Рішення № 87928640, 20.02.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.02.2020Справа № 910/17109/19Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., за участі секретаря судового засідання Саруханян Д.С., розглянувши матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Леді Плюс"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Карпати М"

2) Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

про визнання договору недійсним

за участі представників:

від позивача: Золотопуп С. В., адвокат,

від відповідача-1: Старицька Ю.Ю., адвокат,

від відповідача-2: Ніколаєнко О. В., за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Леді Плюс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Карпати М" та Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" про визнання договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 19.07.2018 № 1532601, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Карпати М" недійсним на підставі частини 1 статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 09.01.2020 задоволено клопотання ТОВ "Управляюча компанія "Карпати М" від 27.12.2019 про надання додаткового строку для подачі відзиву на позов.

У відзиві на позов відповідач-1 зауважив на відсутності доказів наявності порушеного права позивача укладенням відповідачами спірного договору. Крім того наголосив, що наведені позивачем доводи про заборону на укладення відповідачем-1 договорів про надання послуг централізованого опалення із власниками приміщень не стосуються спірного договору, який укладений відповідачем-1 як споживачем цих послуг. Також відповідач зауважив на тому, що є балансоутримувачем теплової мережі, яка проходить у тому числі через приміщення позивача, а відтак останній має компенсувати йому сплату за отримані послуги з теплопостачання, що встановлено в рішенні суду у справі № 910/6472/18.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач-2 послався у відзиві на те, що за умовами оспорюваного договору відповідач-1 виступає споживачем послуг централізованого опалення, та даний договір укладений між сторонами у відповідності до вимог чинного законодавства.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Леді Плюс" є власником приміщення магазину "Noblesse", у будинку № 2, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 2 (Велика Васильківська, 2), який розташований на першому поверсі з фасаду будинку та знаходиться в єдиній опалювальній системі будинку.

19.07.2018 між відповідачем-2, як енергопостачальною організацією, та відповідачем-1, як абонентом, укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1532601, за умовами якого відповідач-2 зобов`язався постачати теплову енергію в гарячій воді на потреби опалення та вентиляції у період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року, в кількості та в обсягах згідно з додатком № 1 до договору (пункт 2.2.1 договору).

Згідно з умовами пунктів 8.1,8.2, 8.5 договору останній набирає чинності з дня підписання, його дія розповсюджується на взаємовідносини, що виникли з 01.05.2018, та до 31.12.2018 року. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення договору не буде письмово заявлено однією із сторін.

До вказаного договору сторонами підписано акт розмежування меж балансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін, схема абонентської теплотраси, що знаходиться на балансі абонента, обсяги постачання теплової енергії, тарифи на теплову енергію, умови припинення постачання теплової енергії, довідку щодо даних по будинку, опалення та гаряче водопостачання яких здійснюється від теплових мереж відповідача-2, довідка про теплове навантаження.

23.08.2019 відповідач-1 звернувся до позивача із претензією № 57 про сплату заборгованості за теплову енергію в сумі 31207,05 грн. за опалювальний період з 01.11.2018 по 01.04.2019 року.

У відповіді від 03.09.2019 позивач зазначив, що не споживає теплову енергію, оскільки не приєднаний до загальнобудинкових мереж. Крім того, відповідач-1 не має права укладати будь-яких правочинів із позивачем щодо постачання теплової енергії у гарячій воді, так як відповідач-1 не є теплопостачальною організацією.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

За частиною 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Наявність спору через порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковими, а тому обов`язком позивача відповідно до статей 73, 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України є доведення в установленому законом порядку наявності факту порушення його прав та інтересів відповідачами в справі.

З аналізу вищенаведених норм слідує, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Позивач у якості наявності його порушеного права укладеним між відповідачами спірним договором на постачання теплової енергії у гарячій воді зазначив невизнання відповідачем-2 шляхом направлення позивачу претензії на оплату боргу права позивача на укладення відповідного договору виключно з виконавцем послуг - відповідачем-1.

На обґрунтування підстав недійсності укладеного між відповідачами договору позивач зазначив, що відповідач-1 не має права укладати з власниками приміщень (споживачами послуг) договорів на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за відсутності відповідної ліцензії. На думку позивача, відповідач-1 не має права управляти будинком, не є балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду, також не виступає виконавцем послуг з постачання теплової енергії, у зв`язку з чим не має права здійснювати нарахування за комунальні послуги.

