Ухвала суду № 87935558, 26.02.2020, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 26.02.2020

Справа № 937/924/20

(4-с/937/20/20)

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" лютого 2020 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:

головуючого - судді Сметаніної А.В.,

при секретарі – Горбань Н.А.,

за участю представника заявника – адвоката Сивової Я.В.,

державного виконавця – Гнідаш Ю.П.,

заінтересованої особи - ОСОБА_1 .,

представника заінтересованої особи – адвоката Єрьоменка О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Мелітополі цивільну справу за скаргою ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Сивова Яна Віталіївна на дії державного виконавця Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно – Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Гнідаш Ю.П. про визнання неправомірним рішення державного виконавця про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, за участю заінтересованих осіб – ОСОБА_1 , державного виконавця Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно – Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Гнідаш Юлії Павлівни,

В С Т А Н О В И В:

04 лютого 2020 року до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області надійшла скарга ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Сивова Я.В. на дії державного виконавця Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно – Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Гнідаш Ю.П. про визнання неправомірним рішення державного виконавця про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, за участю заінтересованих осіб – ОСОБА_1 , державного виконавця Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно – Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Гнідаш Ю.П.

Скарга обґрунтована тим, що рішенням державного виконавця Мелітопольського міськрайонного ВДВС Південно – Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Гнідаш Ю.П. при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-6297/05, виданого 28.09.2005 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було тимчасово обмежено боржника ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі. Державним виконавцем при примусовому виконанні виконавчого листа було встановлено, що у ОСОБА_2 утворилася заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої, згідно розрахунку від 10.01.2020 за період з 01.09.2019 по 31.12.2019 складає суму в розмірі 7124 гривні, що перевищує суму відповідних платежів за шість місяців. Вважає, що державний виконавець, в порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження», по-перше, не надіслала розрахунок заборгованості ОСОБА_2 по-друге, вказаний розмір заборгованості не відповідає дійсності, оскільки з червня 2019 року по теперішній час син ОСОБА_4 фактично проживає разом з ним, з 20.08.2019 перебуває на реєстраційному обліку за місцем його проживання. До червня 2019 року син проживав разом з матір`ю, однак мати не приділяла йому належної уваги, не забезпечувала його матеріально, не проходила з ним медичне обстеження та стаціонарне лікування. Одразу після закінчення школи дитина переїхала проживати до свого батька. Мати дитини проживає в іншому населеному пункті, а саме в с. Новопилипівка, в утриманні сина участі не приймає, дитина знаходиться на повному матеріальному забезпеченні свого батька ОСОБА_2 . Таким чином, фактично дитина проживає разом з батьком, знаходиться на його повному утриманні, а зацікавлена особа ОСОБА_1 не тільки не приймає участі в утриманні дитини, а ще й має на меті отримати від батька дитини присуджені за рішенням суду аліменти на утримання дитини. В теперішній час на розгляді в Мелітопольському міськрайонному суду перебуває цивільна справа за його позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, припинення стягнення аліментів та стягнення аліментів. Отже, державний виконавець, складуючи розрахунок заборгованості зі сплати аліментів не викликала ОСОБА_2 , з метою з`ясування наявності заборгованості, а лише за заявою матері дитини, яка на час звернення до ДВС з відповідними заявами вже була обізнана щодо звернення ОСОБА_2 з вказаним вище позовом, склала розрахунок заборгованості та прийняла рішення про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України. Крім того, державним виконавцем не було з`ясовано місце роботи ОСОБА_2 і було прийнято рішення, яке фактично порушує його конституційне право на працю. В теперішній час ОСОБА_2 працює за контрактом вахтовим методом за межами країни у Російській Федерації, заробляючи гроші на утримання сина ОСОБА_5 , який з червня 2019 року мешкає з батьком, знаходиться на його повному утриманні, мати дитини матеріальної допомоги не надає, а лише вимагає сплачувати на її користь аліменти, начебто на утримання сина. Через тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2 фактично буде позбавлений заробітку, а, відповідно, і можливості утримувати та лікувати сина. У зв`язку з викладеним заявник з зазначеним рішенням державного виконавця не згоден, вважає його незаконним та просить скасувати.

