Рішення № 87953184, 02.03.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2020 року м. Житомир справа № 240/12478/19

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гуріна Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області про стягнення середнього заробітку за затримку проведення розрахунку,

встановив:

21 грудня 2019 року до Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, у якому просить стягнути з Управління МВС України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 437628,12 грн (чотириста тридцять сім тисяч шістсот двадцять вісім) гривень 12 копійок середнього заробітку за затримку проведення розрахунку, з підстав протиправності затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не провів з ним остаточного розрахунку при звільненні за період з 22 лютого 2016 року до 17 грудня 2019 року. Усі необхідні виплати на виконання рішень судів з позивачем були проведені лише 18 грудня 2019 року, що підтверджується випискою банку. Позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з ним, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов.

20 січня 2020 року відповідач у строк та у порядку визначеному статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України подав відзив на позовну заяву (а.с.24-32), в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити. На обґрунтування заперечень зазначив, що звільнення позивача відбулось 15 червня 2016 року. Відповідач не заперечує, що усі необхідні виплати позивачу були проведені саме 18 грудня 2019 року. Однак, на думку представника відповідача, нормами спеціального законодавства, яке розповсюджується на спірні правовідносини, не передбачено право звільненого працівника міліції на грошову компенсацію за весь час затримки по день фактичної виплати грошової допомоги при звільненні згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України. Крім того, відповідач зауважує, що виплата особі рядового чи начальницького складу грошового забезпечення за місяць розраховується за кожний календарний день роботи, а не робочий день, як рахує позивач.

23 січня 2020 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив (а.с.39-40), в якій позивач доводи позову підтримує та просить позовні вимоги задовольнити.

Згідно з частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Частиною 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до положень частини 5 статті 262, частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що наказом начальника УМВС України в Житомирській області №00139 о/с від 4 листопада 2015 року ОСОБА_1 з 6 листопада 2015 року звільнено в запас Збройних Сил України з постановкою на військовий облік за статтею 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №114 від 29 липня 1991 року (далі - Положення №114) при цьому відповідач Управління МВС України в Житомирській області не провів зі ним повного розрахунку при звільненні, а саме не виплатив одноразової грошової допомоги при звільненні через скорочення штатів у сумі 106990,40 грн компенсацію за невикористану відпустку за 2014-2015 роки в розмірі 5243,00 грн, двомісячне грошове забезпечення у розмірі 21398,08 грн, допомогу для оздоровлення в розмірі 10699,04 грн (а.с.12).

Не погоджуючись із звільненням 30 листопада 2015 року ОСОБА_1 до Житомирського окружного адміністративного суду було подано позов про скасування наказу про звільнення та поновлення на службі.

24 лютого 2016 року постановою в адміністративній справі №806/5226/15 Житомирський окружний адміністративний суд відмовив позивачу у заявлених позовних вимогах у повному обсязі.

Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 15 червня 2016 року задовольнив частково позовні вимоги ОСОБА_1 , а саме: постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року скасував та прийняв нову про часткове задоволення позову. Визнав протиправним та скасував наказ УМВС України в Житомирській області №00139 о/с від 4 листопада 2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 в запас Збройних Сил України за статтею 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ. Поновив ОСОБА_1 на посаді начальника 2-го відділу управління оперативної служби Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області з 7 листопада 2015 року. Зобов`язав Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області нарахувати та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29 квітня 2016 року до 15 червня 2016 року.

6 вересня 2016 року позивачем отримано рекомендований лист за №2696/12/01/-2016 від 5 вересня 2016 року, яким йому повідомлено, що на виконання вимог постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року №806/5226/15 наказ УМВС України в Житомирській області від 4 листопада 2015 року №00139 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в органах внутрішніх справ скасовано та наказом УМВС України в Житомирській області від 1 вересня 2016 року №19 о/с ДСК ОСОБА_1 поновлено на службі в органах внутрішніх справ з 7 листопада 2015 року.

Одночасно проінформовано, що цим же наказом, на підставі заяви ОСОБА_1 згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ позивача звільнено з 21 лютого 2016 року в запас Збройних сил України за п.64 «г» (через скорочення штатів), що підтверджується копією трудової книжки (а.с.16-17).

Станом на 21 лютого 2016 року відповідачем нарахування та виплату одноразової грошової допомоги через скорочення штатів у сумі 106990,40 грн компенсації за невикористану відпустку за 2014-2015 роки в розмірі 5243,00 грн та двомісячного грошового забезпечення у розмірі 21398,08 грн не здійснено.

Не погоджуючись з такими діями відповідача 25 лютого 2016 року ОСОБА_1 з позовною заявою звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду про визнання протиправною бездіяльності, стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за затримку проведення розрахунку, моральної шкоди.

7 червня 2016 року постановою Житомирського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 повністю відмовлено у задоволені позовних вимог до Управління МВС України в Житомирській області та МВС України в частині визнання протиправною бездіяльності, стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за затримку проведення розрахунку, моральної шкоди, 2- х місячного грошового забезпечення та допомоги на оздоровлення.

19 вересня 2016 року ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду без змін.

