Рішення № 87928153, 19.02.2020, Господарський суд м. Києва

Дата ухвалення
19.02.2020
Номер справи
910/16359/19
Номер документу
87928153
Форма судочинства
Господарське
Державний герб України

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.02.2020Справа № 910/16359/19Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Ваховській К.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕРУЮЧА КОМПАНІЯ СКЛАДАМИ" (вул. Якутська, 8, м. Київ, 03680)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОСАТ" (пр-т Перемоги, 89-А, м. Київ, 03115)

про стягнення 824 505,65 грн

Представники сторін:

від позивача: Сологуб Л.В.,

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕРУЮЧА КОМПАНІЯ СКЛАДАМИ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОСАТ" про стягнення 824 505,65 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором № 53 оренди нежитлового приміщення від 01.05.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2019 № 910/16359/19 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

29.11.2019 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 відкрито провадження у справі №910/16359/19, призначено підготовче засідання на 23.12.2019.

В судове засіданні 23.12.2019 представники позивача та відповідача не з`явилися.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2019 підготовче засідання відкладено на 27.01.2020.

В підготовче засідання 27.01.2020 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився.

За наслідками підготовчого засідання 27.01.2020 суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 19.02.2020.

В судове засідання 19.02.2020 представник відповідача на з`явився, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повернення на адресу суду конверту з ухвалою від 27.01.2020, надісланою відповідачу, з причин вибуття адресата.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Ухвала від 27.01.2020 у справі № 910/16359/19 була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОСАТ", зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України, а саме: пр-т Перемоги, 89-А, м. Київ, 03115.

Відповідно до статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, враховуючи викладене, ухвала суду від 27.01.2020 у справі № 910/16359/19 вважається врученою відповідачу.

Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Ураховуючи викладене, суд зазначає, що відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалами суду у справі № 910/16359/19 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а отже, не скористався наданими йому процесуальними правами, ураховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд уважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 19.02.2020 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.05.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КЕРУЮЧА КОМПАНІЯ СКЛАДАМИ" (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОСАТ" (Орендар) укладено договір № 53 оренди нежитлового приміщення (надалі також - договір оренди), за умовами якого Орендодавець передає Орендарю за плату на певний строк у користування нерухоме майно: 705 кв. м; (складське приміщення № 32 розташоване на третьому поверсі); які надалі іменуються „Приміщення" та знаходяться в майновому комплексі - корпусі бази (літери А, Б) загальною площею 13547 кв. м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Якутська 8 , на земельній ділянці площею 1,7628 га.

Відповідно до п. 2.1 договору оренди, плата за користування Приміщенням, визначеним у п.1.1 цього Договору (надалі „Орендна плата"), вноситься Орендарем у грошовій формі. Незалежно від наслідків своєї господарської діяльності Орендар за кожен місяць користування Приміщенням сплачує Орендодавцю орендну плату у розмірі: за 1 кв. м складської площі (3-й поверх) - 132,00 грн., вт.ч ПДВ-20% а всього, з урахуванням переданих в оренду згідно п.1.1 Договору Приміщень: 77550,00 (сімдесят сім тисяч п`ятсот п`ятдесят) грн 00 коп., ПДВ 20% 15510,00 грн, а всього з ПДВ 93060,00 грн.

За приписами п.п. 2.2, 2.3 договору оренди, орендна плата сплачується Орендарем починаючи з дати фактичного використання орендованого Приміщення, тобто, з дати підписання Сторонами Акту прийому - передачі нежитлового Приміщення (його частини).

Орендна плата за користування Приміщенням сплачується Орендарем на рахунок Орендодавця щомісячно, не пізніше 10 (десятого) числа поточного місяця, незалежно від наслідків господарської діяльності Орендаря.

Згідно з п. 3.2.6 договору, обов`язком Орендодавця є: у разі припинення чи дострокового розірвання цього Договору повернути Приміщення, обладнання, інвентар та інше майно Орендодавцю в належному стані, з врахуванням їх нормального фізичного зносу, по Акту прийому - передачі протягом 3-х (трьох) календарних днів з дня припинення Договору.

До прав Орендаря, згідно з п. 4.1.2 договору оренди належить, зокрема, при несплаті Орендарем орендної плати протягом 1 місяця відмовити від Договору в установленому порядку.