В судовому засіданні представник заявника – адвокат Сивова Я.В. скаргу підтримала в повному обсязі та зазначила, що з розрахунком заборгованості по аліментам заявник не згоден. З червня 2019 року дитина ОСОБА_4 проживає разом з батьком та зареєстрований за місцем проживання батька. До червня 2019 року дитина проживала разом з матір`ю та часто скаржилася на некомфортні умови проживання. Також, з червня 2019 року сина ОСОБА_6 утримує заявник ОСОБА_2 03.12.2020 року заявник ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, припинення стягнення аліментів та стягнення аліментів. Після отримання позовної заяви ОСОБА_1 звернулася до державного виконавця з заявою про існування заборгованості по аліментам та державний виконавець, навіть без виклику ОСОБА_2 , прийняв рішення про його тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України. Тільки 29.01.2020 року ОСОБА_2 отримав зазначену постанову, тобто з порушенням строків її надсилання боржнику. При винесенні постанови про тимчасове обмеження у праві виїзду ОСОБА_2 за межі України, державний виконавець навіть не з`ясувала місце роботи боржника, не викликала його та не з`ясувала чи дійсно він не платить аліменти на утримання дитини. ОСОБА_2 працює за контрактом в Російській Федерації. Під час перебування за межами території України, ОСОБА_2 перераховував аліменти на утримання дитини на картку своєї матері ОСОБА_7 , з якою проживає дитина з червня 2019 року. Грошові кошти на рахунок ОСОБА_1 , на утримання дитини він не перераховував, у зв`язку з тим, що дитина з нею не проживає. У зв`язку з тим, що заявник ОСОБА_2 працює на території іншої держави, заробляючи гроші на утримання сина та в подальшому не зможе виїхати за межі території України, у зв`язку з існуючим обмеженням, що порушує його конституційне право на працю, заявник просить визнати неправомірним та скасувати рішення державного виконавця.

Державний виконавець Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно – Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Гнідаш Ю.П. у судовому засіданні проти задоволення скарги заперечувала, просила відмовити в її задоволенні та пояснила, що у неї на виконанні знаходиться виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-6297/05, виданого Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області 28.09.2005 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходів), щомісячно, починаючи з 28 вересня 2005 року до його повноліття. Нею було встановлено, що боржник ОСОБА_2 з 01.09.2019 року аліменти на користь ОСОБА_8 не сплачує, у зв`язку з чим, станом на 10.01.2020 року виникла заборгованість за період з 01.09.2019 року по 31.12.2019 року у сумі 7124,00 гривень, що перевищує суму відповідних платежів за шість місяців. Станом на день винесення постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, ОСОБА_2 відомостей про відсутність заборгованості, а саме квитанцій про сплату аліментів на користь стягувача не надав, хоча, відповідно Закону України «Про виконавче провадження», ,зобов`язаний, не пізніше наступного робочого дня письмово повідомити виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішення. Провести розрахунок заборгованості вона мала право за заявою стягувача, закон не зобов`язує її викликати для цього боржника і щось в нього уточнювати. Боржник самостійно повинен повідомляти виконавця про сплату аліментів. Крім того, нею були зроблені запити до ДПІ про надання інформації щодо місця роботи боржника ОСОБА_2 та до державної прикордонної служби, щодо перетину боржником державного кордону. Відповідно до інформації з державної прикордонної служби було встановлено, що ОСОБА_2 перетинав державний кордон, проте до якої країни він виїжджав зазначено не було. Відповідно до діючого законодавства боржник повинен надавати державному виконавцю інформацію про зміну місця свого проживання, роботи, особливо за кордоном. Відомостей, що боржник працює за межами території України державному виконавцю надано не було. Також, окрім вказаної постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, нею були винесені інші постанови про встановлення тимчасових обмежень, які передбачені ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження». Однак, інші постанови боржник не оскаржує. Крім того, п.1 ч.10 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює неможливість застосування тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами, якщо таке обмеження позбавляє боржника основного законного джерела засобів для існування. Однак, в даному випадку заявник оскаржує постанову про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, на яку така заборона не розповсюджується.

Заінтересована особа ОСОБА_1 у судовому засіданні проти задоволення скарги заперечувала та пояснила, що ОСОБА_2 перестав сплачувати аліменти на утримання їхнього сина ОСОБА_6 з червня 2019 року. Згоду на реєстрацію місця проживання сина, за адресою реєстрації батька, вона не давала. Дитина весь час проживала з нею в с. Новопилипівка. Лише влітку, після закінчення 9 класу, син проживав в батька, та з вересня 2019 року, після того, як син вступив до училища в м. Мелітополі, він також інколи залишався у батька, оскільки звідти зручніше добиратися до міста. Вони з батьком домовились, що він не сплачує аліменти в ці періоди, проте вона писала йому розписку, що нібито отримувала за ці періоди від нього аліменти. ОСОБА_2 з 2015 – 2016 роки також ухилявся від сплати аліментів на утримання дитини. Зазначила, що ОСОБА_2 з 2006 року мешкає на території Російської Федерації, сплачував аліменти, коли приїздив до України або через пошту, а з 01.09.2019 року він не сплатив жодної копійки на утримання сина, у зв`язку з чим вона звернулася до державного виконавця з заявою про розрахунок заборгованості. Вважає, що винесена державним виконавцем постанова є законною.