24 жовтня 2016 року постановою Верховного суду Касаційного адміністративного суду постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 7 червня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року скасовано, направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

16 травня 2019 року рішенням Житомирського окружного адміністративного суду у справі №806/277/16 позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області щодо невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні через скорочення штатів у сумі 106990,40 грн, компенсації за невикористану відпустку та двомісячного грошового забезпечення. Стягнуто з управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області в особі Ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні через скорочення штатів у розмірі 106990,40 грн. Стягнуто з управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області в особі Ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 3883,04 грн, з урахуванням виплачених коштів. Стягнуто з управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області в особі Ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 двомісячне грошове забезпечення у розмірі 21398,08 грн.

Суд не задовольнив позовну вимогу в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зазначивши, що Верховний Суд у постанові від 24 жовтня 2018 року з даного приводу зазначив, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці осіб органів внутрішніх справ, не встановлено порядку проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому, вказує про можливість застосування до спірних правовідносин положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на всіх працівників. З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням відсутності факту проведення з ним остаточного розрахунку, є передчасними, оскільки у суду відсутня можливість визначити остаточний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без встановлення дати проведення остаточного розрахунку з позивачем. Суд зауважив, що після набрання даним рішенням законної сили та його виконання відповідачем, позивач не позбавлений права звернутись до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Не погодившись з таким рішенням відповідач його оскаржив до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року апеляційну скаргу управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області в особі Ліквідаційної комісії залишено без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 травня 2019 року без змін.

На виконання вказаного судового рішення відповідач 18 грудня 2019 року здійснив виплату одноразової грошової допомоги при звільненні через скорочення штатів у розмірі 106990,40 грн, компенсації за невикористану відпустку у розмірі 3019,04 грн, 3883,04 грн, з урахуванням виплачених коштів та двомісячного грошового забезпечення у розмірі 21398,08 грн, що підтверджується випискою про надходження коштів АТ «Приватбанк» від 20 грудня 2019 року.

Позивач, вважаючи, що має право на виплату середнього заробітку за затримку проведення розрахунку при звільненні, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.

Частиною 7 статті 43 Конституції України визначено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним органі повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа №21-1765а15) дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 Кодексу законів про працю України, при цьому визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Верховний Суд України у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15 зазначив, що за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Отже, у даному випадку, застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства.

Згідно з пунктом 20 Постанови Пленуму ВСУ №13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановляння рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні працівника визначений Кодексом законів про працю України.

За таких обставин, з відповідача на користь позивача слід стягнути відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні.

Обчислення середньої заробітної плати визначене Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року.

Відповідно до абзацу третього пункту 2 даного Порядку в усіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідності до вимог пункту 1.7 розділу І Інструкції "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ", затвердженої наказом МВС України від 31 грудня 2007 року №499, та чинної на момент звільнення позивача 15 червня 2016 року - втратив чинність на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ №1131 від 31 жовтня 2016 року, передбачено, що виплата особі рядового чи начальницького складу грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

З даної норми вбачається, що місячне грошове забезпечення особі рядового чи начальницького складу ОВС розраховується саме за календарні дні.

З огляду на викладене, позивачем невірно обраховане середньоденне грошове забезпечення особи рядового і начальницького складу ОВС, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати».

Згідно пункту 8 вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним, законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) зарплата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяці з робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Розміри грошового забезпечення позивача наявні у листі УМВС України в Житомирській області від 28 березня 2019 року №88лк/29/01-2019 та у довідці від 21 лютого 2019 року №39/29/05-2019 (а.с.33-36).

Відповідно до пункту 3 вищезазначеного листа вказано розмір середньомісячного грошового забезпечення ОСОБА_1 , обрахований відповідно до Постанови КМУ №100, за два місяці перед звільненням становить 6869,56 грн (травень 2015 року - 6696,05 грн, червень 2015 року — 7043,07 грн). У травні - 31 день, у червні - 30 днів, тобто загалом за 2 місяці — 61 календарний день.

Таким чином, середньоденне грошове утримання позивача складає 225,23 грн ((6696,05+7043,07) : 61 календарних дні).

Слід наголосити на тому, що звільнення позивача відбулося саме з 15 червня 2016 року (дата звільнення). Тобто, саме з 15 червня 2016 року повинен здійснюватись обрахунок затримки.

Наказом Управління МВС в Житомирській області від 20 грудня 2016 року №21о/с внесено зміни до наказу від 1 вересня 2016 року №19 о/с в частині дати звільнення та визначено дату звільнення - 15 червня 2016 року згідно з вимогами постанови відділу виконавчої служби на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 травня 2019 року у справі №806/277/16.

Враховуючи, що загальна кількість днів затримки становить 1280 календарних днів (з 16 червня 2016 року до 17 грудня 2019 року включно), а тому загальний розмір затримки розрахунку при звільненні становить 288294,40 грн (1280 x 225,23 грн).

Тобто, позивачем у своїй позовній заяві невірно розраховано розмір середньоденного грошового забезпечення, а саме здійснено розрахунок у робочих днях замість календарних, а також помилково розраховано від невірної дати звільнення.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову ОСОБА_1 .

Зважаючи на відсутність документально підтверджених понесених судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області (вул.Старий Бульвар, 5/37, м.Житомир, 10014, код ЄДРПОУ 08592164) про стягнення середнього заробітку за затримку проведення розрахунку.

Cтягнути з Управління МВС України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 288294,40 грн (двісті вісімдесят вісім тисяч двісті дев`яності чотири) гривні 42 копійок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 15 червня 2016 року до 18 грудня 2019 року.

У задоволенні решти позовних вимог — відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.М. Гурін