Як встановлено у п. 4.1.4 договору оренди, якщо Орендар після припинення чи дострокового розірвання Договору не передав Орендодавцю Приміщення по Акту прийому - передачі в порядку та строки, передбачені п.3.2.6 цього Договору, Орендодавець має право вимагати від Орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної місячної орендної плати за весь час прострочення. В цьому випадку все майно Орендаря, що знаходиться в орендованому приміщенні, є заставою і не підлягає вивезенню за його межі до повного проведення розрахунків Орендаря з Орендодавцем (з урахуванням штрафних санкцій).

У п. 6.1 договору оренди, за несвоєчасну сплату орендної плати та інших платежів за цим Договором Орендар сплачує на користь Орендодавця пеню у розмірі 1% (одного відсотка), але не більше розміру подвійної ставки Національного банку України яка діяла в період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення. Нарахування пені за прострочення виконання грошового зобов`язання здійснюється по день фактичної сплати Орендарем заборгованості.

Орендодавець має право відмовитися від Договору оренди і вимагати повернення Приміщення, у випадку; передбаченому п. 4.1.2 цього Договору, без відповідальності за це Орендодавця. У разі відмови Орендодавця від Договору оренди цей Договір є таким, що втратив чинність з моменту одержання Орендарем повідомлення про відмову від Договору. (п. 7.1 договору оренди)

Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов договору оренди Орендодавець передав, а Орендар в свою чергу прийняв в оренду нежитлове приміщення, що підтверджується Актом приймання - передачі нежитлового приміщення (його частини) від 01.05.2019.

У листі від 24.06.2019 № 36/2019 позивач повідомив відповідача про дострокове розірвання договору оренди з 30.06.2019 у зв`язку з порушенням останнім договірних зобов`язань. Цей лист позивач отримав 28.08.2019 в особі Яковенка С.І. , що підтверджується його розпискою.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач не здійснював свої обов`язки щодо сплати орендної плати за договором за травень-червень 2019 року, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість у розмірі 186 120,00 грн. Окрім того, позивачем нараховано пеню за прострочення орендної плати у розмірі 24 189,65 грн. Через порушення відповідачем договірних зобов`язань позивач відмовився від договору оренди, однак, відповідач як орендар не повернув орендоване майно та продовжує ним користуватися після припинення договору. У зв`язку з цим, у позові також заявлено вимогу про стягнення з відповідача неустойки за несвоєчасне повернення майна у розмірі 186 120,00 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 428 076,00 грн збитків як компенсації за зберігання майна у складському приміщенні.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Статтею 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як встановлено судом, на виконання умов договору оренди Орендодавець передав, а Орендар в свою чергу прийняв в оренду нежитлове приміщення, що підтверджується Актом приймання - передачі нежитлового приміщення (його частини) від 01.05.2019.

За приписами п. 2.3 договору оренди, орендна плата за користування Приміщенням сплачується Орендарем на рахунок Орендодавця щомісячно, не пізніше 10 (десятого) числа поточного місяця, незалежно від наслідків господарської діяльності Орендаря.

Однак, суд звертає увагу на те, що до матеріалів справи не було додано належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем орендної плати у загальному розмірі 186 120,00 грнза період травень-червень 2019 року.

Отже, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов договору оренди відповідач не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення суми основної заборгованості у розмірі 186 120,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивач також просив стягнути з відповідача на його користь пеню у розмірі 24 189,00 за загальний період прострочення здійснення відповідачем платежів за договором оренди з 10.05.2019 по 14.11.2019.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013)

У п. 6.1 договору оренди, за несвоєчасну сплату орендної плати та інших платежів за цим Договором Орендар сплачує на користь Орендодавця пеню у розмірі 1% (одного відсотка), але не більше розміру подвійної ставки Національного банку України яка діяла в період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення. Нарахування пені за прострочення виконання грошового зобов`язання здійснюється по день фактичної сплати Орендарем заборгованості.

Дослідивши поданий позивачем розрахунок пені, суд зазначає, що позивачем неправильно визначено початок періоду прострочення платежу за договором, який, з огляду його на п. 2.3, починається 11.05.2019 відповідно, а не 10.05.2019, як вважає позивач. Крім того, позивачем некоректно здійснено розрахунок пені, оскільки за базу нарахування пені взято загальну суму заборгованості у порядку її збільшення за договором, а не суму простроченої заборгованості за кожним місяцем окремо. Однак, оскільки здійснений позивачем розрахунок у підсумку не перевищує самостійно здійсненого судом, то, ураховуючи ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 24 189,65 грн підлягають задоволенню .

Окрім того, позивач заявив у позові про стягнення 186 120,00 грн неустойки за несвоєчасне повернення відповідачем майна з оренди за договором оренди.

