Рішення № 87921757, 02.03.2020, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2020 р. м. Чернівці Справа № 824/47/20-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Анісімова О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

В С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

1.1. 13.01.2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернівецькій області (далі - відповідач), в якому, з урахуванням позовної заяви у новій редакції, просить визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Чернівецькій області №Ф-23578-56 від 15.04.2019 року про сплату боргу (недоїмки) по заборгованості з сплати єдиного внеску станом на 31.01.2019 року в сумі 18276,72 грн., виданої відносно нього ОСОБА_1 .

1.2. Ухвалою суду від 14.01.2020 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

1.3. Ухвалою суду від 20.01.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

2.1. 15.04.2019 р. посадовими особами ГУ ДФС у Чернівецькій області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-23578-56, якою позивачу нараховано недоїмку по єдиному соціальному внеску у розмірі 18276,72 грн.

2.2. Зазначена вимога сформована відповідачем на підставі того, що позивач з 10.01.2005 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, а тому з цього часу, на переконання відповідача, позивач зобов`язаний сплачувати єдиний соціальний внесок, незалежно від отриманого доходу.

2.3. З даною вимогою відповідача позивач не згідний повністю та вважає, що вона підлягає скасуванню.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

Аргументи позивача

3.1. На думку позивача вимога про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску у сумі №Ф-23578-56 від 15.04.2019 року є протиправною та підлягає скасуванню виходячи з наступного. Зокрема, вказує, що 10.01.2005 року здійснив державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, вид діяльності - роздрібна торгівля на ринках. 27 грудня 2019 року здійснив державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за власним рішенням.

3.2. Разом з цим, вказує, що починаючи з 01 лютого 2005 року по даний час безперервно працює найманим працівником в КП «Чернівцігаз» та перебуває на обліку як платник єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. У зв`язку із тим, що з моменту реєстрації фізичної особи-підприємця по даний момент перебуває у трудових відносинах, та є найманим працівником і отримує дохід, через повну зайнятість, як найманий працівник він не отримував доходу від підприємницької діяльності.

3.3. Вказує, що за 2017 рік його роботодавець КП «Чернівцігаз», сплатив за нього єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у загальній сумі 27837,53 грн., за 2018 рік у загальній сумі 41281,36 грн., за 2019 рік у загальній сумі 51432,40 грн., у розмірі 22% від суми нарахованої йому заробітної плати, що складало в середньому близько 3500,00 грн. на місяць, тобто у сумі, що перевищує розмір мінімального страхового внеску на місяць.

3.4. За сукупністю наведених обставин, вважає, що вимога №Ф-23578-56 від 15.04.2019 р. Головного управління ДФС у Чернівецькій області про сплату боргу (недоїмки) по заборгованості з сплати єдиного внеску станом на 31.01.2019 року у сумі 18276,72 грн., не відповідає встановленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріями правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, порушує його права та законні інтереси.

Аргументи відповідача

3.5. Відповідач 07.02.2020 року надав відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечує проти наведених позивачем обставин та правових підстав у позові про скасування вимоги про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 15.04.2019 року № Ф-23578-56 у сумі 18276,72 грн.

3.6. В обґрунтування заперечень на позов зазначає наступне. Так, відповідно до ідентифікаційних даних, ОСОБА_1 був зареєстрований Чернівецькою міською радою 10.01.2005 р. як фізична особа-підприємець, 12.01.2005 р. взятий на облік у Чернівецькому управлінні ГУ ДФС у Чернівецькій області. Господарську діяльність здійснював на загальній системі оподаткування. Дата проведення державної реєстрації припинення - 28.12.2019 року. Стан платника податків в реєстрі - 11 припинено, але не знято з обліку. Основний вид діяльності: роздрібна торгівля на ринках (код ВЕД 52.62.2). Щодо позивача у Реєстрі страхувальників наявна наступна інформація: дата взяття на облік платника єдиного внеску: 12.01.2005; реєстраційний номер платника єдиного внеску: 2413118596/24134.

