Рішення № 87934182, 26.02.2020, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Провадження №2/235/146/20

Справа №235/2181/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2020 року Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

у складі головуючої - судді Величко О.В.,

при секретарі Лебеденко В.В.

за участю представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Покровську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ПрАТ «СК «ВУСО» про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-

В С Т А Н О В И В :

Позивачка ОСОБА_2 , звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. В обґрунтування своїх позовних вимог вказала, що 14.04.2017 року приблизно о 08-00 годин ОСОБА_3 , керуючи технічно справним автомобілем ВАЗ 2109 державний номер НОМЕР_1 рухаючись зі швидкістю 66,4-69,6 км/год. по проїжджій частині по вул.. Відродження в напрямку вул.. Захисників України в м. Покровську, вчинив наїзд на неповнолітнього пішохода ОСОБА_4 . Згідно висновку судово-медичної експертизи № 145 від 11.08.2017 року у потерпілого ОСОБА_4 виявлені множинні травми нижніх кінцівок, що в сукупності відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, що небезпечні для життя. Причиною настання даної дорожньо-транспортної пригоди слугували необережні дії неповнолітнього пішохода ОСОБА_4 , який порушив вимоги п. 4.14 «Б» Правил дорожнього руху України, відповідно до яких пішоходам забороняється раптово виходити,

вибігати на проїзну частину, в тому числі на пішохідний перехід., та маючи об`активну можливість спостерігати за дорожньою обстановкою і рухом транспортних засобів по проїжджій частині, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху, раптово вийшов на проїжджу частину вулиці Відродження в м. Покровську та почав перетинати її в темпі бігу, внаслідок чого на нього стався наїзд автомобіля марки ВАЗ 2109 державний номер НОМЕР_1 під керуванням відповідача по справі.

По даному факту розпочато кримінальне провадження № 12017050410000969, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14.04.2017 року.

Згідно висновку експерта № 145 від 11.08.2017 року неповнолітній ОСОБА_4 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди отримав тілесні ушкодження, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень. На лікування неповнолітнього сина ОСОБА_4 нею було потрачено матеріальних збитків на суму 27091,52 грн., також завдано моральну шкоду, яку вона оцінює в 100000 грн. Позивачка просить стягнути з відповідача на свою користь в якості відшкодування матеріальних збитків 27091,52 грн., в якості відшкодування моральної шкоди - 100000 грн., понесені судові витрати.

В подальшому позивачкою подано уточнену позовну заяву, в якій просить стягнути з ОСОБА_3 та з ПрАТ «ВУСО» солідарно на користь ОСОБА_2 27091,52 грн. в якості відшкодування матеріальних збитків, завданих неповнолітньому ОСОБА_4 джерелом підвищеної небезпеки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди;

Стягнути з ОСОБА_3 та ПрАТ «СК «ВУСО» солідарно на користь ОСОБА_2 100000 грн. в якості відшкодування моральної шкоди, завданої неповнолітньому ОСОБА_4 джерелом підвищеної небезпеки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди;

Стягнути з ОСОБА_3 та ПрАТ «Страхова Компанія «ВУСО» солідарно на користь ОСОБА_2 70000 грн. в якості відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_2 в результаті дорожньо-транспортної пригоди та заподіяння шкоди неповнолітньому ОСОБА_4 джерелом підвищеної небезпеки;

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати.

Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Малиновський Д.В. надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що доказом наявності грубої необережності потерпілого в ДТП ОСОБА_4 є висновок експерта від 06.02.2018 р. № 2/19-38, який наявний в матеріалах кримінального провадження, відповідно до якого з технічної точки зору будь-яких невідповідностей вимогам Правил дорожнього руху України, які знаходились у причинному зв`язку з настанням даної дорожньо-транспортної пригоди, в діях подія автомобіля ВАЗ 2109 державний номер НОМЕР_2 ОСОБА_3 , не вбачається; з технічної точки зору, в даній дорожній обстановці, водій автомобіля ВАЗ 2109 державний номер НОМЕР_2 ОСОБА_5 не мав технічної можливості запобігти наїзду на неповнолітнього пішохода; з технічної точки зору у даній дорожній обстановці водій автомобіля ВАЗ 2109 державний номер НОМЕР_2 ОСОБА_3 , за умов руху автомобіля ВАЗ 2109 з максимально дозволеною швидкістю руху транспортних засобів на даній ділянці дороги, тобто зі швидкістю 40 км/год, у всіх досліджуваних варіантах, при своєчасному прийнятті заходів до гальмування, не мав технічної можливості запобігти наїзду на неповнолітнього пішохода. Зазначає, що з урахуванням даного висновку, дії відповідача не могли вплинути на можливість настання ДТП та, як наслідок , отримання ОСОБА_4 травм.

