Рішення № 87920464, 13.01.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2020 року 320/6001/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування наказу на проведення перевірки та податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ про проведення документальної позапланової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 20.08.2019 №1716;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.10.2019 №0002543304, яким ФОП ОСОБА_1 зобов`язано сплатити податкові зобов`язання в розмірі 134153,91 грн. та штрафні санкції в розмірі 33538,47 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у податкового органу були відсутні підстави для прийняття оскаржуваного наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки на підставі п.п.78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України, оскільки він не отримував належним чином оформлений запит, який є необхідною передумовою для призначення податкової перевірки.

Крім того, позивач зауважив, що перевірка була проведена з порушенням вимог податкового законодавства, оскільки оскаржуваним наказом призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки, однак по факту була проведена невиїзна документальна перевірка в приміщенні податкового органу, що суперечить вимогам статті 75 Податкового кодексу України та є підставою для визнання її та її результатів протиправними.

У зв`язку з цим, на думку позивача, дії контролюючого органу щодо проведення позапланової невиїзної перевірки в межах оскаржуваного наказу, замість проведення виїзної перевірки, є протиправними та не можуть мати будь-які наслідки для платника податків.

Також, позивач зазначає, що висновки акту перевірки, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 09.10.2019 №0002543304, суперечать законодавству з питань оподаткування так фактичним обставинам справи. Так, на переконання позивача, за період, який перевірявся, ним не було допущено перевищення визначеного для платників єдиного податку 3 групи обсягу доходів. Зокрема, звертав увагу на те, що надходження у 2018 році частини коштів на його рахунки податковим органом безпідставно визначено як дохід звітного періоду, оскільки такі кошти були отримані ним на виконання договору комісії від 01.11.2017 №01-11/17-39 та перераховані в подальшому комітенту, за виключенням визначеної у договорі комісійної винагороди (доходу) у розмірі 10-22% від загальної вартості отриманого доходу від реалізації проданого товару.

При цьому, позивач зауважив, що не здійснення перерахування на рахунок комітента до кінця 2018 року частини грошових коштів від загальної суми реалізованого товару не дає підстави вважати її доходом позивача.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що дії посадових осіб відповідача щодо призначення документальної позапланової виїзної перевірки позивача на підставі наказу від 20.08.2019 №1716 є правомірними та обґрунтованими. Пояснив, що позивач не надав на письмовий запит податкового органу відповіді, що у сукупності стало підставою для проведення перевірки. Звернув увагу на те, що копію оскаржуваного наказу та направлення на проведення перевірки було вручено представнику позивача у приміщенні контролюючого органу, а тому відповідач діяв правомірно та із додержанням усіх вимог, встановлених Податковим кодексом України. Відтак, відповідач вважає, що право позивача на повідомлення про проведення перевірки не було порушено.

Також, відповідач зазначив, що за результатами проведеної перевірки встановлено, що позивач за 2018 рік за надані послуги отримав дохід, який перевищив обсяг доходу 5000000,00 грн. для платників єдиного податку 3 групи, але заяву на відмову від спрощеної системи оподаткування у зв`язку із переходом на сплату інших податків і зборів (на загальну систему оподаткування) не подав, чим порушив вимоги п.п.298.2.3 п. 298.2 ст. 298 ПК України.

Таким чином, на переконання податкового органу, позивач відповідно до п. 293.4 ст. 293 ПК України був зобов`язаний застосувати ставку єдиного податку у розмірі 15 відсотків до суми перевищення обсягу доходу.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.11.2019 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.12.2019 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.01.2020 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

З огляду на зазначене, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця 17.10.2017 та перебуває на податковому обліку в Білоцерківському управлінні Головного управління ДФС у Київській області, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як вбачається з матеріалів справи, Білоцерківським управління ГУ ДФС у Київській області отримано інформацію, яка свідчить про можливі порушення ФОП ОСОБА_1 податкового законодавства, а саме: за результатами проведеного ДФС України порівняльного аналізу, виявлено розбіжності між задекларованими доходами в податковій декларації платника єдиного податку та обсягами операцій, проведених із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій, з урахуванням даних, відображених у звітах про використання книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок) за 2018 рік.

