Рішення № 87914220, 20.02.2020, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/3727/18

Провадження № 2/645/53/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2020 року м. Харків

Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Іващенко С.О.

секретар судового засідання – Гурської С.Ю.,

за участю:

представника відповідача – Пузікова В.А.,

представника третьої особи ГУНП в Харківській області – Синюшко О.О.

представника третьої особи Харківської місцевої прокуратури №3 – Сухорукової І.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, треті особи: Головне управління національної поліції в Харківській області, Харківська місцева прокуратура №3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства та прокуратури,

В с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державної казначейської служби України, в якому просить стягнути з відповідача з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на її користь моральну шкоду, завдану незаконними діями та рішенням органу досудового розслідування в розмірі 600310,00 грн.

В ході судового розгляду в якості третіх осіб до участі у справі були долучені Головне управління національної поліції в Харківській області та Харківська місцева прокуратура №3.

В обґрунтування позову зазначено, що вона зазнала моральної шкоди в наслідок незаконного розслідування та накладення арешту на майно в рамках кримінального провадження № 12014220460001180, зареєстрованого в ЄРДР за заявою ОСОБА_2 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 192 ч. 1 КК України, в якій останній зазначає, що нібито вона вчинила дане кримінальне правопорушення. В ході досудового розслідування ухвалою слідчого судді Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24.04.2014 задоволено клопотання слідчого та накладено арешт на належну на праві власності квартиру позивача за адресою: АДРЕСА_1 .. Ухвалою слідчого судді Фрунзенського районного суду м. Харкова позивачу було відмовлено у задоволенні її клопотання про скасування арешту з майна. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області було відмовлено у відкритті провадження по апеляційній скарзі позивача на зазначену ухвалу. 06.04.2018 ухвалою слідчого судді Фрунзенського районного суду м. Харкова, клопотання позивача задоволено, арешт з квартири позивача скасовано. Постановою слідчого СВ Немишлянського ВП ГУНП України в Харківській області кримінальне провадження № 12014220460001180 від 01.04.2014 закрито за п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю у діях позивача складу кримінального правопорушення.

Позивач зазначає, що строк незаконного розслідування відносно неї тривав з 01.04.2014 по 23.05.2018, тобто 4 роки 1 місяць та 22 дні та були допущені грубі порушення прав людини та норм КПК України. В обґрунтування зазначає, що 12.06.2014 вона була допитана в якості свідка по зазначеному кримінальному провадженню, тобто як особа, якій планується повідомити про підозру, про що свідчить заява ОСОБА_2 , у якій він вказує, що нібито позивач ОСОБА_1 скоїла кримінальне правопорушення та той факт, що було накладено арешт на її квартиру. Позивач вважає, що слідчим було порушено право на її захист, пов`язаного з тим, що при допиті особа в статусі підозрюваного має більше прав, ніж свідок.

В позовній заяві зазначено, що позивачу було завдано моральної шкоди, оскільки 24.04.2014 вона була притягнена до кримінальної відповідальності із застосуванням запобіжного заходу у вигляді накладення арешту квартири незаконно, так як 23.05.2018 кримінальне провадження органом досудового слідства закрито за недоведеністю участі позивача у вчиненні злочину.

Як зазначила позивач, у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та незаконним накладенням арешту на її майно вплинули на її душевний стан, змушували нервувати, створили певний дискомфорт, порушили її звичайний уклад життя, призвели до порушення її нормальних життєвих зв`язків, чим було заподіяно моральну шкоду, яку позивач оцінює в розмірі 600310,00 грн., додавши розрахунок моральної шкоди.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 09.07.2018 справа прийнята до розгляду та відкрито провадження в порядку загального позовного провадження.

Позивач та її представник адвокат Скульський С.І., який діє на підставі договору про надання правової допомоги до судового засідання не з`явились. Від представника позивача надана заява, якою просить розглянути справу у його відсутність та відсутність позивача, вимоги, викладені в позовній заяві підтримують в повному обсязі, просить позов задовольнити.

Представник відповідача – Державної казначейської служби України, Пузіков В.А., який діє на підставі довіреності, в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, та зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 не обґрунтовані, надані докази не підтверджують завдання позивачу шкоди. Та позивачем не доведено всіх складових елементів цивільного правопорушення, а саме: наявність моральної шкоди, протиправної поведінки, а також причинно-наслідковий зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою тому відсутні підстави для відшкодування шкоди, просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Представник Харківської місцевої прокуратури №3 прокурор ОСОБА_3 в судовому засіданні, не погодившись із позовом ОСОБА_1 пояснила, що підстав для задоволення позовної заяви не вбачається, у зв`язку з необґрунтованістю та незаконністю її пред`явлення, оскільки, відповідно ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові н6езаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», на яку позивач посилається як на підставу для відшкодування моральної шкоди, чітко визначений перелік незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, внаслідок яких підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові.

Представник третьої особи Головного управління Національної поліції в Харківській області Синюшко О.О. в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на те, що позивачем не надано жодного доказу, зокрема судових рішень, якими б було встановлено незаконність дій органу досудового розслідування, прокуратури або суду. Також позивачем не надані докази, якими підтверджено заподіяння їй моральної шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправним діянням заподіювача, та розмір її компенсації, а тому просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши представника відповідача, представників Харківської місцевої прокуратури №3 та Головного управління Національної поліції в Харківській області, дослідивши наявні в справі докази, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ст. 12 ЦПК).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Вимогами ст. 43 ЦПК України передбачено, що учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

З долучених позивачем до матеріалів справи доказів вбачається, що в провадженні СВ Немишлянського ВП ГУНП в Харківській області перебувало кримінальне провадження № 12014220460001180 від 01.04.2014, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 192 КК України, зареєстрованого в ЄРДР на підставі заяви ОСОБА_2 про спричинення йому майнової шкоди ОСОБА_1 внаслідок неповернення боргу в сумі 43000,00 доларів США.