Вважає, що наявність грубої необережності самого потерпілого є підставою для обов`язкового зменшення розміру відшкодування спричиненої шкоди. Оскільки цивільно-правова відповідальність була застрахована титульним власником ОСОБА_6 в страховій компанії ПрАТ «СК «ВУСО» належним відповідачем є саме ПрАТ «СК «ВУСО», а ОСОБА_3 є неналежним відповідачем.

Просив відмовити в задоволенні позовних вимог. ( а. с. 226-229).

В судовому засіданні представник позивача адвокат Очеретько О.В. підтримав позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Малиновський Д.В. в судове засідання не з`явився, просив справу слухати у його відсутність ( а. с. 240).

Представник відповідача ПрАТ «СК «ВУСО» в судове засідання не з`явився, просив справу слухати без участі представника ( а. с. 207).

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи і перевіривши їх доказами, приходить до наступного.

Судом встановлено, що 14.04.2017 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю неповнолітнього ОСОБА_7 та відповідача по справі.

14.04.2017 року приблизно о 08-00 годин ОСОБА_3 , керуючи технічно справним автомобілем ВАЗ 2109 державний номер НОМЕР_1 рухаючись зі швидкістю 66,4-69,6 км/год. по проїжджій частині по вул.. Відродження в напрямку вул.. Захисників України в м. Покровську, вчинив наїзд на неповнолітнього пішохода ОСОБА_4 .

Згідно висновку судово-медичної експертизи № 145 від 11.08.2017 року у потерпілого ОСОБА_4 виявлені множинні травми нижніх кінцівок, що в сукупності відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, що небезпечні для життя.

Завдано наступні тілесні ушкодження: множинна тупа травма нижніх кінцівок, відкриті косо-поперечні оскольчаті переломи в середній треті обох костей правої голені зі зміщенням дистального кісного фрагменту большеберцевої поверхні середньої третини правої голені з просвітом переламів, садна внутрішньої поверхні середньої тритони верхньої та середньої третини діафаза лівої бедрової кості зі зміщенням дистального кісного фрагменту на 1/2 діаметру кості внутрі, крововилив та садна шкіри зовнішньої поверхні правого бедра в нижній третини. Вищевказані пошкодження виникли від ударної дії тупих твердих предметів, або від співударом з такими, якими могли бути виступаючі частини твердих предметів, або від співударом з такими, якими могли бути виступаючі частини кузова рухаю чого автотранспортного засобу, а також елементи дорожнього покриття при дорожньо-транспортній пригоді, можливо в строк 14 квітня 2017 року та п.п.2.2 та 2.1.3 Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995 року.

Внаслідок отримання тілесних ушкоджень неповнолітній ОСОБА_4 знаходився на лікуванні в медичних установах, проходив курс реабілітації вДП СКРЦ «Слав`янський курорт».

На лікування позивачкою було витрачено 27091,52 грн. , яка складається з 17387,38 грн. - кошти, витрачені на проходження курсу реабілітації в ДП СКРЦ «Слав`янський курорт» що підтверджено відповідними квитанціями, доданими до матеріалів справи,; 9503,75 грн.- витрати на лікування згідно наданих чеків , 549,62- витрати на паливно-мастильні матеріали згідно наданих чеків. ( а.с. 13-25).

Згідно довідки Загальноосвітньої школи 1-11 ступенів № 9 ОСОБА_4 з 14.04.2017 року по 26.05.2018 рік знаходився на лікарняному у травматологічному відділенні; з 01.09.2017 рік по 28.12.2017 рік навчався на індивідуальному навчанні за загальноосвітньою програмою ( а .с. 26).

З матеріалів справи вбачається, що відомості про вказане кримінальне правопорушення внаслідок дорожньо-транспортної пригоди внесено до ЄРДР за № 12017050410000969 від 14.04.2017 року. ( а. с. 9).

Постановою про закриття кримінального провадження від 26.09.2018 року кримінальне провадження № 1201705041000969 від 14.04.2017 року за фактом дорожньо-транспортної події, в результаті якої було травмовано ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення у діях водія ОСОБА_3 ( а. с. 212-215).

