Постанова № 87906228, 25.02.2020, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/5804/16-ц

Провадження № 4-с/487/19/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2020 року місто Миколаїв

Заводський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Темнікової А.О.

за участю: секретаря судового засідання Демиденко Н.В.,

представника боржника Голубашенко Т.О.,

стягувача ОСОБА_1 ,

представника Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Романчука С.М,

розглянувши у відкритому судовому засідання в залу суду міста Миколаєва уточнену скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» на дії державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Кухаря Сергія Сергійовича,-

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» (далі за текстом - АТ «Миколаївгаз»), як боржник у виконавчому провадженні, звернулося 03.01.2020 року до Заводського районного суду міста Миколаєва із скаргою, яку 17.02.2020 року було уточнено. Згідно уточненої скарги боржник АТ «Миколаївгаз» просив: визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Кухаря С.С. про відкриття виконавчого провадження від 21.12.2019 року №60924645 з примусового виконання виконавчого листа №487/5804/16-ц, виданого 13.07.2017 року; зобов`язати державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Кухаря С.С. скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 21.12.2019 року №60924645 з примусового виконання виконавчого листа №487/5804/16-ц, виданого 13.07.2017 року, а також скасувати інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення суду.

Ухвалою від 09.01.2020 року було відкрито провадження у справі.

В обґрунтування скарги боржником зазначено, що 22.06.2017 року Апеляційним судом Миколаївської області ухвалено рішення по справі №487/5804/16 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Миколаївгаз», ОСББ «Єдність Миколаїв» про зобов`язання вчинити певні дії, яким зобов`язано Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» відновити газопостачання шляхом приєднання газового приладу (газової плити) в квартирі АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , до загальної системи газопостачання. На виконання наведеного вище рішення, 13.07.2017 року Заводським районним судом міста Миколаєва видано виконавчий лист №487/5804/16. Відповідно до рішення Загальних зборів акціонерів, з 14.05.2019 року змінено назву Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» на Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз». Ідентифікаційний код юридичної особи, банківські та інші реквізити залишились без змін. 20.06.2019 року державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Кухарем С.С. відкритого виконавче провадження №59375093 з примусового виконання виконавчого листа №№487/5804/16 від 13.07.2017 року. 24.07.2019 року державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Кухарем С.С. закінчено виконавче провадження №59375093 з примусового виконання виконавчого листа №№487/5804/16 від 13.07.2017 року. Вказана постанова від 24.07.2019 року не була оскаржена стронами виконавчого провадження. 27.12.2019 року АТ «Миколаївгаз» отримало постанову державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Кухаря С.С. про відкриття виконавчого провадження №60924645 з примусового виконання виконавчого листа №№487/5804/16 від 13.07.2017 року. Проте, вказана постанова є незаконною та підлягає скасуванню, оскільки згідно абзацу 2 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову крім випадків, передбачених цим законом. Постановою Кабінету міністрів України №870 від 09.10.2019 року ліквідовано Головне територіальне управління юстиції в Миколаївській області, утворено Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Згідно постанови про прийняття виконавчого провадження від 13.01.2020 року, виконавче провадження №60924645 з примусового виконання виконавчого листа №487/5804/16 від 13.07.2017 року Заводським районним судом міста Миколаєва року прийнято державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Кухарем С.С. Також, представник АТ «Миколаївгаз» у додаткових поясненнях від 17.02.2020 року зазначив, що виконавчий лист №487/5804/16 від 13.07.2017, виданий Заводським районним судом міста Миколаєва не відповідає вимогам закону, оскільки не містить повної назви боржника. Повторна видача виконавчого документа після отримання від органів виконавчої служби з відміткою про закінчення виконавчого провадження також не передбачена нормами чинного законодавства України. Крім того, у запереченнях від 17.02.2020 року представник АТ «Миколаївгаз» зазначив про безпідставність та необґрунтованість клопотання ОСОБА_1 про стягнення судових витрат у справі та просив відмовити у задоволенні цього клопотання.

У судовому засіданні представник АТ «Миколаївгаз» підтримав уточнену скаргу та наполягав на її задоволенні з підстав, викладених у скарзі, додаткових поясненнях та запереченнях.

Представник Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) у судовому засіданні проти задоволенні скарги заперечував у зв`язку із законністю дій державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження. Зазначив, що рішення суду АТ «Миколаївгаз» не виконано. Підтримав доводи, викладені у відзиві на скаргу від 13.02.2020 року, за змістом якого посилання заявника, як на підставу для задоволення скарги, на положення абзацу 2 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», є помилковим, оскільки, в даному випадку, у виконавчому провадженні №60924645 постанова про закінчення виконавчого провадження не виносилась. Жодних підстав для повернення виконавчого документа без прийняття до виконання не було, оскільки підстави, визначені ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», відсутні.