У зв`язку з отриманою вищезазначеною податковою інформацією Головне управління ДФС у Київській області надіслало на адресу позивача запит від 06.06.2019 №13987/Ч/10-36-50-06, в якому контролюючий орган просив надати пояснення та підтверджуючі документи, згідно яких сформована загальна сума доходу в податковій декларації за 2018 рік, а саме:

- завірені копії актів виконаних робіт, що підтверджують факт продажу товару та надання послуг;

- книгу обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок);

- книгу обліку доходів та витрат.

У вказаному запиті також було наголошено, що не надання протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту вищезазначених пояснень та документального підтвердження є підставою для проведення позапланової документальної перевірки відповідно до п.п.78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України.

Вказаний запит було направлено позивачу засобами поштового зв`язку 14.06.2019 за адресою: АДРЕСА_2 , однак такий лист повернувся за зворотною адресою з довідкою поштового зв`язку від 12.07.2019 "за закінченням терміну зберігання".

20.08.2019 Головним управлінням ДФС у Київській області прийнято наказ №1716 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 )", відповідно до якого було встановлено провести документальну позапланову виїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з 20.08.2019 тривалістю 5 робочих днів.

Перевірка призначена з метою встановлення дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2018 по 31.12.2018.

Судом встановлено та підтверджується змістом оскаржуваного наказу, що перевірка призначена на підставі п.п.20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п.75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п.78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України.

На підставі вказаного наказу Головним управлінням ДФС у Київській області сформовано направлення на перевірку від 20.08.2019 №2365 та №2364, в якому повідомлено, що з 20.08.2019 ГУ ДФС у Київській області проводить документальну позапланову виїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 тривалістю 5 робочих днів.

Як зазначає позивач та не заперечується відповідачем, у приміщенні податкового органу 20.08.2019 о 16 год. 31 хв. представником позивача було отримано копії наказу та направлень на перевірку.

Разом з направленнями на перевірку представнику позивача було надано запит про надання інформації та її документального підтвердження від 20.0.2019 №20862/ФОП/10-36-13-03, відповідно до якого запропоновано надати документи згідно переліку, наведеному у цьому запиті.

На виконання запиту контролюючого органу позивачем було надано витребувані документи, що підтверджується листом від 23.08.2019 №1 та описом передачі документів від 23.08.2019 №1, які були отримані ОСОБА_2 , що підтверджується підписом останньої на вказаних листі та описі.

У період з 20.08.2019 по 27.08.2019 посадовими особами Головного управління ДФС у Київській області на підставі п.п.20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п.75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п.78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, відповідно до наказу від 20.08.2019 №1716 та направлень від 20.08.2019 №2365, №2364 проведена документальна позапланова виїзна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2018 по 31.12.2018.

Водночас, позивач стверджує, що виїзду уповноважених на проведення документальної позапланової виїзної перевірки осіб - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за місцезнаходженням суб`єкта господарювання не було.

За результатами проведеної перевірки Головним управлінням ДПС у Київській області складено Акт від 03.09.2019 №12/10-36-33-04/ НОМЕР_1 (далі - Акт перевірки), згідно висновків якого встановлено наступні порушення ФОП ОСОБА_1 вимог податкового законодавства, а саме:

- п. 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України в частині не надання первинних документів, а саме: відомості про нараховану та виплачену заробітну плату, розрахунково-платіжні відомості, трудові договори з найманими особами, накази (розпорядження про прийняття на роботу), книги ОРО;

- п. 291.4 ст. 291 Податкового кодексу та вимоги, встановлені главою 1 розділу ХІV Кодексу щодо перебування на спрощеній системі оподаткування в частині перевищення ФОП ОСОБА_1 обсягу доходу 5000000,00 грн. за 2018 рік;

- п. 292.3 ст. 292 Податкового кодексу України в частині заниження суми отриманого доходу за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 на загальну суму 3852664,97 грн., що призвело до заниження податкових зобов`язань по єдиному податку на суму 509306,73 грн.;

- п. 181.1 ст. 181, п. 183.1 ст. 183 Податкового кодексу України в частині не реєстрації платником податку на додану вартість;

- ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" в частині проведення розрахункових операцій без застосування реєстраторів розрахункових операцій на суму 380587,31 грн.