Згідно висновку судової автотехнічної експертизи № 2/19-250 від 30.08.2018 року в даній дорожній обстановці водій автомобіля ВАЗ 2109 державний номер НОМЕР_2 ОСОБА_3 враховуючи вимоги забороненого дорожнього знаку 3.29 «Обмеження максимальної швидкості 40 км/год» ПДР України, який забороняє рух транспортних засобів зі швидкістю , що перевищує зазначену на знакові, тобто, обмежує швидкість руху транспортних засобів - не більше 40км/год, повинен був діяти відповідно до вимог п. 12.9б та 12.3 Правил дорожнього руху України, тобто він повинен був вести транспортний засіб з такою безпечною швидкістю, щоб була можливість контролювати рух автомобіля, але не більше ніж 40 км/год, а з моменту об`єктивної можливості виявлення неповнолітнього пішохода, що вибігав із-за автомобіля ТАТА, водій ОСОБА_3 , зобов`язаний був застосувати гальмування. Вирішити питання чи мав водій автомобіля ВАЗ 2109 ОСОБА_3 технічну можливість уникнути події в даній дорожній обстановці та чи знаходяться його дії в прямому причинному зв`язку з наслідками події не виявилось можливим. ( а. с.245-248).

Відповідно до ч.ч.1,2,5 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 01.03.2013 року « Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов`язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. У зв`язку із цим у разі прийняття судом постанови про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, наприклад, через закінчення строків накладення адміністративного стягнення (стаття 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення), суд повинен звернути увагу на те, чи містить така постанова суду відповіді на питання про те, чи мала місце дорожньо-транспортна пригода та чи сталася вона з вини відповідача. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі відмови у порушенні кримінальної справи, закриття кримінальної справи за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року чи закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України 2012 року не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова (ухвала) слідчого, прокурора, суду про відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття, закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 01.03.2013 року « Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» з огляду на презумпцію вини завдача шкоди ( частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду ( у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереробної сили або умислу потерпілого ( частина друга статті 1187 ЦК, п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК).

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлене законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено ( але не може бути повністю відмовлено у відшкодуванні шкоди).

Статтю 1193 ЦК України вказується на підстави, в силу яких деліктна відповідальність не наступає взагалі або її розмір зменшується по рівняно з вимогою про відшкодування шкоди у повному обсязі. До них відносять вину потерпілого ( умисел, необережність) та майновий стан фізичної особи, яка спричинила шкоду.

Відповідно до ч. 1 ст. 1193 ЦК України шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується.

Відповідно до ч. 2 ст. 1193 ЦК України якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого ( а в разі вини особи, яка завдала шкоди,- також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 1193 ЦК України вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених ч. 1 ст. 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.

Правила ст. 1195 ЦК є загальною нормою, яка регулює правовідносини по відшкодуванню шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Поняття «каліцтво» охоплює дві основні категорії: травма і професійне ушкодження здоров`я, «інше ушкодження здоров`я» охоплює таку категорію як ушкодження здоров`я внаслідок загального захворювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 1195 ЦК України у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я малолітньої особи фізична особа або юридична особа, яка завдала цієї шкоди, зобов`язана відшкодувати витрати на її лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо.

Матеріалами справи підтверджено, що потерпілому ОСОБА_4 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди завдано травми, зазначені у висновку судово-медичної експертизи № 145 від 11.08.2017 року .

При таких обставинах, враховуючи той факт, що позивачкою ставиться питання про відшкодування додаткових витрат на лікування в якості придбаний ліків, доводи представника відповідача про необхідність зменшення розміру матеріальної шкоди у зв`язку з грубою необережністю потеплілого, судом не приймається до уваги.

Матеріальна шкода, завдана позивачці ,складається з 17387,38 грн. - кошти, витрачені на проходження курсу реабілітації в ДП СКРЦ «Слав`янський курорт» що підтверджено відповідними квитанціями, доданими до матеріалів справи,; 9503,75 грн. - витрати на лікування згідно наданих чеків , 549,62- витрати на паливно-мастильні матеріали згідно наданих чеків, а всього 27440,75 грн.

Проте, суд виходячи з принципу диспозитивності, приходить до висновку про наявність підстав для стягнення матеріальної шкоди на користь позивачки в межах заявлених вимог - 27091,52 грн.

