Рішення № 87920297, 25.02.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2020 рокум. Ужгород№ 260/1554/19

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Рейті С.І.

при секретарі судового засідання Олійник В.В.

за участю представників

відповідача: Ільтьо І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Мукачівської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 25 лютого 2020 року проголошено вступну та резолютивну частину Рішення. Рішення в повному обсязі складено 02 березня 2020 року.

ОСОБА_1 (діла - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Мукачівської міської ради (далі - відповідач, Мукачівська міська рада) про визнання протиправною бездіяльності Мукачівської міської ради щодо неприйняття рішення по питанню затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03) загальною площею 1,5000 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2110400000:01:006:0620; зобов`язати Мукачівську міську раду прийняти рішення по суті заяви ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ АДРЕСА_2 ) загальною площею 1,5000 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2110400000:01:006:0620.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 08.05.2019 року позивачем подано заяву до Мукачівської міської ради про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. З дня отримання відповідачем вказаної заяви, останнім не прийнято жодного рішення. У відповідь на адвокатський запит, від відповідача було отримано листа за № 1112/01-32/8731 від 02.10.2019 року з якого вбачається, що Мукачівською міською радою рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1 площею 1,5 га за цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства" кадастровий номер 2110400000:01:006:0620 за адресою: АДРЕСА_1 , не приймалося.

Враховуючи те, що з моменту подання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідачу на затвердження, у передбачений законом двотижневий строк, пройшов значний термін, протягом якого і аж до теперішнього часу позивача належним чином не повідомлено про позитивне рішення даного питання чи про відмову у такому, позивач вважає, що порушуються його права і свободи та створюються перепони для реалізації його конституційного права на безоплатну передачу земельної ділянки із земель комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства, передбаченого п. "в" ч.3 ст. 116 ЗК України.

В судове засідання позивач чи його представник не з`явилися, не повідомив суд про причини неприбуття, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду адміністративної справи та у відповідності до ст. 205 КАС України, розгляд справи проведено за відсутності представника позивача на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів.

Мукачівською міською радою надано відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач заперечує проти позовних вимог в цілому, вважає їх необгрунтованими та такими, що не відповідають вимогам закону. Зокрема, зазначає, що у відповідності до генерального плану міста Мукачева, спірна земельна ділянка відноситься до земель промисловості та територій складів та баз, відтак, проект відведення такої земельної ділянки у приватну у власність для ведення індивідуального садівництва може бути розглянутий після внесення змін у містобудівну документацію з віднесенням даної земельної ділянки до земель зони сільськогосподарського призначення. Відповідно, Мукачівська міська рада, як власник землі є вільною у виборі суб`єкта щодо надання йому права власності на земельну ділянку, і при цьому вона не здійснює владних управлінських функцій, а навпаки, міська рада під час здійснення повноважень власника землі є рівноправним суб`єктом земельних відносин. Також, вказує на відсутність можливості розгляду вказаних позивачем позовних вимог в порядку адміністративного судочинства, оскільки, при прийнятті відповідного судового рішення суд одночасно вирішує і приватні (цивільно-правові) інтереси особи, яка звернулася з відповідним позовом до суду.

В судовому засіданні представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами адміністративної справи, 14.09.2015 року ОСОБА_1 звернувся до Мукачівської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для надання у власність, орієнтовною площею 1,5 га для особистого селянського господарства, яка розташована в межах м. Мукачево. Вказана заява отримана відповідачем 16.09.2015 року, про що свідчить штамп на заяві, проте, жодної відповіді на вказану заяву позивачу не надано.

14.09.2016 року позивач звернувся до Мукачівської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 1,5 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 . Вказана заява зареєстрована у виконкому Мукачівської міської ради 19.09.2016 року за № М-1814/05-08, проте, жодної відповіді позивачу на вказану заяву не надано.