Представник заінтересованої особи – адвокат Єрьоменко О.М. у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги, зазначив, що постанова державного виконавця Гнідаш Ю.П. про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України є законною, виконавчий лист про стягнення аліментів перебуває на виконанні, він не відкликаний, не скасований, підстав для припинення виконання рішення суду про стягнення аліментів не має, а отже не виконувати виконавчий лист про стягнення аліментів державний виконавець не може. Питання щодо визначення місця проживання дитини до даної справи жодного відношення не має. Вказане питання буде вирішуватись в іншому провадженні. Дитина проживає з матір`ю, знаходиться на її утриманні, боржнику ніхто не заважає сплатити існуючу заборгованість і тоді державний виконавець зможе самостійно скасувати вказану постанову. Державному виконавцю не надано доказів того, що ОСОБА_2 переказував кошти на утримання сина ОСОБА_6 . Боржник більше 9 місяців не знаходиться на території України, відомостей про зміну свого місця проживання, роботи державному виконавцю не надає. Копії квитанцій, які надані представником заявника в судовому засіданні та копія довідки з місця проживання ОСОБА_5 , жодного відношення до даної справи не мають. Вказані кошти ОСОБА_2 клав на свою карту, а не перераховував стягувачу на утримання сина. Крім того, жодного доказу про те, що боржник працює в Російській Федерації не надано, які і того, що це його єдиний заробіток. Також зазначив, що п.10 ч.1 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює неможливість застосування тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами, якщо таке обмеження позбавляє боржника основного законного джерела засобів для існування. Однак, в даному випадку заявник оскаржує постанову про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, на яку така заборона не розповсюджується. Вважає постанову державного виконавця законною, а тому просить відмовити в задоволенні скарги.

Суд, вислухавши пояснення представника заявника - адвоката Сивової Я.В., заперечення державного виконавця Гнідаш Ю.П., заінтересовану особу ОСОБА_1 та її представника – адвоката Єрьоменка О.М., які також заперечували проти скарги, вивчивши доводи скарги, надані до неї документи та інші зібрані по справі докази, приходить до наступних висновків:

Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

Згідно з положеннями п.1 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно з вимогами ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.ст. 12,13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності.

Згідно вимог ст.ст. 76,81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби на час звернення зі скаргою до суду, врегульований у статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини першої вказаної статті рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ч.1 ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з ч.1 ст. 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Положеннями ч.1 ст. 449 ЦПК України передбачено, що скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. вказаного Закону державний виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Порядок стягнення аліментів на утримання дітей визначається законом, а саме ст. 79-91, 194-197 СК України та статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження».

Судом встановлено, що в провадженні державного виконавця Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно – Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Гнідаш Ю.П. перебуває виконавче провадження № 39761859 відкрите на підставі виконавчого листа № 2-6297/05, виданого 28.09.2005 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі ј частини всіх видів заробітку (доходу), щомісячно. починаючи з 28 вересня 2005 року та до його повноліття.

Згідно ч.4 ст.71 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця.

Відповідно до п.19 ст. 18 вказаного Закону державний виконавець зобов`язаний: у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Відповідно до ч.9 ст. 71 ЗУ «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить вмотивовані постанови: 1) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; 2) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; 3) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; 4) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

11 січня 2020 року державним виконавцем Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно – Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Гнідаш Ю.П. винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, у зв`язку з тим, що після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження у ОСОБА_2 утворилась заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої згідно розрахунку від 10.01.2020 року за період з 01.09.2019 року по 31.12.2019 року становить 7124 гривень, що перевищує суму відповідних платежів за шість місяців (а.с.9).

Відповідно до абз. 7 ч.9 ст. 71 вищевказаного Закону постанови, зазначені у пунктах 1-4 цієї частини, надсилаються сторонам для відома не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

Доводи представника заявника про порушення державним виконавцем строків направлення оскаржуваної постанови, спростовуються копією супровідного листа, відповідно до якого вказана постанова була направлена боржнику 11.01.2020 року (а.с.8).

Доводи представника заявника про відсутність заборгованості у ОСОБА_2 по сплаті аліментів та про порушення державним виконавцем під час проведення розрахунку заборгованості вимог Закону України «Про виконавче провадження» не відповідають дійсним обставинам справи та свого підтвердження в ході розгляду скарги не знайшли.

Законом України «Про виконавче провадження» встановлено, що, якщо боржник не сплачує аліменти у визначений в рішенні строк, державний виконавець обчислює розмір заборгованості зі сплати аліментів та складає відповідний розрахунок.

В даному випадку розрахунок заборгованості було складено за заявою стягувача ОСОБА_1 , оскільки боржник не сплачував їй аліменти на утримання сина протягом 4-х місяців.

