Рішення № 87905538, 21.02.2020, Франківський районний суд м. Львова

465/5362/18

2-о/465/56/20

РІШЕННЯ

Іменем України

21.02.2020 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова

головуючого судді Ванівського Ю.М.

за участю секретаря Школьнікової К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Львова цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаною заявою, якою просила встановити юридичний факт, що її вимушене переселення у грудні 2014 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.

Заявник мотивує свої вимоги тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка міста Луганськ Луганської області, зареєстрована та до грудня 2014 року проживала за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 .

На праві приватної власності заявнику належить трикімнатна квартира, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування від 05.12.2001 року серія АЕ №282515 та технічним паспортом на квартиру від 03.12.2001 року.

Зазначає, що починаючи з кінця лютого 2014 р. війська Російської Федерації, у військовій формі без розпізнавальних знаків, почали окупацію Кримського півострова, а в подальшому 21.03.2014 р. владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».

Після незаконної анексії Кримського півострова, в квітні 2014 р. Російська Федерація почала другу фазу збройної агресії проти України, під час якої контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07.04.2014 р.) та «Луганської народної республіки» (27.04.2014 р.).

11.05.2014 р. на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся незаконний референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з погано прихованою метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної Республіки» та «Донецької Народної Республіки», однак сам референдум так і не був визнаний, як Україною, так і міжнародною спільнотою.

Як підсумок, за наслідками військової агресії Російської Федерації, прийнято Постанову Верховної Ради України від 17.03.2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей.

В результаті збройної агресії Російської Федерації, наслідком якої стала окупація частини території Луганської області України, ОСОБА_1 втратила здоров`я та можливість проживати на рідній землі.

Також ОСОБА_1 , зазначає, що до свого вимушеного переселення з тимчасово окупованого міста Луганськ Луганської області України була повноправним громадянином своєї країни, мала налагоджений побут, особисте житло, соціальне забезпечення з боку державних органів України та можливість вести повноцінне життя. Проте, з початком збройної агресії Російської Федерації проти України вона була позбавлена таких можливостей. кінці 2013 року в м. Луганськ почали заявлятися проросійськи налаштовані громадяни, які говорили про щасливе життя в Росії, про великі заробітні плати російського населення, про високий рівень життя і пропонували так звані «програми переселення» в Росію. Ці проросійські провокатори обіцяли житло, працевлаштування, навчання, безкоштовну медицину. Місцевих жителів ця програма не дуже цікавила, багато людей просто не звертали на це уваги.

На початку 2014 року на Луганщині почалося неспокійне життя. Проросійськи налаштовані активісти в більшості містах Луганської області почали встановлювати намети з закликами до проведення референдуму про відокремлення Луганської області та її автономії у складі України. Навесні 2014 року ці заклики почали звучати вже в ефірах теле та радіостанцій. Згодом територією Луганської області прокотилася хвиля проросійських мітингів. Серед населення почалася потужна агітація і тих, хто показував своє невдоволення, швидко ліквідовували. У зв`язку з цим, я боялася виражати свою проукраїнську позицію, оскільки для збройних формувань Російської Федерації закон один - це зброя. Будучи постійно наляканою регулярною присутністю озброєних осіб у військовій формі, я не переставала хвилюватися за своє життя. Це підсилювалось великою вірогідністю потрапити в полон до проросійських бойовиків через свої проукраїнські погляди.

З травня 2014 року в Луганську ситуація загострилася. збройні формування Російської Федерації зі зброєю в руках було захоплено будівлю облдержадміністрації, відділення міліції, військовий комісаріат та будівлю СБУ. На них вивішувалися прапори «ЛНР» та Російської Федерації. Крім того, в місті почали з`являтися блокпости на дорогах, де перевіряли документи. Також окупанти запровадили комендантську годину в місті.

