Рішення № 87928496, 19.02.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.02.2020Справа № 910/14290/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., за участю секретаря судового засідання Бігми Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6; ідентифікаційний код: 20077720)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Брокенергія» (01024, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 26, офіс 17; ідентифікаційний код: 40050036)

про стягнення 23522135,99 грн.

Представники сторін:

від позивача: Піун С.П.;

від відповідача: Чернишук О.В.;

особа, присутня у судовому засіданні: ОСОБА_1

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

15.10.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Брокенергія» про стягнення 23522135,99 грн, з яких 19115513,99 грн основного боргу, 1782514,13 грн пені, 715449,90 грн 3% річних та 1908657,97 грн інфляційних втрат.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на те, що він поставив відповідачу природний газ на умовах Договору №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017 на загальну суму 48574483,09 грн, тоді як відповідач не у повному обсязі здійснив оплату за отриманий від позивача природний газ, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 19115513,99 грн. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 1782514,13 грн, 3% річних у розмірі 715449,90 грн та інфляційні втрати у розмірі 1908657,97 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2019 відкрито провадження у справі №910/14290/19, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 13.11.2019; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

12.11.2019 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У підготовчому засіданні 13.11.2019 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 04.12.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2019 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання у справі №910/14290/19 призначено на 05.12.2019 (у зв`язку з перебуванням судді Чинчин О.В. у відпустці 04.12.2019).

02.12.2019 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

У підготовчому засіданні 05.12.2019 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 11.12.2019.

11.12.2019 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло про витребування доказів, в якому відповідач просив суд витребувати у позивача належні докази:

- про проведення 28.08.2018, 23.03.2018, 27.04.2018, 15.05.2018, 31.05.2018, 15.06.2018, 26.06.2018, 30.06.2018, 13.07.2018, 31.07.2018, 15.08.2018, 31.08.2018, 14.09.2018, 28.09.2018, 12.10.2018, 31.10.2018, 30.11.2018, 31.12.2018 непідтверджених документально операцій «перенесення оплати з 68 на 36»;

- довідку про наявність та розшифровку рахунків 68 та 36 із зазначенням їх функціонального призначення та мети операції переносу;

- документального підтвердження дати фактичного надходження коштів на рахунок позивача, по яких здійснено операції «перенесення оплати з 68 на 36».

У підготовчому засіданні 11.12.2019 судом було відмовлено у задоволенні вказаного клопотання відповідача, про що зазначено у протоколі судового засідання від 11.12.2019.

У підготовчому засіданні 11.12.2019 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про встановлення відповідачу строку до 18.12.2019 для надання контррозрахунку заборгованості за Договором №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017.

У підготовчому засіданні 11.12.2019 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 15.01.2020.

У підготовчому засіданні 15.01.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 16.01.2020.

У судовому засіданні 16.01.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення судового засідання на 19.02.2020.

19.02.2020 відповідачем подані письмові пояснення, в яких відповідач, посилаючись на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №922/3635/18, від 10.07.2019 у справі №913/334/18, від 03.04.2019 у справі №906/278/18, від 04.12.2019 у справі №910/1827/19, вказав на те, що правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами регулюються постановами Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 та від 11.01.2005 №20, тобто зазначають імперативного впливу з боку держави.

Наведене свідчить про те, що незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору, грошові зобов`язання між сторонами в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачили сторони у договорі відповідні умови.

Враховуючи викладені обставини, позивач просив суд відмовити у задоволенні позову в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

При цьому, відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У судовому засіданні 19.02.2020 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

21.09.2017 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Брокенергія» (споживач) укладено Договір №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору (т. 1 а.с.24-37).

Відповідно до п. 1.2 Договору №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017 природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Згідно з п. 3.7 Договору №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017 приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачу у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.

Постачальник не пізніше 10-го числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, повертає споживачу один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою. У разі не підписання постачальником акта приймання-передачі природного газу постачальник письмово повідомляє споживача про причини такого не підписання (п. 3.9 Договору №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017).