Не погоджуючись із висновками Акту перевірки, позивачем було подано заперечення на вказаний Акт.

Листом від 03.10.2019 №4043/ФОП/10-36-33-04 "Про розгляд заперечення" Головне управління ДПС у Київській області повідомило позивача про те, що комісією з розгляду заперечення вирішено висновки акту перевірки від 03.09.2019 №12/10-36-33-04/ НОМЕР_1 викласти в наступній редакції, а саме:

- п. 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України в частині не надання первинних документів, а саме: відомості про нараховану та виплачену заробітну плату, розрахунково-платіжні відомості, трудові договори з найманими особами, накази (розпорядження про прийняття на роботу), книги ОРО;

- п. 291.4 ст. 291 Податкового кодексу та вимоги, встановлені главою 1 розділу ХІV Кодексу щодо перебування на спрощеній системі оподаткування в частині перевищення ФОП ОСОБА_1 обсягу доходу 5000000,00 грн. за 2018 рік;

- п. 292.3 ст. 292 Податкового кодексу України в частині заниження суми отриманого доходу за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 на загальну суму 1351646,15 грн., що призвело до заниження податкових зобов`язань по єдиному податку на суму 134153,91 грн.;

- п. 181.1 ст. 181, п. 183.1 ст. 183 Податкового кодексу України в частині не реєстрації платником податку на додану вартість;

- ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" в частині проведення розрахункових операцій без застосування реєстраторів розрахункових операцій на суму 380587,31 грн.

З урахуванням викладеного, Головним управлінням ДПС у Київській області були прийняті наступні рішення:

- податкове повідомлення-рішення від 09.10.2019 №0002543304, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з єдиного податку з фізичних осіб на загальну суму 167692,38 грн., з яких за податковими зобов`язаннями у сумі 134153,91 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 33538,47 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 09.10.2019 №0002563304, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 510,00 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 09.10.2019 №0002553304, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів у сумі 1,00 грн.

Проте, не вбачаючи у контролюючого органу наявності законодавчо визначених підстав для прийняття наказу на проведення документальної позапланової виїзної перевірки та не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням від 09.10.2019 №0002543304, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 62 ПК України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Відповідно до п.п.20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно з п.п.20.1.3 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право отримувати безоплатно від державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності та їх посадових осіб, у тому числі від органів, які забезпечують ведення відповідних державних реєстрів (кадастрів), інформацію, документи і матеріали.

Пунктом 73.3 статті 73 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і повинен містити:

1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує;

2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати;

3) печатку контролюючого органу.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб`єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;

2) для визначення відповідності умов контрольованої операції принципу "витягнутої руки" під час здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу та/або для визначення рівня звичайних цін у випадках, визначених цим Кодексом;

3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків;

4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків:

податкової накладної покупцю або про допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування;

акцизної накладної покупцю або про порушення порядку заповнення та/або порядку реєстрації акцизної накладної;

5) у разі проведення зустрічної звірки;

6) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Запит вважається належним чином врученим, якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Відповідно до п. 12 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого постановою КМУ № 1245 від 27.12.2010, письмовий запит про подання інформації надсилається суб`єкту інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:

- виявлення за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, фактів, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби;

- виникнення потреби у визначенні рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок;

- виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків;

- подання щодо платника податків скарги про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної;

- проведення зустрічної звірки;

- в інших випадках, визначених Податковим кодексом України.

Отже, з наведеного вбачається, що виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, є достатньою підставою для звернення контролюючого органу із запитом про подання інформації. При цьому, такий запит повинен містити інформацію, яка підтверджує недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків.

Згідно позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 24.04.2018 у справі №826/12168/17 (провадження №К/9901/13097/18), запит контролюючого органу про надання відповідної інформації платником податків повинен містити конкретні підстави, тобто, чітко окреслені обставини, які свідчать про порушення платником податків податкового законодавства. Без повідомлення вказаних фактів платник податків не має об`єктивної можливості надати будь-які пояснення та їх документальне підтвердження.