З початком окупації збройними формуваннями Російської Федерації почалися суттєві зміни на території Луганської області, зокрема було введено в обіг російський рубль, було зупинено трансляцію українських телеканалів, почалися перебої у наданні комунальних послуг. Вийти в магазин, аптеку, лікарню, навіть просто на вулицю було страшно, адже там всюди були люди зі зброєю в зеленій формі. Погіршення гуманітарної ситуації, через захоплення району угрупуванням проросійських бойовиків, унеможливило доступ до медичних послуг місцевим мешканцям. Також частина Луганської області, разом з тим і жителі мого міста, зіштовхнулися з проблемою в придбанні харчів та засобів для існування, оскільки більшість магазинів були зачиненими або розграбованими. Були й такі, які працювали, але ціни там були в три рази вищими, ніж зазвичай, тому мешканці не могли собі дозволити такої розкоші. Причиною тому слугували проблеми з банківською системою, обумовлені нападами бойовиків на фінансові установи та інкасаторів.

Проукраїнське налаштоване населення продовжувало масово покидати місто. Моторошно було ходити ввечері по порожнім вулицях. Життя в місті ніби призупинилось.

Описані вище обставини призвели до неможливості подальшого проживання в місті Луганськ, а тому в грудні 2014 року, зібравши речі я була вимушена покинути місто Луганськ. Внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, я змушена була переїхати у місто Львів, де довелося пристосовуватися до нових життєвих умов в чужому місті, фактично починати життя спочатку, шукати житло. Психічно-емоційний стан після переселення дуже важкий, все майно, всі речі залишились на окупованій території.

Вважає, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Луганської області було порушено цілу низку її прав і свобод, передбачених Конвенцією "Про захист прав людини та основоположних свобод" від 04.11.1950 року, Протоколом (Перший протокол) до цієї Конвенції від 20.03.1952 року та Протоколом № 4 до цієї Конвенції від 16.09.1963 року, зокрема: право на життя, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на свободу думки, совісті і релігії.

На даний час заявник проживає за адресою: АДРЕСА_2 що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 14.12.2016 року №1330001589, яка видана Департаментом гуманітарної політки управління соціального захисту Львівської міської ради в порядку, передбаченому ст. 6 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року №1706-VІІ. Отримана ОСОБА_1 , довідка посвідчує лише факт її вимушеного переселення з міста Луганська Луганської області до міста Львова і не містить в собі зазначення причини такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень.

Звернення в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення юридичного факту того, що вимушене переселення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у грудні 2014 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України обумовлено тим, що вона має на меті визначити свій статус як особи, які перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.

Тому, ОСОБА_1 , просила суд встановити юридичний факт, що її вимушене переселення у грудні 2014 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.

Представник заявника в судове засідання не з`явилася, однак подала на адресу суду заяву про слухання справи без її участі, заявлені вимоги підтримує в повному обсязі та просить такі задоволити.

Представник заінтересованої особи Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, заперечення на заяву не подав.

Заінтересована особа - представник Російської Федерації, в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, заперечення на заяву не подав.

У зв`язку з неявкою сторін та з врахуванням поданих заяв, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України.

З`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка міста Луганськ Луганської області, зареєстрована та до грудня 2014 року проживала за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 . На праві приватної власності заявниці належить трикімнатна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування від 05.12.2001 року серія АЕ №282515 та технічним паспортом на квартиру від 03.12.2001року.

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 14.12.2014 року за №1330001589, в грудні 2014 року ОСОБА_1 , дійсно вимушено перемістилася з тимчасово окупованої території міста Луганськ Луганської області до м. Львова Львівської області. Даною довідкою посвідчено лише факт її вимушеного переселення, однак відомості щодо причин такого переселення відсутні, оскільки зазначений орган не має таких повноважень.

При цьому, в розумінні ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Поряд із тим, статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 р. №1932-ХІІ визначено, що збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з дій, зазначених в даній статті Закону, серед яких значиться вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21.04.2015 р. було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків».

З аналізу даної заяви вбачається, що 20.02.2014 р. були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації від 28.05.1997 р., для блокування українських військових частин.

Разом з тим, заява Верховної Ради України свідчить, що 27.02.2014 р. збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації захопили будівлі Ради Міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас, відбулось створення і озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходились кораблі Військово-Морських Сил України. В подальшому лідер партії «Русское единство» Сергій Аксьонов проголосив себе головою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та закликав президента Російської Федерації «забезпечити мир і спокій в Криму». У відповідь на цей заклик Президент Російської Федерації, звернувся до Ради Федерацій Російської Федерації, яка своєю постановою від 01.03.2014 р., надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід`ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16.03.2014 р. провела референдум про входження Автономної Республіки Крим до складу Російської Федерації, однак результати референдуму не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації, що підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27.03.2014 р. «Територіальна цілісність України».

