Рішення № 87928939, 18.02.2020, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2020 справа № 914/1720/19

місто Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., за участі секретаря судового засідання Мазуркевич М.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техмолпром», м.Гадяч Полтавська область

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Лактос Україна», м.Львів

про стягнення 962 706,08 грн заборгованості, з яких 499 900,00 грн основний борг, 279 984,21 грн 20% річних та 182 821,87 грн інфляційних втрат.

За участю представників:

від позивача: Дробаха А.Е. - адвокат (довіреність №4 від 21.08.2017 р.; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ПТ №1885 від 17.10.2017 р.);

від відповідача: Качмар І.О. - адвокат (ордер серія ВС №1004489 від 04.11.2019 р.; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №900 від 14.06.2012 р.).

Процес.

22.08.2019 р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Техмолпром» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лактос Україна» про стягнення 962 706,08 грн заборгованості, з яких 499 900,00 грн основний борг, 279 984,21 грн 20% річних та 182 821,87 грн інфляційних втрат.

Ухвалою від 27.08.2019 р. суд залишив без руху позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Техмолпром» та надав позивачу строк для усунення недоліків. У зв`язку з усуненням допущених недоліків позовної заяви, 17.10.2019 р. Господарський суд Львівської області ухвалою прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, ухвалив розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 05.11.2019 р.

Ухвалою від 05.11.2019 р. суд задовольнив клопотання позивача про відкладення розгляду справи, задовольнив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та відклав підготовче засідання на 26.11.2019 р.

Ухвалою від 20.11.2019 р. суд задовольнив клопотання представника позивача (вх.№47874/19 від 19.11.2019 р.) про участь у судовому засіданні 26.11.2019 р. в режимі відеоконференції та постановив розгляд справи №914/1720/19, призначеної на 26.11.2019 р. о 11:00 здійснювати в режимі відеоконференції, проведення якої доручити Господарському суду Полтавської області (36000, Полтавська область, м.Полтава, вул.Зигіна, 1).

Ухвалою від 26.11.2019 р. суд задовольнив усне клопотання представника позивача про участь в судовому засіданні у справі №914/1720/19 в режимі відеоконференції та відклав підготовче засідання на 11.12.2019 р. та постановив розгляд справи №914/1720/19, призначеної на 11.12.2019 р. о 15:30 здійснювати в режимі відеоконференції, проведення якої доручити Господарському суду Полтавської області (36000, Полтавська область, м.Полтава, вул.Зигіна, 1).

Ухвалою від 11.12.2019 р. суд задовольнив клопотання позивача про продовження строку підготовчого провадження у справі та про відкладення розгляду справи, продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів - до 15.01.2020 р. включно та відклав підготовче засідання на 15.01.2020 р.,

Ухвалою від 13.01.2020 р. суд задовольнив клопотання представника позивача про участь в судовому засіданні у справі №914/1720/19 в режимі відеоконференції та постановив розгляд справи, призначеної на 15.01.2020 р. о 14:00 год. здійснювати в режимі відеоконференції, проведення якої доручити Господарському суду Полтавської області (36000, Полтавська область, м.Полтава, вул.Зигіна, 1).

Ухвалою від 15.01.2020 р. суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 05.02.2020 р.

Ухвалою від 05.02.2020 р. суд задовольнив клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи та відклав розгляд справи по суті на 18.02.2020 р.

18.02.2020 р. представником відповідача подано до канцелярії суду клопотання (вх.№8587/20), в якому зазначив, що вважає за необхідне надати суду матеріали практики Верховного Суду щодо аналогічних правовідносин та просить розглянути дане клопотання і додані до нього матеріали практики Верховного Суду та долучити до матеріалів справи.

Крім того, 18.02.2020 р. представником відповідача подано до канцелярії суду заяву (вх.№8742/20) про те, що докази понесення судових витрат у справі № 914/1720/19 будуть подані відповідачем протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду в порядку ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судове засідання 18.02.2020 р. по розгляду справи по суті з`явився, позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити повністю. У судовому засіданні представник позивача заперечив проти долучення заяви відповідача про судові витрати, оскільки вона заявлена на стадії судових дебатів.