Як вбачається з тексту письмового запиту контролюючого органу від 06.06.2019 №13987/Ч/10-36-50-06 підставою для його надсилання був висновок контролюючого органу про те, що Білоцерківським управління ГУ ДФС у Київській області отримано інформацію, яка свідчить про можливі порушення ФОП ОСОБА_1 податкового законодавства, а саме: за результатами проведеного ДФС України порівняльного аналізу, виявлено розбіжності між задекларованими доходами в податковій декларації платника єдиного податку та обсягами операцій, проведених із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій, з урахуванням даних, відображених у звітах про використання книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок) за 2018 рік.

Водночас конкретної інформації, яка це підтверджує, контролюючий орган не зазначив.

При цьому, у вказаному запиті також було наголошено на тому, що не надання протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту вищезазначених пояснень та документального підтвердження є підставою для проведення позапланової документальної перевірки відповідно до п.п.78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України.

Суд враховує, що вимога про надання відповідної інформації має визначати у запиті саме фактичні дані - підстави, тобто наявність конкретних обставин, а не посилання на відповідні норми Податкового кодексу України. У разі наявності обставин для подання інформаційного запиту, що передбачені підп.1 та підп.3 абз.3 п. 73.3 ст. 73 Податкового кодексу України, податковим органом має бути вказано в такому запиті які саме факти, що свідчать про порушення платником податків законодавства, виявлено податковим органом.

Без повідомлення вказаних фактів платник податків не в змозі надати будь-які пояснення та їх документальне підтвердження.

Зазначене звільняє платника податків від обов`язку надавати пояснення та документи на такий запит контролюючого органу, а у останнього при цьому відсутні законодавчо визначені підстави для призначення документальної позапланової перевірки відповідно до п.п.78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України.

Наведений висновок суду про те, що задля проведення перевірки необхідно зазначити факти, що свідчать про порушення податкового законодавства та відомості, які є джерелом інформації, узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 07.02.2019 по справі №813/2716/17 (провадження №К/9901/28565/18), від 27.02.2018 по справі №820/19845/14 (провадження №К/9901/8919/18).

Отже, з наведеного вбачається, що вказаний вище письмовий запит ГУ ДФС у Київській області від 06.06.2019 №13987/Ч/10-36-50-06 про подання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження, не відповідає вимогам ст. 73 ПК України.

Згідно з п.п.78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, якщо виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Водночас, як вбачається з оскаржуваного наказу Головного управління ДФС у Київській області від 20.08.2019 №1716 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 )", перевірка позивача призначена на підставі п.п.20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п.75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п.78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України.

Отже, підстави призначення перевірки в оскаржуваному наказі визначені інші, ніж було зазначено в запиті контролюючого органу від 06.06.2019 №13987/Ч/10-36-50-06.

Так, підпунктами 78.1.1, 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України передбачено, що документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, у разі:

- отримання податкової інформації, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту;

- виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку про те, що можливість для проведення документальної позапланової перевірки та прийняття відповідного наказу на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України виникає за наявності двох умов: наявності податкової інформації, що свідчить про порушення платником податків валютного та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства; ненадання платником пояснень та їх документального підтвердження на запит податкового органу протягом 15 робочих днів з дня отримання запиту, а для проведення перевірки на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України - виключно за наявності: недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків; ненадання пояснень та їх документальних підтверджень на письмовий запит контролюючого органу.

У контролюючого органу при цьому є право на оцінку пояснень і їх документальних підтверджень. Якщо ці пояснення не обґрунтовані або документально не підтверджені, перевірка може бути призначена.

Утім, в межах спірних відносин оскаржуваний наказ контролюючого органу не містить підстав для проведення перевірки, обов`язковість зазначення яких передбачено підпунктом 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, оскільки в ньому вказана інша підстава, а саме п.п.78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України, ніж зазначено в запиті контролюючого органу від 06.06.2019 №13987/Ч/10-36-50-06.

Крім того, пунктом 75.1 ст. 75 ПК України визначено право контролюючих органів проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Відповідно до п. 78.4 ст. 78 ПК України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

За змістом п. 78.5 ст. 78 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Пунктом 81.1 статті 81 ПК України передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

- службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Виконання умов цих норм надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної позапланової перевірки.

Непред`явлення або не надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання зазначених вимог щодо пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, копії наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових підстав такої.

