Рішення № 87945513, 10.02.2020, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/7443/17

Провадження № 2/752/310/20

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10 лютого 2020 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Хоменко В.С.

при секретарі Павлюх П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Глєбов і партнери» про стягнення не нарахованої та не виплаченої заробітної плати, стягнення не нарахованої та не виплаченої грошової компенсації за невикористану відпустку, в зв`язку з затримкою термінів її виплати,-

в с т а н о в и в:

у квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Глєбов і партнери» про стягнення не нарахованої та не виплаченої заробітної плати, стягнення не нарахованої та не виплаченої грошової компенсації за невикористану відпустку, в зв`язку з затримкою термінів її виплати.

Свої вимоги мотивувала тим, що з 02.08.2001 року працювала на посаді заступника генерального директора ЗАТ «Глєбов і партнери», в подальшому, після зміни організаційно-правової форми - ПрАТ «Глєбов і партнери».

06.01.2017 року була звільнена наказом № 1-к за п. 1 ст. 36 КЗпП України, про що в цей же день зроблений відповідний запис в трудовій книжці. У день звільнення отримала нараховану їй заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку за 1 рік.

Однак, зазначила, що за весь період роботи жодного разу не була у відпустці. В день звільнення ПрАТ «Глєбов і партнери» не сплатило всі кошти.

До того ж, вказала, що розмір її заробітної плати станом на 01.03.2013 року складав 6 100,00 грн., і такий розмір нараховувався їй з серпня 2010 року, проте, ПрАТ «Глєбов і партнери», на власний розсуд, не попередивши її за два місяці самостійно змінив діючі умови праці в бік зменшення, чим порушив вимоги трудового законодавства.

Із урахуванням зазначеного, звернулась до суду із цим позовом, в якому остаточно просила з урахуванням уточнень стягнути з в ПрАТ «Глєбов і партнери» на її користь:

- 498 945,21 грн. матеріальної шкоди;

-50 000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди;

-20 000,00 грн. за отримання платної правової допомоги.

Ухвалою від 10.04.2017 року відкрито провадження у справі (т. 1 а.с. 37).

Ухвалою від 18.01.2019 року справу прийнято до провадження суддею Хоменко В.С. (т. 2 а.с. 13-14).

В судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_2 вимоги уточненого позову підтримав та просив суд задовольнити його в повному обсязі.

Представник відповідача - Балійчук Л.І. в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити, враховуючи обставини, зазначені у відзиві. Вказав про те, що наказом № 2 від 02.08.2001 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду заступника генерального директора ЗАТ «СФГ «Глєбов і партнери». Наказом № 13/1-ОК «Про зміну найменування» від 22.09.2010 року змінено назву товариства з ЗАТ «СФК «Глєбов і партнери» на Приватне акціонерне товариство «СФК «Глєбов і партнери».

У грудні 2012 року у зв`язку із збитковістю товариства та нездійсненням діяльності товариством, про що складено відповідні аудиторські висновки за 2011-2013 роки, було прийнято рішення про зміну розміру заробітної плати працівникам товариства.

ОСОБА_1 була повідомлена про це, й до того ж сама приймала участь у прийняті рішення з даного приводу. Крім того, позивач ніякої участі в процесі діяльності товариства не приймала, а лише формально рахувалась на посаді заступника генерального директора. Крім того, в штаті товариства перебували лише голова правління на громадських засадах та позивач, котрій лише і нараховувалась та виплачувалась заробітна плата. За весь час роботи позивач жодного разу не порушувала питання про погіршення умов праці, про незгоду з ними.

В день звільнення з нею були проведені всі необхідні розрахунки та видана трудова книжка. Тому, вважає, що жодних прав позивача не порушено, а тому заявлені останньою вимоги задоволенню не підлягають.

Суд, заслухавши представників позивача, відповідача, дослідивши письмові матеріали справи, встановив наступне.

Відповідно до ч. 1ст. 19 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 з 02.08.2001 року працювала на посаді заступника генерального директора ЗАТ «СФГ «Глєбов і партнери», в подальшому, після зміни організаційно-правової форми - ПрАТ «Глєбов і партнери».

06.01.2017 року була звільнена наказом № 1-к за п. 1 ст. 36 КЗпП України, про що в цей же день зроблений відповідний запис в її трудовій книжці (т. 1 а.с. 23-25).

Судом встановлено і також не заперечується сторонами, що у день звільнення ОСОБА_1 отримала трудову книжку та з нею було проведено розрахунок у розмірі 6 539,56 грн.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 6 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною 2 ст. 22 КЗпП України визначено, що відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Документальне оформлення нарахування заробітної плати залежить від форм і систем оплати праці, прийнятих на підприємстві. Так, підставами для нарахування заробітної плати працівникам з почасовою формою оплати праці є штатний розпис і табель обліку використання робочого часу.

Штатний розпис - це організаційно-розпорядчий документ, в якому наведено організаційну структуру, перелік посад на підприємстві із зазначенням кількості працівників, які обіймають такі посади, і розмірів посадових окладів.

Посадовий оклад - це норма оплати праці керівників, фахівців і службовців за місяць.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Статтями 116, 117 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч. 1 ст. 94 КЗпП України).

Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у ст. 1 Закону України «Про оплату праці».

Стаття 2 Закону України «Про оплату праці» у свою чергу визначає таку структуру заробітної плати: основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

Згідно з пунктом 2.2.12 розділу 2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.001.2004 року № 5, компенсація за невикористану відпустку входить до фонду додаткової заробітної плати.