Представник відповідача в судове засідання 18.02.2020 р. по розгляду справи по суті з`явився, у задоволенні позовних вимог просив відмовити повністю.

Відводів складу суду сторонами не заявлено.

У судовому засіданні 18.02.2020 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору та правова позиція сторін.

Позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем 22.04.2015 р. було укладено договір поставки №1191, на виконання умов якого 28.09.2016 р. відповідачу було передано у власність товар згідно видаткової накладної №Те-00004264 від 28.09.2016 р. Однак, відповідач свої зобов`язання щодо оплати вартості отриманого товару в повному обсязі не виконав, внаслідок чого виник основний борг в сумі 499 900,00 грн. У зв`язку з порушенням строків оплати відповідачу нараховано 20% річних в сумі 279 984,21 грн та інфляційні втрати в сумі 182 821,87 грн. Таким чином, загальний розмір заборгованості, який позивач просить стягнути з відповідача, становить 962 706,08 грн.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що відповідач у відзиві не спростовує наведені позивачем факти, а посилається на обставини, які виникли між сторонами після укладення договору поставки №1191 від 22.04.2015 р. Зазначає, що між сторонами не було жодного обговорення про проведення зарахування зустрічних однорідних вимог та не досягались домовленості по цьому питанню. Тому такі доводи відповідача не відповідають дійсності, документально не можуть бути підтверджені, тому не заслуговують на увагу.

Позивач зазначив, що не отримував від відповідача заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 11.10.2016 р., а докази надані на підтвердження надсилання такої заяви є неналежними, з огляду на недотримання вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009р.

Крім того, звернув увагу на те, що у заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог від 11.10.2016 р. вказано не той номер накладної, на підставі якої позивач поставив відповідачу товар на суму 500 000,00 грн.

Позивач зазначив, що документи, на які посилається відповідач не відображають дійсних обставин справи та не можуть братись судом до уваги.

Позиція відповідача.

Відповідач заперечив проти позовних вимог у повному обсязі, вважає їх незаконними та необґрунтованими з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву, у запереченнях на відповідь на відзив та у додаткових поясненнях.

Зокрема зазначив, що 18.12.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лактос Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техмолпром» було укладено договір поставки №26/12. За вказаним договором у ТОВ «Техмолпром» перед ТОВ «Лактос Україна» виникла заборгованість у розмірі 891 000,00 грн основного боргу, 73 062,00 грн інфляційних втрат, 22 848,66 грн 3% річних, що загалом складає загальну заборгованість у розмірі 986 910,66 грн.

01.08.2016 р. ТОВ «Лактос Україна» (відповідач) звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до ТОВ «Техмолпром» про стягнення вищевказаного боргу. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 15.05.2017 р. у справі № 917/1218/16 позов задоволено та стягнуто з ТОВ «Техмолпром» на користь ТОВ «Лактос Україна» 891 000,00 грн основного боргу, 73 062,00 грн інфляційних втрат, 22 848,66 грн 3% річних та 14 803,66 грн витрат по сплаті судового збору.

28.09.2016 р. ТОВ «Техмолпром» поставило ТОВ «Лактос Україна» товар на суму 500 000,00 грн.

Враховуючи те, що на момент вказаної поставки у ТОВ «Техмолпром» перед ТОВ «Лактос Україна» становила 891 000,00 грн основного боргу, 73 062,00 грн інфляційних втрат, 22 848,66 грн 3% річних, що загалом складає загальну заборгованість у розмірі 986 910,66 грн, ТзОВ «Лактос Україна» вирішило здійснити зарахування однорідних вимог на суму 500 000,00 грн.

Як стверджує відповідач, зустрічне зарахування було обговорено з уповноваженими представниками ТОВ «Техмолпром» та ними погоджено. Ініціатором вказаного зустрічного зарахування виступало керівництво ТОВ «Техмолпром». 11.10.2016 р. ТОВ «Лактос Україна» на адресу ТОВ «Техмолпром» було скеровано повідомлення про зарахування зустрічних однорідних вимог від 11.10.2016 року. Вказане повідомлення було скеровано рекомендованим листом (рекомендованим поштовим відправленням).

Стосовно наявності правових підстав, які надавали право ТОВ «Лактос Україна» (станом на момент надіслання повідомлення - 11.10.2016 року) надсилати на адресу ТОВ «Техмолпром» документи, на думку відповідача вони випливають з чинних на той час роз`яснень Вищого господарського суду України, які були зроблені у зв`язку із затвердженням Кабінетом Міністрів України «Правил надання послуг поштового зв`язку» від 05.03.2009 № 270. Як стверджує відповідач, позиція Вищого господарського суду України ґрунтується на тому, що належними та допустимими доказами у справі, які підтверджують направлення однією стороною на адресу іншій стороні будь-яких документів, є розрахунковий документ встановленої форми (розрахунковий фіскальний чек), поштова квитанція (рекомендоване повідомлення про отримання поштового відправлення) тощо, і суди не повинні вимагати оскільки законом не передбачено обов`язкового оформлення відправником опису. (Правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 02.11.2016 р. в справі 910/8416/13, від 09.11.2016 р. в справі №904/528/16).

Відповідач стверджує, що здійснення зарахування та схвалення його сторонами свідчить також те, що з моменту здійснення вказаного зарахування та в період з 2016 по 2019 роки будь-яких зауважень з вказаного приводу у сторін не виникало. Протягом трьох років ТОВ «Техмолпром» маючи потребу у грошових коштах не зверталося про стягнення вищезазначених коштів в сумі 500 000,00 грн.

На думку відповідача, у ТОВ «Лактос Україна» в силу ст. 601 ЦК України відсутня будь-яка заборгованість перед ТОВ «Техмолпром». Разом з тим, як стверджує відповідача у ТОВ «Техмолпром» наявна заборгованість перед ТзОВ «Лактос Україна» у сумі 486 910,66 грн.

Також, відповідач заперечив проти нарахування позивачем штрафних санкцій, зокрема зазначив, що позивачем проведено нарахування пені з перевищенням терміну її нарахування, а також перевищенням її розміру.

Враховуючи, те що у ТОВ «Лактос Україна» відсутні будь-які зобов`язання перед ТОВ «Техмолпром», відповідач просить відмовити у задоволенні позову повністю.

У запереченні на відповідь на відзив відповідач зазначив, що ТОВ «Лактос Україна» підтверджує, що ним здійснено зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 500 000,00 грн. про що в усній формі було повідомлено представників ТОВ «Техмолпром».

Про здійснення зарахування та схвалення його сторонами свідчить і те, що з моменту здійснення вказаного зарахування та в період з 2016 р. по 2019 р. будь-яких зауважень у сторін не виникало. Таким чином у відповідача, в силу ст.601 ЦК України, відсутня будь-яка заборгованість перед позивачем. Разом з тим, у позивача існує заборгованість перед відповідачем в сумі 486 910,66 грн.

Обставини встановлені судом.

22.04.2015 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Техмолпром» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лактос Україна» (покупець) було укладено договір поставки №1191.

За цим договором постачальник зобов`язався у встановлений договором строк поставити та передати товар у власність покупця, а покупець зобов`язався прийняти товар та оплатити його в порядку та на умовах цього договору (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 1.2. та п. 1.3. договору товар - продукти харчування, що постачаються за цим договором. Товар може мати позначення Торговельної марки (надалі -ТМ), яку постачальник використовує на законних підставах.

Згідно п.3.1. договору сторони погодили, що приймання товару по кількості та якості здійснюється в місці поставки в момент отримання товару від постачальника на підставі супровідних документів.

Відповідно до п. 3.2. договору поставка вважається закінченою з моменту передачі товару покупцю або уповноваженій ним особі. Покупець зобов`язаний проставити на видатковій накладній відмітку про отримання у повному обсязі супровідних документів на конкретну партію товару.

Згідно п. 3.3. договору приймання товару оформлюється шляхом проставлення покупцем па примірнику видаткової накладної дати отримання товару, підпису уповноваженої особи (розшифровка підпису представника покупця обов`язкова) та відбитку печатки покупця за наявності довіреності, оформленої відповідно до п.3.4. цього договору та обов`язковим зазначенням реквізитів довіреності у видатковій накладній, на підставі якої діє уповноважена особа.

Підписанням цього договору покупець підтверджує, що проставлення відбитку печатки покупця на видаткових накладних та інших документах по цьому договору є належним підтвердженням отримання покупцем товару, а також чинності всіх документів, скріплених печаткою, в тому числі підтверджує наявність у особи, що здійснює фактичне приймання товару, всіх необхідних повноважень, пов`язаних з прийманням-передачею товару (по кількості, якості, наявності та належним чином оформленням товаросупровідних документів тощо), в тому числі права підписання будь-яких актів, повідомлень та/ або претензій тощо.

Відповідно до п. 3.4. договору повноваження осіб на приймання товару від імені покупця, підтверджується разовою довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей, або повідомленням про зразки печаток та підписів повноважних осіб та документами, що підтверджують особу уповноваженої особи покупця. Покупець зобов`язаний надати разову довіреність на отримання партії товару, термін дії якої охоплює дату, зазначену на видатковій накладній.

Згідно п. 4.1. договору орієнтована сума договору не перевищує 100 000 000,00 (сто мільйонів) грн.

Відповідно до п. 4.3. договору передбачено, що ціна товару зазначається у видатковій накладній на кожну партію товару, що є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно п. 4.5. договору сторони погодили, що покупець сплачує постачальнику ціну товару за відповідною видатковою накладною протягом 10 (десяти) календарних днів з дати поставки.

Відповідно до п. 4.8. договору у платіжному дорученні на оплату відвантаженого товару, покупець у графі «Призначення платежу» зобов`язаний зазначити наступну інформацію: номер та дату даного договору, номер та дату видаткової накладної, за якою здійснюється оплата товару. У випадку відсутності у платіжному документів цих реквізитів, постачальник самостійно визначає напрями зарахування отриманих сум в рахунок погашення існуючих зобов`язань покупця.

Пунктом 4.9. договору сторони передбачили, що платежі за даним договором здійснюються у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у цьому договорі. Засобом платежів є національна валюта України - гривня.

У п. 8.1.2. договору сторони погодили, що за порушення зобов`язань з оплати товару, покупець без попередньої письмової вимоги постачальника сплачує:

- на підставі Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, що діяла у період, за який сплачується пеня за весь період, що обчислюється з першого дня від дати виникнення заборгованості з оплати і до дати здійснення оплати;

- штраф у розмірі 10 % від суми боргу - якщо заборгованість триває 15 календарних днів і більше;

- на підставі статті 625 ЦК України суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 20 % річних від суми боргу за весь період, що обчислюється з першого дня від дати виникнення заборгованості з оплати і до дати здійснення оплати.

28.09.2016 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Техмолпром» поставило Товариству з обмеженою відповідальністю «Лактос Україна» товар згідно видаткової накладної №Те-00004264 від 28.09.2016 року на загальну суму 500 000,00 грн, а саме: сироватка молочна підсирна демінералізована суха PD00008 - 20 000 кг.

Відповідач свої зобов`язання щодо оплати отриманого товару в повному обсязі не виконав, 11.07.2019 р. сплатив лише 100,00 грн, відтак заборгованість за поставлений товар згідно видаткової накладної №Те-00004264 від 28.09.2016 р. становить 499 900,00 грн.

У зв`язку з порушенням строків оплати позивач нарахував 20% річних в сумі 279 984,21 грн та інфляційні втрати в сумі 182 821,87 грн. Таким чином, загальний розмір заборгованості, який позивач просить стягнути з відповідача, становить 962 706,08 грн.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків щодо оплати за поставлений товар, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 499 900,00 грн основного боргу, 279 984,21 грн 20% річних та 182 821,87 грн інфляційних втрат.