Як слідує з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, наказ про проведення документальної позапланової виїзної перевірки та направлення на перевірку вручено представнику позивача 20.08.2019 о 16 год. 31 хв. в приміщенні податкового органу.

При цьому, позивач звернув увагу на те, що виїзду уповноважених на проведення документальної позапланової виїзної перевірки осіб - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за місцезнаходженням суб`єкта господарювання не було.

За змістом абз. 5 п.п.75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Пунктом 81.2 статті 81 ПК України встановлено, що у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки посадовими (службовими) особами контролюючого органу за місцем проведення перевірки, невідкладно складається у двох примірниках акт, що засвідчує факт відмови, із зазначенням заявлених причин відмови, один примірник якого вручається під підпис, відразу після його складання, платнику податків та/або уповноваженій особі платника податків.

Однак, всупереч вимогам п. 81.2 ст. 81 ПК України акт відмови у допуску до перевірки контролюючим органом складений не був, позаяк вручення наказу та направлень на проведення перевірки в приміщенні податкового органу не свідчить про допуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки.

При цьому, Податковим кодексом України не передбачено право посадових осіб контролюючого органу на проведення документальної позапланової виїзної перевірки в приміщенні податкової інспекції.

Верховним Судом у своїй постанові від 17.05.2019 по справі №804/254/18 зроблено висновок, що неможливість проведення документальної виїзної перевірки за місцезнаходженням платника податків має бути пов`язана з недопуском посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки, що, у свою чергу, має підтверджуватися відповідним актом про недопуск.

Водночас, суд звертає увагу, що ані акту про недопуск посадових осіб відповідача про проведення перевірки, ані акту про неможливість проведення виїзної перевірки за місцезнаходженням платника податків матеріали справи не містять.

Отже, наведені в сукупності обставини свідчать, що відповідачем під час проведення виїзної позапланової документальної перевірки ФОП ОСОБА_1 було допущено порушення приписів Податкового кодексу України щодо порядку та умов проведення відповідної перевірки, чого відповідачем під час судового розгляду справи спростовано не було.

Зважаючи на наведене, проведена перевірка за своєю суттю була невиїзною.

Слід зазначити, що неможливість проведення виїзної перевірки не може мати наслідком автоматичного проведення контролюючим органом невиїзної документальної перевірки з огляду на те, що для проведення будь-якого виду податкової перевірки необхідно дотримання умов прийняття наказу та повідомлення платника про відповідну перевірку.

Так, згідно з пунктом 79.1 статті 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Відповідно до пункту 79.2 цієї статті документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Отже, з наказом про невиїзну перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вище вказаних вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої перевірки.

Крім того, оскільки невиїзна перевірка проводиться не за місцезнаходженням платника податків, завчасне (до початку перевірки) повідомлення його про час та місце проведення перевірки є гарантією його права на об`єктивну, повну та всебічну перевірку дотримання ним податкової дисципліни, включаючи можливість надання платником податків наявних у нього документів для підтвердження показників податкового обліку.

Однак доказів на підтвердження факту пред`явлення чи ознайомлення позивача із наказом про проведення саме документальної позапланової невиїзної перевірки, яка фактично була проведена у даній справі, відповідачем не надано.

Такі порушення відповідача обмежили уповноважену особу позивача прийняти участь при проведенні перевірки (дослідження документів, які підтверджують господарську діяльність позивача, та інших документів, які стали підставою для встановлених порушень), так як вона проводилась з порушенням норм Податкового кодексу України у приміщенні ГУ ДФС у Київській області, а не за місцезнаходженням позивача, як того вимагають норми Податкового кодексу України при проведенні документальної позапланової виїзної перевірки.

Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 13 червня 2019 року по справі №825/1747/17 (провадження №К/9901/60580/18).

Згідно з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 20.03.2018 по справі №810/1438/17 (провадження №К/9901/4570/17), перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій податковим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України. Лише дотримання умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, в тому числі, документальних позапланових виїзних, є належною для прийняття наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб та строк до її початку.