Відповідно до ст. 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Відповідно до ст. 83 КзпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей.

З аналізу положень ст. 24 Закону України «Про відпустки» та ст. ст. 47, 83 КЗпП України слідує, що грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку відноситься до сум, які належать до виплати працівникові при звільненні відповідно до вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП України.

Крім того, заробітна плата є істотною умовою трудового договору, умовою, що входить до змісту цього договору.

Згідно ст. 21 КЗпП України за виконання передбаченої угодою з роботодавцем роботи має одержувати передбачену цією ж угодою заробітну плату.

Законодавство встановлює низку гарантій захисту прав працівників на належну оплату праці.

Так, згідно з ч. 4 ст. 97 КЗпП та ст. 22 Закону «Про оплату праці» власник підприємства або уповноважений ним орган не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 32 КЗпП у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці (до яких законодавець відносить, зокрема, системи та розміри оплати праці) при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Названа норма передбачає, що про зміну таких істотних умов працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за 2 місяці.

Згідно зі ст. 103 КЗпП України про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

За законом відповідні зміни істотних умов можуть відбуватися лише у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці.

У п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» суд роз`яснив, що припинення трудового договору за п. 6 ст. 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо).

Відповідно до п. 19 цієї ж постанови Пленуму Верховний суд відніс до змін в організації виробництва і праці такі перелічені в п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України обставини, як ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звертаючись до суду, на обґрунтування своїх вимог позивач посилалась на те, що змін в організації виробництва і праці в Товаристві не було, їй було зменшено заробітну плату в односторонньому порядку, не повідомивши про дані зміни за два місяці.

На підтвердження своєї позиції ОСОБА_1 надано копію відомостей з Державного реєстру фізичних-осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 17.02.2017 року, індивідуальної відомості про застраховану особу від 16.02.2017 року та відомостей з Державного реєстру фізичних-осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 24.03.2017 року (т. 1 а.с. 9-20).

Дослідивши подані позивачем документи, суд надійшов до висновку про те, що останні не можуть бути покладені в основу судового рішення з огляду на те, що не дають підстав суду встановити обставину, на яку посилається позивач, про те, що розмір її заробітної плати станом на 01.03.2013 року складав 6 100,00 грн. і такий розмір нараховувався їй з серпня 2010 року.

В розпорядження суду доказів в розумінні ст. ст. 76-81 ЦПК України з даного приводу не надано.

Відомості про штатний розпис в товаристві, облік робочого часу в матеріали справи не містять.

Суд позбавлений можливості встановити, виходячи з наданих позивачем копій відомостей з Державного реєстру фізичних-осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 17.02.2017 року, індивідуальної відомості про застраховану особу від 16.02.2017 року та відомостей з Державного реєстру фізичних-осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 24.03.2017 року, вказані вище обставини та встановити, яким чином, в якому розмірі й які складові включені до сум, визначених у вказаних документах.

До того ж, позивач, реалізуючи на власний розсуд свої права, визначені ст. 43 ЦПК України щодо подання доказів, заяв та клопотань тощо, в обґрунтування даної своєї позиції порядком витребування доказів, який передбачений правилами ст. 84 ЦПК України, не скористалась та не витребувала у встановленому законом порядку доказів, необхідних йому для обґрунтування останньої.

Відомості про те, що у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці проте, відсутні відомості про відмову позивача продовжувати роботу у зв`язку із зміною істотних умов праці, якщо такі мали місце.

Так само, з боку позивач не надано доказів, що підтверджують її твердження про не надання їй відпусток за період з 02.08.2001 року по 06.01.2017 року та не виплату їй компенсації за вказаний період.

З наданих позивачем документів, виходячи з порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 р. № 100, суд позбавлений можливості самостійно встановити вказане, і це при тому, що товариство не здійснювало діяльності, про що складено відповідні аудиторські висновки за 2011-2013 роки.

Відомості про те, що відповідач був притягнутий до відповідальності за не дотримання норм діючого трудового законодавства, за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, реєстрів і звітності протягом установленого строку, матеріали справи також не містять.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За вимогами ч. ч. 1, 6 ст. 86 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги заявлені вимоги, суд не знаходить підстав для задоволення позову в цій частині.

Розглядаючи вимог позивача про відшкодування завданої їй моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн. суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 ст. 1167 ЦК України (ч. 1 ст. 1167 ЦК України).

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №м 4 «Про практику в справах про відшкодування моральної шкоди» визначено поняття моральної шкоди. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до п. 5 вказаної постанови обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За вимогами ч. ч. 1, 6 ст. 86 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи положення вказаних статей, приймаючи до уваги те, що позивачем як при зверненні до суду, так і в ході розгляду справи на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, наявності такої шкоди, причинного зв`язку між діями відповідача та виникненням моральної шкоди, її розміру, не було надано доказів, на які б вона посилалась як на підставу своїх вимог в даній частині позову, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог позивача в цій частині за їх недоведеністю.

Згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно частин 1, 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Проте, в розпорядження суду не надано ні акту приймання - передачі наданих послуг позивачу, розрахункових документів про оплату наданих послуг та їх розмір.

Тому, вимога позивача про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн. задоволенню не підлягає з огляду на їх недоведеність.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12-13, 77-81, 211, 228, 235, 258-259,352, 354 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Глєбов і партнери» про стягнення не нарахованої та не виплаченої заробітної плати, стягнення не нарахованої та не виплаченої грошової компенсації за невикористану відпустку, в зв`язку з затримкою термінів її виплати - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 28.02.2020 року.

Суддя В.С. Хоменко