Стягувач ОСОБА_1 у судовому засідання вважав скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, у зв`язку з відповідністю дій державного виконавця нормам чинного законодавства України.

Заслухавши учасників, дослідивши матеріали справи, матеріали виконавчого провадження №60924645, суд приходить до наступного.

Згідно ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ст. 448 ЦПК України, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду.

За змістом ст. 450 ЦПК України, скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

Згідно ст. 451 ЦПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Судом встановлено, що 22.06.2017 року рішенням Апеляційного суду Миколаївської області по справі №487/5804/16-ц, позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» задоволено частково. Зобов`язано відповідача відновити газопостачання шляхом приєднання газового приладу (газової плити) в квартирі АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , до загальної системи газопостачання.

Постановою Верховного Суду від 06.08.2018 року рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 22.06.2017 року залишено без змін.

На виконання зазначеного рішення, 13.07.2017 року Заводським районним судом міста Миколаєва видано виконавчий лист №487/5804/16-ц про зобов`язання Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» відновити газопостачання шляхом приєднання газового приладу (газової плити) в квартирі АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , до загальної системи газопостачання.

20.06.2019 року державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Кухарем С.С. відкрито виконавче провадження №59375093 з примусового виконання вищезазначеного виконавчого листа.

Постановою державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Кухаря С.С. від 24.07.2019 року виконавче провадження №89375093 з примусового виконання виконавчого листа №487/5804/16-ц виданого 13.07.2017 року було закінчено відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

13.12.2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про повторну видачу виконавчого листа №487/5804/16-ц від 13.07.2017 року.

20.12.2019 року даний виконавчий лист було ним отримано, про що свідчить відповідна розписка стягувача.

21.12.2019 року державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Кухарем С.С. було відкрито виконавче провадження №60914645 з примусового виконання виконавчого листа №487/5404/16-ц виданого 13.07.2017 року.

02.01.2020 року державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Кухарем С.С. винесено постанову про передачу виконавчого провадження №60914645 у зв`язку з наказом Міністерства юстиції України від 17.12.2019 року №4053/5 «Про відділи державної виконавчої служби», перейменуванням та зміною підпорядкування Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області до перейменованого органу ДВС - Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса).

13.01.2020 року державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Кухарем С.С. прийняте виконавчого провадження №60914645.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання.

У пункті 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Статтею 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, судове рішення - це основний акт правосуддя, акт реалізації конституційних повноважень органу державної, судової влади, яким вирішується правовий спір від імені держави Україна. Тому для держави і суспільства незаперечний інтерес становить повага до судового рішення, визнання обов`язковості його виконання, довіра до прийнятих судами рішень.

Крім того, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Частиною 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення; за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Згідно п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Частиною 3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» регламентовано, що виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга статті 3); в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8); права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини перша, друга статті 55); обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства (пункт 9 частини другої статті 129); суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (частини перша, друга статті 129-1).

Конституційний Суд України послідовно наголошує у своїх рішеннях на зобов`язанні держави забезпечувати конституційні права і свободи:

- «конституційні права і свободи є фундаментальною основою існування та розвитку Українського народу, а тому держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для їх реалізації. Відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод, оскільки призводить до того, що вони стають декларативними, а це є неприпустимим у правовій державі» (абзац четвертий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012);

- «держава, виконуючи свій головний обов`язок - утвердження і забезпечення прав і свобод людини (частина друга статті 3 Конституції України) - повинна не тільки утримуватися від порушень чи непропорційних обмежень прав і свобод людини, але й вживати належних заходів для забезпечення можливості їх повної реалізації кожним, хто перебуває під її юрисдикцією. З цією метою законодавець та інші органи публічної влади мають забезпечувати ефективне правове регулювання, яке відповідає конституційним нормам і принципам, та створювати механізми, необхідні для задоволення потреб та інтересів людини» (абзац перший пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016).

Конституційний Суд України вказував, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України (абзац п`ятнадцятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002); право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя (абзац восьмий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018). Отже, як випливає з наведеного, держава повинна повною мірою забезпечити реалізацію гарантованого статтею 55 Конституції України права кожного на судовий захист.

Конституційний Суд України неодноразово підкреслював, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013).

Забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні.

