Рішення № 87928489, 20.02.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.02.2020Справа № 910/17738/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи" (01103, м. Київ, Михайла Бойчука, буд. 4Б; ідентифікаційний код 39835779)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-Енергетична компанія "Енергоінвест" (04070, м. Київ, вул. Ярославська, буд. 58; ідентифікаційний код 31086051)

про стягнення 83 933, 51 грн,

без повідомлення (виклику) представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Дочірнє підприємство "КиївГазЕнерджи" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-Енергетична компанія "Енергоінвест", в якому позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість з основного боргу в розмірі 67 392, 90 грн, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору постачання природного газу № 262209/Е від 03.01.2017 та додаткової угоди до договору від 29.12.2017, в частині здійснення оплати за поставлений позивачем природний газ.

Крім того, внаслідок неналежного виконання відповідачем умов вказаного вище договору, позивачем на існуючу суму заборгованості здійснено нарахування пені - 11 892, 54 грн, 1 844, 53 грн - 3% річних та 2 803, 54 грн - інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2019 позовну заяву прийнято судом до розгляду, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

20.01.2020 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку з тим, що позивачем безпідставно пред`явлена вимога про сплату вартості необлікованого (донарахованого) Акціонерним товариством "Київгаз" (оператором ГРМ) об`єму природного газу у розмірі 5012 м3 на суму 67 392, 90 грн.

24.01.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій позивач заперечує щодо доводів відповідача, викладених у відзиві та зазначає, що на виконання умов договору постачання природного газу № 262209/Е від 03.01.2017 ним будо поставлено, а відповідачем відповідно прийнято природний газ на загальну суму 4 569 941, 07 грн, що в свою чергу підтверджується підписаними актами прийому - передачі природного газу. Однак, відповідачем було сплачено лише 4 502 548, 17 грн, у зв`язку з чим і виникла існуюча заборгованість, що і стало підставою для звернення до суду з позовом.

Так, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи

Розглянувши подані до суду матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

03.01.2017 між Дочірнім підприємством "КиївГазЕнерджи" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-Енергетична компанія "Енергоінвест" (далі - споживач) укладено договір постачання природного газу (для споживачів, що не є побутовими) № 262209/Е, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується передати у власність споживачу в 2017 році природний газ в об`ємах і порядку, передбачених цим договором, а споживач зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити постачальнику вартість газу в розмірах, строки та в порядку, що передбачені цим договором.

Згідно п. 2.1. договору підставою для постачання газу споживачу є сукупність наступних обставин: наявність у споживача договору транспортування/розподілу газу з оператором ГТС/оператором ГРМ (в залежності від того, підключений об`єкт споживача до газотранспортної чи газорозподільної систем) та присвоєння споживачу ЕІС-коду; підтвердження в установленому порядку оператором ГГС місячного об`єму постачання газу, виділеного для забезпечення потреб споживача; відсутності простроченої заборгованості споживача перед діючим постачальником за поставлений газ за минулі періоди, що має підтверджуватися письмовою довідкою такого постачальника або складеним з ним актом звірки взаєморозрахунків.

Пунктом 4.6.1., 4.6.2. та 4.6.3. договору закріплено, що оплата вартості планового об`єму поставки газу здійснюється споживачем до 25 числа місця, що передує місяцю поставки на умовах 100% попередньої оплати планового об`єму постачання газу, визначеного у п. 1.2. договору.

Споживач самостійно розраховує суму платежу, виходячи з ціни на газу на наступний розрахунковий період та відповідної величини планового об`єму (обсягу) газу, заявленого на наступний розрахунковий період. У разі відсутності інформації про ціну газу на наступний розрахунковий період до дати здійснення оплати споживач розраховує суму платежу за ціною, що діяла у попередньому місяці.

У випадку недоплати вартості газу за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок до 10 (десятого) числа місяця, наступного за розрахунковим.

Згідно з п. 2.8. договору акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків споживача з постачальником.

За невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з цим договором та чинним законодавством України (п. 6.1. договору).

Відповідно до п. 6.2.2. договору у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом IV договору, споживач сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Договір набирає чинності з дати його підписання, діє в частині постачання газу з 01 квітня 2017 року до 21 грудня 2017 року, а в частині проведення розрахунків - до повного їх завершення (п. 10.1. договору).

Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов (п. 10.2. договору).

