Постанова № 87906073, 18.02.2020, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/2623/18

Провадження № 2/487/45/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2020 року м. Миколаїв

Заводський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Бобрової І.В., при секретарі Мазницької Н.Ю., за участю представника позивача - адвоката Пугаченка С.Ю., відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва цивільну справу №487/2623/18 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Миколаївська міська рада про усунення перешкод в користуванні майном шляхом знесення самочинно збудованих об`єктів, -

ВСТАНОВИВ:

03.05.2018 р. ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Миколаївська міська рада, в якому просив усунути перешкоди в користуванні своєю власністю шляхом знесення прибудов до Літ. ОСОБА_5 -1, Літ. ОСОБА_6 , здійснених відповідачами за їх власний рахунок. Свої вимоги мотивував тим, що є власником 33/100 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 04.06.2018 р. Іншими співвласниками домоволодіння є відповідачі. З другої половини 2016 р. по вересень 2017 р. відповідачі почали стрімко будувати самочинні прибудови до своїх житлових будинків. Жодних погоджень на вказані самочинні забудови він не давав. Неодноразові вимоги щодо припинення самоправства залишились без реагування з їх боку. Вважає, що в наслідок здійснення відповідачами самочинних прибудов до будинку АДРЕСА_1 .Б та кухні Літ.К йому чиняться перешкоди в користуванні його власністю, які полягають у порушеннях будівельних норм та призводять до затікання опадів до його будинку, мають наслідком порушення інсоляції його будинку Літ ОСОБА_7 , перешкоджають нормальному функціонуванню системи водовідведення, порушують його право на безпечне володіння майном, оскільки при зведенні прибудов не дотримано нормативні відстані між будинками.

Ухвалою суду від 07.05.2018 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 17.07.2018 року призначено судову будівельно-технічну експертизу.

15.04.2019 до канцелярії суду надійшов висновок експерта від 28.03.2019 р. № 18-775/776/777.

Ухвалою суду від 19.04.2019 р. провадження у справі відновлено.

Ухвалою суду від 06.06.2019 року підготовче провадження закрито, а справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою суду від 26.11.2019 року в судовому засіданні оголошено перерву та визнано явку позивача до судового засідання обов`язковою.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав. Зауважив, що ані усної, ані письмової згоди на будівництво не надавав, при цьому зазначив, що побудований сарай ОСОБА_3 йому не заважає та не створює будь-яких перешкод.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення позовних вимог в частині, що стосується саме її майна. Свою позицію обґрунтовує тим, що побудований нею сарай не є самочинним будівництвом. Позивач надав їй усний дозвіл на його будівництво. Крім того зазначена будівля не створює загрозу приміщенням позивача, а навпаки додатково захищає стіну від холоду, оскільки безпосередньо до неї примикає.

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заперечували проти задоволення позову в повному обсязі. Свою позицію мотивували тим, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , передана співвласникам домоволодіння у безстрокове користування. Усі прибудови були здійсненні за усної згоди позивача та навіть його дружина показувала їм, де саме можна будувати. Вважають даний позов спробою ОСОБА_4 затягнути розгляд справи за їх позовом до нього про встановлення порядку користування земельною ділянкою, оскільки до подачі позову будь-яких нарікань до них не було.

Представник третьої особи до судового засідання не з`явився, надав заяву, в якій просив розглянути справу за своєї відсутності та ухвалити рішення на розсуд суду.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України», яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року, вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v Croatia), № 48778/99, пункт 25, ЕCHR 2002-II).

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішення від 13 травня 1980 року в справі «Артіко проти Італії» (пункт 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності належить 33/100 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Іншими співвласниками вказаного домоволодіння є відповідачі ОСОБА_3 – 59/100, ОСОБА_2 – 4/100, ОСОБА_1 – 4/100. Зазначене підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02.05.2018 р. (арк. спр.11-15).

Згідно з частиною першою статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Отже, аналіз вказаних норм права свідчить про те, що перехід права користування на земельну ділянку відбувається одночасно з переходом права на об`єкт нерухомості, що відповідає принципу «superficies solo cedit» - збудоване на землі слідує за нею.

Рішенням Виконкому Миколаївської міськради депутатів трудящих від 18.01.1956 р. №148 для обслуговування домоволодіння АДРЕСА_1 у безстрокове користування передана земельна ділянка площею 374 кв.м. (арк. спр.16), порядок користування земельною ділянкою між співвласниками не визначався.