17.03.2014 р. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, розпущена постановою Верховної Ради України, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18.03.2014 р. самозвані представники Верховної Ради Автономної Республіки Крим підписали з президентом Російської Федерації Володимиром Путіним «Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб`єктів».

21.03.2014 р. владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».

Згідно ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15.04.2014 р. із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15.09.2015 р. №685-VІІІ Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20.02.2014 року.

Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 р. другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07.04.2014 р.) та «Луганської народної республіки» (27.04.2014 р.).

Протягом травня 2014 р. самозвані лідери «ДНР» та «ЛНР», серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб організували проведення фіктивних референдумів про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон «Восток», а також були задіяні такі озброєні групи найманців як «Русский сектор» та « Оплот ». За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних Сил України.

11.05.2014 р. на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся так званий референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з метою відокремлення та проголошення так званих «Донецької Народної Республіки» та «Луганської Народної Республіки». Однак, такий референдум, як і проголошені утворення, а саме «Луганська Народна Республіка» та «Донецька Народна Республіка» не були визнані міжнародною спільнотою про що свідчать наступні, досліджені в суді докази. Зокрема, Міністерство закордонних справ Великобританії назвало прикрим факт проведення референдуму 11 травня на Донбасі. Прес-секретар Держдепартаменту США ОСОБА_2 заявила, що США не визнають результати референдуму про незалежність «Донецької народної республіки». Прес-секретар Верховного представника ЄС із закордонних справ ОСОБА_3 заявила, що «так звані референдуми у Донецькій і Луганській областях нелегітимні, і ми не визнаємо їх результатів. Ті, хто організував ці референдуми, не володіють демократичної легітимністю».

Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною - агресором, частини території Донецької і Луганської області, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.

Згідно даним прес-центру Служби безпеки України від 27 серпня 2014 року, в Луганській області співробітниками СБУ було затримано громадянина Російської Федерації, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_11., рядового 9-ї окремої мотострілецької бригади Збройних Сил Російської Федерації, яка дислокується в Ростовській області. Під час перевірки затриманий повідомив, що його військова частина передавала «ЛНР» і «ДНР» військову техніку та боєприпаси, зокрема, системи залпового вогню БМ-21 «Град», БМП-2 та БТР-80. Аби приховати причетність Збройних Сил Російської Федерації до забезпечення незаконних організацій «ЛНР» і «ДНР» важким озброєнням російські військовослужбовці за наказом командирів фізично знищували на військовій техніці, яку готували до передачі, заводське маркування, номери, символіку та емблеми - усе, що дозволяло б установити її походження.

За даними прес-центру Служби безпеки України від 29 серпня 2014 року було затримано громадянина Російської Федерації, ОСОБА_5 , 1965 р.н., який брав участь у терористичній діяльності в Україні. Затриманий пояснив, що разом з іншими найманцями незаконно перетнув державний кордон України через російський пункт пропуску за сприяння прикордонників Російської Федерації та представників «ЛНР». Також співробітниками СБУ було з`ясовано, що ОСОБА_5 , який мав досвід «гарячих точок», виконував функції інструктора та координував дії окремих груп бойовиків

Згідно з даними прес-центру Служби безпеки України від 05 вересня 2014 року, 04 вересня 2014 року на Луганщині співробітниками СБУ було ліквідовано диверсійно-підривну групу, яка входила до складу «ЛНР» і була створена під керівництвом громадянина Російської Федерації, 1963 р.н., на прізвисько «Москва». В ході перевірки співробітниками спецслужби було встановлено, що члени даної диверсійно-підривної групи готували серію терористичних актів одразу у кількох районах Луганщини з метою дестабілізації ситуації у регіоні для підтримки незаконних військових формувань «ЛНР» та російських військ. Під час обшуку в особистих речах росіянина були знайдені: снайперська гвинтівка з оптичним прицілом, близько 20 споряджених магазинів з набоями для зброї різної модифікації, гранати РГ-42, російські рублі, наркотики, а також паспорт громадянина Російської Федерації

З серпня 2014 р. почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, зокрема, військовослужбовців 9-ї окремої мотострілецької бригади, 76-ї та 98-ї дивізій повітряно-десантних військ Збройних Сил Російської Федерації. Задіяння регулярних Збройних Сил Російської Федерації у збройній агресії проти України супроводжувалося поширенням серед населення України агітаційних листівок, в яких, зокрема, був такий заклик: «За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад)».

Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято Постанову Верховної Ради України від 17.03.2015 р. № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

В абзаці 2 Постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» №145-VІІІ від 04.02.2015 р. зазначено, що з 20.02.2014 р. проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків - терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки».

Також Постановою Верховної Ради України від 27.01.2015 р. №129-VIII законодавчий орган України затвердив звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЕ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. Так, 15.01.2015 р. Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: « Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер-війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права і створюють серйозний виклик для безпекової ситуації в Європі; наголошує, що немає жодних підстав для застосування військової сили в Європі з так званих історичних та безпекових міркувань чи задля захисту своїх «співвітчизників, що проживають за кордоном»; закликає Москву припинити ескалацію ситуації, негайно зупинити потік зброї, найманців і військ на підтримку сепаратистських збройних формувань і використати свій вплив на сепаратистів, щоб переконати їх брати участь у політичному процесі».

Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи від 25.06.2015 р. визнає, що конфлікт на території України є агресією зі сторони Російської Федерації.

Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території Луганської області України.

При вирішенні даної справи суд виходить з того, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території Луганської області, Україна є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписами ст. 82 ЦПК України.

Крім визнання окупації Російською Федерацією частини території Луганської області, Україна, міжнародною спільнотою та національним законодавством, суд вважає, що на таку вказують також джерела міжнародно-правового регулювання режиму окупації, а саме Гаазька конвенція про закони і звичаї сухопутної війни 1907 р., IV Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 р. і деякі положення Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів 1977 р.

Існуючі правові норми, що визначають режим окупації, переважно засновані на положенні ст. 42 Гаазької конвенції 1907 р.: «Територія вважається зайнятою, якщо вона дійсно знаходиться під владою ворожої армії». Згідно з цією ж ст. 42 Гаазької конвенції 1907 р., територія, до якої застосовано право окупації, повинна «дійсно перебувати під владою ворожої армії», причому «зайняття поширюється лише на ті області, де ця влада встановлена і в змозі проявляти свою діяльність».

Тобто поняття окупації може бути застосоване до територій, зайнятих країною агресором, якщо наявний її фактичний ефективний контроль окупованих територій. Стан окупації послідовно визначається на основі фактів.

З аналізу норм вказаних конвенцій можна підсумувати наступні ознаки ефективного контролю, а саме: достатня присутність військ держави окупанта; держава окупант здійснює свою владу над окупованою владою, яка втратила здатність до громадських функцій; ворожі сили здалися, були переможені чи відступили; над територією була встановлена тимчасова адміністрація; держава окупант видає укази громадянському населенню та контролює їх виконання.

Здійснення Російською Федерацією ефективного контролю частини території України, а саме частини Донецької і Луганської області, з усіма його ознаками підтверджується в сукупності наступними доказами.

На підтвердження здійснення Російською Федерацією такого ефективного контролю частини території України, а саме частини Донецької і Луганської областей, з усіма його ознаками наводжу наступні приклади.

На сторінках Інтернет-порталу «Укрмедіа» розміщена стаття «Велика колона російської військової техніки пройшла по об`їзній дорозі Луганська» від 12 лютого 2015 року, де вказано, що станом на 11 лютого 2015 року на об`їзній дорозі міста Луганська було помічене збройне угруповання Російської Федерації. Зокрема, на початку колони їхав автомобіль супроводу з проблисковими маячками, за ним рухалися 8 танків, 4 бойових машини піхоти, 1 бронетранспортер, 5 тентованих вантажівок і один паливозаправник.

За інформацією, яка міститься в статті під назвою « Нові докази присутності російських військ в Луганську» від 23 серпня 2014 року, українські військові зазнають постійного обстрілу з боку збройних формувань Російської Федерації. Система залпового вогню «Град» направлена в сторону села Металіст, що знаходиться в передмісті Луганська. Українські військові, після повернення з передової, везуть с собою в штаб докази присутності регулярних військ російської армії: паспорти, військові квитки, фото підбитої російської техніки, та навіть російський сухпайок, а ще іменні чашки з фото Псковських десантників на фоні власних казарм.