У відповідності до положень ст.ст. 16,23 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової)шкоди. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у фізичному болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкода завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Аналіз вищезазначених норм права дає підстави дійти висновку, що моральна шкода полягає не тільки у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, а й щодо членів сім`ї чи близьких родичів. Таке визначення законодавцем моральної шкоди, дає підстави вважати, що встановлена судом наявність такої шкоди є самостійною підставою для її відшкодування за доведення та встановлення інших складових цивільно-правові відповідальності: протиправність діяння заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини заподіювача.

Одним із самих найважливіших питань, які підлягають встановленню судом при вирішенні зазначеної категорії справ, є доведеність особою заподіяння їй моральної шкоди, внаслідок протиправних дій щодо членів її сім`ї у зв`язку з ушкодженням здоров`я, оскільки не будь-які неправомірні дії і не будь-які моральні страждання, як-то тимчасові хвилювання, образи, чи незручності, можуть бути підтвердженням такої шкоди. Другим важливим критерієм є близькість родинних зв`язків та відносин, оскільки чим ближчий такий зв`язок, тим більш глибшими і істотними є моральні страждання, у даному конкретному випадку це найбільш близькі родинні відносини матері і неповнолітньої дитини, і що важливо це не віддзеркалення страждань постраждалої близької особи, а власні страждання особи, яка звернулась з такими вимогами.

Аналізуючи наведене у контексті встановлених судами обставин справи, необхідно зазначити, що у зазначеній справі потерпілою особою є неповнолітній син ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , якому внаслідок ДТП завдано тяжкі тілесні ушкодження. Тривалість лікування неповнолітнього сина, його потреба у постійній допомозі, придбання ліків, завдало його матері моральні страждання та переживання, істотно змінило її спосіб життя.

Разом з тим, витребувані судом матеріали кримінального провадження, висновки експерта, долучені до матеріалів справи не встановлюють вину відповідача ОСОБА_3 та причинний зв`язок між його діями ( бездіяльністю) та наслідками дорожньо-транспортної пригоди, постановою від 26.09.2018 року кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення у діях водія ОСОБА_3 , а тому виключають застосування норми ст. 23 ЦК України, відповідно до якої фізична особа має право на відшкодування моральної шкоди внаслідок протиправної поведінки щодо членів її сім`ї чи близьких родичів. Більш того, суд зауважує, що в даній дорожньо-транспортній пригоді мала місце груба необережність потерпілого.

За таких підстав вимоги ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_3 на свою користь моральної шкоди в розмірі 70000 грн., завданої ОСОБА_2 в результаті дорожньо-транспортної пригоди та заподіяння шкоди неповнолітньому ОСОБА_4 , задоволенню не підлягають.

При визначенні розміру завданої моральної шкоди, завданої неповнолітньому ОСОБА_4 , суд відповідно до вимог ст. 23 ЦК України, враховує характер правопорушення, грубу необережність потерпілого неповнолітнього ОСОБА_4 , який вибіг на проїжджу частину дороги, не впевнився у відсутності транспортних засобів, та внаслідок таких дій настала дорожньо-транспортна пригода, та приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

При визначенні розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача суд враховує глибину фізичних і душевних страждань неповнолітнього внаслідок отриманих травм , необережність неповнолітнього, що слугувало причиною дорожньо-транспортної пригоди, вищезазначені норми права, а також виходить з засад розумності, виваженості та справедливості, що узгоджується з роз`ясненнями, що містяться у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди " від 31 березня 1995 року № 4 ( зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року № 5), де вказано, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

З урахуванням всіх обставин справи, приходить до висновку про зменшення розміру моральної шкоди, зазначеною позивачкою, до 8000 грн.

Разом з тим, суд зазначає, що позивачкою ставиться питання про відшкодування матеріальної і моральної шкоди в солідарному порядку з заподіювача шкоди- відповідача по справі ОСОБА_3 та ПрАТ «СК «ВУСО».

З матеріалів справи вбачається, що власником транспортного засобу є ОСОБА_6 , і саме з ним укладався договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ( а. с. 44,235).

Виходячи із положень ст. ст. 1166,1167,1187,1190 ЦК України підстави для цивільної відповідальності ОСОБА_6 перед потерпілим через те, що він є власником транспортного засобу ВАЗ 2109 д. н. НОМЕР_1 , відсутні.