3.7. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

3.8. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-УПІ від 06.12.2016 року внесено зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність. Дані зміни набули чинності з 01 січня 2017 року.

3.9. Так, пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування`передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

3.10. Законом України від 06.12.2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», зокрема у п. 2 ч. 1 ст. 7 слова «має право самостійно» замінено словом «зобов`язаний».

3.11. Таким чином, у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з 01.01.2017 року виник обов`язок сплачувати єдиний внесок у сумі не меншій, ніж 704,0 грн./місяць протягом 2017 року, та у сумі не меншій ніж 819,06 грн./місяць протягом 2018 року, в тому числі і при відсутності будь-яких доходів (прибутків) у вказаний період.

3.12. Так, відповідно до інтегрованої картки платника, заборгованість складає:

- 09.02.2018 р. нараховано за 2017 рік в розмірі 8448,0 грн.;

- 19.04.2018 р. нараховано за перший квартал 2018 року в розмірі 2457,18 грн.;

- 19.07.2018 р. нараховано за другий квартал 2018 року в розмірі 2457,18 грн.;

- 19.10.2018 р. нараховано за третій квартал 2018 року в розмірі 2457,18 грн.;

- 21.01.2019 р. нараховано за четвертий квартал 2018 року в розмірі 2457,18 грн..

3.13. Таким чином зазначає, що ГУ ДФС у Чернівецькій області діяло на підставі та у відповідності до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», тому всі посилання позивача на порушення з боку податкового органу не відповідають дійсності.

3.14. За таких обставин, на думку представника відповідача вимога про сплату боргу (недоїмки) від 15.04.2019 року № Ф-23578-56 у сумі 18276,72 грн. є законною, прийнятою контролюючим органом в межах наданих повноважень.

IV. ЗАЯВИ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. 20.01.2020 року позивачем подано заяву про забезпечення позову, яке ухвалою суду від 20.01.2020 року судом задоволено та застосовано заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення з ОСОБА_1 коштів у сумі 18276,72 грн. за вимогою Головного управління ДФС у Чернівецькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-23578-56 від 15.04.2019 року, на підставі якої постановою виконавця Другого відділу Державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області від 18.11.2019 року відкрито виконавче провадження №60512303 - до набрання судовим рішенням у цій справі законної сили.

4.2. 07.02.2020 року представником відповідача подано клопотання про заміну сторони по справі - Головне управління ДФС у Чернівецькій області на її правонаступника - Головне управління ДПС у Чернівецькій області, яке ухвалою суду від 12.02.2020 року судом задоволено.

4.3. Заяв та клопотань іншого характеру від учасників справи не надходило.

V. ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

5.1. Згідно наданого позивачем витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач 10.01.2005 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, вид діяльності - роздрібна торгівля на ринках (а.с. 38). Зазначене також підтверджується наданими податковим органом ідентифікаційними та реєстраційними даними ОСОБА_1 (а.с. 78).

27.12.2019 року позивач за власним рішенням припинив підприємницьку діяльність, про що також свідчить відмітка у наданих податковим органом ідентифікаційних та реєстраційних даних ОСОБА_1 28.12.2019 року позивач знятий з обліку платника податків (а.с. 38, 78-79).

Отже, в період з 10.01.2005 року по 27.12.2019 року позивач мав статус фізичної особи-підприємця.

5.2. Разом з цим, згідно відомостей з трудової книжки ОСОБА_1 та довідки з місця роботи від 03.01.2020 року №58001.5.1-Ся-33-0120, позивач з 01.08.2011 року працевлаштований у Акціонерному товаристві «Оператор газорозподільної системи «Чернівцігаз», з 02.04.2018 року ОСОБА_1 обіймає посаду головного інженера Чернівецького відділення (а.с. 39-41).

5.3. Відповідно до інтегрованої картки платника ОСОБА_1 по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за позивачем станом на 31.01.2019 року рахується заборгованість по сплаті єдиного соціального внеску у розмірі 18276,72 грн., яка виникла за період - 2017-2018 роки (а.с. 84-85).

