Вирок № 87935501, 26.02.2020, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 26.02.2020

Справа № 320/3924/19

Провадження № 1-кп/937/308/20

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2020 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:

головуючого - судді Редько О.В.,

за участю:

секретаря – Колеснікової Л.В.,

прокурора – Олефіренко В.Ю.,

обвинуваченого – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі кримінальне провадження №62019150000000312 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Овруч Житомирської області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, не одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , колишнього військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації військової частини – польова пошта В2731, який обіймав посаду радіотелеграфіста польового вузла зв`язку військової частини польова пошта В2731 у військовому званні «солдат», раніше не судимого, за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 407 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Солдат ОСОБА_1 обвинувачується у тому, що він, будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації військової частини – польова пошта В2731, та проходячи військову службу на посаді радіотелеграфіста польового вузла зв`язку, на порушення вимог ст.ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548 – XIV, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №551-XIV, ст. 1, ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння та передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання у вигляді самовільного залишення місця служби без поважних причин, будучи придатним для проходження військової служби, 18 серпня 2014 року самовільно без поважних причин залишив місце служби – базовий табір військової частини – польова пошта В2731, який дислокувався за адресою: смт Мирне Мелітопольського району Запорізької області, та незаконнл перебував поза його межами без поважних причин до 30 березня 2015 року.

Таким чином, дії обвинуваченого ОСОБА_1 кваліфікуються за ч. 3 ст. 407 КК України, як самовільне залишення місця служби без поважних причин, тривалістю понад один місяць, вчинене військовослужбовцем (крім строкової служби).

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 винним себе у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 407 КК України визнав повністю і пояснив, що в нього хвора матір, її необхідно було доглядати. Пізніше він з`явився звільнятись до військової частини в м. Павлоград.

Дії обвинуваченого ОСОБА_1 суд кваліфікує за ч. 3 ст. 407 КК як самовільне залишення місця служби без поважних причин, тривалістю понад один місяць, вчинене військовослужбовцем (крім строкової служби).

Судом роз`яснено обвинуваченому ОСОБА_1 суть обвинувачення та з`ясовано, що обвинувачений ОСОБА_1 правильно розуміє зміст викладених обставин та у суду відсутні сумніви у добровільності його позиції. Судом роз`яснено обвинуваченому ОСОБА_1 положення ч. 3 ст. 349 КПК України, зокрема позбавлення права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

У зв`язку з тим, що обвинувачений повністю визнав свою провину, немає сумнівів у добровільності та істинності його позиції, суд вважає недоцільним дослідження доказів, щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, тому суд у відповідності до ч. 3 ст. 349 КПК України обмежився тільки допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого. Інші докази по справі не досліджувалися.

Згідно з ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне та достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 р., з відповідними змінами «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Так, обвинувачений ОСОБА_1 свою провину визнав повністю, щиросердно розкаявся у скоєному, активно сприяв розкриттю злочину, що визнається судом обставиною, що пом`якшує його покарання.

Обвинувачений ОСОБА_1 характеризується згідно службової характеристики задовільно, раніше не судимий.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого згідно ст. 67 КК України не встановлені.

Таким чином, з урахуванням викладеного, суд вважає доцільним призначити обвинуваченому ОСОБА_1 покарання, передбачене санкцією ст. 407 ч.3 КК України, у вигляді двох років позбавлення волі.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 заявив клопотання про застосування до нього ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» та просив звільнити його від покарання, оскільки на день набрання чинності цим Законом має статус учасника бойових дій.

Прокурор не заперечував проти звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Відповідно до ч.ч.1, 2ст. 1 Закону України «Про застосування амністії в Україні» амністія є повне або часткове звільнення від відбування покарання осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили; амністія оголошується законом про амністію, який приймається відповідно до положень Конституції України, Кримінального Кодексу України та цього Закону.

Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що установивши в стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акта амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд, за доведеності вини особи, постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від відбування покарання.

07 вересня 2017 року набув чинності Закон України «Про амністію у 2016 році» від 22 грудня 2016 року.

Відповідно до п. «д» ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році» звільняються від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов`язаних з позбавленням волі, особи, визнані винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, особи, визнані винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, а також особи, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, зокрема ветерани війни (учасники бойових дій, інваліди війни та учасники війни, які підпадають під дію Закону України"Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням, копія якого міститься у матеріалах кримінального провадження /а.с.65/.

Свою вину ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.407 КК України, який згідно зі ст.12 КК України є злочином середньої тяжкості, визнав повністю, щиро кається у вчиненому.

Обмежень щодо застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_1 амністії, передбачених ч.4 ст.86 КК України, ст. 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні» та ст. 9 Закону України «Про амністію у 2016 році», судом не встановлено, амністія до нього раніше не застосовувалась.

За таких обставин суд вважає, що на обвинуваченого ОСОБА_1 поширюється дія Закону України «Про амністію у 2016 році», а тому він підлягає звільненню від відбування призначеного покарання.

Наслідки застосування амністії обвинуваченому роз`яснено.

Речові докази у справі відсутні.

Арешт на майно не накладався.

Цивільний позов заявлено не було. Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 не обирався.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.369-371,373-376 КПК України, Закону України «Про амністію у 2016 році», суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчинені кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 3 ст. 407 КК України, призначивши покарання у вигляді 2 (двох) років позбавлення волі.

Звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від відбування призначеного за цим вороком покарання на підставі Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22 грудня 2016 року.

Запобіжний захід ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили не обирати.

Речові докази по кримінальному провадженню відсутні.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з моменту його проголошення.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, потерпілим, щодо якої здійснюється провадження та прокурору.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутній в судовому засіданні.

Суддя Мелітопольського

міськрайонного суду О.В. Редько