28 грудня 2015 року головою «ЛНР» був прийнятий указ № 696/01/12/15 «О начале деятельности Стахановского городского суда», відповідно до якого постановлено розпочати діяльність Стахановського міського суду по прийняттю і розгляду кримінальних справ і матеріалів згідно так званого кримінально-процесуального законодавства «ЛНР».

Головою «Луганської Народної Республіки», у відповідності до п.1 ст.60 Тимчасового Основного Закону (Конституції) «Луганської Народної Республіки», був прийнятий Указ «Про створення Міністерства Державної безпеки «Луганської Народної Республіки» від 09 жовтня 2014 року №16/01/10/14. Цим указом було створено Міністерство державної безпеки «Луганської Народної Республіки», у підпорядковані якого знаходяться Прикордонні Війська «Луганської Народної Республіки».

Як повідомляє Інтернет-ресурс «ednist.info» в статті «На Луганщині сили АТО зазнали втрат » від 19 червня 2016 року, станом на 19 червня 2015 року збройні формування Російської Федерації з мінометів калібру 82-мм і артилерії обстріляли населені пункти Попаснянського району - села Новозванівка і Троїцьке. Внаслідок цього один військовослужбовець Збройних Сили України загинув, а ще двоє зазнали поранень.

В статті «Після ОДА бойовики в Луганську захопили прокуратуру і обласну ТРК», що була опублікована на Інтернет-сайті «ТСН.ua» 29 квітня 2014 року зазначається, що проросійські бойовики захопили будівлю прокуратури Луганської області і почали будувати барикади біля захопленої будівлі облдержадміністрації. Вони розбили камінням вікна, вибили двері в будівлі і за 10 хвилин зайшли в прокуратуру, після чого зняли державний прапор України та демонстративно спалили його. Біля будівлі захопленої обладміністрації почали будувати барикади: під`їхала машина з піском, а також під`їхали автомобілі з дерев`яними палетами і колючим дротом.

Згідно статті розміщеної на сторінках Інтернет-порталу «Віче інфо» під назвою «Армія Південного Сходу» в Луганську встановлює свої порядки» від 09 травня 2014 року, йдеться проте, що ОСОБА_6 оголосив про запровадження в Луганську надзвичайного стану, комендантської години та про повну мобілізацію чоловічого населення області» ОСОБА_6 підписав указ про повну мобілізацію чоловічого населення та оголосив про запровадження в Луганську надзвичайного стану і комендантської години. Крім цього, останній закликав покинути Луганщину усім працівникам силових структур, які не є мешканцями даного регіону, а колишнім працівникам СБУ та армії в обов`язковому порядку наказав з`явитися в штаб для дачі присяги

Аналізуючи наведені докази в їх сукупності, суд вважає вірним твердження заявника, що Російська Федерація здійснює ефективний контроль частини Донецької та Луганської області, Україна, що, в свою чергу, дає підстави вважати частину Донецької та Луганської області окупованою Російською Федерацією.

Щодо обставин, які зумовили вимушене переселення заявника з частини окупованої Російською Федерацією території Луганської області України, то суд виходить з наступного.

Відповідно до Женевської конвенції 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту (чинна для Росії з 10.05.1954 р. в порядку правонаступництва міжнародних договорів колишнього СРСР), то її положення застосовуються до всього цивільного населення держав, що беруть участь у конфлікті, тобто не лише до іноземних громадян, що перебувають на території однієї з воюючих держав, а й до громадян цих держав, а також до цивільного населення окупованих територій.

У ст. 2 IV Женевської конвенції 1949 р. зазначено, що Конвенція буде застосовуватися у всіх випадках окупації всієї або частини території Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не зустріне жодного збройного опору.

Згідно зі ст. 43 IV Гаазької конвенції 1907 р., супротивник, що зайняв територію, зобов`язаний вжити всіх залежних від нього заходів для того, щоб наскільки це можливо відновити і забезпечити громадський порядок та суспільне життя, і при цьому він повинен поважати існуючий в країні закон. Положення вищезазначеної Конвенції передбачають розв`язання конкретних питань, таких, як: створення безпечних зон, захист поранених і хворих, а також лікарень і медичного персоналу, доставка медикаментів, спеціальні заходи по захисту дітей та налагодження зв`язків між членами розлучених сімей.