Встановлене вище дає підстави стверджувати про відсутність правових підстав для винесення наказу від 20.08.2019 №1716, проведення фактично позапланової невиїзної перевірки в межах наказу від 20.08.2019 №1716, замість проведення виїзної перевірки, що свідчить про протиправність дій контролюючого органу з проведення перевірки на підставі такого наказу.

Суд вважає, що в даному випадку позивачем доведено, що наказ від 20.08.2019 №1716 прийнятий відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства.

Суд звертає увагу на те, що повноваження контролюючого органу це лише передумова подальшої реалізації його управлінських функцій, результатом реалізації чого, у цій справі, є прийняття рішення, законність якого перевіряється судом. Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення контролюючим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття. Відтак, невиконання контролюючим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу від 20.08.2019 №1716 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 )".

У постанові від 23.04.2019 у справі №823/5028/15 Верховний Суд з посиланням на практику Верховного Суду України у справах, предметом позову в яких були вимоги про визнання недійсним та скасування наказів про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки платників податків, а в деяких мали місце обставини складання контролюючими органами за наслідками таких перевірок податкових-повідомлень рішень, неодноразово висловлював правову позицію про те, що нормами ПК України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, установлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою для прийняття наказу про проведення перевірки.

Суд вважає за необхідне підкреслити, що у справі "Рисовський проти України" (№29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

Системний аналіз наведених норм у своїй сукупності дає підстави для висновку, що акт перевірки, отриманий в результаті документальної виїзної перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених ч. 2 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, якщо він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Рішення, прийняте за наслідками незаконної перевірки на підставі висновків акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.

Аналогічна за змістом позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №810/1438/17.

За аналогічних обставин, викладених у постанові Верховного Суду від 05.05.2018 у справі №810/3188/17 та у постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №826/14476/17 (№К/9901/62922/18), Верховний Суд дійшов висновку, аналогічно якому суд у даній справі формулює свій висновок про те, що перевірку проведено без дотримання обов`язкових для цього умов, що є підставою для висновку про протиправність проведення перевірки, результати якої встановлено в Акті перевірки, який, враховуючи наведені вище обставини, кваліфікується судом як доказ отриманий з порушенням закону, який в силу вимог ч. 1 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України судом до уваги не береться та, відповідно, не може бути підставою для прийняття оскаржуваних рішень.

Тобто, за встановлених судом обставин протиправності проведення перевірки, відсутні правові наслідки такої, що також є самостійною та достатньою підставою для визнання протиправними та скасування рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.

Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип "належного урядування" не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Крім того, Європейський суд у справі "Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG" (1975, AC 591 at 638) вказав, що сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Як зазначив Європейський суд у справі "Yvone van Duyn v. Home Office", принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов`язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (п. 128), та "Беєлер проти Італії" (п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (п. 74 рішення ЄСПЛ у справі "Лелас проти Хорватії").

Таким чином, у випадку протиправності дій щодо проведення перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 17.03.2018 у справі №1570/7146/12, від 06.03.2018 у справі №805/2307/17-а, від 23.08.2018 у справі №812/1283/17 та від 05.06.2018 у справі №826/4156/14, висновки яких, відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягають врахуванню судами.

Враховуючи вказане, суд зазначає, що визнання незаконними дій щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки є безумовною підставою для визнання протиправними та скасування рішень, прийнятими за результатами такої перевірки.

Водночас, незважаючи на вищенаведені висновки суду, у той же час, враховуючи положення ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, суд вважає за необхідне надати також оцінку доводам контролюючого органу по суті висновків Акту перевірки в частині порушення позивачем вимог п. 292.3 ст. 292 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов`язань по єдиному податку на суму 134153,91 грн.

Відповідно до п. 291.2 ст. 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Згідно п. 291.3 ст. 291 ПК України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою..

Приписами п.п.3 п. 291.4 ст. 291 ПК України визначено, що до третьої групи платників єдиного податку відносяться фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена та юридичні особи - суб`єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 5000000 гривень.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно зазначено в акті перевірки, у період з 01.01.2018 по 31.12.2018 ФОП ОСОБА_1 перебував на спрощеній системі оподаткування та був зареєстрований платником єдиного податку ІІІ групи.