Крім того, 29.12.2017 між Дочірнім підприємством "КиївГазЕнерджи" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-Енергетична компанія "Енергоінвест" було укладено додаткову угоду до договору постачання природного газу (для споживачів, що не є побутовими) № 262209/Е від 03.01.2017, відповідно до умов якої сторони внесли зміни до п. 1.2. договору, якою закріпили місячні планові об`єми постачання газу.

Позивач у своїй позовній заяві зазначає, що ним на виконання умов вказаного договору за період з жовтня 2017 по грудень 2018 включно поставлено, а відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 4 569 941, 07 грн, що підтверджується відповідними актами прийому-передачі газу.

Натомість відповідачем, в порушення умов договору було здійснено оплату за отриманий ним газ частково, а саме, в розмірі 4 502 548, 17 грн, у зв`язку з чим і виникла заборгованість в розмірі 67 392, 90 грн.

Водночас відповідач у своєму відзив заперечує щодо заявлених позивачем вимог та зазначає, що ним під час перевірки газопроводу на герметичність за допомогою газоаналізатора, техслужбою позивача було виявлено незначний витік газу на з`єднані біля механічного термоперетворювача. Так як самостійне усунення витоку газу могло призвести до пошкодження встановленої пломби, представником позивача, відповідальним за безпечну експлуатацію систем газопостачання, було направлено в 14 год 58 хв офіційний лист в електронному вигляді до Публічного акціонерного товариства "Київгаз" вих. № 237 від 17.12.2018 з проханням терміново направити метролога для розпломбування термоперетворювача, проведення обслуговування та усунення витоку газу.

Цього ж дня представники Публічного акціонерного товариства "Київгаз" прибули на перевірку внутрішнього газопроводу та вузла обліку газу та склали акт перевірки вузла обліку газу № У-02/17/12 від 17.12.2018, в якому зазначено, що виток газу виявлено на імпульсній лінії датчику тиску та акт про порушення № 256 від 17.12.2018.

Після розпломбування імпульсної лінії в присутності представників Публічного акціонерного товариства "Київгаз", виток газу було усунено в 15 год. 40 хв. того ж дня, та опломбовано представником Публічного акціонерного товариства "Київгаз" новою пломбою, що було зазначено в акті про порушення та акті перевірки вузла обліку.

Відповідач зазначає, що в акт про порушення були внесені зауваження споживача щодо своєчасного виявлення витоку газу раніше за представників Публічного акціонерного товариства "Київгаз" та про направлення листа № 237 від 17.12.2018 до Публічного акціонерного товариства "Київгаз".

Відповідач у своєму відзиві звертає увагу суду на те, що згідно пункту 8 глави 4 (Порядок визначення необлікованих об`ємів природного газу та зміни їх режиму нарахування споживачу (несанкціонованому споживачу), що не є побутовим) розділу XI Кодексу газорозподільних систем, затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2494, у разі своєчасного (до виявлення порушення представником Оператора ГРМ) письмового повідомлення споживачем оператора ГРМ про пошкодження ЗВТ/лічильника газу або пломби (крім її відсутності) та за умови відсутності пошкодження пломби з прихованими заходами чи несанкціонованого втручання в роботу ЗВТ/лічильника газу процедура, передбачена цією главою, не застосовується (крім періоду відсутності пошкодженого ЗВТ/лічильника газу, що був направлений на експертизу та/або позачергову чи експертну повірку).

Також відповідач зазначає, що 27.12.2018 за поштовою адресою: 03039, м. Київ, пров. Руслана Лужевського, 18 відбулося засідання комісії з розгляду актів про порушення вимог Кодексу газорозподільних систем, за результатами якого комісією було задоволено акт про порушення № 256 від 17.12.2018, з якими позивач не погодився та надіслав лист № 1 від 04.01.2019 на адресу Публічного акціонерного товариства "Київгаз" зі своїми запереченнями.

Разом з тим, відповідач зазначає, що згідно Звіту про газоспоживання природного газу за період з 01.12.2018 по 01.01.2019 не було виявлено позаштатної роботи газового лічильника, а також не було виявлено змін в показниках тиску до і після усунення витоку газу, а тому відповідач отримавши акт прийому-передачі природного газу за грудень 2018 листом від 10.01.2019 № 4 повідомив позивача та Публічне акціонерне товариство "Київгаз" щодо наявності у нього незгоди з нарахованими сумами оплати у акті за грудень 2018 року, у зв`язку з чим не погоджується зі здійсненням платежів до вияснення обставин.

