Рішення № 87953422, 18.02.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

18 лютого 2020 року м. Ужгород№ 260/1904/19 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Микуляк П.П.,

при секретарі Петрус К.І.,

за участю:

позивача: ОСОБА_1 , представник - Гриниха Т.Ю.,

відповідача: ГУПФ України в Закарпатській області, представник - Заяць Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

У відповідності до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Рішення. Повний текст Рішення виготовлено та підписано 26 лютого 2020 року.

ОСОБА_1 в особі представника Гринихи Тетяни Юріївни звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, яким просить суд:

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 за період з квітня 2017 року по червень 2019 року протиправним;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області виплатити пенсію ОСОБА_1 за період з квітня 2017 року по червень 2019 року;

- стягнути понесені судові витрати.

Позовна заява мотивована тим, що з квітня 2017 року позивачці припинили нараховувати пенсію.

У липні 2019 року їй було відновлено виплату пенсії, але за період з квітня 2017 року по червень 2019 року так пенсію по сьогоднішній час не виплачено.

Позивачка неодноразово зверталася усно та письмово до Головного управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області про те, щоб їй повідомили в зв`язку з чим було припинено виплату пенсії за період з квітня 2017 року по червень 2019 року включно.

Листом від 29 серпня 2019 року Головне управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області повідомило, що за період з квітня 2017 року по червень 2019 року її пенсія обліковується, але не виплачена на підставі Постанови Кабінет Міністрів України № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 08 червня 2016 року, п.1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування — відсутності понад 60 днів на території України, виїзд за кордон.

В той же час, вказаний лист не містить посилань на рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області про припинення пенсії та не вказано, яка з обставин, визначена ст. 49 Закону № 1058 була підставою для припинення виплати пенсії.

Позивачка вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують її право на пенсійне забезпечення та вважає, що відповідач припинив їй виплату пенсії з підстав, не передбачених ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив, обґрунтовуючи обставинами, наведеними у відзиві на позовну заяв, де зазначено, що згідно з нормами чинного законодавства умовою призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є знаходження таких на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою. У разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї соціальні виплати припиняються. Комісією з питань призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Управління праці та соціального захисту виконавчого комітету Мукачівської міської ради було прийнято рішення №676/0/74-17 від 05.04.2017 року про скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи у зв`язку із виявленням факту перебування позивачки на непідконтрольній Україні території більше 90 днів та відсутності її за фактичним місцем проживання. Тому у зв`язку з отриманою інформацією виплата пенсії була зупинена з 01.04.2017р.

З 01.08.2019 року на виконання положень п.15 Порядку №365 та на підставі рішення комісії від 17.07.2019 року №74/04-54 позивачці поновлено виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі.

Представник відповідача зазначив, що сума заборгованості з виплати пенсії за квітень 2017 року по червень 2019 року була облікована ГУПФ України, як того вимагає п.16 Порядку №365, однак виплачуватиметься на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, про що позивачці було повідомлено.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є особою пенсійного віку, про що свідчить копія пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 (а.с.14), перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію в Головному управлінні пенсійного фонду України Закарпатської області.

ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, фактичне місце проживання якої знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що не заперечується сторонами (а.с. 17).

Відповідно до положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» №1706-VII від 20.10.2014р., внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» гарантується забезпечення реалізації прав зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб, в тому числі, на пенсійне забезпечення. Так, зокрема, згідно ч. 3 зазначеної статті громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

З 01 квітня 2017 року відповідач припинив виплату пенсії гр. ОСОБА_1 .

Рішенням комісії з питань призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Управління праці та соціального захисту виконавчого комітету Мукачівської міської ради №676/0/74-17 від 05.04.2017р., вирішено припинити соціальні виплати гр. ОСОБА_1 , у зв`язку з виявленням факту перебування на території непідконтрольній України більше 90 днів та відсутністю за фактичним місцем проживання, відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (а.с.30).

На звернення позивача Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області листом від 29 серпня 2019 року №581/М-99-01 повідомило, що за інформацією Мукачівського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) на підставі рішення комісії з питань призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради від 05.04.2017 року №676/0/74-18 у зв`язку із відсутністю позивача на підконтрольній території України строком понад 90 днів з 1 квітня 2017 року припинено виплату пенсії.

