Рішення № 87913508, 11.02.2020, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/10607/19

н/п 2/953/418/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2020 року Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого – судді Лях М.Ю.,

при секретарі – Хомінської Т.В.,

за участю позивача по первинному позову, відповідача по зустрічному позову – ОСОБА_1 ,

представника позивача по первинному позову, представника відповідача по зустрічному позову – адвоката Борисової І.М.,

представника відповідача по первинному позову, представника позивача по зустрічному позову – адвоката Ромась Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на Ѕ частку квартири у спільному сумісному майні подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просить визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , а також визнати за нею право власності на вказану квартиру в порядку спадкування за законом, як спадкоємця 1 черги після смерті ОСОБА_1 , стягнути з відповідача понесені судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що вона народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , її батьком є ОСОБА_1 , матір`ю ОСОБА_3 , шлюб між якими розірвано 05.04.2005 року. Зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 . 2016 року її батько уклав другий шлюб з відповідачем ОСОБА_2 , який було розірвано 23.01.2018 року. Також вказує, що 17.01.2017 року її батько придбав однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 за 16 500 доларів США, що еквівалентно 457 406 грн. Вказана квартира придбана на підставі нотариально посвідченого договору купівлі-продажу квартири, право власності на вказане житло зареєструвано її батьком в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. ІНФОРМАЦІЯ_3 батько ОСОБА_1 помер. Після його смерті позивач своєчасно подала до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Орловської В.Г. з заявою про прийняття спадщини після смерті батька. Разом з тим, постановою приватного нотаріусу Орловської В.Г. від 04.04.2019 року за № 169 їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, а саме: квартиру АДРЕСА_2 , у зв`язку з тим, що квартира була придбана у зареєстрваному шлюбі, його частка на теперішній час не визначена та відповідної заяви від ОСОБА_2 нотаріусу не надано. Позивач зазначає, що незважаючи на те, що вказана квартира була придбана в період шлюбу з ОСОБА_2 , разом з тим вона була придбана за особисті кошти її батька, оскільки ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_4 та отримав в якості спадщини грошові кошти та нерухомість. Грошові кошти були надіслані ОСОБА_1 банківським переказом через «ПриватБанк» на його ім`я 12.12.2016 року в розмірі 57 405,53 доларів США. Саме за вказані грошові кошти, які були особистими коштами її батька ІНФОРМАЦІЯ_4 ним було придбано однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 за 16 500 доларів США, що еквівалентно 457 406 грн. Відзначає, що на час придбання цієї квартири спільних з ОСОБА_2 грошових коштів на придбання квартири в них не було. За вказаних обставин, позивач звернулась до суду з позовною заявою за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 11.06.2019 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 31.07.2019 року у справі продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 22.08.2019 року підготовче провадження закрито та призначено цивільну справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні, здійснити виклик осіб, які беруть участь у справі.

09.10.2019 року представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , а також подала зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на Ѕ частку квартири у спільному сумісному майні подружжя з заявою про поновлення процесуальних строків.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 09.10.2019 року відповідачу ОСОБА_2 поновлено строк та прийняття відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 , а також прийнято до спільного розгляду в одному провадженні із первісним позовом зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на Ѕ частку квартири у спільному сумісному майні подружжя.

Зі змісту поданого відзиву на позовну заяву вбачається, що ОСОБА_2 заперечує проти заявлених позовних вимог, просить відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування зазначає, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , під час шлюбу у нього помер батько, після смерті якого він отримав спадщину у вигляді однокімнатної квартири в м. Клайпеда (Литва) та грошові заощадження, що знаходились в різних банках м. Клайпеда на загальну суму 57 405, 53 доларів США. Після отримання цих коштів, ОСОБА_1 було придбано два вантажних автомобіля: автомобіль марки Volvo, 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 з причепом за 25 000 доларів США, який він оформив на себе за генеральною довіреністю та вантажний автомобіль марки Renault-magnum, 2000 року випуску, з причепом, за суму 25000 доларів США. Також вказує, що за придбання вказаних автомобілів ОСОБА_1 витратив орієнтовно 50 000 доларів США, після купівлі вказаних автомобілів у нього залишилось 6000 доларів США, до яких ОСОБА_2 додала свої грошові заощадження у розмірі 12 000 доларів США, в результаті чого вони придбали спірну квартиру АДРЕСА_2 . Відповідач зазначає, що надавала письмову згоду на купівлю цієї квартири, особисто приймала участь в пошуках спірної квартири, спілкувалася з продавцем, займалась ремонтом квартири.

В зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 додатково зазначає, що перед розлученням вона з колишнім чоловіком ОСОБА_1 домовилися, що він сплатить їй її кошти у сумі еквівалентній 12 000 доларів США, які вона витратила на купівлю та ремонт спільної квартири АДРЕСА_2 на протязі 6-ти місяців, а якщо не сплатить гроші, то вона звернеться до суду з позовною заявою про розділ спільного майна подружжя. Коли помер батько її колишнього чоловіка ОСОБА_1 , вона сплачувала усі необхідні платежі та податки, щоб чоловік зміг оформити спадок на себе після смерті батька, так як чоловік ніде не працював вже тривалий час. Після купівлі та оформлення вантажних автомобілів у чоловіка залишилося 6 000 доларів США. Квартиру АДРЕСА_2 , яка є предметом позову вони придбали за спільні кошти, яку в подальшому планували здавати в оренду та жити за ці кошти. Таким чином, вказана квартира є сумісною власністю подружжя, тому ОСОБА_2 просить визнати за нею право власності на Ѕ частину однокімнатної квартири за адресою АДРЕСА_1 , житловою площею 16,4 кв. м., загальною площею 18,8 кв. м.

30.10.2019 року відповідач по зустрічному позову ОСОБА_1 подала відзив на зустрічну позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що ОСОБА_2 вказуючи у зустрічній позовній заяві про частину її грошових коштів у розмірі 12 000,00 доларів США, які вона витратила на спільну квартиру, не доводить джерела їх походження. Крім того, розрахунок з продавцем при купівлі спірної квартири проводив саме її батько ОСОБА_1 своїми особистими грошима, спільних з ОСОБА_2 коштів на придбання квартири в них не було. Автомобіль марки Volvo державний номер НОМЕР_1 , на який вказує ОСОБА_2 , ніколи не був власністю її батька. Стосовно автомобіля Renault AE 385 - то він був придбаний батьком вже після купівлі спірної квартири - а саме 02.03.2017 року. Зі слів батька він сплатив за автомобіль близько 10 000 доларів США.

14.11.2019 року ОСОБА_2 надала письмові пояснення по справі, в яких посилаючись на свої доводи, викладені у відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 та у своєму зустрічному позові, просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

В судовому засіданні позивач по первинному позову, відповідач по зустрічному позову ОСОБА_1 підтримала поданий нею первинний позов, просила задовольнити заявлені позовни вимоги. Зазначила, що їй було відомо, що її батько ОСОБА_1 перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , деякий час він працював у неї водієм вантажного автомобіля, здійнював вантажні перевезення. Періодично ОСОБА_2 забороняла їй спілкуватися з батьком. Про існування спірної квартири вона дізналась вже після смерті батька, вона своєчасно звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, оскільки вважає себе спадкоємцем 1 черги після смерті батька, проте отримала відмову у видачі свідоцтва на спадщину.

В судовому засіданні представник позивача по первинному позову, представник відповідача по зустрічному позову – адвокат Борисова І.М. позовні вимоги по первинному позову підтримала в повному обсязі, посилаючись на доводи викладені в позовній заяві, просила задовольнити позов та відмовити у задоволенні зустрічної позовної заяви в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача по первинному позову, представник позивача по зустрічному позову – адвокат Ромась Д.М. проти задоволення первинного позову заперечувала посилаючись на доводи викладені в їх письмових заявах, зустрічну позовну заяву просила задовольнити в повному обсязі. Також зазначила, що спірна квартира є спільною власністю подружжя, оскільки була придбана в період шлюбу та за спільні грошові кошти подружжя. Зі змісту договору не вбачається, що спірна квартира придбавалась за особисті кошті. Факт передбування оригіналу договору купівлі-продажу вказаної квартири у ОСОБА_2 після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 додатково свідчить, що зазначена квартира є спільною сумісною власністю подружжя. Також зазначила, що після розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 існувала домовленість, що після передачі ОСОБА_1 грошового еквіваленту частки у спірній квартирі ОСОБА_2 , остання відмовиться у нотаріуса від неї на користь ОСОБА_1 . З приводу фінансової спроможності ОСОБА_2 здійснити грошовий вклад у спірну квартиру представник ОСОБА_5 пояснила, що ОСОБА_2 впродовж житти здійснювала підприємницьку діяльність, отримувала постійній дохід, придбавала нерухоме (квартири) майна та рухоме (автомобілі) майно.