Відповідно ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 262209/Е від 03.01.2017 суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, згідно актів прийому-передачі позивачем на виконання умов договору за період з жовтня 2017 по грудень 2018 було поставлено відповідачу природного газу на загальну суму 4 569 941, 07 грн.

В той же час, як вбачається із матеріалів справи та що не заперечується сторонами, згідно наданих позивачем копій платіжних доручень, відповідачем частково було сплачено кошти за отриманий від позивача газ у розмірі 4 502 548, 17 грн.

Суд вказує, що акти прийому-передачі природного газу за період з жовтня 2017 по грудень 2018, які містяться в матеріалах справи підписані представниками сторін та відповідно скріплені печатками, що в свою чергу підтверджує факт належної поставки позивачем природного газу відповідачу та відповідне прийняття відповідачем такого газу належним чином (в об`ємах та на суму, яка зазначена у актах).

Відповідно до п. 2.7.3 договору споживач, протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі газу, зобов`язується повернути постачальнику один примірник акта приймання-передачі газу, підписаний уповноваженим працівником споживача та скріплений печаткою (за її наявності) або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта приймання-передачі газу.

У випадку відмови від підписання акта приймання-передачі газу споживачем, обсяг постачання (споживання) газу встановлюється постачальником в односторонньому порядку. (п. 2.7.4 договору).

Як вбачається із наданого відповідачем копії листа № 4 від 10.01.2019 останній, отримавши акт прийому-передачі природного газу за грудень 2018 не погоджується із зазначеною там сумою оплати та відповідно не погоджується здійснювати відповідні платежі за таким актом до встановлення всіх обстави, про що відповідач повідомив позивача та оператора ГРМ.

Натомість суд зазначає, що всупереч тому, що відповідач має зауваження щодо акту за грудень 2018, останній підписав його належним чином, чим відповідно підтвердив об`єми такої поставки та відповідні нараховані суми.

В той же час, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач дійсно вчиняв дії щодо врегулювання з обставин щодо начебто донарахування йому 5012 м3 необлікованого об`єму спожитого природного газу з оператором ГРМ шляхом переговорів або ж у судовому порядку.

Відтак матеріали справи станом на 20.02.2020 не містять доказів того, що відповідачем якимось чином оскаржувалися результати комісії з розгляду актів про порушення вимог Кодексу газорозподільних систем, якою було задоволено акт про порушення № 256 від 17.12.2018 та відповідно відсутні докази скасування такого рішення комісії у випадку його неправомірності.

Разом з тим, суд вважає за доцільне вказати, що в даному випадку суд погоджується з доводами позивача, викладеними у відповіді на відзив щодо того, що позивач є постачальником природного газу і не може втручатися в господарську діяльність оператора ГРМ - Акціонерного товариства "Київгаз", а правовідносини між відповідачем та - Акціонерним товариством "Київгаз" в даному випадку не відносяться до предмету розгляду даної справи.

Крім того, п. 2.7. договору встановлено, що фактичний об`єм поставленого у розрахунковому періоді газу, що підлягає оплаті споживачем, підтверджується підписаним між постачальником та споживачем актом приймання-передачі газу, що складається на підставі даних оператора ГРМ та комерційних вузлів обліку газу.

Відтак суд зазначає, що відповідач, підписуючи акти прийому-передачі природного газу погодився із об`ємами таких поставок та сумами, які зазначені у відповідних актах, які в свою чергу згідно п. 2.8. договору є підставою для остаточних розрахунків споживача з постачальником.

Згідно ст. 530 цього Кодексу якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За змістом положень ст. 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 1 та 3 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Так, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відтак, враховуючи викладені вище обставини, докази, які були надані сторонами до суду, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено положення ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України та умови договору постачання природного газу (для споживачів, що не є побутовими) № 262209/Е від 03.10.2017 в частині прострочення оплати за отриманий природний газ згідно підписаних актів приймання-передачі, а саме за грудень 2018, а відтак вимога позивача щодо стягнення з позивача суми основного боргу в розмірі 67 392, 90 грн підлягає задоволенню.