За правилом ст. З IV Женевської конвенції 1949 р. з особами, які не беруть активної участі в бойових діях, у тому числі з особами зі складу збройних сил, що склали зброю, а також із тими, хто hors de combat (той, що вийшов з ладу (фр.)) унаслідок хвороби, поранення, затримання чи з будь-якої іншої причини, поводяться гуманно, без будь-якої ворожої дискримінації, причиною якої слугують раса, колір шкіри, релігія чи вірування, стать, походження чи майновий стан чи будь-які інші подібні критерії.

Із цією метою є забороненими й залишатимуться забороненими будь-коли та будь-де такі діяння стосовно зазначених вище осіб: а) насилля над життям й особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури; b) захоплення заручників; с) наруга над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження; d) засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії, визнані цивілізованими народами як необхідні.

Згідно ст. 27 згаданої Конвенції особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі, права на сім`ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу.

Однак всупереч норм вказаної Конвенції, Російська Федерація неодноразово порушувала права громадян України, тобто цивільного населення, передбачені та гарантовані Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., як право на життя, право на свободу повагу до честі і гідності, право не бути підданим катуванням, право не перебувати в рабстві або підневільному стані, право на свободу і особисту недоторканість, право на справедливий суд, право не бути покараним без закону, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії. Така позиція закріплена і в Постанові Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків».

Зокрема, аналіз інформації, що міститься в Інтернет-виданнях, яку наводить заявник, вказує на наявність конкретних фактів порушення вищезазначених гарантованих прав цивільного населення з боку Російської Федерації.

Згідно інформації в статті «На Луганщине боевики вскрывают фуры - продукты питания, бензин, и т.п., изымаются без объяснения причин, - региональная торгово-промышленная палата», яка опублікована Інтернет-джерелом «Цензор.Нет» 17 травня 2014 року , в Луганській області члени збройних формувань Російської Федерації на своїх блокпостах розкривають опломбовані машини та вилучають товари, які везуть до Луганська, зокрема, продукти харчування, паливо та інші.

На сторінках Інтернет-ресурсу « media.vbs.com. ua» міститься стаття « Над будівлею Луганської ОДА піднято прапор Росії » від 29 квітня 2014 року, в якій вказано, що на даху будівлі Луганської ОДА, під скандування « Молодці , Росія, Донбас», проросійськи налаштованими прихильниками федералізації України було піднято прапор Російської Федерації.

Відповідно до інформації, яка міститься в доповіді, підготовленій Управлінням Верховного комісара ООН з прав людини, що охоплює період з 02 квітня 2014 року по 06 травня 2014 року, озброєні збройні формування Російської Федерації створювали неможливу для нормального існування атмосферу та руйнували правопорядок на Сході України. Так, в зазначений період були зафіксовані випадки викрадення людей, їх незаконного утримання та переслідування, зокрема журналістів. Через це свобода виявлення переконань зазнає особливих утисків через переслідування і засобів масової інформації та погрози на їхню адресу, в результаті чого посилюється напруженість та загострюється криза.

Згідно інформації в статті « 22 липня . Огляд преси. Заручники війни» від 22 липня 2014 року, яку опублікував Інтернет-портал «Нова Година», проросійські бойовики тероризують населення Луганщини, зокрема підривають мости через річки, забирають у людей транспортні засоби, запаси паливно-мастильних матеріалів. До того ж, від вибухів руйнуються житлові будинки, підприємства, склади, а безліч жителів Луганщини гинуть та зазнають поранень, внаслідок обстрілів збройних формувань Російської Федерації.

В статті під назвою «В окупованих містах загострюються проблеми із забезпеченням населення продуктами, - РНБО» від 05 серпня 2014 р., опублікованій Інтернет-порталом «112.ua», зазначено, що в окупованих збройними формуваннями Російської Федерації містах, зокрема, в Луганську, Ровеньках, Свердловську, Красному Лучі, Антрациті та Перевальську, загострюються проблеми із забезпеченням населення продуктами харчування: мережеві магазини не працюють, а приватні постачальники не мають можливості дістатися до населених пунктів. Окрім того, припинена робота всіх банків, що спричинило брак готівки, та є проблеми з паливом і медикаментами.