Згідно з п. 3.10 Договору №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017 споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий місяць означає повне виконання постачальником своїх зобов`язань в частині постачання природного газу за цим договором у відповідному місяці.

Відповідно до п. 6.4 Договору №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017 у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем: - у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов`язані з одержанням виконання; - у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; - у третю чергу - погашається основна сума заборгованості.

Відповідно до п. 11.3 Договору №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017 сторони погодили такий порядок внесення змін до цього договору:

- усі зміни і доповнення до цього договору оформлюються письмово у формі додаткової угоди про внесення змін до цього договору та підписуються уповноваженими представниками сторін, крім випадків, зазначених у абз 1 п. 2.3, п. 11.4 та п. 11.5 договору;

- сторони погодили, що зміни до цього договору, викладені не у формі додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору, не можуть бути застосовані до відносин сторін за цим договором, крім випадків, зазначених у п. 2.3, п. 11.4 та п. 11.5 договору;

- договір про організацію взаєморозрахунків не вносить змін до цього договору та може бути застосований до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору;

- будь-які спільні протокольні рішення, в тому числі про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання,підписані сторонами відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005 №20, протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами не можуть бути використані для внесення змін до цього договору, можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору.

Згідно з п. 12.1 Договору №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017 договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 по 31.07.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (в редакції Додаткової угоди №3 від 08.06.2018).

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказав на те, що він поставив відповідачу природний газ на умовах Договору №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017 на загальну суму 48574483,09 грн, тоді як відповідач не у повному обсязі здійснив оплату за отриманий від позивача природний газ, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 19115513,99 грн. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 1782514,13 грн, 3% річних у розмірі 715449,90 грн та інфляційні втрати у розмірі 1908657,97 грн.

Відповідачем відзиву на позовну заяву не подано.

Втім, 19.02.2020 відповідачем подані письмові пояснення, в яких відповідач, посилаючись на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №922/3635/18, від 10.07.2019 у справі №913/334/18, від 03.04.2019 у справі №906/278/18, від 04.12.2019 у справі №910/1827/19, вказав на те, що правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами регулюються постановами Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 та від 11.01.2005 №20, тобто зазначають імперативного впливу з боку держави.

Наведене, як зазначає відповідач, свідчить про те, що незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору, грошові зобов`язання між сторонами в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачили сторони у договорі відповідні умови.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами Договору №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки природного газу.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Судом встановлено, що за період з жовтня 2017 року по травень 2018 року позивач на умовах Договору №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017 поставив відповідачу природний газ на загальну суму 48574483,09 грн, що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 31.10.2017 на суму 3017037,62 грн, актом приймання-передачі природного газу від 30.11.2017 на суму 6643868,63 грн, актом приймання-передачі природного газу від 31.12.2017 на суму 7567546,22 грн, актом приймання-передачі природного газу від 31.01.2018 на суму 9387111,55 грн, актом приймання-передачі природного газу від 28.02.2018 на суму 9185436,44 грн, актом приймання-передачі природного газу від 31.03.2018 на суму 9604134,54 грн, актом приймання-передачі природного газу від 30.04.2018 на суму 2263829,39 грн, актом приймання-передачі природного газу від 31.05.2018 на суму 905518,70 грн, які підписані уповноваженими представниками сторін та в яких міститься посилання на реквізити Договору №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017 (т. 1 а.с. 38-45).

Відповідачем під час розгляду справи не заперечувався факт отримання ним від позивача природного газу на спірний період на умовах Договору №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017 на суму 48574483,09 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 6.1 Договору №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017 оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Сторони погодили, що з урахуванням п. 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів, тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою КМУ від 04.03.2002 №256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором (з урахуванням Додаткової угоди №1 від 15.01.2018).

