Рішення № 87952807, 21.02.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2020 року Справа № 160/11608/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горбалінського В.В., розглянувши у місті Дніпрі у порядку письмового провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії ,–

ВСТАНОВИВ:

20.11.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:

- визнати незаконними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо неврахування стажу при призначенні пенсії за віком та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 10.10.2016 року, зарахувавши при розрахунку пенсії, додатково до визнаного, стаж роботи з 03.01.1992 по 26.11.1999 рік.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що останній перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, де отримує пенсію за віком. Так, листом від 25.09.2019 року №6798/Ц-09 відповідачем було повідомлено позивача, що при призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 не було враховано до трудового стажу період роботи в малому підприємстві «Славутич» з 03.01.1992 року по 26.11.1999 року, у зв`язку з тим, що в записах трудової книжки відсутні дані про перейменування підприємства та в індивідуальних відомостях про застраховану особу за визначений період відсутні дані про нараховану заробітну плату. Позивач не погоджується з такими діями позивача та вважає їх такими, що порушують його законні права та інтереси.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.11.2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників; встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк, з дати отримання копії даної ухвали, для подачі відзиву на позовну заяву.

На виконання вимог вищенаведеної ухвали, 02.12.2019 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подано до адміністративного суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач щодо задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі пославшись на те, що оскаржуваний період роботи позивача не підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача, оскільки в трудовій книжці останнього відсутні дані про перейменування підприємства, крім цього в індивідуальних відомостях про застраховану особу за наведений період відсутні дані про нараховану заробітну плату, що суперечить вимогам чинного законодавства.

27.12.2019 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України належним чином засвідчену копію пенсійної справи ОСОБА_1 для доручення до матеріалів справи.

25.01.2020 року, на виконання вимог ухвали суду від 27.12.2019 року, відповідачем подано матеріали копії пенсійної справи позивача.

Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Відповідно до протоколу №32 від 12.01.2017 року, копія якого міститься в матеріалах справи, позивачу призначена пенсія за віком з 10.10.2016 року, відповідно до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

25.09.2019 року відділом з питань перерахунків пенсій №3 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було повідомлено позивача листом №6798/Ц-09, що при призначенні останньому пенсії за віком не врахованого до загального трудового стажу період роботи в малому підприємстві «Славутич» з 03.01.1992 року по 26.11.1999 року, у зв`язку з тим, що в записах трудової книжки відсутні дані про перейменування підприємства та в індивідуальних відомостях про застраховану особу за визначений період відсутні дані про нараховану заробітну плату.

Крім цього, позивачу запропоновано подати довідку про перейменування наведеного підприємства.

Не погодившись з такими діями відповідача, позивач оскаржив їх в судовому порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до п.23 ч. 1 Європейської Соціальної Хартії (переглянутої) та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, прийнятий 9 липня 2003 року (далі – Закон №1058-IV в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин).

Згідно з ч.3 ст.4 Закону №1058-IV, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.

Відповідно до змісту ст. 5 Закону №1058-IV, то цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.

Приписами статті 8 Закону №1058-IV передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Стаття 26 Закону №1058-IV визначає порядок та умови призначення пенсії за віком особі після досягнення нею віку 60 років за наявності відповідного страхового стажу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач досягнув 60 річного віку 09.10.2016 року.

Відповідно до відомостей копії пенсійної справи, ОСОБА_1 призначена пенсія за віком з 10.10.2016 року, що не заперечується сторонами.

З записів копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 23.06.1982 року судом встановлено, що ОСОБА_1 , зокрема, працював:

- 03.01.1992 року прийнятий в мале підприємство «Славутич» за переводом (наказ №1 від 03.01.1992 року);

- 26.11.1999 року звільнений за ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням (наказ №17 від 26.11.1999 року).

Згідно з ст. 48 Кодексу законів про працю України та ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналогічна позиція висловлена в постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12.08.1993 року №637 (далі Порядок №637) та в п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за №110 (далі – Інструкція №58).

Частиною 2 п. 1 Порядку №637 визначено, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Абзацом 1 п. 3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до п.2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Пунктом 2.3 Інструкції №58 визначено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Згідно п.2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Пунктом 2.5 Інструкції №58 передбачено, що з кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, переведення і звільнення власник або уповноважений ним орган зобов`язаний ознайомити працівника під розписку в особистій картці, в якій має повторюватися відповідний запис з трудової книжки (вкладиша).

Згідно з п. 2.6 Інструкції №58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Крім цього, відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1994 року №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

З огляду на вищенаведені норми, обов`язок щодо заповнення та ведення трудових книжок осіб, працевлаштованих на підприємствах, установах, організаціях, покладається саме на відповідальну особу такого підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

Як вбачається з матеріалів справи, основною підставою для не зарахування періоду роботи позивача в малому підприємстві «Славутич» з 03.01.1992 року по 26.11.1999 року стало те, що в записах трудової книжки відсутні дані про перейменування підприємства та в індивідуальних відомостях про застраховану особу за визначений період відсутні дані про нараховану заробітну плату.

Проте, суд критично ставиться до такої позиції відповідача, адже на особу не може перекладатись обов`язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені в його трудовій книжці. Крім цього, невідповідність даних, зокрема, таких як: відсутність даних про перейменування підприємства або відсутність даних в індивідуальних відомостях про застраховану особу про нараховану заробітну плату не можуть бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу особи, який дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства

Аналогічна позиція міститься в постановах Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі №687/975/17 та від 06.03.2018 року у справі №754/14898/15-а.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області протиправно не зараховано до загального трудового стажу позивача період роботи в малому підприємстві «Славутич» з 03.01.1992 року по 26.11.1999 року.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч. ч. 1 та 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням зазначеного, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, системного аналізу норм чинного законодавства України, суд вважає, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з положень ч. 1 ст. 139 КАС України, у зв`язку з чим, з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судові витрати з оплати судового збору суму в розмірі 768,40 грн.

Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 242-246, 250, 255, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо неврахування періоду роботи ОСОБА_1 з 03.01.1992 по 26.11.1999 рік в малому підприємстві «Славутич» при призначенні останньому пенсії за віком

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 з 10.10.2016 року, зарахувавши при розрахунку пенсії, період роботи з 03.01.1992 по 26.11.1999 рік в малому підприємстві «Славутич».

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 768, 40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, проте, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя В.В. Горбалінський