Рішення № 87922272, 02.03.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2020 року м. Київ № 826/11642/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Маруліної Л.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Печерського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області. Державна міграційна служба України третя особаДержавна міграційна служба Українипровизнання протиправною бездіяльність, зобов`язати вчинити діїВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Печерського районного відділу Головного управління державної міграційної служби України, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Державна міграційна служба України, в якому просить:

- визнати протиправною діяльність та бездіяльність посадових осіб Печерського районного відділу ГУ ДМС України в місті Києві у оформленні паспорту громадянина України для виїзду за кордон у вигляді книжечки старого зразка, без біометричного електронного носія;

- зобов`язати Печерський районний відділ ГУ ДМС України в місті Києві оформити та видати паспорт громадянина України для виїзду за кордон у вигляді книжечки старого зразка, без біометричного електронного носія.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на його звернення відповідач відмовив йому у видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного носія.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.09.2018 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

16.10.2018 року представником відповідача Худиною Т.М. через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярія) подано Відзив на позовну заяву, в якій відповідачем зазначено, що наразі законодавством не передбачено можливості оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон без безконтактного електронного носія та просить суд в задоволенні позовних вимог позивача відмовити.

17.10.2018 року представником позивача Проніним Євгеном Ігоровичем через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярія) подано відповідь на відзив, в якій зазначено, що твердження відповідача щодо того, що наразі законодавством не передбачено можливості оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон без безконтактного електронного носія не тільки порушує права Повивача, а й не є правовим, тому позивач не погоджується з таким висновком, адже відповідно до вимог статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норм Конституції України є нормами прямої дії Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

26.10.2018 року представником Державної міграційної служби України Сергою Я.М. через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярія) подано Пояснення щодо позову, в якому також зазначено, що наразі законодавством не передбачено можливості оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон без безконтактного електронного носія, разом з тим, зазначено що як вбачається з документів наданих позивачем, він отримав паспорт громадянина України для виїзду за кордон без біометричного носія інформації Серії НОМЕР_1 , 12.03.2014. Оскільки на той момент Закон України «Про Єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» передбачав можливість оформлення такого паспорту без електронного носія інформації (ст. 16 Закону редакції від 16.10.2013, яка була чинна на момент отримання паспорту серії НОМЕР_2, 12.03.2014 позивачем). Крім того, зазначено, що позов ОСОБА_1 не містить жодних доказів порушення відповідачем його прав, свобод чи інтересів.

30.10.2018 року представником відповідача Яцинік Юлією Василівною через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярія) подано Заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначено, що незгода з тим, як держава врегулювала ці правовідносини, у порівнянні з тим, яким було їх правове регулювання раніше, а також небажання виконувати законодавчих та урядових нормативно-правових актів при оформленні паспорта громадянина України для виїзду за кордон зі згаданих мотивів, не може слугувати переконливим аргументом протиправності дій суб`єкта владних повноважень, як і не може бути підставою для того, щоб не виконувати/не дотримуватися приписів законодавства.

06.11.2018 року представником позивача Проніним Євгеном Ігоровичем через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярія) подано Пояснення на заперечення проти позову, в якому підтримано свою правову позицію щодо заявлених позовних вимог.

26.11.2018 року представником відповідача Яцинік Юлією Василівною через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярія) подано Заперечення на пояснення позивача, в якому представник відповідача не погоджується з позицією представника позивача та просить суд в задоволенні позову позивача - відмовити повністю.

30.11.2018 року представником позивача Проніним Євгеном Ігоровичем через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярія) подано Додаткове пояснення на заперечення, в якому просить суд задовольнити позов ОСОБА_1 .

Відповідно до розпорядження керівника апарату суду Миронюка Д.М. від 22.05.2019 року №642, у зв`язку з тимчасовим відстороненням від здійснення правосуддя судді, у провадженні якого перебувала адміністративна справа №826/11642/18, для подальшого розгляду справу №826/11642/18 передано на повторний автоматичний розподіл справ між суддями.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями адміністративну справу №826/11642/18 передано на розгляд судді Маруліної Л.О.

Відповідно до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Водночас, судом встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.09.2018 року №732 "Про реорганізацію територіальних органів Державної міграційної служби" утворено Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області як юридичну особу публічного права, реорганізувавши шляхом злиття Управління Державної міграційної служби у Київській області та Головне управління Державної міграційної служби у м. Києві.