5.4. Окрім цього, судом досліджені наявні у матеріалах справи довідки Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Чернівцігаз» про заробітну плату ОСОБА_1 за 2017-2018 роки №1 від 03.01.2020 року, № 2 від 03.01.2020 року та №3 від 03.01.2020 року, згідно яких встановлено, що із заробітної плати ОСОБА_1 утримано єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 22% від суми нарахованої ОСОБА_1 заробітної плати, а саме: за 2017 рік - 27837,53 грн., за 2018 рік - 41281,36 грн., за 2019 рік - 51432,40 грн. (а.с. 42-44).

5.5. 15.04.2019 року ГУ ДФС у Чернівецькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-23578-56, якою від позивача вимагається сплатити заборгованість по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 18276,72 грн. (а.с. 37, 86).

Вказану вимогу направлено позивачу 14.06.2019 року, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 88). Однак, згідно довідки Укрпошти відправлення не вручено з підстави «за закінченням встановленого строку зберігання» (а.с. 87). При цьому, на корінці вимоги про сплату боргу (недоїмки) даних про вручення оскаржуваної вимоги позивачу не зазначено (а.с. 37, 86).

5.6. Листом ГУ ДПС у Чернівецькій області від 24.09.2019 року №7 вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-23578-56 від 15.04.2019 року звернено до примусового виконання до Другого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області (а.с. 37).

5.7. 18.11.2019 року головним державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області Юзефовичем Е.Е. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 60512303 щодо примусового виконання вимоги №Ф-23578-56. Окрім цього, вказаною постановою з позивача стягується виконавчий збір у розмірі 1827,67 грн. та витрати 210,50 грн. (а.с. 36).

VІ. ПОЗИЦІЯ СУДУ

6.1. Предметом цього позову є вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-23578-56 від 15.04.2019 року, а тому суд має надати оцінку на предмет її правомірності та безпосередньо наявності підстав для її формування.

6.2. Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

6.3. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI під єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування розуміють консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

6.4. Під застрахованою особою розуміють фізичну особу, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI).

6.5. Отже, з викладеного слідує, що єдиний соціальний внесок є обов`язковим платежем, метою якого є забезпечення захисту прав застрахованих осіб, які такий внесок сплачували самостійно або за них такі внески сплачувались іншими особами.

6.6. Згідно частини 1 статті 12 Закону № 2464-VI завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску.

6.7. Пунктом 3 частини 2 статті 12 Закону України №2464-VI передбачено, що Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску.

6.8. Статтею 4 Закону №2464-VI визначено перелік платників єдиного соціального внеску, серед яких фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини 1).

6.9. У частині 4 статті 4 Закону №2464-VI визначено перелік осіб, які звільняються від сплати за себе єдиного внеску, зокрема такими є особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

6.10. Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивач відноситься до категорії осіб, наведених у частині 4 статті 4 Закону №2464-VI, а також те, що він в період з 15.05.2003 року по 19.12.2018 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець, слідує, що він у вказаний період був платником єдиного соціального внеску.

6.11. Частиною 2 статті 6 Закону №2464-VI визначені обов`язки платника єдиного внеску, серед яких обов`язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1), подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю (пункт 4).

6.12. Згідно частини 3 цієї ж статті Закону №2464-VI обов`язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 16 частини першої статті 4 цього Закону. Тобто ці обов`язки поширювалися і на позивача.

6.13. При цьому, суд звертає увагу, що згідно частини 4 статті 6 Закону №2464-VI у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.

6.14. З викладеного слідує, що навіть після припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа зобов`язана сплатити нараховані їй або нею єдиний соціальний внесок.

При цьому, судом встановлено, що 27.12.2019 року позивач за власним рішенням припинив підприємницьку діяльність, а 28.12.2019 року був знятий з обліку платника податків (а.с. 38, 78-79).

6.15. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції зі змінами внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року № 1774-VIII) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5- 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

6.16. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

6.17. Приписами пункту 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

6.18. Під мінімальним страховим внеском Закон №2464-VI розуміє суму єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (пункт 5 частини 1 статті 1), тоді як під максимальною величиною бази нарахування єдиного внеску розуміється максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок (пункт 4 частина 1 статті 1 Закону №2464-VI).

6.19. Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

6.20. Із врахування зазначеного, мінімальний страховий внесок у 2017 році (розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2017 року - 3200,00 грн.) складав 3200 грн. х22%=704,00 грн./міс.; мінімальний страховий внесок у 2018 році (розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2018 року - 3723,00 грн.) складав 3723 грн.х22%=819,06 грн./міс.

6.21. Таким чином, оскаржуваною вимогою визначено, що позивачу належить сплатити наявну за ним заборгованість по єдиному соціальному внеску за 2017 рік у сумі 8448,00 грн. (704,00 грн. х 12 міс) та за 2018 рік у сумі 9828,72 грн. (819,06 грн. х 12 міс.), разом - 18276,72 грн.

6.22. Однак, суд звертає увагу на те, що позивач з 01.08.2011 року працевлаштований у Акціонерному товаристві «Оператор газорозподільної системи «Чернівцігаз», що підтверджується відомостями з трудової книжки ОСОБА_1 та довідкою з місця роботи від 03.01.2020 року №58001.5.1-Ся-33-0120, і як зазначено вище саме в цей період (2017-2018 роки) йому, як фізичній особі-підприємцю, нараховувався до сплати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

6.23. Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а тому у цій справі суд враховує правову позицію Верховного Суду, яка викладена в його постанові від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19 та не вбачає підстав для відступлення від неї.

6.24. Так Верховний Суд (далі - Суд) у вказаній вище постанові дійшов наступних висновків:

«Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Суд повторно акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону Законом № 2464-VI з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Таким чином, Суд вважає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску».

6.25. Враховуючи вищевикладену правову позицію Верховного Суду та встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-23578-56 від 15.04.2019 року у сумі 18276,72 грн., видана Головним управлінням ДФС у Чернівецькій області, є протиправною, а тому підлягає скасуванню.

VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

7.1. Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

7.2. Відповідачем не доведено суду правомірність вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-23578-56 від 15.04.2019 року, натомість позивачем доведено суду її протиправність, а тому, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

7.3. Посилання контролюючого органу на наявність у позивача обов`язку сплачувати єдиний соціальний внесок як фізична особа-підприємець, будучи при цьому найманим працівником, не відповідає нормам чинного законодавства України, та відповідно призводить до подвійної сплати єдиного соціального внеску ним особисто та роботодавцем.

7.4. При цьому суд зазначає, що одним з принципів податкового законодавства України відповідно до норм статті 4, пункту 56.21 статті 56 ПК України є принцип презумпції добросовісності дій, рішень платника податків.

7.5. Такий підхід національного законодавства також узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції. Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

7.6. Відповідно до частин 1, 2 статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

7.7. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків належить віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

7.8. Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року. "Булвес"АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

7.9. Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

7.10. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" мас широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").

7.11. Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

7.12. Беручи до уваги вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

7.13. Прим цьому, суд зазначає, що інші доводи сторін по справі, наведені у заявах по суті, вищезазначених висновків суду не спростовують.

7.14. Відповідно до частин 1, 2 статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

7.15. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

7.16. У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки" (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).

7.17. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

7.18. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

7.19. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

VІІІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

8.1. Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

8.2. З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп., що підтверджується квитанцією №115 від 13.01.2020 року (а.с. 1).

8.3. Оскільки, позов задоволено повністю, суд стягує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 840 грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Чернівецькій області №Ф-23578-56 від 15.04.2019 року про сплату боргу (недоїмки) по заборгованості з сплати єдиного внеску станом на 31.01.2019 року в сумі 18276,72 грн., виданої відносно ОСОБА_1 .

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Чернівецькій області судові витрати у вигляді сплаченого згідно квитанції №115 від 13.01.2020 року судового збору у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач - Головне управління ДПС у Чернівецькій області (58013, м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, 200-А, код ЄДРПОУ 43143196).

Суддя О.В. Анісімов