Рішення № 87922244, 02.03.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2020 року м. Київ № 753/4193/19

Окружний адміністративний суд м. Києва, у складі судді Вєкуа Н.Г, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат до Відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії -

ВСТАНОВИВ:

Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в м. Києві про:

- визнання дій старшого державного виконавця Пиляя Сергія Ігоровича - неправомірними;

- скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 12.02.2019 року ВП №57648928;

- скасування постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 12.02.2019 року №57648928;

- повернення стягнутих коштів у розмірі 14 892, 00 грн. на р/р НОМЕР_1 за КПКВ 0813200 за КЕКВ 2800 та 348, 56 грн. на р/р 35422200054086, за КПКВ 0813200 за КЕКВ 2240.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що добровільно виконав рішення суду в частині нарахування та виплати допомоги стягувачу, а тому винесені постанови у виконавчому провадженні №57648928 є незаконними та підлягають скасуванню.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 21 березня 2019 року справу передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Ухвалою суду від 05 серпня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав про те, що виконання позивачем , як боржником у виконавчому провадженні рішення суду в частині виплати стягувачу нарахованої допомоги відбулось після винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, а тому винесення постанов про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження є законним та обґрунтованим.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

На виконанні у відповідача перебувало виконавче провадження №57648928 з примусового виконання виконавчого листа Дарницького районного суду м. Києва №753/6129/18 від 17.10.2018 року про зобов`язання Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат та Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації призначити та виплатити ОСОБА_1 допомогу на дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , над яким встановлено опіку, згідно розпорядження Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації №134 від 25.06.2014 року, з 01 січня 2016 року.

09.11.2018 року відповідачем була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження з р виконання вищезазначеного документу, що була отримана позивачем 19.11.2018 року.

23.11.2018 року до канцелярії відповідача за вх №17836 надійшов лист Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, яким було повідомлено державного виконавця про виконання рішення суду в частині виплат ОСОБА_1 попередньо нарахованої допомоги за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 рок в сумі 36 452,00 грн, яка була перерахована на банківський рахунок стягувача, відкритий в АТ КБ «Приватбанк» , згідно платіжного доручення №2128 від 23.11.2018 року.

18.11.2018 року до канцелярії відповідача за вх № 19198 надійшов лист позивача, яким повідомлено про виконання рішення суду в частині виплат стягувачу - ОСОБА_1 попередньо нарахованої допомоги за період з 01.01.2017 по 31.08.2017 в сумі 27 728,00 грн, що була перерахована на банківський рахунок стягувача, відкрити й в АТ КБ «Приватбанк», згідно платіжного доручення №2232 від 06.12.2018 року.

В зв`язку із фактичним понесенням державною витрат, пов`язаних із вчиненням державним виконавцем виконавчих дій та заходів в межах виконавчого провадження № 57648928, 12.02.2019 року державним виконавцем було винесено постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження в загальній сумі 34856 грн, а також постанови про стягнення виконавчого збору в сумі 14 892,00 грн.

Не погоджуючись з вказаними постановами, вважаючи їх протиправними та такими, що порушують права, інтереси та обов`язки, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи адміністративну справу по суті, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі по тексту - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі по тексту - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII встановлено, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону № 1404-VIII,Виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Водночас, частиною п`ятою статті 27 Закону № 1404-VIII встановлено виключний перелік підстав, за якими виконавчий збір не підлягає стягненню з боржника.

Так, пунктом 3 частини п`ятою статті 27 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавчий збір не стягується якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (далі по тексту - Закон № 4901-VI) встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання.

Відповідно частини першої статті 2 вказаного Закону, держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган.

Частиною першою статті 3 Закону № 4901-VI встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Суд зазначає, що за виконавчим листом № 753/6129/18 виданим 17 жовтня 2018 року Дарницьким районним судом міста Києва не передбачено стягнення з боржника коштів, а зобов`язано Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на підставі нарахування проведеного Управлінням праці та соціального захисту населення Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації провести виплату ОСОБА_1 допомоги, відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми».

Тобто, у даному випадку має місце виконання рішення суду зобов`язального характеру, що здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», а не Законом № 4901-VI.

За таких обставин не можливо застосувати до спірних правовідносин положення пункту 3 частини п`ятої статті 27 Закону № 1404-VIII, оскільки виконання виконавчого листа не здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 286/125/17, від 31 січня 2019 року у справі № 161/502/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 281/406/17.

Частиною 9 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Судом встановлено, що виконання позивачем, я боржником у виконавчому провадженні рішення суду в частині виплати стягувачу - ОСОБА_1 попередньо нарахованої допомоги відбулось після винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до матеріалів справи, фактично рішення суду було виконано позивачем , як боржником у виконавчому провадженні 06.12.2018 року

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що постанова від 12.02.2019 року № про стягнення з боржника виконавчого збору винесена держаним виконавцем правомірно, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо визнання протиправною та скасування постанови від 12.02.2019 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 42 Закону № 1404-VIII, кошти виконавчого провадження складаються з:

1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;

2) авансового внеску стягувача;

3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Частиною другої статті 42 Закону № 1404-VIII встановлено, що витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень (далі по тексту Інструкція).

Відповідно до частини другої розділу VI витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.

Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про:

- відкриття виконавчого провадження;

- стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується);

- стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується);

- стягнення витрат виконавчого провадження;

- закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).

Витрати, пов`язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження:

- виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари);

- пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв`язку)).

В частині третій статті 42 Закону № 1404-VIII, що розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

Наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року №2830/5 затверджено види та розміри витрат виконавчого провадження (далі по тексту - Положення № 2830/5).

Згідно з розділом І Положення № 2830/5 до витрат виконавчого провадження належать, зокрема, витрати на виготовлення документів виконавчого провадження (папір; копіювання, друк документів; канцтовари), пересилання документів виконавчого провадження (конверти; знаки поштової оплати (марки); послуги маркувальної машини; послуги поштового зв`язку), плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статтею 8 Закону України «Про виконавче провадження» плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження.

Відповідно до розділу ІІ Положення № 2830/5 розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 1, 3, 6, 7, 10 розділу I, визначаються відповідно до вартості товарів і послуг, зазначеної у відповідних договорах.

Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 2, 4 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються згідно з тарифами Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта».

Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пункті 9 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до встановленого Міністерством юстиції України розміру оплати.

Згідно з розрахунком витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, що зазначений у постанові від 12.02.2019 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, встановлено наступне: витрати щодо користування АСВП (1 виконавче провадження) за ціною 69 грн; папір в кількості 30 шт. за ціною 0,16 грн/шт. на суму 4,80 грн; конверти в кількості 7 шт. за ціною 0,18 грн/шт. на суму 1,26 грн; марки в кількості 13 шт. за ціною 5 грн/шт. на суму 65 грн., марки в кількості 3 шт, за ціною 0,50 грн/шт на суму 1.50 грн, всього на загальну суму 348,56 грн.

Отже, відповідачем при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження одночасно винесено постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, в якій міститься розрахунок розміру мінімальних витрат відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що постанова від 12.02.2019 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження винесена держаним виконавцем правомірно, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Оскільки судом встановлена правомірність оскаржуваних постанов, то позовна вимога про стягнення з відповідача суму списаних коштів згідно постанови про стягнення виконавчого збору та постанови стягнення з боржника витрат виконавчого провадження не підлягає задоволенню.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність оскаржуваних рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому частиною першою статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини шостої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення та оскаржені у порядку, передбаченому статтями 292, 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону №2147-VIII).

Суддя Н.Г. Вєкуа