За загальними правилами, тягар цивільної відповідальності у таких випадках має нести винна у завданні шкоди особа, якою є водій автомобіля, чи особа, яка на відповідній правові підставі керувала автомобілем та з вини якої сталася дорожньо - транспортна пригода.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Пунктом 2.2 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою КМУ від 10.10.2001 року № 1306 передбачено, що власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Позивач вважає, що у відповідачів є солідарний обов`язок виплатити йому страхове відшкодування, і цей обов`язок виник з однієї підстави- настання страхового випадку. Тому позивач пред`явив до обох відповідачів однакову вимогу - до ОСОБА_3 та ПрАТ «СК «ВУСО».

Відповідно до ст. 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язанням.

. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 7 Закону України "Про страхування" страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов`язковим.

Відносини у цій сфері регулює Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон N 1961-IV).

Відповідно до п.1.4 Закону № 1961 -1У до осіб , відповідальність яких застрахована, належать- страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду;

Отже, відповідач по справі ОСОБА_3 - є особою, відповідальність якого застрахована.

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

( стаття 3 Закону № 1961-1У).

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону N 1961-IV).

Законодавство України не передбачає такого солідарного обов`язку, на виконання якого фактичний володілець транспортного засобу, в управлінні якого транспортний засіб знаходився та страхова компанія, повинні відповідати солідарно.

Проте право особи заявити однорідні позовні вимоги до кількох відповідачів процесуальний закон передбачав незалежно від того, чи існує між цими відповідачами солідарне зобов`язання. Тому можливим було пред`явлення позову до фізичної та юридичної осіб стосовно стягнення з них коштів, навіть якщо ці особи не були солідарними боржниками, якими їх вважав позивач. Крім того, спільний розгляд таких вимог не створив солідарного обов`язку для відповідачів.

У постанові від 20 червня 2018 року Велика Палата Верховного Суду висловила позицію про те, що законодавство України не передбачає солідарного обов`язку страховика та страхувальника щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого.

Згідно зі ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати ( страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою ( страховим відшкодуванням).

Відповідно до п. 24.1. ст. 24 Закону № 1961 -1У у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.

Відповідно до ст. 26-1 Закону № 1961-1У страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Відповідно до статті 6 Закону N 1961-IV у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Виплата страховиком страхувальнику страхового відшкодування у встановлений договором строк є обов`язком страховика (пункт 3 частини першої статті 988 ЦК України).

Згідно з абзацом першим пункту 22.1 статті 22 Закону N 1961-IV у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Відповідно до статті 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов`язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик.

Разом із тим, зазначені зобов`язання не виключають одне одного. Деліктне зобов`язання - первісне, основне зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов`язково припиняє деліктне зобов`язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов`язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов`язаний виконати обов`язок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (частина друга статті 14 ЦК України).

Відповідно до статті 511 ЦК України зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов`язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов`язанні.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов`язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов`язками страховика як сторони договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Така правова позиція висловлена у Постанові ВСУ від 20.01.2016 року у справі № 6-2808цс15.

Згідно п. 35.1. ст. 35 Закону № 1961 -1У для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Страховик, керуючись нормами Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування, але не пізніше 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування.

Виключний перелік підстав для відмови у здійсненні страховиком страхового відшкодування передбачений у статті 37 Закону N 1961-IV у зазначеній редакції.

Рішення страховика про відмову у здійсненні страхової виплати повідомляється страхувальнику у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови (пункт 37.2 статті 32 Закону N 1961-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 33.1. Закону № 1961 1У разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний:

33.1.3. поінформувати інших осіб, причетних до цієї пригоди, про себе, своє місце проживання, назву та місцезнаходження страховика та надати відомості про відповідні страхові поліси;

33.1.4. невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

Несвоєчасне повідомлення страхувальника про страховий випадок без поважних причин, ненадання у триденний строк з дня настання страхового випадку документів, передбачених договором, є порушенням його умов.

Такий правовий висновок міститься в Постанові ВСУ № 711/4458/16ц від 17.10.2018 р.

Аналогічні положення містяться в п. 16 Постанови Пленуму ВСУ № 4 від 01.03.2013 року « Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», відповідно до якого у разі невиконання особою, відповідальність якої застрахована, обов`язку письмового надання страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у передбачених випадках - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, шкода відшкодовується завдавачем шкоди.

Матеріали справи не містять виконання відповідачем ОСОБА_3 вимог ст. 33.1 Закону № 1961-1У з приводу повідомлення страхову компанію про страховий випадок та повідомлення потерпілого про наявність страхового полісу.

Такі докази не були надані і представником відповідача ОСОБА_3 .

