Ухвала суду № 87929817, 28.02.2020, Вінницький районний суд Вінницької області

Справа № 125/2056/19

УХВАЛА

28 лютого 2020 року м. Вінниця

Колегія суддів Вінницького районного суду Вінницької області у складі:

головуючої– судді Саєнко О.Б., суддів –Бондаренко О.І., Ганкіної І.А.

при секретарі – Славич К.В.,

за участю: прокурора –Чубика Я.О., потерпілої- ОСОБА_1 ,захисника- Вітюка В.В.,

обвинуваченого- ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці Вінницької області клопотання прокурора про продовження застосованого запобіжного заходу щодо обвинуваченого у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені 09.04.2019 в ЄРДР за №12019020080000125 за обвинуваченням ОСОБА_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень, які передбачені ч.1 ст.162, п.4 ч.2 ст. 115, ч.3 ст.187 КК України, -

УСТАНОВИЛА:

З 17.09.2019 в провадженні Вінницького районного суду Вінницької області перебуває вищевказане кримінальне провадження.

В даному судовому засіданні прокурор Чубик Я.О., просив задовольнити його письмове клопотання про продовження застосованого запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_2 оскільки такий строк стікає та ті ризики, які стали підставою для його застосування та продовження не змінилися та не відпали, а саме: обвинувачений - ОСОБА_2 , обвинувачується у вчинені двох особливо тяжких злочинів та одного злочину невеликої тяжкості; ОСОБА_2 до затримання не працював, негативно характеризується за місцем мешкання, не одружений, не має сім`ї, не має постійного джерела прибутку , отже не має сталих соціальних- стримуючих факторів ; в судовому засіданні ще не допитаний обвинувачений, експерт, не досліджені письмові документи тому вважає, що обвинувачений будучи на волі може переховуватися від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення.

Потерпіла ОСОБА_1 підтримала клопотання прокурора.

Обвинувачений ОСОБА_2 заперечував щодо задоволення клопотання прокурора, запевнив суд, що не буде переховуватися від суду.

Захисник Вітюк В.В. підтримав позицію обвинуваченого суду зазначив, що на даний час усі наведені ризики прокурором відпали, оскільки ОСОБА_2 має постійне місце проживання, судовий розгляд вже розпочатий, допитані потерпілі, свідків; вважає, що обвинувачений не буде переховуватися від суду, тому просить колегію суду змінити обвинуваченому запобіжний захід на особисте зобов`язання.

Вислухавши клопотання прокурора, усні клопотання захисника та обвинуваченого , міркування присутніх учасників судового процесу щодо них , колегія суддів, вважає що клопотання прокурора є обґрунтованим та таким , що підлягає до задоволенню, а клопотання захисника та обвинуваченого , таким , що не підлягають до задоволення, виходячи з такого.

Відповідно до положень ч.3 ст. 331 КПК, незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту. До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Згідно до п.п.4,5 ч.2 ст.183 КПК, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосовано, окрім як: до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років та до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.

Відповідно до положень, викладених в ч.1 ст. 177 КПК, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2)знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3)незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5)вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Відповідно до ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:

1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

З положень, викладених у ч. 1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього кодексу.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику Суду.

Статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожна людина має право на свободу і особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема, у випадку законного арешту або затримання особи, здійсненого з метою її присутності перед компетентним судовим органом на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні злочину або якщо обґрунтовано визнається за необхідне запобігти вчиненню нею злочину або її втечі після його вчинення.

Європейський суд з прав людини стверджує, що вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об`єднаного Королівства»).

З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою/продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.

Так, у справі «Маккей проти Об`єднаного Королівства» ЄСПЛ зазначив, що основна мета статті 5 Конвенції полягає у запобіганні свавільного або безпідставного позбавлення волі особи.

ЄСПЛ під час вирішення справи «Медведев та інші проти Франції» зауважив, що право на свободу і особисту недоторканість має першочергове значення у демократичному суспільстві у значенні, передбаченому Конвенцією.

Колегією суддів установлено, що запобіжний захід до обвинуваченого ОСОБА_2 застосований за рішенням суду, тобто у спосіб, встановлений КПК України.

Вирішуючи письмове клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого, колегія суддів враховує, що тримання під вартою є винятковим та відповідно до ст. 176 КПК України найбільш суворим запобіжним заходом.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (також рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства», «К.Г. проти Німеччини»).

Згідно роз`ясненнями, викладеними у постанові № 14 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.12.2014 «Про узагальнення судової практики застосування судами першої та апеляційної інстанції процесуального законодавства щодо обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою», відповідно до ч. 6 ст. 22 КПК України, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. У ході судового провадження сторона обвинувачення зобов`язана доводити реальність ризиків, що виправдовують обмеження свободи.

Колегія суддів вважає, що наразі ще існують ризики, передбачені п.п.1,5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: хоча обвинувачений ОСОБА_2 , має постійне місце проживання на території Барського району Вінницької області, але обвинувачується у вчинені двох особливо тяжких умисних злочинів - умисному протиправному заподіяння смерті іншій людині, вчинене з особливою жорстокістю та нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу, поєднаний з проникненням у житло; є холостим, на час затримання працюючим, дітей не маючого, не є особою з інвалідністю, отже є здоровим та працездатного віку . Тому колегія суддів вважає , що обвинувачений не має на волі соціально- стримуючих факторів; на даний час судовий розгляд даного провадження хоча розпочато, але ще не заслухані пояснення експерта та не досліджені письмові докази, тому колегія суддів вважає, що існують ризики переховування ОСОБА_2 від суду , а також вчинення ним іншого кримінального правопорушення.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Таким чином, з метою дотримання балансу між суспільним інтересом та правом особи на особисту свободу, колегія суддів доходить висновку, що для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на них процесуальних обов`язків та уникнення встановлених судом ризиків, доцільно продовжити йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

В свою чергу, стороною захисту та обвинуваченим належних та допустимих письмових доказів в обґрунтування своїх усних клопотань та заперечень щодо відсутності на даний час ризиків зазначених прокурором - суду не надано.

Тому колегія суддів, не зачіпляючи питання доказовості вини обвинуваченого, вважає за доцільне продовжити ОСОБА_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів, а саме – по 27.04.2020 року включно, задовольнивши клопотання прокурора, оскільки вказані ризики прокурором не змінилися та не відпали.

Керуючись ст. 331 КПК , Колегія суддів –

ПОСТАНОВИЛА:

Клопотання прокурора Чубика Я.О. – задовольнити.

Продовжити застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у Державній установі "Вінницька установа виконання покарань ( №1), на 60 днів, тобто по 27 квітня 2020 року включно.

У задоволені усних клопотань захисника Вітюка В.В. та обвинуваченого ОСОБА_2 ,-відмовити.

Копію ухвали направити уповноваженій особі Державної установи "Вінницька установа виконання покарань ( №1)- для виконання.

Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду , шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо або через Вінницький районний суд Вінницької області протягом семи днів: обвинуваченим- з дня отримання копії цієї ухвали, а іншими учасниками - з дня проголошення ухвали.

Повна ухвала суду проголошена 28.02.2020 о 16.30 годин.

Головуючий-суддя : О.Б. Саєнко

Судді: О.І. Бондаренко

І.А. Ганкіна