Висновки суду.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За умовами ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір поставки №1191 від 22.04.2016 р.

Частиною 1 статті 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Факт поставки сироватки молочної підсирної демінералізованої сухої PD00008 - 20 000 кг. підтверджується видатковою накладною №Те-00004264 від 28.09.2016 р. на загальну суму 500 000,00 грн. Представник відповідача отримав товар на підставі довіреності №90 від 26.09.2016 р., виданої на ОСОБА_2 (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Личаківським РВ УМВС України у Львівській області 26.01.1999 р.).

Також факт поставки підтверджується товарно-транспортною накладною форми №1-ТН №Те-00004264 від 28.09.2016 р., згідно якої товар був поставлений автомобільним транспортом Рено (державний номер НОМЕР_2 ), за маршрутом перевезення - м.Гадяч, вул.Будька, 45 а (пункт навантаження), розвантаження - м. Львів. Вантажовідправник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Техмолпром», вантажоодержувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Лактос Україна». Дана товарно-транспортна накладна підписана та скріплена печатками сторін у справі (зі сторони постачальника ОСОБА_1 та зі сторони замовника ОСОБА_2 ).

Згідно з ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами п. 4.5. договору передбачено, що покупець сплачує постачальнику ціну товару за відповідною видатковою накладною протягом 10 (десяти) календарних днів з дати поставки.

Відповідач 11.07.2019 р. оплатив 100,00 грн, що підтверджується випискою з поточного рахунку постачальника (вказаний у даному договорі). У графі «Призначення платежу» відповідачем зазначено - оплата по договору №1191 від 22.04.2015 р. за сироватку молочну демінералізовану.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

На час звернення з позовною заявою, як і на час прийняття судом рішення, оплата основного боргу за поставлений згідно видаткової накладної №Те-00004264 від 28.09.2016 р. товар повністю відповідачем не проведена, у зв`язку з чим наявна заборгованість у сумі 499 900,00 грн.

Щодо зарахування зустрічних однорідних вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однією сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Статтями 202, 203 ГК України визначено, що зобов`язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином.

Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними, тобто вони повинні бути однорідними у розумінні їх матеріального змісту, тобто мати однорідний предмет; 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Станом на дату вчинення заяви про зарахування зустрічних однорідних позовних вимог - 11.10.2016 р., у провадженні Господарського суду Полтавської області перебувала справа №917/1218/16 про стягнення з ТОВ «Техмолпром» на користь ТОВ «Лактос Україна» 891 000,00 грн. основного боргу, 73 062,00 грн. інфляційних втрат, 22 848,66 грн. 3% річних. Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, провадження у вказаній справі порушено судом 08.08.2016р.

Рішення у справі №917/1218/16 було прийнято судом 15.05.2017 р. Водночас, враховуючи наявність зарахування зустрічних однорідних вимог 11.10.2016 р., сторони у справі №917/1218/16 мали би повідомити суд про факт зарахування.

Однак, у рішенні Господарського суду Полтавської області у справі №917/1218/16 немає жодних посилань на факт зарахування зустрічних однорідних вимог 11.10.2016 р. Позовні вимоги ТОВ «Лактос Україна» у справі №917/1218/16 не зменшувались, суд провадження у справі, у зарахованій згідно заяви від 11.10.2016 р. сумі, не припиняв.

Крім, того факт оплати 11.07.2019 р. відповідачем 100,00 грн. з посиланням на договір №1191 від 22.04.2015 р. за сироватку молочну демінералізовану, спростовує твердження відповідача про відсутність заборгованості перед позивачем.

Заперечуючи проти заборгованості відповідач посилається те, що ним 11.10.2016 р. було надіслано на адресу позивача заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог від 11.10.2016 р., на підтвердження чого долучив до матеріалів справи фіскальний чек від 11.10.2016 р. УДППЗ «Укрпошта» ПЗ-17 м.Львів, вул.Івасюка, 19, ПН 215600426655, ФН 1304010653 на суму 139,05 грн., список №179 згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів, реєстр із найменуваннями відправників та найменуванням адресатів.