Навпаки, у вимозі позивачки є посилання на договір страхування зі страховою компанією, укладений ОСОБА_3 з ПрАТ «СК «ВУСО» від 10.08.2017 року, проте в матеріалах справи міститься поліс, укладений 10.08.2016 року між ОСОБА_6 та Прат «СК «ВУСО».

Отже, невиконання відповідачем ОСОБА_3 свого обов`язку щодо повідомлення страхової компанії про страховий випадок, ненадання інформації потерпілому про наявність страхового полісу та неналежне, у зв`язку з чим звернення потерпілого до страхової компанії з вимогою про стягнення страхового відшкодування, наявність в матеріалах справи страхового полісу, дані якого не збігаються з даними страхового полісу, зазначеного позивачкою в заяві про виплату страхового відшкодування, адресованої ПрАТ «СК «ВУСО» не позбавляє права позивачки на реалізацію абсолютного права на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої здоров`ю потерпілого заподіювачем ( відповідачем ОСОБА_3 ) в деліктних зобов`язаннях, на підставах, передбачених законом ( ст. 1195 ЦК України).

Окрім того, відшкодування Маяковим суми матеріальної і моральної шкоди не позбавляють останнього права порушувати питання про захист його майнового інтересу як страхувальника, оспорювати повноту виконання страховою компанією своїх обов`язків в частині визначення розміру страхового відшкодування за страховим випадком.

За таких підстав, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди в розмірі 27091,52 грн., та моральної шкоди в розмірі 8000 грн., завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди неповнолітньому ОСОБА_4 джерелом підвищеної небезпеки, саме з відповідача ОСОБА_3 , оскільки солідарний обов`язок по відшкодуванню такої шкоди не передбачено вищезазначеними нормами права, відповідачем ОСОБА_3 були порушені договірні зобов`язання з ПрАТ «СК «ВУСО», стягнення з ОСОБА_3 такої шкоди- буде відповідає вимогам ст. ст.1167 ,1187,1193-1195 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи, може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Конституційний Суд у рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди є предметом позову, а запропонований позивачем варіант його отримання - в солідарному порядку - є способом стягнення такої шкоди, тому зазначення в резолютивній частині рішення про стягнення шкоди з однієї особи, замість солідарного порядку не є виходом за межі позовних вимог.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 804,51 грн.( 768,40+36,11 ( 4,7% від задоволених вимог в частині відшкодування моральної шкоди)

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує у тому числі, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Як вбачається з матеріалів справи адвокатом в обґрунтування своїх вимог щодо стягнення витрат за надання правової допомоги надані договір про надання правової допомоги від 10.11.2019 року ( а. с. 29), актом виконаних робіт, в якому зазначено вид наданих послуг: юридична консультація та формування позовної заяви ( а. с. 30), розрахунок витрат на правову допомогу.

Оскільки з розрахунку не вбачається види наданих послуг та їх їх обсяг, зазначається загальна сума судових витрат 5000 грн., з визначенням ціни наданих послуг за 1 годину, суд вважає за необхідним стягнути судові витрати за надання правових послуг частково, а саме за формування первісної позовної заяви та її подання до суду , про що зазначено в акті виконаних робіт.

Інших доказів на відшкодування витрат за надання правової допомоги суду не надано.

Відповідно до п. 36 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір, (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом № 3674-VI).

Якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо (наприклад, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.

З урахуванням вищезазначеного, враховуючи оформлення адвокатом документів, підтверджуючих виконання договору, виходячи з принципу пропорційності, складність справи, суд вважає за необхідним стягнути з відповідача на користь позивачки 690,28 грн. судових витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги .

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 16,22, 23, 1167 ,1187,1193-1195 ЦК України, ст. ст. 3,5,12,13,18, 258,260,265,268, 273 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , до ОСОБА_3 , ПрАТ «СК «ВУСО» про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 27091,52 грн. в якості відшкодування матеріальних збитків, завданих неповнолітньому ОСОБА_4 джерелом підвищеної небезпеки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Стягнути з ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_2 8000 грн. в якості відшкодування моральної шкоди, завданої неповнолітньому ОСОБА_4 джерелом підвищеної небезпеки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, понесені судові витрати за надання правової допомоги у розмірі 690,28 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на користь держави судовий збір у розмірі 804,51 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги рішення,якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги,відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач:ПрАТ «СК «ВУСО» 03680, м. Київ, вул. К.Малевича,31 код ЄРДПОУ 31650052

Повний текст рішення виготовлено 02.03.2020 року.

Суддя: