Рішення № 87953962, 02.03.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/971/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Кухар Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 380/971/20 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 3817 про стягнення середнього заробітку за час не проведення повного розрахунку при звільненні,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини А 3817 (вул. Січових Стрільців, 6, м. Самбір, 81400, код ЄДРПОУ – 22994231), в якому просить стягнути з Військової частини А 3817 середній заробіток у розмірі 160 728 гривень за період не проведення повного розрахунку при звільненні з 10.05.2018 по 31.10.2019.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено порядок розрахунку при звільненні позивача, а також станом на день виключення зі списків особового складу військової частини не проведено з позивачем розрахунок у повному обсязі з грошового забезпечення, а саме в частині виплати з індексації. Сума індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 31.05.2018 року позивачу була зарахована на рахунок лише 31.10.2019.

Ухвалою від 03.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного провадження.

07.05.2019 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву. Відзив обґрунтований тим, що на момент звільнення з ОСОБА_1 було проведено усі розрахунки, а також за час військової служби йому вчасно та в повному обсязі виплачувалося все належне йому грошове забезпечення. У своєму рапорті від 10.15.2018 позивач вказав про відсутність фінансових претензій.

На підставі ст. 262 КАС України розгляд справи проводиться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши справу у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін на підставі наявних матеріалів згідно з ч.5 ст.262, КАС України, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до наказу від 10.05.2018 року № 100 командира військової частини А3817, прапорщика ОСОБА_1 , старшину ремонтної роти, звільнено наказом командувача військ оперативного командування “Захід” (по особовому складу) від 27.04.2018 року № 38-РС у запас за пунктом “б” (за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність або обмежену придатність до військової служби) частини шостої з урахуванням вимог частини восьмої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” та з 10.05.2018 р. виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

На заяву ОСОБА_1 від 05.08.2018 року, військова частина А3817 надала відповідь від 15.08.2018 року № 2624, де повідомлено про неможливість виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України у січні - лютому 2018 року у межах наявного в Міноборони фінансового ресурсу.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі № 1.380.2019.001992 від 31.05.2019 року визнано протиправними дії Військової частини А 3817 щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 року по 31.05.2018 року та зобов`язано Військову частину А 3817 (вул. Січових Стрільців, 6, м. Самбір, 81400; ЄДРПОУ: 22994231) нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) за період з 01.01.2016 року по 31.05.2018 року у сумі 68384 (шістдесят вісім тисяч триста вісімдесят чотири) грн 16 коп. Рішення набрало законної сили 08.07.2019 року.

Сума індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 31.05.2018 року позивачу була виплачена .

Вважаючи бездіяльність відповідача з приводу не проведення розрахунку в повному обсязі та не виплаті індексації грошового забезпечення позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з вказаним позовом.

Вирішуючи справу, суд керується таким.

Статтею 43 Конституції України проголошено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, на день звільнення.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина 1 статті 117 КЗпП України).

Так, порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством.

Разом з тим відповідними спеціальними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку при звільненні і відповідальності роботодавців за несвоєчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

Вказані закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, яка неодноразово підтримана Верховним Судом (постанова від 04.12.2019 справа №825/66/16, постанова від 02.10.19 справа №817/1227/18, постанова від 10.09.2019 справа №814/2791/16, постанова від 19.06.2019 справа № 820/3312/17) за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби військової служби.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.

Отже, підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.

Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.

Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки.

Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.

Як свідчать матеріали справи здійснений відповідачем розрахунок і виплата сум належних позивачу при звільненні, останнім не оскаржувалися.

З встановлених відповідно до рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31.05.2019 року по справі № 1.380.2019.001992 обставин вбачається, що питання щодо невиплати йому індексації за період з 01.01.2016 року по 31.05.2018 р., виникло у позивача у серпні 2018 року, у зв`язку з чим він звернувся до Військової частини А3817 із заявою про виплату невиплаченої індексації грошового забезпечення.

Як вбачається в подальшому позивач звернувся 22.04.2019 року до Львівського окружного адміністративного суду за захистом своїх прав та в межах справи № 1.380.2019.001992 було прийнято вказане рішення від 31.05.2019 року.

Таким чином, викладені обставини свідчать, що спір щодо невиплаченої індексації за період з 01.01.2016 року по 31.05.2018 р., виник більш ніж через рік після звільнення позивача.

Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні суми був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.

Саме такий правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року по справі №825/742/16.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, розглянувши усі подані документи і матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Судові витрати не належить стягувати.

Керуючись ст.ст. 72,77,94, 241 -246 КАС України , суд –

в и р і ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) до Військової частини А 3817 (вул. Січових Стрільців, 6, м. Самбір, 81400, код ЄДРПОУ – 22994231) про стягнення середнього заробітку за час не проведення повного розрахунку при звільненні - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 02 березня 2020 року.

Суддя Кухар Н.А.