Отже, Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області є правонаступником майна, прав та обов`язків Управління Державної міграційної служби у Київській області та Головного управління Державної міграційної служби у м. Києві.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про заміну відповідача - Печерський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві - на Печерський районний відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

12.03.2014 року на ім`я ОСОБА_1 видано паспорт громадянина України для виїзду за кордон (закордонний паспорт), термін дії якого закінчується 12.03.2024 року.

03.09.2015 року на ім`я ОСОБА_1 видано паспорт громадянина України для виїзду за кордон (закордонний паспорт), термін дії якого закінчується 03.09.2025 року.

У відповідь на адвокатський запит представника позивача від 23.05.2018 року Державною міграційною службою України повідомлено, що оформлення документів для виїзду за кордон здійснюється відповідно до Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» та Постанови КМУ №152 від 7 травня 2014 р. «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон» (далі - порядок). Згідно пункту 3 Порядку (в редакції від 26 листопада 2014 р. № 682), з 1 січня 2015 р. запроваджено оформлення і видачу паспортів громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія. Звернуто увагу, що прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія було припинено 20.12.2016 року на підставі постанови КМУ від 16.11.2016 року №1001 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 7 травня 2014 року №152». Пунктом 1 Порядку визначено, що паспорт для виїзду за кордон виготовляється у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій.

Вважаючи, що відповідач порушує його права та інтереси, відмовляючи в оформленні паспорту громадянина України для виїзду за кордон у вигляді книжечки старого зразка, без біометричного електронного носія, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Оцінивши допустимість і достовірність кожного доказу, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи визначені Законом України від 20.11.2012 року №5492-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (далі - Закон України №5492-VI).

Відповідно абзацу першого частини першої статті 4 Закону України №5492-VI єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Положеннями абзацу третього частини першої статті 4 Закону України №5492-VI визначено, що єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Відповідно Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" від 14.07.2016 року №1474-VІІІ внесено зміни до Закону України №5492-VI, які набрали чинності з 01.10.2016 року.

Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України №5492-VI визначено, що термін "безконтактний електронний носій" вживається у значенні, як імплантована у бланк документа безконтактна інтегральна схема для внесення персональних даних, параметрів, у тому числі біометричних, що дає змогу здійснювати комплекс заходів, пов`язаних з верифікацією особи, та може використовуватися як засіб електронного цифрового підпису у випадках, передбачених законом.

Відповідно частини першої статті 13 Закону України №5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зокрема, це паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Нормами частини першої, другої, п`ятої статті 15 Закону України №5492-VI встановлені вимоги до бланків документів та їх форми, а саме: бланки документів, які містять безконтактний електронний носій, виготовляються відповідно до вимог державних (національних) та міжнародних стандартів та з урахуванням рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації (ІСАО) і повинні мати ступінь захисту, що унеможливлює їх підроблення. Бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Бланки документів, в які імплантовано безконтактний електронний носій для внесення персональних даних, біометричних даних, параметрів та іншої інформації про особу, повинні бути виконані багатокомпонентним захисним друком, містити символ електронного документа, інформацію про підприємство, на якому виготовлено бланк документа, зображення малого Державного Герба України.

Згідно з вимогами частин першої - четвертої, сьомої статті 22 Закону України №5492-VI паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на яку він оформлений, і дає право цій особі на виїзд з України і в`їзд в Україну. Кожен громадянин України не може мати більше двох паспортів громадянина України для виїзду за кордон. Кожен громадянин України має право на отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформляється особам, які не досягли шістнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягли шістнадцятирічного віку, - на 10 років. Паспорт громадянина України для виїзду за кордон виготовляється у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій, та складається з м`якої обкладинки, 32 сторінок та сторінки даних. До паспорта громадянина України для виїзду за кордон вноситься така інформація: назва держави; назва документа; тип документа; код держави; номер документа; ім`я особи; громадянство; дата народження; унікальний номер запису в Реєстрі; стать; місце народження; дата видачі документа; уповноважений суб`єкт, що видав документ (код); дата закінчення строку дії документа; відцифрований образ обличчя особи; відцифрований підпис особи; дані про перебування на консульському обліку (за бажанням особи або її представника, представника закладу, який виконує функції опікуна чи піклувальника над особою).

