Рішення № 87934767, 02.03.2020, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 303/2819/19

2/303/61/20

номер рядка стат. звіту - 65

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

02 березня 2020 року м.Мукачево

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

в особі: головуючої - судді Курах Л.В.

за участю секретаря судових засідань Марков А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Мукачево в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю, -

ВСТАНОВИВ:

11 грудня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою в якій просить усунути перешкоди у користуванні власністю, шляхом визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 та виселення її без надання іншого житлового приміщення.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач являється власником вищевказаної квартири, в якій зареєстрована відповідач ОСОБА_2 , яка не є членом сім`ї позивача і добровільно не бажає залишити помешкання, а неодноразові вимоги позивача про це, залишилися без задоволення. Відповідач проживає в належній позивачу квартирі без згоди на те останнього , через що позивач не в змозі користуватися своєю власністю.

Відповідно до ч.2-6 ст. 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, серед іншого, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

З огляду на предмет позову, зокрема, те що дана справа є малозначною справою і ціна позову не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, яка підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Обставини справи, що згідно ч. 3 ст. 274 ЦПК України, мають значення для вирішення питання про можливість розгляду справи в порядку спрощеного провадження, також свідчать про наявність підстав для розгляду цієї справи в спрощеному порядку.

Враховуючи викладене, Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13.05.2019 року, суд вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Копію ухвали про відкриття провадження за правилами спрощеного позовного провадження відповідач було надіслано 15.05.2019 року. Однак, у наданий судом строк та станом на 29.01.2020 року, відповідач своїм правом подання до суду клопотань про розгляд справи з повідомленням сторін та відзиву на позовну заяву не скористався, відзив на позов не подавав, заперечення щодо розгляду справи в спрощеному порядку подано не було, будь-яких клопотань та заяв від відповідача подано до суду не було, відтак у відповідності до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 28.05.2019 року провадження по справі зупинено до вирішення справи № 303/7384/18 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , публічного акціонерного товариства «Банк Форум», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Антипової Тетяни Володимирівни, приватного нотаріуса Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області Переста Яни Олександрівни про визнання договору факторингу недійсним споживачем.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.11.2019 року провадження по справі відновлено.

Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.

Згідно з даними Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15.09.2018 року № 137886851 квартира, за адресою АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .. Дана квартира набута позивачем на підставі договору відступлення прав за іпотечним договором № 753 від 06.10.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антипова І.В. (а.с.5, 9).

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 21.01.2019 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ПАТ «Банк Форум», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Антипової Тетяни Володимирівни, приватного нотаріуса Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області Переста Яни Олександрівни про визнання недійсним договорів факторингу № 766-Ф від 06.10.2017 року укладеного між ПАТ «Банк Форум» та ОСОБА_1 , договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 06.10.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу зареєстрованого в реєстрі за № 753 та скасування рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер: 43023282 від 15.09.2018 року 14:30:49 приватного нотаріуса Переста Яни Олександрівни Мукачівського міського нотаріального округу, відмовлено.

Вказане рішення постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 31.10.2019 року залишено без змін.

(Приймаючи до уваги вищевказані фактичні обставини справи суд виходить з того, що згідно зі ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом п. 3 частини другої ст. 15 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту порушеного права є припинення дії, яка порушує право.

За загальним правилом, у разі порушення цивільного права чи інтересу, у особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності між сторонами зобов`язальних правовідносин. Тобто, особа обирає саме той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення її права чи інтересу.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. № 3477-ІV передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

Виходячи з міжнародно-правових зобов`язань держави, положень ст. 8 Конституції та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції ратифікована Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

Так, у частині першій ст.1 Першого протоколу до Конвенції «Захист власності» передбачено, що «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

З огляду на вказане, право власності кожної фізичної і юридичної особи, неурядової організації й групи приватних осіб, повинне поважитися.