Відповідно до п. 6.3 Договору №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017 оплата за природний газ здійснюється таким чином:

- споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року поширювалася дія статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання»;

- в будь-якому випадку, споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу;

- з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із соціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року не поширювалась дія статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання» в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання;

- шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором;

- оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань, тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника.

У п. 8.3 Договору №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017 сторони погодили, що з урахуванням п. 11.3 цього договору, підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів, тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою КМУ від 04.03.2002 №256, не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором (з урахуванням Додаткової угоди №1 від 15.01.2018).

У письмових поясненнях, поданих до суду 19.02.2020, відповідач, посилаючись на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №922/3635/18, від 10.07.2019 у справі №913/334/18, від 03.04.2019 у справі №906/278/18, від 04.12.2019 у справі №910/1827/19, вказав на те, що правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами регулюються постановами Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 та від 11.01.2005 №20, тобто зазначають імперативного впливу з боку держави. Наведене свідчить про те, що незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору, грошові зобов`язання між сторонами в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачили сторони у договорі відповідні умови.

Однак, суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на правові висновки Верховного Суду, викладені у вказаних постановах, враховуючи те, що вони (висновки) зроблені за інших обставин, зокрема, при наявності підписаних між сторонами спільних протокольних рішень.

Так, у постанові Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №922/3635/18 зазначено, що підписання сторонами Спільного протокольного рішення і виконання його положень, а також положень постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 та від 04.03.2002 № 256, свідчить про те, що сторони фактично погодились, що оплата поставленого природного газу за Договором підлягає погашенню шляхом здійснення взаєморозрахунків на підставі відповідного Спільного протокольного рішення. Тим самим сторони змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до Договору.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 10.07.2019 у справі №913/334/18 судом зазначено, що наслідком підписання спільних протокольних рішень на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 є фактична зміна визначеного у договорі №16-429-Н від 27.09.2016 (враховуючи умови додаткової угоди) порядку і строку проведення розрахунків за природний газ відносно сум, які охоплюються такими рішеннями, оскільки підписавши спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, НАК "Нафтогаз України" у такий спосіб виявило згоду зі зміною порядку та строків проведення розрахунків за наданий ним газ за договором від №16-429-Н від 27.09.2016.

Так само, правові висновки у постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №906/278/18 грунтуються на наявності підписаних між сторонами спільних протокольних рішень. Зокрема, судами у справі №906/278/18 було встановлено, що спільні протокольні рішення були підписані Головним управлінням Державної казначейської служби України в Житомирській області, Департаментом фінансів Житомирської обласної державної адміністрації, ТОВ "Житомиргаз збут" та НАК "Нафтогаз Україна".

Суд зазначає, що у статті 12 Господарського кодексу України передбачено, що держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є, зокрема, регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

За змістом Порядку від 11.01.2005 № 20 (який діяв на час укладення договору і втратив чинність із 01.01.2018) держава взяла на себе бюджетне зобов`язання із відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із газопостачанням населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами. Так, цим Порядком передбачено здійснення розрахункового обслуговування цих рахунків на умовах, визначених договором, що укладається між органами Казначейства та суб`єктами підприємницької діяльності. Розрахунки проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків.

Отже, підписуючи спільні протокольні рішення, сторони погоджуються із тим, що між ними встановлюється інший (не той, що був передбачений у договорі) порядок розрахунків.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у справах № 906/790/16, № 905/1100/18, № 924/296/18, тощо.

Порядок від 11.01.2005 № 20 втратив чинність із 01.01.2018.

У постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/1827/19 викладено правову позицію про те, що наслідком підписання спільних протокольних рішень на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 є фактична зміна визначеного у Договорі №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017 порядку і строку проведення розрахунків за природний газ відносно сум, які охоплюються такими рішеннями, оскільки підписавши спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, НАК «Нафтогаз України» у такий спосіб виявило згоду зі зміною порядку та строків проведення розрахунків за наданий ним газ за Договором №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017.

Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується НАК «Нафтогаз України».

Наведене регулювання визначено постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій».

Цим Порядком передбачено, що він визначає механізм перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» та ПАТ «Укртрансгаз», а також за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету від погашення податкового боргу, в тому числі реструктуризованого або розстроченого (відстроченого) з податку на додану вартість, що сплачується виробниками електроенергії і вугледобувними підприємствами.

Відшкодування коштів на пільги, субсидії здійснюється з Державного бюджету України за спеціальною процедурою. При цьому, такі кошти не є коштами суб`єкта господарювання, а безпосередньо перераховуються на рахунок, в даному випадку - ПАТ «Нафтогаз України» (позивачу).

Отже, державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові об`єднаної палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №924/296/18 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.07.2019 у справі № 913/334/18, від 03.04.2019 у справі № 906/278/18, від 14.03.2018 у справі № 910/9806/16 та від 24.10.2019 у справі №903/910/18.

Водночас, так як матеріали справи не містять, а відповідачем не надано доказів складення між сторонами спільних протокольних рішень, наслідком яких є фактична зміна строків та порядку розрахунків за договором, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був здійснювати розрахунки за поставлений позивачем природний газ відповідно до умов п. 6.1 Договору №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017 (оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу).

Як вбачається з банківських виписок з рахунку позивача (т. 1 а.с. 71-263, т. 2 а.с. 1-260, т. 3 а.с. 1-260, т. 4 а.с. 1-262, т. 5 а.с. 1-261, т. 6 а.с. 1-250, т. 7 а.с. 1-267, т. 8 а.с. 1-213), за спірний період на рахунок позивача в оплату поставленого на умовах Договору №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017 природного газу були перераховані грошові кошти у загальному розмірі 29458969,10 грн, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 19115513,99 грн. (зокрема, 6342031,36 грн за лютий 2018 року, 9604134,54 грн за березень 2018 року, 2263829,39 грн за квітень 2018 року та 905518,70 грн за травень 2018 року).

Доказів сплати грошових коштів у сумі 19115513,99 грн станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявність та розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Брокенергія» за Договором №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017 у сумі 19115513,99 грн. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Брокенергія» суми основного боргу у розмірі 19115513,99 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у загальному розмірі 1782514,13 грн, а саме: 123320,37 грн пені за січень 2018 року (за період з 27.02.2018 по 23.07.2018), 678396,21 грн пені за лютий 2018 року (за період з 27.03.2018 по 26.09.2018), 736729,21 грн пені за березень 2018 року (за період з 26.04.2018 по 25.10.2018), 174606,37 грн пені за квітень 2018 року (за період з 26.05.2018 по 25.11.2018) та 69461,97 грн пені за травень 2018 року (за період з 26.06.2018 по 25.12.2018).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з п. 8.2 Договору №6176/1718-ТЕ-29 постачання природного газу від 21.09.2017 у разі прострочення споживачем оплати згідно з п. 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суму оплат, які проведені споживачем відповідно до постанови КМУ від 04.03.2002 №256 (з урахуванням Додаткової угоди №1 від 15.01.2018).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що він відповідає умова нарахування, які встановлені законодавством та п. 8.2 договору, та є обґрунтованим, у зв`язку з чим позовні вимоги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Брокенергія» пені у розмірі 1782514,13 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у загальному розмірі 715449,90 грн, а саме: 24185,91 грн 3% річних за жовтень 2017 року (за період з 28.11.2017 по 22.03.2018), 56694,63 грн 3% річних за листопад 2017 року (за період з 26.12.2017 по 23.04.2018), 54735,13 грн 3% річних за грудень 2017 року (за період з 26.01.2018 по 23.04.2018), 62352,59 грн 3% річних за січень 2018 року (за період з 27.02.2018 по 24.07.2018), 218940,35 грн 3% річних за лютий 2018 року (за період з 27.03.2018 по 13.02.2019), 232077,99 грн 3% річних за березень 2018 року (за період з 26.04.2018 по 13.02.2019), 49122,00 грн 3% річних за квітень 2018 року (за період з 26.05.2018 по 13.02.2019) та 17341,30 грн 3% річних за травень 2018 року (за період з 26.06.2018 по 13.02.2019).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, суд дійшов висновку щодо його обгрунтованості, у зв`язку з чим позовні вимоги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Брокенергія» 3% річних у розмірі 715449,90 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 1908657,97 грн., а саме: 83953,21 грн інфляційних втрат за прострочення оплати газу за жовтень 2017 року (період нарахування - грудень 2017 року - лютий 2018 року), 200533,88 інфляційних втрат за прострочення оплати газу за листопад 2017 року (період нарахування - січень - березень 2018 року), 152100,11 грн інфляційних втрат за прострочення оплати газу за грудень 2017 року (період нарахування - лютий - березень 2018 року), 149058,92 грн інфляційних втрат за прострочення оплати газу за січень 2018 року (період нарахування - березень - квітень 2018 року), 526690,68 грн інфляційних втрат за прострочення оплати газу за лютий 2018 року )період нарахування - квітень 2018 року - січень 2019 року), 598738,48 грн інфляційних втрат за прострочення оплати газу за березень 2018 року (період нарахування - травень 2018 року - січень 2019 року), 141131,07 грн інфляційних втрат за прострочення оплати газу за квітень 2018 року (період нарахування - червень 2018 року - січень 2019 року), 56451,61 грн інфляційних втрат за прострочення оплати газу за травень 2018 року (період нарахування - липень 2018 року - січень 2019 року).