В листі також було зазначено, що з 01.08.2019 року на виконання положень п.15 Порядку №365 та на підставі рішення комісії від 17.07.2019 року №74/04-54 позивачу поновлено виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі, а сума заборгованості з виплати пенсії за квітень 2017 року по червень 2019 року була облікована ГУПФ України, як того вимагає п.16 Порядку №365, однак виплачуватиметься на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Вважаючи дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо не виплати пенсії за період з квітня 2017 по червень 2019 року протиправними та такими, що порушують його конституційні права, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Зі змісту ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 частини першої Європейської соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Ст.46 Конституції України також передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюється Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон).

Ч. 1 ст.5 Закону передбачено, що він регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до ч. 3 ст.4 Закону, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Отже, суд вважає, що нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є виключно Закон. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до ч.1 ст.47 Закону, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Порядок припинення виплати пенсії регулюється нормами ст. 49 Закону.

Так, згідно ч.1 ст.49 Закону виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009);

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів пенсійного фонду України є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Суд зазначає, що конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Як вбачається з листа відповідача від 29 серпня 2019 року №581/М-99-01, що виплата пенсії позивачці була припинена з 01 квітня 2017 року без прийняття відповідного рішення, а тільки на підставі рішення комісії з питань призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради від 05.04.2017 року №676/0/74-18, яке прийнято на підставі нібито відсутністю позивачки на підконтрольній території України строком понад 90 днів. Судом встановлено, що позивачка не переміщувалася на непідконтрольні території України, а перебувала закордоном, що спростовує твердження відповідача повністю.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Нормами ст. 49 Закону встановлено, що припинення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України

Проте як встановлено судом відповідачем жодного рішення щодо припинення виплати пенсії гр. ОСОБА_1 не приймалось.

Більше того, суд зазначає, що Закон не передбачає такої підстави припинення виплати пенсії, як рішення комісії з питань призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам управління соціального захисту населення та на підставі відсутністю на території України строком понад 90 днів.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов`язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Суд зазначає, що будь-які мотиви з посиланням на встановлену законом підставу для припинення виплати позивачу пенсії пенсійним органом не наведені та в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, наведеній у рішенні «Суханов та Ільченко проти України», Суд зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності. Щодо соціальних виплат ст. 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам.

Тому, враховуючи вищенаведені обставини справи та законодавчі норми, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що припинення виплати пенсії позивачу було вчинено не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Судом в ході розгляду цієї адміністративної справи враховуються правові висновки Верховного Суду у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам у рішення від 03 травня 2018 року (справа №805/402/18).

Відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

При застосуванні судом висновків Верховного Суду в зразковій справі при розгляді даного адміністративного позову судом враховано, що позивач є громадянином України, має статус внутрішньо переміщеної особи, є пенсіонером та отримує пенсію, призначену йому відповідно до Закону, відповідачем є територіальний орган Пенсійного фонду України, на пенсійному обліку якого перебуває позивач; спір виник у зв`язку з припиненням виплати пенсії з підстав, не передбачених п. 1, 3-5 ч. 1 ст. 49 Закону.

Суд вважає безпідставними посилання відповідача на обґрунтування правомірності припинення виплати позивачу пенсії на норми постанов Кабінету Міністрів України №637 від 05.11.2014 р. «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та №365 від 08.06. 2016 року «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», з огляду на наступне.

Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України. Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. П. 3 ч. 1 ст. 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.

Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Суд звертає увагу, що виключні підстава для припинення пенсійних виплат встановлені нормами Закону. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Положеннями ст. 10 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» Кабінету Міністрів України надано, в тому числі, повноваження щодо координації та контролю діяльності органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.

Проте норми Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» не надають Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій.

Суд зазначає, що за змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Закон має за своєю правовою природою вищу юридичну силу, у порівнянні з нормами інших підзаконних нормативно-правових актів, тому при прийнятті рішення у сфері пенсійних правовідносин слід керуватися положеннями Закону.

Зазначене кореспондується з нормами ч. 3 ст. 7 КАС України, якими передбачено, що у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку що дії відповідача щодо припинення виплати пенсії гр. ОСОБА_1 були протиправними, а у зв`язку із поновленням виплати пенсії позивачці з 01.08.2019 року, порушене право позивача на пенсію підлягає захисту судом шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області нарахувати та виплатити пенсію позивачці за період з 01 квітня 2017 року по 01 червень 2019 року.

Згідно вимог ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі наведеного та керуючись ст. 242-246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 за період з квітня 2017 року по червень 2019 року протиправним.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області виплатити пенсію ОСОБА_1 за період з квітня 2017 року по червень 2019 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська обл., 88008, код ЄДРПОУ - 20453063) ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя П.П.Микуляк