Водночас, як слідує із предмета укладеного між відповідачами оспорюваного правочину, в якому відповідач-1 виступає абонентом, а відповідач-2 - енергопостачальною організацією, договір урегульовує постачання відповідачем-2 теплової енергії у гарячій воді відповідачу-1 на потреби опалення та вентиляції у період опалювального сезону та гарячого водопостачання - протягом року.

У той же час наведені позивачем підстави недійсності вказаного договору не стосуються правомірності його укладення відповідачами, оскільки зводяться до наявності законодавчої заборони на укладення відповідачем-2 інших договорів -на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води із власниками приміщень у будинку.

Однак, у правовідносинах за спірним договором відповідач-2 виступає саме абонентом (споживачем) наданих відповідачем-1, як енергопостачальною організацією, послуг з постачання теплової енергії у гарячій воді.

Таким чином, оспорюваний правочин укладений відповідачем-2 не в якості виконавця послуг з постачання теплової енергії у гарячій воді позивачу, у зв`язку з чим наведені позивачем підстави недійсності цього договору не відповідають предметному та суб`єктному складу такого правочину.

За наведених обставин судом вважається неприйнятними посилання позивача в даному випадку на практику Верховного Суду у справах № 910/31573/15 та № 910/20226/16 з огляду на відмінність обставин цієї справи від зазначених.

Також судом не вбачається доведеним невизнання чи оспорювання відповідачем-2 прав позивача на укладення позивачем інших правочинів внаслідок направлення йому претензії про сплату боргу за спожиті послуги з теплопостачання. Суд наголошує, що правовідносини позивача із відповідачем-2 щодо оплати боргу за послуги з постачання теплової енергії у гарячій воді не є предметом даного спору та не є предметом спірного договору, в якому позивач не є стороною.

У той же час, застосовуючи частину 4 статті 75 ГПК України щодо преюдиціальності обставин, суд зауважує на встановлення певних обставин у межах справи № 910/6472/18, що розглядалася Господарським судом міста Києва за позовом ТОВ "Управляюча компанія "Карпати М" до ТОВ «Леді Плюс» про стягнення 84 267,10 грн. заборгованості з централізованого теплопостачання приміщення магазину "Noblesse" за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 2.

Як встановлено рішенням суду від 30.07.2018 у справі № 910/6472/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2019, згідно з додатком №5 до договору №1532601 від 01.10.2008 ТОВ "Управляюча компанія "Карпати М" є балансоутримувачем теплової мережі, яка проходить через будинки №2,4 та 6 по вул. Червоноарміська (Велика Васильківська), а також приєднання теплової мережі до двох теплових пунктів будинку - ТП1 та ТП 2.

Крім того, судом встановлено, що згідно з актом ПАТ «Київенерго» від 12.02.2018 №2/02-28 у приміщенні магазину проходить внутрішньо будинкова система опалення, яка йде через усе приміщення приладів обліку теплової енергії за розрахунковими рахунками №1535603. При цьому, суди послалися на відсутність у матеріалах справи доказів відключення ТОВ «Леді Плюс» від мереж теплопостачання у передбаченому законом порядку, зауваживши, що відключення опалювальних приладів не призвело до зменшення навантаження теплопостачання на будинок.

Наведені обставини слугували підставами для часткового задоволення судом позову ТОВ "Управляюча компанія "Карпати М" про стягнення з ТОВ «Леді Плюс» заборгованості за спожиту теплову енергію за період з 01.11.2016 по 01.04.2017 та за період з 01.11.2017 по 01.04.2018 у загальному розмірі 60877,20 грн. При цьому, судами обох інстанцій ураховано, що відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не звільняє споживача від обов`язку своєчасно та у повному обсязі оплатити їх, зокрема, у разі якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

Таким чином, визначені позивачем у даному позові підстави для визнання недійсним укладеного між відповідачами правочину не знайшли свого підтвердження, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статей 129 ГПК України у зв`язку з відмовою в задоволенні позову покладаються на позивача.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Леді Плюс" відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва (пункт 17.5 частини 1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено: 02.03.2020.

Суддя К.В. Полякова