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку в його необґрунтованості у зв`язку з наступним.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала наостанній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв`язку з чим позовні вимоги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Брокенергія» інфляційних втрат у розмірі 1908657,97 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

При цьому, суд зазначає, що саме на позивачеві лежить процесуальний тягар доведення суду підстав, розміру, строку обчислення боргу шляхом надання суду деталізованого розрахунку усіх заявлених позивачем сум.

Водночас, відповідач вправі надати відповідні заперечення щодо позовних вимог та здійснити контррозрахунок таких сум.

Як розрахунок позивача, так і контррозрахунок відповідача повинні бути аргументованими, щоб суд, аналізуючи відповідні докази та аргументи учасників справи, виконував функцію здійснення правосуддя, а не змушений би був, в іншому випадку, виконувати обчислення, тобто здійснювати дії, покладені законом на учасників справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №910/1265/17.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом ані на подання відзиву на позовну заяву, ані на подання контррозрахунку заявленої позивачем до стягнення суми заборгованості (у підготовчому засіданні 11.12.2019 судом було постановлено протокольну ухвалу про встановлення відповідачу строку до 18.12.2019 для надання контррозрахунку заборгованості).

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Брокенергія» про стягнення 23522135,99 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судовий збір покладається на відповідача у зв`язку з задоволенням позову у повному обсязі (на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. Позов Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Брокенергія» про стягнення 23522135,99 грн - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Брокенергія» (01024, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 26, офіс 17; ідентифікаційний код: 40050036) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6; ідентифікаційний код: 20077720) суму основного боргу у розмірі 19115513 (дев`ятнадцять мільйонів сто п`ятнадцять тисяч п`ятсот тринадцять) грн 99 коп., пеню у розмірі 1782514 (один мільйон сімсот вісімдесят дві тисячі п`ятсот чотирнадцять) грн 13 коп., 3% річних у розмірі 715449 (сімсот п`ятнадцять тисяч чотириста сорок дев`ять) грн 90 коп., інфляційні втрати у розмірі 1908657 (один мільйон дев`ятсот вісім тисяч шістсот п`ятдесят сім) грн 97 коп. та судовий збір у розмірі 352832 (триста п`ятдесят дві тисячі вісімсот тридцять дві) грн 04 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 02 березня 2020 року.

Суддя О.В. Чинчин