Відповідно до висновків експерта від 28.03.2019 р. №18-775/776/777 при будівництві прибудови до житлового будинку літ. «Б» («Б-1»), прибудови (без літери) до літньої кухні літ. «К» та реконструкції прибудови літ. «б», розташованої по АДРЕСА_1 , встановлені наступні порушення будівельних норм та правил, державних стандартів та нормативно-правових актів: по розміщенню на земельній ділянці – відсутня проектна документація, погоджена в установленому порядку – ДБН А.2.2-3:2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво»; за ступенем вогнестійкості конструктивних елементів – ДБН В.1.1-7-1016 «Пожежна безпека об`єктів будівництва»; по письмовим погодженням управління містобудування та архітектури ММР, органів пожежного нагляду та державної СЕС – ДБН А.3.1-5-2016 «Організація будівельного виробництва»; по санітарно-гігієнічним вимогам (природне освітлення, опалення, вентиляція та інш.) – ДержСанПіН 173-96 «Державні санітарні правила вентиляції та забудови населених пунктів»; по забезпеченню інсоляцією житлових приміщень – ДБН В.2.2-15-2005 р. «Житлові будинки. Основні положення»; по недотриманню площі у житлових будинках – ДБН В.2.2-15-2005 р. «Житлові будинки. Основні положення»; по недотриманню протипожежних відстаней – ДБН Б 2.2-12:2018 «Планування і забудова територій», ДБН В.1.1-7-2016 «Пожежна безпека об`єктів будівництва»; по не виконанню водовідведення атмосферних опадів з даху будинку – п.2.17 ДБН В.2.2-15-2005 р. «Житлові будинки. Основні положення».

Враховуючи відсутність проектної документації, погоджуючи (дозвільних) документів на будівництво та реконструкцію, встановлено, що прибудови літ. «Б'» до житлового будинку літ «Б», побудована господарча будівля (без літери) до літньої кухні літ. «К», розташовані по АДРЕСА_1 , є самовільно збудованими об`єктами нерухомості.

Погодження та дозвільні документи на реконструкцію прибудови літ. «б» до житлового будинку літ. «Б», а саме збільшення площі прибудови відповідними органами влади не надавались, тобто реконструкція прибудови літ. «б» до житлового будинку літ. «Б» є також самовільною.

Таким чином, підставою вважати вищевказані прибудови самовільними є відсутність проектної документації, дозвільних документів на будівництво (реконструкцію) та погоджень відповідних органів влади.

Враховуючи порушення будівельних норм та правил при будівництві самовільно-збудованих об`єктів (прибудови до житлового будинку літ. «Б» («Б-1»), прибудови (без літери) до літньої кухні літ. «К») та самовільну реконструкцію прибудови літ. «б», недотримання протипожежних відстаней, норм інсоляції, невиконання водовідведення атмосферних опадів з даху будинку, вказані прибудови перешкоджають в обслуговуванні та утримані житлового будинку літ. «Ж» та літньої кухні літ. «К».

В користуванні та утриманні будівель літ. «И», «М», «Л» перешкоджань не виявлено.

Для визначення технічної можливості виконання перебудови самочинно збудованих прибудов до житлового будинку літ. «Б» («Б-1»), прибудови (без літери) до літньої кухні літ. «К» та реконструкції прибудови літ. «б», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з метою усунення порушень норм ДБН, інших державних стандартів та нормативно-правових актів у галузі будівництва, та для усунення перешкод у користуванні будинком літ. «Ж-1», літ. «К», необхідно виконати проект на вказану перебудову та прибудови, який буде враховувати технічні показники існуючого об`єкту нерухомості з відповідними розрахунками на міцність, стійкість, несучу здатність будівлі та інше.

Розробка вказаного проекту входить до компетенції проектних інститутів та виходить за межі компетенції судового експерта (арк. спр. 103-129).

Питання самочинного будівництва та його наслідків регулює ст. 376 ЦК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

За ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, передбачений ст. 391 ЦК України.

За положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч.2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з положеннями цієї статті власник майна має право вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, гарантованого ст. 41 Конституції України, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням володіння.

Підставою для подання позову згідно з цією нормою є вчинення особою перешкод власнику, посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.

Право власності має захищатися лише при доведеності самого факту його порушення із застосування наслідків, в тому числі і звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Водночас, знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Такий висновок застосування норм матеріального права викладено в постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 642/7110/15-ц.

З матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що на час набуття сторонами часток у праві власності на спірне нерухоме майно порядок користування земельною ділянкою не був визначений.

Крім того, як повідомили самі сторони в судовому засіданні наразі порядок користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , визначається в судовому порядку, розгляд справи триває.

Вирішуючи питання про знесення нерухомого майна, суди в кожному випадку з`ясовують, яку частину земельної ділянки займає споруджена будівля, її розмір і конфігурацію, яка частина будівлі підлягає знесенню, чи не вплине знесення окремих конструктивних елементів будинку на його міцність і безпечність.

Ні у позовній заяві ні в інших матеріалах справи не зазначено, де саме відбулося захоплення частин земельної ділянки, якої площі, не зазначено координати поворотних точок, де відбулося порушення межі земельної ділянки, що унеможливлює встановлення факту порушення з боку відповідачів прав позивача на земельну ділянку загального користування.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У справі, яка розглядається, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт того, що його право на користування земельною ділянкою порушено відповідачами.

Відтак, суд приходить до переконання про неможливість задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача;

Керуючись ст.ст. 8, 10-13, 17, 18, 141, 263 - 265, 273 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Миколаївська міська рада про усунення перешкод в користуванні майном шляхом знесення самочинно збудованих об`єктів - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду або через Заводський районний суд м. Миколаєва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач: ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідачі: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ;

ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ,

Третя особа - Миколаївська міська рада, місце розташування: м.Миколаїв, вул.Адміральська, 20.

Повне рішення складено та підписано суддею 28.02.2020 року.

Головуючий суддя І.В.Боброва