Відповідно до ч.4 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Як встановлено в ході розгляду скарги державний виконавець жодних повідомлень про самостійну повну чи часткову сплату аліментів за період з 01.09.2019 року по 31.12.2019 року від ОСОБА_2 не отримувала, хоча до цього, з її слів, ОСОБА_2 завжди надавав їй квитанції на підтвердження сплати аліментів або розписки стягувача. Заяв про зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення до державного виконавця від ОСОБА_2 також не надходило.

Таким чином, передбачених Законом України підстав для обов`язкового зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення не було, вказаний виконавчий лист відкликано не було, а тому державний виконавець зобов`язана була здійснювати заходи примусового виконання вказаного рішення у спосіб та в порядку, який встановлений виконавчим документом і відповідним Законом.

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_2 самостійно припинив сплачувати аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , а та обставина, що в провадженні Мелітопольського міськрайонного суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, припинення стягнення аліментів та стягнення аліментів жодного значення для розгляду вказаної скарги немає, а отже, подані представником заявника в судовому засіданні копії квитанцій та довідка про місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 судом до уваги не приймаються.

Крім того, з копії вказаного позову вбачається, що позивач просить припинити стягнення аліментів починаючи з моменту набрання рішенням законної сили, а отже, навіть у випадку задоволення вказаного позову, припинення аліментів відбудеться з моменту набрання рішенням законної сили, а до цього часу ОСОБА_2 зобов`язаний сплачувати аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання свого неповнолітнього сина.

Також, суд вважає помилковими доводи представника заявника, що оскаржувана постанова порушує конституційне право заявника на працю, позбавляє його основного законного джерела засобів для існування, а отже ухвалена з порушенням вимог п.10. ч.1 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, відповідно до п.10. ч.1 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» дійсно, якщо встановлення обмеження позбавляє боржника основного законного джерела засобів для існування, то державний виконавець не може застосувати до боржника тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.

Проте, по-перше, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження місця роботи заявника та позбавлення його основного законного джерела засобів до існування ані до скарги, ані під час її судового розгляду надано не було, а по-друге, заявник оскаржує не постанову про тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами, а постанову про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межу України, на яку така заборона не розповсюджується, а отже з`ясування місця роботи боржника, встановлення наявності чи відсутності основного законного джерела засобів до існування під час розгляду вказаної скарги встановленню не підлягають.

На підставі вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що державним виконавцем під час проведення виконавчих дій з виконання виконавчого листа № 2-6297/05, виданого 28.09.2005 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 жодних порушень вимог Закону України «Про виконавче провадження» допущено не було, постанова про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України ухвалена відповідно до вимог закону, в межах повноважень державного виконавця, права чи свободи заявника під час прийняття вказаного рішення жодним чином не порушувались, а отже доводи скарги є безпідставними та не відповідають зібраним по справі доказам.

Відповідно до ч.3 ст. 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Таким чином, суд не знаходить законних підстав для визнання неправомірним та скасування рішення державного виконавця Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Гнідаш Ю.П. про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, оформленим постановою серії ВП № 39761859 від 11.01.2020, а тому, з урахуванням вимог ч.3 ст. 451 ЦПК України, суд вважає, що ОСОБА_2 слід відмовити в задоволенні вказаної скарги.

Також, як вбачається з вимог ч.1 ст. 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Відповідно до п.п4 3 п.4ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» за подання заяви про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, підлягає сплаті судовий збір в розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлюється Законом України «Про державний бюджет» на відповідний календарний рік та станом на 01 січня 2020 року, згідно Закону України «Про державний бюджет на 2020 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб складає 2102 грн.

Таким чином, оскільки ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні скарги, з нього на користь держави підлягають стягненню судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, а саме судовий збір в сумі 420 грн. 40 копійок.

Керуючись ст. ст. 258-261, 268, 353-355, 450-452 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні скарги ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Сивова Яна Віталіївна на дії державного виконавця Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно – Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Гнідаш Ю.П. про визнання неправомірним рішення державного виконавця про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, за участю заінтересованих осіб – ОСОБА_1 , державного виконавця Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно – Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Гнідаш Юлії Павлівни – відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП – НОМЕР_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, а саме судовий збір в сумі 420 грн. /чотириста двадцять/ гривень 40 копійок на користь держави на доходний рахунок (р/р UA908999980313111256000026001, отримувач коштів ГУК у м. Києва /м.Київ/ 22030106, код за ЄДРПОУ - 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету - 22030106, призначення платежу: «Судовий збір»).

На ухвалу може бути подано апеляційну скаргу до Запорізького апеляційного суду через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Повний текст ухвали складено 02 березня 2020 року.

Суддя : А.В. Сметаніна