпустку за 2018 рік в кількості 45 діб.

Відповідно до наявної у матеріалах справи Виписки за смарт-рахунком 26202330064613.100.102.980 з 01.08.2019 року по 29.09.2019 року ОСОБА_1 виплату грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку проведено позивачу двома платежами – 21 серпня 2019 року на суму 5910,00 грн. та 24 вересня 2019 року на суму 7863,85 грн.(а.с.14).

Позивач вважає, що оскільки розрахунок грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку відповідачем у день його звільнення не проведено, то відповідно до статті 117 КЗпП України, він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, у зв`язку з чим звернуся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 23 Закону України від 23.06.2005 року № 2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон № 2713-IV) держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Згідно із частиною другою статті 23 Закону № 2713-IV умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Частиною п`ятою статті 23 Закону № 2713-IV передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом другим пункту першого «Порядку виплати грошового забезпечення та компенсації виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України», затвердженого 28.03.2018 року наказом Міністерства юстиції України № 925/5 (далі - Порядок) визначено, що цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - особи рядового і начальницького складу).

Згідно з підпунктом п`ятим пункту першого Порядку виплата грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу здійснюється за місцем їх служби в межах асигнувань, затверджених кошторисом відповідного органу або установи на грошове забезпечення. Особам рядового і начальницького складу, які проходять службу в державних підприємствах Державної кримінально-виконавчої служби України, грошове забезпечення виплачується за рахунок і в межах коштів відповідних підприємств.

Відповідно до підпункту шостого пункту першого Порядку грошове забезпечення визначається залежно від посади, спеціального звання, тривалості, інтенсивності та умов проходження служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання особи рядового чи начальницького складу.

Згідно з підпунктом 20 пункту першого Порядку грошове забезпечення, не виплачене особі рядового чи начальницького складу своєчасно або виплачене у меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, що передував моменту звернення за одержанням недоотриманого грошового забезпечення, протягом якого вказана особа мала на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.

Виплата одноразових додаткових видів грошового забезпечення здійснюється, якщо звернення про їх отримання надійшли до закінчення трьох років з дня виникнення права на їх отримання.

Відповідно до пункту 22 Порядку днем звільнення зі служби вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення, яка не повинна передувати даті звільнення.

День звільнення вважається останнім днем служби.

Грошове забезпечення виплачується до дня звільнення зі служби включно.

За невикористані дні відпусток особам рядового або начальницького складу, які звільняються зі служби, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористані дні відпусток проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого особа рядового чи начальницького складу має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби з врахуванням пункту 22 розділу I цього Порядку. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток вказується в наказі про звільнення.

У разі звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. Кількість днів надмірно нарахованої частини чергової відпустки вказується в наказі про звільнення.

У разі звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби розрахунок суми грошового забезпечення, яка підлягає відрахуванню за надмірно нараховану частину чергової відпустки, здійснюється, виходячи з розміру грошового забезпечення, яке отримала особа рядового або начальницького складу за дні чергової відпустки.

Як слідує зі змісту наказу Державної установи «Миколаївська виправна колонія» (№50) №106 о/с від 29 грудня 2018 року «По особовому складу» позивача звільнено у запас Збройних Сил України (із зняттям з військового обліку) за ст.77 п.1 пп.2 (через хворобу) 31 грудня 2018 року. При цьому, матеріалами справи підтверджується, що кошти у сумі 5910,00 грн. та у сумі 7863,85 грн., як грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки зараховані на картковий рахунок позивача 21 серпня 2019 року та 24 вересня 2019 року відповідно.

Отже, станом на день звільнення позивача (31 грудня 2018 року) відповідач не провів з ним повного розрахунку, а саме не виплатив грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки. Натомість така компенсація виплачена позивачу у повному обсязі 24 вересня 2019 року.

Жодних доказів чи доводів на спростування вищезазначених обставин відповідачем до суду не надано.

Відповідно до приписів статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд зазначає, що оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці службовців кримінально-виконавчої служби, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 117 КЗпП України як такої, що є загальною та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з кримінально-виконавчої служби.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд відповідно до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 01.03.2018 року у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 року у справі № 823/1023/16.

Таким чином, оскільки грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки позивачу не виплачено в день його звільнення, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів з ним повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Суд вважає безпідставними посилання відповідача на Розділ ІІІ Порядку виплати грошового забезпечення та компенсації виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України», затвердженого 28.03.2018 року наказом Міністерства юстиції України № 925/5, а саме на те, що «не вказано строки виплати одноразової грошової допомоги», оскільки предметом спору є стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати саме грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, а не одноразової грошової допомоги.

Щодо посилання відповідача необхідність врахування порядку бюджетного фінансування Державної установи «Миколаївська виправна колонія» (№50) та ступінь вини у даному спорі суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейським судом з прав людини у рішенні від 10.03.2011 року (остаточне 10.06.2011 року) у справі «Сук проти України» (Заява № 10972/05) сформовано позицію, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Згідно з позицією Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.

Також, Європейський суд з прав людини у справах «Кечко проти України», «Ромашов проти України», «Шевченко проти України» зауважив, що реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

Щодо розрахунку суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08.02.1995 року, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до довідки про розміри грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з липня 2018 року по грудень 2018 року розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням (дата звільнення - 31 грудня 2018 року) становить 13625,67 грн. (6883,60 грн. за жовтень та 6742,07 грн. за листопад).

Кількість робочих днів за жовтень-листопад складає 44 робочих дні.

Відтак, для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 309,67 грн. в день (13625,67 грн./44 робочі дні). Період за час затримки по день фактичного розрахунку становить 180 робочих днів, а саме з 01.01.2019 по 23.09.2019 року.

Таким чином, середній заробіток який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 55740,60 грн. (309,67 грн. ? 180 робочих днів).

З огляду на наведене позовні вимоги ОСОБА_1 слід задоволити частково, а саме: стягнути з Державної установи «Миколаївська виправна колонія» (№50) на користь позивача середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки за період з 01.01.2019 року по 23.09.2019 року у сумі 55740,60 грн.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до правил ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до квитанції № 147 від 20.12.2019 року при поданні позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн. Відтак, за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Миколаївська виправна колонія» (№50), враховуючи часткове задоволення позову, на користь позивача слід стягнути 745,35 грн. сплаченого судового збору.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної установи «Миколаївська виправна колонія» (№50) (вул. Стуса, 2, с. Заклад, Миколаївський район, Львівська область, 81606) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – задоволити частково.

Стягнути з Державної установи «Миколаївська виправна колонія» (№50) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки за період з 01.01.2019 року по 23.09.2019 року у сумі 55740,60 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Миколаївська виправна колонія» (№50) (вул. Стуса, 2, с. Заклад, Миколаївський район, Львівська область, 81606, код ЄДРПОУ 14316971) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 745,35 грн. сплаченого судового збору, згідно квитанції № 147 від 20.12.2019 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 03.03.2020 року.

Суддя Клименко О.М.