З положеннями частини першої ст.1 Першого протоколу до Конвенції в повній мірі кореспондуються і приписи частин першої та другої ст.321 Цивільного кодексу України, якими, зокрема передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із Правовою позицією Верховного Суду України, яка висловлена у справі №6-709цс16: «Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм матеріального права правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час».

Окрім того, норми статей 15,16, 386, 391 ЦК гарантують власникові майна можливість вимагати усунення порушень його права незалежно від того, чи вони вже фактично відбулися, чи є підстави передбачати можливість такого порушення його права в майбутньому.

Відповідно до положень норм статей 16, 391, 386 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

У силу ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до вимог ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Наведе свідчить про те, що позивач, як власник житла, має право на реалізацію свого права власності, оскільки колишні власники житла в силу закону втратили право користування житлом.

Відповідно до п. 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 року № 5, оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316 - 319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, статтями 71, 72, 109, 110, 116 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР). У зв`язку із цим під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім`ї, попередніми членами його сім`ї, а також членами сім`ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК) із зняттям останнього з реєстрації. Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що оскільки позивач є власником квартири за адресою АДРЕСА_2 , а відповідач, не відноситься до кола членів сім`ї власника, то позовні вимоги в частині визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про виселення відповідача слід зазначити наступне.

Судом встановлено, що на підставі договору відступлення прав за іпотечним договором № 753 від 06.10.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антипова І.В. позивач набув у власність вищевказану квартиру, яка була предметом іпотеки.

Частиною 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

У ч. 2 цієї статті вказано, що після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Судом встановлено, що позивачем направлялася відповідачу письмова вимога про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом звільнення ОСОБА_2 квартири, за адресою АДРЕСА_2 та передачу ключів, для забезпечення безперешкодного доступу до помешкання (а.с.12). Вказана вимога отримана відповідачем 06.11.2018 року (а.с.13).

Аналізуючи наявні у справі докази, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для захисту права власності позивача, шляхом визнання відповідача такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 , оскільки користування відповідачем спірною квартирою без наявності правих підстав останньої, зокрема, права власності на спірну квартиру, є чиненням відповідачем перешкод у користуванні та розпорядженні належною позивачу квартирою. При цьому судом ураховано, що відповідач не укладала договору оренди квартири із її власником, не являється членом сім`ї власника квартири, не має будь-якого іншого речового права на спірну квартиру, що свідчить про наявність ознак протиправного проживання у порушення відповідного волевиявлення власника спірної квартири, тому право власності позивача підлягає відновленню.

Щодо позовної вимоги про виселення відповідача із спірної квартири, без надання іншого житлового приміщення, суд констатує наступне:

Згідно з ч. 1 ст. 40 даного Закону - звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

За змістом частини першої статті 575 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Частина друга статті 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.

У постановах Верховного Суду у справах №539/328/16-ц від 04 липня 2019 року, №705/4649/14-ц від 20 листопада 2019 року визначено, що при виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Ураховуючи вищевикладене, норми чинного цивільного законодавства України, беручи до уваги ту обставину, що позивачем не надано доказів того, що предмет іпотеки придбаний за рахунок коштів, які надавалися за кредитним договором, у позові про виселення відповідача з квартири, ОСОБА_1 не заявляв вимогу про надання відповідачу іншого постійного житлового приміщення, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, а тому суд не вбачає законних підстав для задоволення позову в цій частині.

Згідно вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи,покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 8, 41, 124, 129 Конституції України,ст.ст. 316, 318, 391 ЦК України, ст.ст. 2, 12, 18, 76-77, 81, 141, 247, 274-279, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України, Законом України «Про іпотеку», -

УХ В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю - задоволити частково.

Усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 власністю, шляхом визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .

В задоволенні вимоги про виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 768,40 (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) гривень судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням п.15.5. Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 р.) через Мукачівський міськрайонний суд.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , мешканець - АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована АДРЕСА_2 , Закарпатської област

Повний текст рішення складено 02.03.2020 року.

Головуюча Курах Л.В.