Рішення № 87952801, 27.02.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2020 року Справа № 160/13178/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горбалінського В.В., розглянувши у місті Дніпрі у порядку письмового провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним дій, зобов`язання вчинити певні дії ,–

ВСТАНОВИВ:

24.12.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, відповідно до пункту «е» частини 1 статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на підставі заяви про призначення пенсії від 11.09.2019 р.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати позивачу до стажу, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» частини 1 статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», періоди роботи з 11.11.1996 р. по 27.08.2002 р. на посаді старшого вихователя в Школі-інтернаті № 7, з 01.09.2002 р. по 06.07.2003 р. на посаді вихователя Професійно-технічного училища № 11, призначити та виплачувати позивачу пенсію за вислугу років, відповідно до пункту «е» частини 1 статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на підставі заяви про призначення пенсії від 11.09.2019 р. та наданих документів.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач не погоджується з відмовою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в призначенні останній пенсії за вислугу років та вважає, що періоди, які не були зараховані при розрахунку її спеціального стажу, а саме: з 11.11.1996 року по 27.08.2002 року на посаді старшого вихователя середньої загальноосвітньої школи-інтернату №7 та з 01.09.2002 року по 07.07.2003 року на посаді вихователя навчального закладу підлягають зарахуванню. Враховуючи викладене, вважаючи дії суб`єкта владних повноважень протиправними та такими, що порушують її законні права та інтереси, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.12.2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників; встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк, з дати отримання копії даної ухвали, для подачі відзиву на позовну заяву.

На виконання вимог вищенаведеної ухвали, 23.01.2020 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подано до адміністративного суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач щодо задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі пославшись на те, що так як спеціальний стаж позивача складає 25 років 03 місяці 10 днів, то остання не має право на призначення пенсії за вислугу років. Крім того, у відповідача відсутні правові підстави для зарахування періодів роботи до спеціального стажу позивача, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, а саме: з 11.11.1996 року по 27.08.2002 року на посаді старшого вихователя середньої загальноосвітньої школи-інтернату №7 та з 01.09.2002 року по 07.07.2003 року на посаді вихователя навчального закладу, так як Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років не передбачені посади, на яких позивач працювала в закладах (установах) у визначені періоди.

Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 11.09.2019 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з письмовою заявою про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до положень п. «е» ч. 1 ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

11.10.2019 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення «про відмову в призначенні пенсії» №455650004578.

З вищенаведеного рішення вбачається, що до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років зараховані , зокрема, періоди роботи:

- з 26.08.1987 року по 10.11.1996 року на посаді старшої піонервожатої, педагога-організатора;

- з 07.07.2003 року по 31.08.2019 року на посаді заступника навчально-виробничої роботи.

Отже, загальний стаж роботи позивача за вислугу років складає 25 років 03 місяці 10 днів, що в свою чергу недостатньо для призначення пенсії за вислугу років.

25.10.2019 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача з письмовою заявою в якій просила надати роз`яснення щодо підстав не зарахування до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років періоди роботи з 11.11.1996 року по 27.08.2002 року на посаді старшого вихователя середньої загальноосвітньої школи-інтернату №7 та з 01.09.2002 року по 07.07.2003 року на посаді вихователя навчального закладу.

01.11.2019 року Новокодацьким відділом обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровські області розглянуто звернення позивача та надано відповідь, оформлену листом №7943/Е-09.

Зазначеною відповіддю позивачу роз`яснено, що наведені в заяві періоди роботи останньої не були зараховані у зв`язку з тим, що Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 04.11.1993 року №909, не передбачені посади, які позивач обіймала в закладах (установах) у визначені періоди.

Не погодившись з такими діями відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до п. 23 ч. 1 Європейської Соціальної Хартії (переглянутої) та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, прийнятий 9 липня 2003 року (далі – Закон №1058-IV в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин).

Згідно з ч.3 ст.4 Закону №1058-IV, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.

Відповідно до змісту ст. 5 Закону №1058-IV, то цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.

Приписами статті 8 Закону №1058-IV передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII (далі – Закон №1788-XII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), зокрема, гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Статтею 1 Закону №1788-ХІІ визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 2 Закону №1788-ХІІ за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Частиною 1 ст. 7 Закону №1788-ХІІ встановлено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

Приписами п. «е» ч. 1 ст. 55 Закону №1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 01 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців.