За правилами п.п.1 п. 292.1 ст. 292 ПК України доходом платника єдиного податку для фізичної особи-підприємця - дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

Пунктом 292.3 статті 292 ПК України передбачено, що до суми доходу платника єдиного податку включається вартість безоплатно отриманих протягом звітного періоду товарів (робіт, послуг).

Безоплатно отриманими вважаються товари (роботи, послуги), надані платнику єдиного податку згідно з письмовими договорами дарування та іншими письмовими договорами, укладеними згідно із законодавством, за якими не передбачено грошової або іншої компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг) чи їх повернення, а також товари, передані платнику єдиного податку на відповідальне зберігання і використані таким платником єдиного податку.

Також, до суми доходу платника єдиного податку третьої групи, який є платником податку на додану вартість за звітний період включається сума кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності.

До суми доходу платника єдиного податку третьої групи (юридичні особи) за звітний період включається вартість реалізованих протягом звітного періоду товарів (робіт, послуг), за які отримана попередня оплата (аванс) у період сплати інших податків і зборів, визначених цим Кодексом.

Виключення з переліку доходів, передбачених п.п.1 п. 292.1 ст. 292 ПК України, закріплені у п. 292.11 ст. 292 цього Кодексу.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що до складу доходів платника єдиного податку третьої групи входять суми коштів, отриманих від реалізації товарів (надання послуг).

В свою чергу, п. 292.4 ст. 292 ПК України визначено, що у разі надання послуг, виконання робіт за договорами доручення, комісії, транспортного експедирування або за агентськими договорами доходом є сума отриманої винагороди повіреного (агента).

Таким чином, кошти отримані від реалізації товарів, надання послуг за договорами комісії вважаються доходом повіреного (агента) лише в частині сума отриманої винагороди.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема Акту перевірки з урахуванням листа про розгляд заперечення від 03.10.2019 №4043/ФОП/10-36-33-04, перевіряючими під час проведення перевірки було встановлено, що позивач за 2018 рік згідно договору комісії від 01.11.2017 №01-11/17-39 перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ "Єрмак Голд" грошові кошти на загальну суму 27081298,71 грн., однак відповідно до наданих "Звітів комісіонера про реалізацію товару ТОВ "Єрмак Голд" по виконанню договору комісії з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 " загальна сума реалізованого товару ФОП ОСОБА_1 за 2018 рік становить 28432944,86 грн.

Враховуючи вищезазначене, перевіркою встановлено заниження доходу ФОП ОСОБА_1 за період діяльності з 01.01.2018 по 31.12.2018 на загальну суму 1351646,15 грн., у зв`язку з не перерахуванням ФОП ОСОБА_1 згідно договору комісії від 01.11.2017 №01-11/17-39 ТОВ "Єрмак Голд" суму за реалізований товар за 2018 рік та отримання доходу за продаж товару на загальну суму 1351646,15 грн.

З огляду на встановлені обставини перевіряючими було зроблено висновок, що позивачем в порушення п. 291.4 ст. 291 ПК України перевищено обсяг доходу 5000000,00 грн., встановленого для платників єдиного податку 3 групи.

Проте, суд не погоджується із такими доводами відповідача, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою своєчасного та повного виконання господарських зобов`язань, здійснення ефективної підприємницької діяльності, за перевіряємий період господарювання між позивачем (Комісіонер) та ТОВ "Єрмак Голд" (Комітент) укладено договір комісії від 01.11.2017 №01-11/17-39 на реалізацію товару.

Згідно зі ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

За предметом Договору комісії, що визначений в п.1.1, Комісіонер зобов`язується від свого імені за дорученням та за рахунок Комітента за обумовлену винагороду здійснити продаж третім особам - товару, що належить Комітенту, в кількості, асортименті і за цінами, визначеними у накладних на кожну партію товару, що передається на комісію, а Комітент бере на себе зобов`язання виплатити комісійну винагороду визначену умовами цього договору.

Пунктом 2.1 Договору комісії визначено, що Комітент зобов`язується виплатити Комісіонеру комісійну винагороду у розмірі 10-22% від суми проданого товару. Розмір винагороду визначається сторонами у звітах комісіонера.