Зважаючи на відсутність відповіді по розгляду Мукачівською міською радою поданих позивачем клопотань, останнім було замовлено розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність без надання такого дозволу, про що було повідомлено відповідача з одночасним долученням відповідної угоди, укладеної з виконавцем ТОВ "ГЕО-СП" про виконання проектних та вишукувальних робіт від 18.11.2016 року за № 41/16.

В подальшому, після виконання ТОВ "ГЕО-СП" проектних та вишукувальних робіт, в обумовлений угодою термін з дня її підписання, отримання позитивного висновку про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 09.04.2017 року № 582/82-17 та виготовлення Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 18.04.2017 року № НВ-2101922382017, ОСОБА_1 було подано заяву від 08.05.2019 року для затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Вказана заява отримана відповідачем 10.05.2019 року, про зо свідчить відмітка на заяві.

Разом з тим, відповіді на вказану заяву відповідачем на надано, тому адвокатом позивача направлено запит до Мукачівської міської ради з метою надання відповіді по вказаному питанню. Листом Мукачівської міської ради від 02.10.2019 року за № 1112/01-32/8731 позивачу повідомлено, що рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1 площею 1,5 га за цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства" кадастровий номер 2110400000:01:006:0620 за адресою: АДРЕСА_1 , не приймалося.

Позивач, вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, звернувся до суду із даним позовом за захистом своїх законних прав та інтересів.

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 року № 280/97-ВР, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Повноваження відповідних органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 12,118,122,123 Земельного кодексу України, статтями 26, 33 Закону № 280/97-ВР .

Відповідно до п. б ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. в ч. 3 ст. 116 ЗК України).

У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектарів.

Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 34 пункту 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільських, селищних та міських рад вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України визначено у статті 118 ЗК України. Відповідно до положень частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу місцевого самоврядування. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача ... забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання відповідний орган місцевого самоврядування не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Згідно із ч. 7 ст. 188 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідно до ч. ч. 8-9 ст. 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Частина 9 ст. 118 ЗК України встановлює в імперативній формі обов`язок для уповноваженого органу прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність при наявності проекту, погодженого в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України.

Системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання клопотання до органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) укладення угоди на розроблення проекту землеустрою на підставі дозволу органу місцевого самоврядування або за принципом мовчазної згоди;

3) погодження розробленого проекту землеустрою з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) державна реєстрація сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання погодженого проекту землеустрою до органу місцевого самоврядування;

6) прийняття рішення органом місцевого самоврядування про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність;

При цьому з вищенаведених норм ЗК України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України.

З поданих суду доказів вбачається, що Мукачівська міська рада протягом п`яти місяців не прийняла рішення по поданому позивачем проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яке повинна прийняти відповідно до повноважень протягом двотижневого строку з моменту прийняття заяви.

Згідно вимог, визначених ч.9 ст.118 ЗК України, по заявам позивача про затвердження проекту відповідач зобов`язаний був прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою або відмовити в такому затвердженні, тобто, Мукачівською міською радою вчинено протиправну бездіяльність, шляхом ухилення від виконання своїх обов`язків.

Зважаючи на наведене судом встановлено, що Мукачівська міська рада не приймаючи рішення за заявою ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, діяла не у спосіб, що передбачений Конституцією та Земельним кодексом України, в результаті чого допустила протиправну бездіяльність, чим порушила право позивача на безоплатне одержання у власність земельної ділянки із земель комунальної власності.

За таких підстав, позов (в частині визнання протиправною бездіяльності Мукачівської міської ради щодо неприйняття рішення за заявою ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03) загальною площею 1,5000 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2110400000:01:006:0620) слід задовольнити.

Разом з тим, що стосується вимоги позову про зобов`язання Мукачівської міської ради прийняти рішення по суті заяви ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03) загальною площею 1,5000 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2110400000:01:006:0620, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Як встановлено ч. 4 ст. 105 КАС України адміністративний позов може містити вимоги про: 1) скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб`єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень; 2) зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії; 3) зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю; 5) виконання зупиненої чи невчиненої дії; 6) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 7) примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності.