Відповідно до статей 759, 762, 763 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Вказані положення кореспондуються з нормами статті 283 ГК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу або у стані, який було обумовлено в договорі.

Отже, відповідно до положень статей 509, 526, 530, 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення або розірвання договору оренди в орендодавця виникає обов`язок повернути орендодавцеві об`єкт оренди на визначених договором оренди умовах.

Як встановлено судом, у листі від 24.06.2019 № 36/2019 позивач повідомив відповідача про дострокове розірвання договору оренди з 30.06.2019 у зв`язку з порушенням останнім договірних зобов`язань. Цей лист позивач отримав 28.08.2019 в особі директора підприємства - Яковенка С.І., що підтверджується його розпискою.

У п. 7.1 договору оренди встановлено, що у разі відмови Орендодавця від Договору оренди цей Договір є таким, що втратив чинність з моменту одержання Орендарем повідомлення про відмову від Договору.

Отже, в силу наведеного положення, договір оренди вважається розірваним (припиненим) 28.08.2019.

Згідно з п. 3.2.6 договору, обов`язком Орендодавця є: у разі припинення чи дострокового розірвання цього Договору повернути Приміщення, обладнання, інвентар та інше майно Орендодавцю в належному стані, з врахуванням їх нормального фізичного зносу, по Акту прийому - передачі протягом 3-х (трьох) календарних днів з дня припинення Договору.

Враховуючи наведене вище, суд зазначає, що обов`язок відповідача з повернення позивачу орендованого майна за договором оренди настав 03.09.2019.

Однак, належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження повернення позивачу орендованого майна відповідачем до суду подано не було.

Згідно з положеннями статей 546, 549, 610, 611, 612 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України порушення зобов`язання надає кредитору право на стягнення з боржника неустойки, якщо її сплата передбачена договором або законом, а боржник не доведе наявність правових підстав для звільнення його від відповідальності.

Зокрема, частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України встановлений особливий вид неустойки за невиконання обов`язку з повернення орендованого майна у розмірі подвійної плати за користування ним за час прострочення. Сплата зазначеної неустойки також передбачена пунктом 4.1.4 договору оренди.

Зважаючи на встановлення судом обставин розірвання договору оренди з 28.08.2019 та неповернення відповідачем майна позивачеві у встановлений строк, суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача неустойки за заявлений позивачем період його невиконання (один місяяць) в розмірі подвійної орендної плати за користування майном.

Отже, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 186 120,00 грн.

Поряд з викладеним, позивачем заявлено до стягнення з відповідача завданих збитків у вигляді компенсації за зберігання майна у складському приміщенні з 01.07.2019 по 15.11.2019 у розмірі 428 076,00 грн (з розрахунку 3 102,00 грн за добу).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України, боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Пунктом 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками визначаються втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Відповідно до приписів статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Проте, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками.

При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Водночас, заявивши вимогу про стягнення збитків у розмірі 428 076,00 грн, позивач, водночас, не довів перед судом відповідними засобами доказування наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення як необхідної умови для застосування такої міри відповідальності до відповідача як стягнення збитків.

Так, жодних належних доказів, які б підтверджували понесення позивачем збитків у вказаному розмірі, в матеріали справи подано не було.

За таких підстав, суд доходить висновку, що позовні вимоги про стягнення збитків у розмірі 428 076,00 грн задоволенню не підлягають як необґрунтовані та недоведені.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОСАТ" (пр-т Перемоги, 89-А, м. Київ, 03115, ідентифікаційний код 33689783) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕРУЮЧА КОМПАНІЯ СКЛАДАМИ" (вул. Якутська, 8, м. Київ, 03680, ідентифікаційний код 20077743) борг по орендній платі у розмірі 186 120 (сто вісімдесят шість тисяч сто двадцять) грн. 00 коп., пеню у розмірі 24 189 (двадцять чотири тисячі сто вісімдесят дев`ять) грн. 65 коп., неустойку у розмірі 186 120 (сто вісімдесят шість тисяч сто двадцять) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 5 946 (п`ять тисяч дев`ятсот сорок шість) грн 44 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 02.03.2020

Суддя Т. Ю. Трофименко

Часті запитання

Який тип судового документу № 87928153 ?

Документ № 87928153 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 87928153 ?

Дата ухвалення - 19.02.2020

Яка форма судочинства по судовому документу № 87928153 ?

Форма судочинства - Господарське

В якому cуді було засідання по документу № 87928153 ?

В Господарський суд м. Києва
Попередній документ : 87928149
Наступний документ : 87928155