Ухвала суду № 87905830, 28.02.2020, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/2317/18

1-кп/357/444/20

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2020 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого – судді Шовкопляса О. П.,

при секретарі - Кричевській Н.В.,,

з участю прокурора - Гнатюка О.Ю.,

обвинувачених - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

захисника - Дробахи В.О., Собчук О.О.,

потерпілого - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 1 в приміщенні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчинені злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 190 КК України,-

в с т а н о в и в :

В провадженні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області перебуває кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчинені злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 190 КК України.

У зв`язку з необхідністю та у той же час не можливістю провелення додаткового допиту потерпілого ОСОБА_3 , якиий перебуває в стані алкогольного сп`яніння, розгляд кримінального провадження необхідно відкласти на іншу дату.

Під час проведення судового розгляду кримінального провадження прокурором Гнатюком О.Ю. заявлено клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та заміну ОСОБА_1 рініше обраного запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту на тримання під вартою.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 та захисник - адвокат Собчук О.О. при вирішенні клопотання прокурора покладаються на розсуд суду.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його захисник Дробаха В.О. проти задоволення клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту заперечували. Просили застовувати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із забороною залишати житло в певний період доби.

Заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали клопотання, приходжу до висновку щодо необхідність продовження строку застосування до обвинуваченого ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строку запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту щодо ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Так, згідно зі ст.ст. 7,8,9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства, суду.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини «Тейс проти Румунії», автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження ОСОБА_2 , строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України.

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_2 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обгрунтоване та підлягає до задоволення оскільки на даний час ризики та обставини, передбачені п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були підставою для застосування та продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_2 не змінилися та продовжують існувати.

Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків для застосування обвинуваченому більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, в судовому засіданні не встановлено.

Крім того, в судовому засіданні не встановлено та не підтверджено жодним документом, зокрема копією вироку суду, яким засуджено ОСОБА_2 до покарання у вигляді позбавлення волі.

Враховуючи характер інкримінованого обвинуваченому злочину, дані про його особу, те, що відповідно до ч.3 ст.95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показах, які він безпосередньо отримав під час судового засідання, суд приходить до висновку, що ризики та обставини відповідно до ст.ст.177,178 КПК України, які враховував суд при обранні та продовженні відносно ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді гримання під вартою, на сьогодні не зменшилися та продовжують існувати.

Таким чином, жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам протиправної поведінки обвинуваченого ОСОБА_2 .

Приймаючи рішення про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.

Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини га основоположних свобод, зокрема, правовим позиціям, викладеним в п.35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», суд вважає необхідним продовжитий щодо обвинуваченого винятковий вид запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м`яких запобіжних заходів не буде достатнім для забезпечення відсутності визначених вище ризиків.

Таким чином, виходячи з положень КПК України та враховуючи матеріали справи, які свідчать, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки обвинуваченому підчас розгляду справи, суд приходить до висновку, що обвинуваченому ОСОБА_2 , необхідно продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_2 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обгрунтоване та підлягає до задоволення оскільки обвинувачений ОСОБА_2 на момент застосування запобіжного заходу ніде не працював, на даний час обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочинів та ризики, які були підставою для застосування та продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на даний час продовжують існувати.

Тому, суд приходить до висновку про необхідність продовження строку застосування до обвинуваченого ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Також, суд вважає обргунтованим клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_1 строку дії запобіжного заходу у виді домашнього арешту, що обумовлено наявністю встановлених при обранні та продовженні застосування запобіжного заходу ризиків, передбачених п. п. 1 , 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства. Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.

Обставин, які б свідчили про те, що необхідність у раніше обраному обвинуваченим ОСОБА_2 та ОСОБА_1 запобіжних заходів відпала, судом не встановлено.

При викладених обставинах, враховуючи положення ст.ст. 177, 178, ч. 1 ст. 194 КПК України й те, що на даний час ОСОБА_2 , ОСОБА_4 обвинувчуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186 ч. 2 ст. 190 КК України слід залишити останнім обраний відносно них запобіжний захід відносно ОСОБА_2 у вигляді тримання під вартою та домашнього арешту відносно ОСОБА_4 ..

Так, відповідно до ст.ст. 176,177 КПК України та практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Мамедова проти Росії»), оцінюючи в сукупності всі обставини, керуючись наявністю ризиків та враховуючи, що суворість покарання передбаченого санкцією статті не є визначальним елементом при обранні чи продовженні запобіжного заходу.

На даній стадії процесу судом не досліджені матеріали провадження.

Тому, суд приходить до висновку про необхідність продовження строку застосування до обвинуваченого ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строку запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту щодо ОСОБА_1 ще на 60 днів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 176 178, 193, 194, 201, 331, 369, 372, 392 КПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Клопотання прокурора Білоцерківської місцевої прокуратури Гнатюка О.Ю. про продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_2 – задовольнити.

Продовжити строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до 27 квітня 2020 року, включно.

Продовжити строк запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до 28 квітня 2020 року, включно.

В задоволенні клопотання ОСОБА_1 та його захисника Дробахи В.О. про зміну запобіжного заходу - відмовити.

Розгляд обвинувального акта відкласти до 07 квітня 2020 року до 15 години 30 хвилин.

В судове засідання доставити обвинуваченого ОСОБА_2 , викликати обвинуваченого ОСОБА_1 , захисників, потерпілих, прокурора.

Копію ухвали надіслати начальнику ДУ «Київський СІЗО» МЮ України для виконання, керівнику Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області для відому.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом 7 днів з дня її проголошення.

СуддяО. П. Шовкопляс