Позивач стверджує, що не отримував від відповідача у 2016 р. жодної заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог. Крім того, заперечує проти твердження відповідача про те, що зарахування зустрічних однорідних вимог відбулось за ініціативи саме позивача, було обговорено з уповноваженими представниками ТОВ «Техмолпром» та ними погоджено.

Спеціального порядку та форми здійснення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, як одностороннього правочину, не передбачено законодавством. За загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням.

Водночас, оскільки відповідач посилається на факт надсилання позивачу заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 11.10.2016 р., вказана обставина має бути доведена належними, допустимими, достовірними доказами.

Відповідно до п.2. Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. №270, рекомендованим поштовим відправленням є реєстрований лист (рекомендований лист), поштова картка, бандероль, відправлення для сліпих, дрібний пакет, мішок «M», які приймаються для пересилання без оцінки відправником вартості його вкладення; реєстрованим поштовим відправленням є поштове відправлення, яке приймається для пересилання з видачею розрахункового документа, пересилається з приписуванням до супровідних документів та вручається одержувачу під розписку. При цьому, розрахунковим документом є документ встановленої відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), що підтверджує надання послуг поштового зв`язку.

Отже, за змістом п.2 Правил розрахунковий документ встановленої форми виданий відправникові є доказом прийняття оператором поштового зв`язку поштового відправлення для пересилання. Доказом того, яка саме кореспонденція надсилалась позивачу є опис вкладення у поштовий конверт.

Суд погоджується із твердженням відповідача про те, що складання опису вкладення не було обов`язковим станом на дату надсилання заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, однак долучений відповідачем до матеріалів справи фіскальний чек УДППЗ «Укрпошта» ПЗ-17 м.Львів, вул.Івасюка, 19, ПН 215600426655, ФН 1304010653 на суму 139,05 грн підтверджує лише факт надання відповідачу послуги поштового зв`язку, проте не підтверджує, що позивачу надсилалась саме заява про зарахування зустрічних однорідних вимог від 11.10.2016 р.

Список №179 згрупованих поштових відправлень із штемпелем поштового відділення зв`язку, підтверджує лише факт надсилання позивачу рекомендованого листа. Однак, з цього списку також неможливо встановити яка кореспонденція надсилалась позивачу.

Реєстр із зазначенням найменування відправника та найменування адресата також не підтверджує факту надсилання позивачу саме заяви про зарахування зустрічних позовних вимог від 11.10.2016 р.

Відповідно до п.61. Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. №270, у разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв`язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв`язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися.

З опису вкладення у поштовий конверт можна було б встановити, яка саме кореспонденція надсилалась позивачу.

Крім того, слід зазначити, що у заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог від 11.10.2016 р., відповідач зазначив, що він має непогашене грошове зобов"язання у сумі 500 000,00 грн., яке виникло на підставі видаткової накладної №Те-00004262 від 28.09.2016 р., коли насправді видаткова накладна на суму 500 000,00 грн. має №Те-00004264.

Суд вважає, що відповідачем не доведено належними, допустимими, достовірними, вірогідними доказами факт надсилання позивачу заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, відтак не може погодитись із фактом зарахування.

Крім того, слід зазначити, що відповідач не надав суду для огляду оригінал заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 11.10.2016 р., мотивуючи тим, що оригінал був надісланий позивачу, а у відповідача збереглась лише копія заяви, яка долучена до матеріалів справи.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Надані позивачем докази на підтвердження наявності у відповідача заборгованості зі сплати основного боргу в сумі 499 900,00 грн є у своїй сукупності більш вірогідними, ніж докази надані відповідачем.

Враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення боргу в сумі 499 900,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо нарахованих позивачем інфляційних втрат та 20% річних суд зазначає наступне.

За змістом положень ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст.617 ЦК України визначено підстави для звільнення від відповідальності, за порушення зобов`язання, а саме: особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Водночас, згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Частина 2 вказаної норми визначає спеціальні правові наслідки прострочення виконання грошових зобов`язань, зокрема можливість стягувати за прострочення виконання грошового зобов`язання проценти річних.

Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

У п. 8.1.2. договору сторони погодили, що за порушення зобов`язань з оплати товару, покупець без попередньої письмової вимоги постачальника сплачує, зокрема, на підставі статті 625 ЦК України суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 20 % річних від суми боргу за весь період, що обчислюється з першого дня від дати виникнення заборгованості з оплати і до дати здійснення оплати.

Як вбачається із наявного в матеріалах справи розрахунку позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 08.10.2016 р. по 26.07.2019 р. в сумі 182 821,87 грн та 20% річних в сумі 279 984,21 грн. за аналогічний період.

Суд перевірив розрахунок та встановив, що позивач неправильно визначив перший день прострочки.

У п. 4.5. договору сторони погодили, що покупець сплачує постачальнику ціну товару за відповідною видатковою накладною протягом 10 (десяти) календарних днів з дати поставки.

Згідно ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У ч.5 ст.254 ЦК України встановлено, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Беручи до уваги положення ст.253, ч.5 ст.254 ЦК України, враховуючи, що поставка відбулась 28.09.2016 р., оплата проводиться протягом 10 календарних днів з дати поставки, відтак першим днем прострочення є 11.10.2016 р. (десятий день припадає на 08.10.2016 р. - субота, 09.10.2016 р. - неділя, отже останнім днем оплати був понеділок - 10.10.2016р.).

Згідно проведеного судом розрахунку до стягнення з відповідача підлягає 279 115,82 грн 20% річних за період з 11.10.2016 р. по 26.07.2019 р.

Однак, неправильне визначення початку прострочки не вплинуло на суму інфляційних втрат, які позивач просить стягнути. Суд перевірив розрахунок та встановив, що інфляційні втрати в сумі 182 821,87 грн позивачем нараховано правильно та вони підлягають до стягнення.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення, складає 961 837,69 грн, з яких 499 900,00 грн основного боргу, 182 821,87 грн інфляційних нарахувань, 279 115,82 грн 20% річних.

Щодо заперечень відповідача проти нарахування позивачем штрафних санкцій, зокрема пені (перевищення терміну та розміру), вони не беруться судом до уваги, оскільки незважаючи на те, що у розрахунку позовних вимог позивач вказав про нарахування пені, однак не просив її стягнути.

Позивач у судовому засіданні 18.02.2020 р. підтримав позовні вимоги про стягнення з відповідача 962 706,08 грн заборгованості, з яких 499 900,00 грн основний борг, 279 984,21 грн 20% річних та 182 821,87 грн інфляційних втрат. Зазначив, що пеня була включена у розрахунок помилково та при поданні позову позивач не включав її до суми позовних вимог.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

На думку суду надані позивачем докази, про які суд вказував вище, є вірогідними. Відповідач не подав належних, допустимих, достовірних доказів на спростування вірогідності доказів наданих позивачем та доказів, які б суд міг визнати більш вірогідними ніж ті, що подані позивачем.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено вірогідними, належними, достовірними та допустимими доказами наявність правових підстав для задоволення його позовних вимог.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005 р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У свою чергу, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 р. у справі «Серявін проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010 р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Розподіл судових витрат.

У зв`язку з частковим задоволенням позову та керуючись п.3 ч.4 ст.129 ГПК України, судовий збір слід покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лактос Україна" (79034, м.Львів, вул.Навроцького, 33, кімната 1; ідентифікаційний код 38557838) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техмолпром" (37300, Полтавська область, м.Гадяч, вул.Будька, 47, ідентифікаційний код 35293993) 499 900,00 грн. основного боргу, 182 821,87 грн інфляційних нарахувань, 279 115,82 грн 20% річних, 14 427,57 грн судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-258 ГПК України.

Інформація щодо руху справи розміщена в мережі Інтернет на інформаційному сайті за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua та на офіційному веб-порталі судової влади України за посиланням: http://court.gov.ua.

Повне рішення складено 28.02.2020 року.

Суддя Сухович Ю.О.