Суд, перевіривши доводи, викладені позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог, заперечення викладені у відзиві та поясненнях відповідача, а також доводи викладені в зустрічній позовній заяві та відзиві на нього, дослідивши матеріали справи в їх системному взаємозв`язку приходить до наступного.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Судом встановлено та підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , що позивач по первинному позову - ОСОБА_1 , народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , її батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , шлюб між якими розірвано 05.04.2005 року, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 , виданого Ленінським районним у місті Харкові відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Харківській області.

Згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 16.07.2016 року вбачається, що ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_2 , про що Дзержинським районним у місті Харкові відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Харківськкій області зроблено актовий запис № 470.

Відповідно до копії Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Мараєвою Я.В., реєстровий номер № 102 від 17.01.2017 року, ОСОБА_1 придбав однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 16,4 кв.м., загальною площею 18,8 кв.м., за попердньою згодою його дружини - ОСОБА_2 , за ціною у розмірі 457 406,00 грн.

23.01.2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвали шлюбу, про що Холодногірським районним у місті Харкові відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Харківськкій області зроблено зроблено актовий запис №09.

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Харківській області зроблено актовий запис №6574.

Постановою приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Орловської В.Г. від 04.04.2019 року позивачу ОСОБА_1 за результатами її звернення з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_2 було відмовлено у зв`язку з тим, що вказана квартира була придбана ОСОБА_1 під час перебування його у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , оскільки у відповідності до статті 71 Закону України «Про нотаріат» у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя, враховуючи відсутність такої заяви, на підставі якої можна було визначити частку померлого у спільній власності, а також через неподання відомостей (інформації) та документів, необхідних для вчинення нотаріальних дій згідно статті 49 Закону України «Про нотаріат» наявні підстави для відмови у вчинення нотаріальної дії. Роз`яснено заявнику ОСОБА_1 порядок та строк оскарження постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Згідно ч.1 статті 36 Сімейного кодексу України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

У відповідності до положень статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 61 Сімейного кодексу України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Звертаючись до суду з позовною заявою позивач ОСОБА_1 вказує, що факт придбання спірної квартири її батьком ОСОБА_1 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 автоматично не відносить вказане майно до спільної сумісної власності подружжя. Посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 07.09.2016 року у справі №6-801цс16 зазначає, що у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Позивач обґрунтовує заявлені позовні вимоги тими обставинами, що на час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири у її батька ОСОБА_1 були наявні достатні грошові кошти, які мають законні джерела походження, для самостійного придбання ним квартири АДРЕСА_2 .

Згідно копії свідоцтва про смерть ОСОБА_6 (батько ОСОБА_1 ) вбачається, що він помер ІНФОРМАЦІЯ_6 в м. Клайпеда, Литва, після смерті якого залишилось спадкове майно, яке у відповідності до копії свідоцтва про право на спадщину складається з грошових коштів, які зберігаються на рахунках банку, які успадковує його син - ОСОБА_1 .

Згідно копії виписки по надходженням по картці ОСОБА_1 і додатковим рахункам договору, датованої 01.02.2018 року вбачається, що на рахунок ОСОБА_1 12.12.2016 року надійшли грошові кошти у розмірі 57 405,53 грн. від NATALJA GALUSCAKBROZYNU G. 3-4 KLAIPEDA LTLT.

Посилаючись на вищезазначені обставини позивач відзначає, що саме за вказані грошові кошти була придбана квартира АДРЕСА_2 , факт придбання цієї квартири в період шлюбу з ОСОБА_2 не може вважатися безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 , пояснила, що позивач по первинному позову ОСОБА_1 є її онукою, а померлий ОСОБА_1 був її сином, який протягом певного час перебував у шлюбі з ОСОБА_2 . Зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_6 у нього помер батько, у зв`язку з чим він отримав спадщину. Їй відомо, що її сином було придбано квартиру та автомобіль. Син практично жив у неї вдома. У день покупки їй стало відомо про прибдання її сином квартири, під час оформлення вона не була присутня, вказане було повідмолено її сином. З його слів їй стало відомо, що він є власником однокімнатної квартири, яку він планував залишити своїй доньці – ОСОБА_8 . Також їй відомо, що її син ОСОБА_9 працював на автомобілях ОСОБА_2 .