Аналіз статей 3, 8, частин першої, другої статті 55, частин першої, другої статті 129-1 Конституції України у їх системному зв`язку, наведених юридичних позицій Конституційного Суду України дає підстави стверджувати, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

З практики Європейського суду з прав людини вбачається, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; водночас ухиленням від виконання цього обов`язку є перекладення державою відповідальності за фінансове забезпечення організації виконавчого провадження на особу, на користь якої ухвалене судове рішення; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (§ 43 рішення у справі „Shmalko v. Ukraine“ від 20 липня 2004 року, § 84 рішення у справі „Fuklev v. Ukraine“ від 7 червня 2005 року, § 64 рішення у справі „Apostol v. Georgia“ від 28 листопада 2006 року, §§ 46, 51, 54 рішення у справі „Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine“ від 15 жовтня 2009 року).

Зазначене відповідає змісту рішення Конституційного Суду України від 15.05.2019 року №2-р(ІІ)/2019.

Як зазначалось раніше, рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 22.06.2017 року, на виконання якого, 13.07.2017 року Заводським районним судом міста Миколаєва видано виконавчий лист №487/5804/16-ц про зобов`язання Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» відновити газопостачання шляхом приєднання газового приладу (газової плити) в квартирі АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , до загальної системи газопостачання залишається невиконаним через неможливість його виконання без участі боржника та саме з цих підстав було закінчено виконавче провадження №59375093.

21.12.2019 року державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Кухарем С.С. було відкрито виконавче провадження №60914645 з примусового виконання виконавчого листа №487/5404/16-ц виданого 13.07.2017 року. Постанов про закінчення виконавчого провадження №60914645 з підстав, визначених у п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем не виносилось.

З огляду на викладене, суд, оцінивши та проаналізувавши наявні у справі докази у їх сукупності, вважає, що скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає, оскільки визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність. Наведені боржником доводи зазначеного висновку суду не спростовують.

Щодо розподілу витрат, пов`язаних з розглядом скарги.

Згідно ст. 452 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Відповідно до частин 1 та 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Стягувачем ОСОБА_1 було подано клопотання від 22.01.2020 року про стягнення судових витрат у справі у сумі 8540 гривень 80 копійок у зв`язку із його участю у розгляді скарги, яка є безпідставною, за період з 03.01.2020 року по 27.01.2020 року.

Витрати розраховані за формулою: середня зарплата в Миколаївській області у листопаді 2019 року/30 календарних днів у листопаді х на кількість днів розгляду справи в Заводському районному суді міста Миколаєва. Середня зарплата в Миколаївській області у листопаді 2019 року –10679 гривень. Листопад 2019 року – 30 календарних днів. Термін розгляду справи в Заводському районному суді міста Миколаєва 03.01.2020 року по 27.01.2020 року – 24 календарних дні. Тобто: 10679/30 день х 24 дні = 8540 гривень 80 копійок.

Також, стягувачем ОСОБА_1 було подано клопотання від 13.02.2020 року про стягнення судових витрат у справі у сумі 17 386 гривень 65 копійок у зв`язку із його участю у розгляді скарги, яка є безпідставною, за період з 03.01.2020 року по 13.02.2020 року.

Витрати розраховані за формулою: середня зарплата в Миколаївській області у грудні 2019 року/31 календарних днів у грудні х на кількість днів розгляду справи в Заводському районному суді міста Миколаєва. Середня зарплата в Миколаївській області у грудні 2019 року – 12833 гривні. Грудень 2019 року – 31 календарний день. Термін розгляду справи в Заводському районному суді міста Миколаєва 03.01.2020 року по 13.02.2020 року – 41 календарний день. Тобто: 12833/31 день х 42 дні = 17 386 гривень 65 копійок.

При подані вказаних клопотань ОСОБА_1 було здійснено посилання на норми ст. 133 ЦПК України та ст. 137 ЦПК України («витрати на професійну правничу допомогу».)

Проте, доказів звернення за правничою допомогою ОСОБА_1 надано не було, вимог в порядку ст. 138 ЦПК України з відповідним обгрунтоуванням стягувачем не заявлялося, наведений розрахунок витрат на участь у розгляді скарги є неконкретизованим, без зазначення конкретного виду судових витрат, повязаних із розглядом справи, понесених ОСОБА_1 , а за такого заявлені клопотання про стягнення судових витрат у справі задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 133, 137, 138, 259, 447-452 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні скарги Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» на дії державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Кухаря Сергія Сергійовича відмовити.

У задоволенні клопотань ОСОБА_1 про стягнення судових витрат у справі відмовити.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду або через Заводський районний суд міста Миколаєва протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст ухвали складено 28.02.2020 року.

Суддя: А.О. Темнікова