На підтвердження реальності отримання від Комітента за договором комісії товару позивачем разом з позовною заявою до суду надано низку первинних документів, зокрема: копію договору комісії від 01.11.2017 №01-11/17-39, копії звітів комісіонера про реалізацію товару ТОВ "Єрмак Голд" по виконанню договору комісії з ФОП ОСОБА_1 за 2018 рік, копію книгу обліку доходів ФОП ОСОБА_1 , банківські виписки за 2018 рік.

Дослідивши вказані первинні документи судом встановлено, що на виконання вищезазначеного договору комісії та відповідно до звітів комісіонера про реалізацію товару ТОВ "Єрмак Голд" по виконанню договору комісії з ФОП ОСОБА_1 за 2018 рік позивач (Комісіонер) отримав від ТОВ "Єрмак Голд" товар, які оплачені покупцями шляхом перерахування коштів на розрахункові рахунки № НОМЕР_2 АТ КБ "Приватбанк" та № НОМЕР_3 АТ "Укрсиббанк".

Також, у 2018 році позивачем по вказаному вище договору комісії проведено розрахунки, що знайшло своє підтвердження наявним в матеріалах справи банківськими виписками за 2018 рік.

Враховуючи встановлені обставини справи, а також беручи до уваги положення п.292.4 ст. 292 ПК України, суд дійшов до переконання, що отримані за договором комісії кошти, слід вважати доходом позивача лише в частині комісійної винагороди, яка згідно умов договорів комісії складає 10-22 % від суми реалізованого товару.

Однак, під час розгляду справи відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, на підтвердження викладених в акті перевірки обставин та в спростування наведених в позовній заяві обґрунтувань позивача, не надано суду жодних доказів.

З огляду на отримані від сторін пояснень, беручи до уваги належне оформлення зазначеного договору комісії та інші документів, прийнятих за наслідками його виконання, суд не вбачає підстав не враховувати їх при вирішенні даної адміністративної справи.

При цьому, суд звертає увагу на те, що пунктом 292.4 статті 292 ПК України чітко визначено, що у разі надання послуг, виконання робіт за договорами доручення, комісії, транспортного експедирування або за агентськими договорами доходом є сума отриманої винагороди повіреного (агента).

Отже, доходом комісіонера (підприємця-єдинника) є не вся виручка, яка надходить ФОП у від продажу товару, а лише сума комісійної винагороди, яка належить йому по праву згідно з договором комісії.

В даному випадку сума в розмірі 1351646,15 грн., отримана позивачем і станом на 31 грудня 2018 не перерахована Комітенту від реалізації товару згідно договору комісії від 01.11.2017 №01-11/17-39, не є його доходом в розумінні п. 292.1 ст. 292 ПК України, а тому висновок податкового органу про перевищення позивачем граничного розміру доходу за 2018 рік є помилковим.

Також, суд зазначає, що відповідно до висновку Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення від 18 липня 2006 року), - кожен "доречний і важливий аргумент" особи має бути проаналізований і суд має надати відповідь на кожен з таких аргументів заявника.

Водночас, у пункті 23 цього рішення, Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Отже, за практикою Європейського суду з прав людини суд не зобов`язаний детально вивчати всі аргументи, на які посилаються сторони, якщо такі аргументи не стосуються предмету спору.

Підсумовуючи встановлені під час розгляду справи обставини, наведені представниками сторін обґрунтування, суд дійшов висновку про необґрунтованість викладених в акті перевірки висновків податкового органу про порушення позивачем вимог п. 292.3 ст. 292 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов`язань по єдиному податку на суму 134153,91 грн., а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 09.10.2019 №0002543304 є протиправним та підлягає скасуванню.

При вирішенні даної справи суд враховує, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду даної справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.

Статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідач як суб`єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б повністю спростували доводи позивача, не надав.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 3597,69 грн., що підтверджується квитанціями від 24.10.2019 №45462398 на суму 768,40 грн., від 24.10.2019 №45462375 на суму 1676,70 грн. та від 08.11.2019 №23646558 на суму 1152,60 грн. Доказів понесення інших витрат суду не надано.

Таким чином, зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 3597,69 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС у Київській області від 20.08.2019 №1716 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 )".

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 09.10.2019 №0002543304.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 3597 (три тисячі п`ятсот дев`яносто сім) грн. 69 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Балаклицький А. І.