При цьому, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 року № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII. Визнані неконституційними зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Отже, приписи п. «е» ч. 1 ст. 55 Закону №1788-ХІІ визнано неконституційними та такими, що втратили чинність.

З відомостей, які містяться в копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 01.08.1987 року, остання, зокрема, працювала:

- 26.08.1996 року прийнята на посаду старшої піонервожатої в Дніпропетровську школу інтернат №7 (наказ №309 від 25.08.1987 року);

- 01.06.1991 року перейменовано посаду старшої піонервожатої на посаду педагога-організатора по роботі з дитячими об`єднаннями та організаціями (наказ №106 від 01.06.1991 року);

- 11.11.1996 переведена на посаду старшого вихователя (наказ №223 від 11.11.1996 року);

- 27.08.2002 року звільнена за власним бажанням, відповідно до ст. 38 КЗпП України (наказ №54-к від 30.08.2002 року;

- 01.09.2002 року прийнята на посаду вихователя в професійно-технічне училище №11 м. Дніпропетровська ( наказ №123кс від 01.09.2002 року);

- 07.07.2003 року переведена на посаду заступника директора (наказ №166-кс від 17.07.2003 року);

- 02.01.2013 року звільнена за власним бажанням, відповідно до ст. 38 КЗпП України (наказ №4-кс від 02.01.2013 року).

Згідно з ст. 48 Кодексу законів про працю України та ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналогічна позиція висловлена в постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12.08.1993 року №637 (далі Порядок №637), де регламентовано порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з розрахунку спеціального стажу для призначення пенсії за вислугу років ІКІС ПФУ, копія якого міститься в матеріалах справи, позивачу до означеного стажу не було зараховані наступні періоди роботи:

- з 11.11.1996 року по 27.08.2002 року на посаді старшого вихователя;

- з 01.09.2002 року по 07.07.2003 року на посаді вихователя в професійно-технічному училищі.

Зазначені періоди роботи відповідачем не були зараховані з підстав того, що Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 04.11.1993 року №909 означені посади не передбачені.

Суд не погоджується з такою позицією Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, з огляду на наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року №909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі – Перелік №909).

Так, відповідно до розділу 1 Освіта, до професій, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, зокрема, належать:

- робота в загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах, на посадах: учителі, логопеди вчителі-логопеди вчителі-дефектологи викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи;

- робота у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації, професійно-технічних навчальних закладах на посадах директора, його заступників з навчально-виховної (навчальної, виховної, навчально-виробничої) роботи, старших майстрів виробничого навчання, майстрів виробничого навчання, викладачів, педагогів професійного навчання, практичних психологів, соціальних педагогів, керівників гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.

В період з 11.11.1996 року по 27.08.2002 року позивач працювала на посаді старшого вихователя. Так, дійсно, посада старшого вихователя Порядком №909 не передбачена, лише посада – вихователя.

Проте, статтею 24 Закону України «Про загальну середню освіту» від 13.05.1999 року №651-ХІV визначено, що перелік посад педагогічних працівників системи загальної середньої освіти встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 року №963 затверджено Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, до якого, зокрема віднесено посаду старшого вихователя.

З огляду на вищенаведені норми, суд приходить до висновку щодо тотожності професій вихователя та старшого вихователя, так як до посадових обов`язків останніх входить виховання дітей у навчальних закладах і реабілітаційних установах (у тому числі інтернатах при школах, гуртожитках, групах, групах продовженого дня тощо), інших установах та організаціях.

Щодо періоду роботи з 01.09.2002 року по 07.07.2003 року на посаді вихователя в професійно-технічному училищі, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 45 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» від 10.02.1998 року №103/98 до педагогічних працівників професійно-технічних навчальних закладів та установ професійно-технічної освіти належать викладачі, педагоги професійного навчання, вихователі, майстри виробничого навчання, старші майстри, старші майстри виробничого навчання, інструктори виробничого навчання, методисти, практичні психологи, соціальні педагоги, керівники фізичного виховання, керівники професійно-технічних навчальних закладів, науково-методичних та навчально-методичних установ, їх заступники та інші працівники, діяльність яких пов`язана з організацією і забезпеченням навчально-виховного процесу.