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_10 , який є сином ОСОБА_2 пояснив, що її мати перебувала у шлюбі з ОСОБА_1 , який прожив у них вдома за адресою: АДРЕСА_3 . Зазначив, що його мати разом з ОСОБА_1 їздили до ОСОБА_11 до хворого батька ОСОБА_1 , який помер, залишивши йому спадщину. Під час розмов він чув, як вони обговорювали можливість придбання квартири, як грошовий вклад. У його матері було 12000 доларів США, ОСОБА_1 виділив на придбання квартири 6000 доларів США. Пошуком квартири займалась його мати, квартира підбиралась з нульовим ремонтом, щоб у подальшому здавати її в оренду. Зазначив, що його мати займалась підприємницькою діяльністю, а грошові кошти у ОСОБА_1 залишилися після прийняття спадщин від померлого батька.

Будучи допитаною в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_12 , яка є знайомою ОСОБА_2 пояснила, що з останньою вона знайома приблизно впродовж 12 років, їй відомо, що вона проживала з ОСОБА_13 приблизно 8 років у зареєстрованому шлюбі, після розірвали шлюбу та припинення стосунків він переїхав до матері, де й проживав протягом останнього часу. Зазначила, що з ОСОБА_2 вони близько спілкуються, разом відвідують тренування, із розмов з нею їй стало відомо про спільне придбання нею разом з ОСОБА_1 однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому питання ремонту цієї квартири займалась ОСОБА_2 , з якою вони разом замовляли меблю, обої, матеріали для ремонту квартири, встановлювала кондиціонер. Також зі спілкування з ОСОБА_2 їй відомо, що її вклад у спірну квартиру становить 12000 доларів США, іншу суму було внесено ОСОБА_1 , які він отримав як спадщину від померлого батька у ОСОБА_14 . Вказана квартира була оформлена на ОСОБА_1 , в ній ніхто не проживав, в оренду не здавалась. Відзначила, що вона була підприємцею, мала грошові кошти для придбання, здійснення ремонтних робіт та утримання вказаної квартири.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

За частиною 1 ст. 61 Сімейного кодексу України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 163 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з ч. 1 ст. 69 Сімейного кодексу України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Так, суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Відповідно до п. 30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.

Крім того, за загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.

Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17 та постанові Верховного Суду Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.02.2019 року № 464/7011/16-ц.

Таким чином, оскільки спірне майно (квартиру) було придбано сторонами у справі під час перебування у зареєстрованому шлюбі, суд приходить до висновку про обґрунтованість твердження позивача по зустрічному позову ОСОБА_2 про те, що таке майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 2 ст. 372 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Частинами 1, 2 ст. 70 Сімейного кодексу України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання однокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 16,4 кв.м., загальною площею 18,8 кв.м. особистою приватною власністю ОСОБА_9 , оскільки за результатами встановлених в ході судового розгляду фактичних обставин справи вбачається, що вказана квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, частки в якій є рівними, оскільки не визначені домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно із ч. 2 ст. 1223 Цивільного кодексу України, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Згідно із ст.1258 Цивільного кодексу України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст. 1259 цього Кодексу. Згідно із ст.1261 Цивільного кодексу України, у першу чергу право на спадкування мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Стороною позивача доведено та судом достовірно встановлено, що позивач по первинному позову – ОСОБА_8 є донькою ОСОБА_9 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , факт родинних відносин повністю підтверджується доказами, які містяться в матералах справи, внаслідок чого входить до першої черги спадкоємців за законом та одержує право на спадкування.

За таких обставин, з урахуванням вищенаведених обставин, суд приходить до висновку про можливість часткового задоволення позовних вимог позивача по первинному позову – ОСОБА_1 в частині визнання права власності на Ѕ частину однокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 16,4 кв.м., загальною площею 18,8 кв.м в порядку спадкування за законом як спадкодкоємцем першої черги після смерті батька – ОСОБА_1 .

Вирішуючи питання з приводу заявлених зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 суд вважає, що за результатами судового розгляду знайшли в достатній мірі підтвердження обставин, викладених в поданій до суду зустрічній позовній заяви, у зв`язку з чим суду приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину однокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 16,4 кв.м., загальною площею 18,8 кв.м.

Питання щодо розподілу судових витрат вирішити в порядку статті 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись 196 - 200, 259, 260 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_8 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом – задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_8 право власності на Ѕ частину однокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 16,4 кв.м., загальною площею 18,8 кв.м.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_8 – відомовити.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_8 про визнання права власності на Ѕ частку квартири у спільному сумісному майні подружжя – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину однокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 16,4 кв.м., загальною площею 18,8 кв.м.

В судовому засідання проголошено вступну та резолютивну частину судового рішення, повний текст виготовлено протягом десяти днів.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса проживання: АДРЕСА_4

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП: НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_5 , адреса АДРЕСА_6 : АДРЕСА_7

Суддя -