В ході досудового розслідування, ухвалою слідчого судді Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24.04.2014 задоволено клопотання слідчого та накладено арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить позивачу ОСОБА_1 ..

Ухвалою слідчого судді Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10.08.2017 позивачу було відмовлено у задоволенні її клопотання про скасування арешту майна.

28.08.2017 ухвалою Апеляційного суду Харківської області було відмовлено у відкритті апеляційного провадження по апеляційній скарзі позивача на ухвалу слідчого судді Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10.08.2017.

Ухвалою слідчого судді Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06.04.2018 клопотання позивача було задоволено та скасовано арешт з зазначеної квартири, оскільки на час розгляду клопотання відсутні обґрунтовані підстави для подальшого арешту даного майна.

23.05.2018 постановою слідчого СВ Немишлянського ВП ГУНП в Харківській області, кримінальне провадження № 12014220460001180 від 01.04.2014 закрито за п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю в діях складу кримінального правопорушення, в якій зазначено, що в даному випадку має місце порушення цивільних правовідносин.

В своєму позові позивач посилається на те, що слідчим незаконно накладено арешт на її майно, а саме на квартиру за вищевказаною адресою.

Проте, матеріали справи не містять доказів незаконності накладення арешту на майно позивача.

Крім того, позивач скористалась своїм правом на оскарження ухвали слідчого судді Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24.04.2014.

Натомість, ухвалою апеляційного суду Харківської області від 19.04.2018 апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено , ухвалу слідчого судді від 24.04.2014 залишено без змін.

Також слід зазначити, що в даному кримінальному провадженні ОСОБА_1 не мала статусу підозрюваної, не притягувалась до кримінальної відповідальності, не перебувала під судом та слідством, та запобіжні заходи стосовно неї не застосовувались.

Згідно ч. 1 ст. 176 КПУ України запобіжними заходами є: особисте зобов`язання; особиста порука; застава; домашній арешт; тримання під вартою. А тому, арешт майна не може бути запобіжним заходом в кримінальному провадженні, як зазначає позивач.

Стосовно наданого в позовній заяві розрахунку шкоди за незаконний арешт квартири, де позивач посилалась на ч. 3 ст. 23 ЦК України, суд зазначає наступне.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей1166, 1167 Цивільного кодексу України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам Закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті1173, 1174 цього Кодексу).

Так, шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями частин першої-третьої статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно роз`яснень, які містяться у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пункті 5 вказаної Постанови зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Матеріали справи не містять доказів саме протиправності дій органу досудового розслідування у спірних правовідносинах у розумінні ст. ст. 76-80 ЦПК України. Відсутні будь-які відомості, якими б було встановлено факт неналежного виконання и своїх службових обов`язків відповідними посадовими особами, що б призвело до спричинення позивачу моральної шкоди

Так, позивач підставою для відшкодування шкоди навела, зокрема те, що внаслідок арешту її майна, вона була позбавлена можливості вільно володіти, розпоряджатися та користуватися своєю квартирою.

Проте, ухвалою суду від 24.04.2014 у зв`язку з накладенням арешту на квартиру, позивач була лише тимчасово обмежена в праві розпорядження цим майном шляхом його в відчуження, та не була обмежена в праві користування цим майном або розпорядження ним іншим чином.

Сам факт накладення арешту не свідчить про протиправність дій органу досудового розслідування та завдання моральної шкоди позивачу, і не створює підстав для її відшкодування.

Статтею 303 КПК України передбачено право оскарження до слідчого судді дій чи бездіяльності слідчого або прокурора. Саме у такій формі здійснюється судовий контроль у цих правовідносинах.

Реалізація ж позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача.

Незгода позивача з прийнятими працівниками органу досудового розслідування процесуальними рішеннями, які можуть бути ним оскаржені в передбаченому КПК України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди в межах відповідного кримінального провадження.

Позивач не надала суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт спричинення їй моральної шкоди та причинно-наслідковий зв`язок.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність моральної шкоди та причинний зв`язок між дією (бездіяльністю) та шкодою, для виникнення зобов`язання відшкодування шкоди відповідно до вищеназваних вимог статей 23, 1167, 1174 ЦК України,підстави для задоволення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди відсутні, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити за необґрунтованістю.

Керуючись ст.ст. 3-15,76,82,206,211,247,258,259,263,265,268,273 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, треті особи: Головне управління національної поліції в Харківській області, Харківська місцева прокуратура №3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства та прокуратури – відмовити.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Фрунзенський районний суд м. Харкова.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: Державна казначейська служба України, код ЄДРПОУ 37567646, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул.. Бастіонна, 6.

Третя особа: Головне управління національної поліції в Харківській області код ЄДРПОУ 40108599, місцезнаходження: м. Харків, вул.. Жон Мироносиць,5;

Третя особа: Харківська місцева прокуратура №3, місцезнаходження 61075, проспект Індустріальний, 40;

Повне рішення складено 28.02.2020.

Суддя-