Відповідно частини другої статті 15 та частини другої статті 22 Закону України №5492-VI Кабінетом Міністрів України прийнята постанова від 07.05.2014 року №152 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2016 року №1001) "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон", якою затверджені зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2 та Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Частиною четвертою цієї постанови визначено, що прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 20.12.2016 року припиняється; паспорт громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 20.12.2016 року, є чинним протягом строку, на який його було видано.

З огляду на викладене, відповідно до норм чинного законодавства з 20.12.2016 року органи та підрозділи Державної міграційної служби здійснюють прийом документів для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон лише з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено вказаною постановою.

Таким чином, прийняття документів та оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія з 20.12.2016 року припинено.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, а також того, що позивач документований двома паспортами громадянина України для виїзду за кордон, що не містять безконтактного електронного носія, строк дії яких не скінчився, у відповідача були відсутні правові підстави для видачі позивачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія.

Щодо, порушення права світогляду і віросповідання, суд зазначає наступне.

Нормами статті 35 Конституції України передбачено право на свободу світогляду і віросповідання, але також визначено, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви; ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.

Стаття 68 Основного Закону України передбачає обов`язок кожного щодо неухильного додержання Конституції України та законів України.

Згідно зі статтею 2 Закону України від 23.04.1991 року №987-XII "Про свободу совісті та релігійні організації" (далі - Закон України №987-ХІІ) в Україні усі правовідносини, пов`язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України. Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, виданих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України №987-ХІІ кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Відтак, статтею 3 Закону України №987-ХІІ чітко визначено у чому полягає право на свободу совісті, яке не може зменшувати прав державних органів чи то впливати на виконання ними дискреційних повноважень.

Відповідно до статті 4 Закону України №987-ХІІ громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов`язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом. Ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Як зазначено у статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Отже, виходячи з аналізу вказаних норм, будь-яке встановлення прямих чи непрямих переваг громадянам залежно від їх ставлення до релігії є неприпустимим.

Відповідно до частини другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд також застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У пункті 125 Рішення Європейського суду з прав людини від 01.07.2014 по справі "S.A.S. проти Франції" (Заява №43835/11) зазначено: "… 125. Хоча релігійна свобода є передусім справою совісті кожної окремої людини, вона також означає право людини на свободу сповідувати свою релігію одноособово і приватно або спільно з іншими, прилюдно та у колі своїх одновірців. У статті 9 перелічені різні форми, в яких людина може реалізовувати право на сповідування своєї релігії або переконань - це можуть бути богослужіння, вчення, а також виконання та дотримання релігійних обрядів (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Cha'are Shalom Ve Tsedek проти Франції" [ВП], №27417/95, §73, ECHR 2000-VII, і згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, § 105). Однак гарантії статті 9 не поширюються на кожну дію, на вчинення якої особу спонукає чи надихає релігія або переконання, і ця стаття не завжди гарантує особі право поводити себе у публічній сфері так, як приписує її релігія або переконання (див., наприклад, рішення у справі "Arrowsmith проти Сполученого Королівства, №7050/75, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року, DR 19; рішення у справі "Kalac проти Туреччини" від 1 липня 1997 року, §27, Reports of Judgments and Decisions 1997-IV; та згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, §§105 і 121). … 161. Суд нагадує, що загальна політика або заходи, які призводять до непропорційно серйозних негативних наслідків для певної групи людей, можуть вважатися дискримінаційними, навіть якщо вони не спрямовані конкретно проти цієї групи і не мають дискримінаційної мети (див., серед інших джерел, рішення у справі "D.H. та інші проти Чеської Республіки" [ВП], № 57325/00, §§ 175 і 184-185, ECHR 2007-IV). Але дискримінаційного характеру така політика чи заходи набувають лише у випадку, якщо вони не мають під собою "об`єктивних і достатніх підстав", тобто, якщо вони не служать досягненню "легітимної мети" або якщо не забезпечено "належного пропорційного співвідношення" між використовуваними засобами та поставленою метою…".

За таких обставин, враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, а тому вважає їх такими, що не підлягають задоволенню.

Як встановлено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак довів правомірність своїх дій.

Керуючись статтями 241-245, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 287, 293, 295 - 297 КАС України.

Згідно з частиною шостою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Печерський районний відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області (адреса: 01010, м. Київ, вул. Омеляновича-Павленка, 14/12);

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Державна міграційна служба України (код ЄДРПОУ: 37508470; адреса: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9).

Повне судове рішення виготовлено 02.03.2020 року.

Суддя Л.О. Маруліна