Тобто, судом за результатами розгляду справи може бути задоволено будь-яку з цих вимог, у тому числі й вимогу про зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Відповідно до ст.245 КАС України у справах, в яких позивач оскаржує протиправні дії чи бездіяльність відповідача у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.

У випадку, коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію, суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.

Обрана судом форма захисту порушених прав у цьому випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Втручанням у дискреційні повноваження суб`єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкта владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання у таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

У судовому рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Олссон проти Швеції" від 24.03.1988 (скарга №10465/83) зазначено, що серед вимог, які суд визначив як такі, що випливають з фрази "передбачено законом", є наступні: будь-яка норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію; фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципу верховенства права. У внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічної влади у здійснення прав; закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання влади.

Запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суди зобов`язані відновити порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

При цьому судом враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 у справі №804/14800/14.

Згідно Рекомендацій Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Але ж в даному випадку втручання у дискреційні повноваження відповідача є виправданими, оскільки відсутній інший дієвий спосіб захисту порушеного права позивачів.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд може прийняти інше рішення, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При цьому, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 КАС України критеріям, суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Статтею 6 КАС України та статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди при розгляді справ застосовують принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а також Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод як джерело права.

Так, у рішенні у справі "Волохи проти України" зазначено: "Суд доходить висновку, що це втручання не може розглядатися як таке, що було здійснене "згідно із законом", оскільки законодавство України не визначає з достатньою чіткістю межі та умови здійснення органами влади своїх дискреційних повноважень у сфері, про яку йдеться, та не передбачає достатніх гарантій захисту від свавілля при застосуванні таких заходів спостереження.

Будь-яка дія органів державної влади має будуватися на цьому принципі, а відтак чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Броньовський проти Польщі" від 22.06.2004). Закон вимагає, щоб він був доступний для особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. В національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. (Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гавенда проти Польщі" від 14.03.2002, Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Аманн проти Швейцарії" від 16.02.2000).

Зобов`язуючи орган державної влади виконати свої дискреційні повноваження суд встановлює справедливість та відновлює баланс взаємодії між органами державної влади та суб`єктами господарювання. Також, що є дуже важливим, суд унеможливлює виникнення вільного трактування та зловживання органами державної влади своїми дискреційними повноваженнями.

Дана думка повністю підтверджена рішенням від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховного Суду України, який вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, при зверненні до Мукачівської міської ради подав заяву про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність для ведення особистого селянського господарства. Однак, відповідачем за результатами розгляду заяви позивача не було прийнято рішення (висновку), про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або про відмову у затвердженні.

Таким чином, суд вважає, що відповідач у спірних відносинах не реалізував свої дискреційні владні повноваження.

Зважаючи на викладене, суд вважає, що відновлення порушеного права позивача можливе шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03) загальною площею 1,5000 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2110400000:01:006:0620.

Частиною 1 та 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями ст. 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем у порушення ч.2 ст.77 КАС України не доведено, а позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів спростовано доводи відповідача щодо правомірності неприйняття рішення по питанню затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03) загальною площею 1,5000 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2110400000:01:006:0620, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню, при цьому, слід відмовити в задоволенні позову в частині зобов`язання відповідача затвердити вказаний проект землеустрою з підстав, що наведені вище.

Керуючись ст. 5, 19, 241, 243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Мукачівської міської ради (89600, Закарпатська область, м. Мукачево, площа Духновича, буд. 2 код ЄДРПОУ 38625180) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Мукачівської міської ради щодо неприйняття рішення по питанню затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03) загальною площею 1,5000 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2110400000:01:006:0620.

3. Зобов`язати Мукачівську міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03) загальною площею 1,5000 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2110400000:01:006:0620.

4. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

5. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення, а в разі проголошення в судовому засіданні вступної та резолютивної частини рішення - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

СуддяС.І. Рейті