Що стосується доводів відповідача щодо не направлення йому окремого платіжного доручення оператора ГРМ на вартість донарахованого об`єму природного газу як це передбачено пунктом 12 глави 5 розділу ХІ Кодексу газорозподільних систем від 30.09.2015 № 2494, а натомість направлення позивачем акту прийому-передачі природного газу за грудень 2018 з начебто донарахованими необлікованим об`ємом природного газу у розмірі 5012 мі, то суд зазначає наступне.

Із наявного в матеріалах справи акту прийому-передачі природного газу за грудень 2018 вбачається, що позивачем було поставлено відповідачу 64,988 тис. м3 природного газу на загальну суму 877 985, 25 грн.

Відтак, дослідивши вказаний акт, суд вказує, що у останньому не зазначено, що відповідачу додатково нараховується або ж включається до пред`явленої до сплати сума необлікованого об`єму природного газу у розмірі 5012 м3.

Крім того, позивач у своїй відповіді на відзив зазначає про те, що ним взагалі не направлялася відповідачу вимога про сплату вартості необлікованого об`єму природного газу у розмірі 5012 м3 на суму 67 392, 90 грн, який було донарахованого оператором ГРМ, оскільки, позивач не може втручатися у господарську діяльність споживача та оператора ГРМ.

З огляду на викладене вище, враховуючи інформацію, яка зазначена у акті за грудень 2018 року та пояснення сторін, суд дійшов висновку, що сума в розмірі 877 985, 25 грн., яка зазначена у акті прийому-передачі природного газу за грудень 2018 не включає в себе донарахований оператором ГРМ необлікований об`єм природного газу у розмірі 5012 м3 на суму 67 392, 90 грн.

З огляду на те, що судом було встановлено факт порушення відповідачем господарського зобов`язання за договором постачання природного газу (для споживачів, що не є побутовими) № 262209/Е від 03.10.2017 суд розглядає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 11 892, 54 грн, 3 % річних в розмірі 1 844, 53 грн та інфляційних втрат в розмірі 1 803, 54 грн.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України закріплено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1 та 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 6.2.2. договору у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом IV договору, споживач сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Крім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, суд зазначає, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, дослідивши розрахунок позивача щодо заборгованості за договором № 262209/Е від 03.01.2017, вказує, що початком розрахунку нарахування штрафних санкцій та 3 % річних буде з 11.01.2019, а не з 10.01.2019, як це зазначено позивачем, оскільки відповідно до 4.6.3. договору споживач має право у випадку недоплати вартості газу за розрахунковий період споживач провести остаточний розрахунок до 10 (десятого) числа місяця, наступного за розрахунковим, що в даному випадку означає включно з 10.01.2019.

Відтак, суд перевіривши суми нарахування пені (за період з 11.01.2019 по 26.04.2019 та з 27.04.2019 по 10.07.2019) та суми 3 % річних (за період з 11.01.2019 по 26.04.2019; з 27.04.2019 по 10.07.2019 та з 11.07.2019 по 09.12.2019), вважає що останні не суперечать вимогам чинного законодавства та відповідно підлягають задоволенню, а саме пеня в розмір 11 892, 54 грн та 3% річних в розмірі - 1 844, 53 грн.

Щодо нарахувань позивачем інфляційних втрат, суд зазначає, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Що у свою чергу підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Відтак, враховуючи, що позивачем у розрахунку застосовано сукупний індекс інфляції, суд здійснивши перерахунок інфляційних втрат саме за повні місяці існуючої заборгованості, а саме за період з лютого 2019 по листопад 2019 на суму боргу в розмірі 67 392, 90 грн, дійшов висновку, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 2 176, 76 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статями 46, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-Енергетична компанія "Енергоінвест" (04070, м. Київ, вул. Ярославська, буд. 58; ідентифікаційний код 31086051) на користь Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи" (01103, м. Київ, Михайла Бойчука, буд. 4Б; ідентифікаційний код 39835779) суму основного боргу в розмірі 67 392 (шістдесят сім тисяч триста дев`яносто дві) грн 90 коп., пеню в розмірі 11 892 (одинадцять тисяч вісімсот дев`яносто дві) грн 54 коп., 3 % річних в розмірі 1 844 (одна тисяча вісімсот сорок чотири) грн 53 коп., інфляційні втрати у розмірі 2 176 (дві тисячі сто сімдесят шість) грн 76 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 906 (одна тисяча шість) грн. 65 коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 20.02.2020

Суддя Д.О. Баранов