Посаду вихователь також віднесено до переліку посад педагогічних працівників затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 963 від 14.06.2000 року.

Таким чином, з аналізу вищенаведених норм вбачається, що, що періоди роботи в загальноосвітніх навчальних закладах та у професійно-технічних навчальних закладах на посадах старшого вихователя та вихователя підлягають врахуванню до спеціального (педагогічного) стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Проте, як вбачається з позовних вимог, однією з них позивачем заявлено визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, відповідно до пункту «е» частини 1 статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на підставі заяви про призначення пенсії від 11.09.2019 року.

Дії це здійснення посадовою особою своїх обов`язків у межах наданих чинним законодавством повноважень чи всупереч їм.

Отже, посадовою особою, в даному випадку – Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вчинені дії в межах власної дискреції, тобто, в межах його посадових обов`язків, а саме: розглянуто заяву позивача та винесено відповідне рішення про відмову в призначенні пенсії за вислугу років.

Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення вказаної вимоги.

Частиною 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи викладені вище обставини, з метою належного способу захисту порушеного права позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 11.10.2019 року №045650004578 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати позивачу до стажу, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» частини 1 статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», періоди роботи з 11.11.1996 р. по 27.08.2002 р. на посаді старшого вихователя в Школі-інтернаті № 7, з 01.09.2002 р. по 06.07.2003 р. на посаді вихователя Професійно-технічного училища № 11, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 1-4 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, враховуючи наведене вище та з метою повного та всебічного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги в наступній редакції:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років періоди роботи ОСОБА_1 з 11.11.1996 року по 27.08.2002 року на посаді старшого вихователя в школі-інтернаті № 7 та з 01.09.2002 року по 06.07.2003 рік на посаді вихователя професійно-технічного училища № 11;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за вислугу років, періоди роботи з 11.11.1996 року по 27.08.2002 року на посаді старшого вихователя в школі-інтернаті № 7 та з 01.09.2002 року по 06.07.2003 рік на посаді вихователя професійно-технічного училища № 11.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати позивачу пенсію за вислугу років, відповідно до пункту «е» частини 1 статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на підставі заяви про призначення пенсії від 11.09.2019 р. та наданих документів, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону №1058-IV, пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

В той же час, згідно з п.п.3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

З аналізу наведеного вбачається, що на даний час Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

Так питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, означена позовна вимога задоволенню не підлягає, так як призначення та виплата пенсіє є дискреційними повноваженнями Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Однак, враховуючи те, що в ході розгляду справи суд дійшов висновку щодо протиправності рішення відповідача від 11.10.2019 року №045650004678 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , з метою захисту прав позивача та керуючись положеннями ч. 2 ст. 9 КАС України слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення від 11.09.2019 року, з урахуванням висновків суду.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до положень ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. ч. 1 та 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст. 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на викладене вище, у суду наявні підстави для часткового задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним дій, зобов`язання вчинити певні дії.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини 3 статті 139 КАС України, згідно з якими при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Проте, так як судом, з метою належного способу захисту порушеного права позивача було скориговано позовні вимоги, то судовий збір сплачений ОСОБА_2 у розмірі 768, 40 грн при поданні адміністративного позову до суду відповідно до квитанції №46877558 від 24.012.2019 року підлягає стягненню в повному обсязі з бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним дій, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 11.10.2019 року №045650004578 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років періоди роботи ОСОБА_1 з 11.11.1996 року по 27.08.2002 року на посаді старшого вихователя в школі-інтернаті № 7 та з 01.09.2002 року по 06.07.2003 рік на посаді вихователя професійно-технічного училища № 11.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за вислугу років, періоди роботи з 11.11.1996 року по 27.08.2002 року на посаді старшого вихователя в школі-інтернаті № 7 та з 01.09.2002 року по 06.07.2003 рік на посаді вихователя професійно-технічного училища № 11.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення від 11.09.2019 року, з урахуванням висновків суду.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 768, 40 грн.

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, проте, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя В.В. Горбалінський