Як повідомляє Інтернет-джерело « Цензор .Нет» в статті « Террористы обстреливают из Града жилые квартали Луганска, - СМИ» від 13 липня 2014 р., станом на 13 год. 00 хв. 13 липня 2014 р., збройні формування Російської Федерації розпочали обстріл житлових кварталів Луганська із реактивної системи залпового вогню «Град». Повідомляється, що біля школи №44 на перехресті вулиць Будьонного і Далекосхідної члени збройних формувань Російської Федерації розмістили систему залпового вогню «Град», з якої було здійснено близько 20 пострілів.

Масовість таких порушень призвела до того, що в результаті збройної російської агресії на території Донецької та Луганської областей та на території Автономної Республіки Крим понад 921 000 осіб були переміщені в межах України станом на 23.01.2015 р., що підтверджується резолюцією Парламентської Асамблеї Ради Європи «Гуманітарна ситуація українських біженців і переміщених осіб» №2028 від 27.01.2015 р.

Більше 2 000 000 осіб залишаються в районах, контрольованими проросійськими силами, схильними до нестабільності, серйозних порушень прав людини і створення неадекватних умов життя. За даними УВКБ ООН (UNHCR Ukraine) станом на 14.08.2015 р. 1 438 000 осіб були змушені покинути свої домівки внаслідок збройної агресії Російської Федерації на території України, згідно з даними Управління верховного комісара ООН з питань біженців.

Крім цього, відповідно до Заяви Міністерства закордонних справ України щодо виконання Мінських домовленостей від 01.03.2016 р. з моменту початку агресії загинуло понад 2600 українських військовослужбовців та понад 9000 було поранено.

Щодо порушень прав ОСОБА_1 , які гарантовані вищезгаданими Конвенціями, то такі порушення підтверджуються як власними поясненнями заявника та поданими ним доказами, так і узгоджуються з загальним станом подій, що відбувався на окупованій території Луганської області та свідчать про масовість порушень прав цивільного населення.

До початку збройної агресії Російської Федерації проти України я була повноправним громадянином держави Україна, де людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Місцеве населення шанувало та дотримувалося звичаїв українського народу, відзначало державні свята та передавало від покоління до покоління традиції наших предків. Українська символіка використовувалася і пропагувалася, патріотичні заходи проходили з успіхом і бажанням брати участь в них.

Проживаючи на території Луганська, ОСОБА_1 , мала налагоджений побут, можливість вести повноцінне життя на рідній землі, та користуватися усіма особистими немайновими та майновими благами, котрі гарантовані кожній людині. Але, зважаючи на незаконну окупацію Російською Федерацією частини території Луганської області, була позбавлена такої можливості.

В кінці 2013 року в м. Луганськ почали заявлятися проросійськи налаштовані громадяни, які говорили про щасливе життя в Росії, про великі заробітні плати російського населення, про високий рівень життя і пропонували так звані «програми переселення» в Росію. Ці проросійські провокатори обіцяли житло, працевлаштування, навчання, безкоштовну медицину. Місцевих жителів ця програма не дуже цікавила, багато людей просто не звертали на це уваги.

На початку 2014 року на Луганщині почалося неспокійне життя. Проросійськи налаштовані активісти в більшості містах Луганської області почали встановлювати намети з закликами до проведення референдуму про відокремлення Луганської області та її автономії у складі України. Навесні 2014 року ці заклики почали звучати вже в ефірах теле та радіостанцій. Згодом територією Луганської області прокотилася хвиля проросійських мітингів. Серед населення почалася потужна агітація і тих, хто показував своє невдоволення, швидко ліквідовували. У зв`язку з цим, заявниця боялася виражати свою проукраїнську позицію, оскільки для збройних формувань Російської Федерації закон один - це зброя. Будучи постійно наляканою регулярною присутністю озброєних осіб у військовій формі, не переставала хвилюватися за своє життя. Це підсилювалось великою вірогідністю потрапити в полон до проросійських бойовиків через свої проукраїнські погляди.

З травня 2014 року в Луганську ситуація загострилася. збройні формування Російської Федерації зі зброєю в руках було захоплено будівлю облдержадміністрації, відділення міліції, військовий комісаріат та будівлю СБУ. На них вивішувалися прапори «ЛНР» та Російської Федерації. Крім того, в місті почали з`являтися блокпости на дорогах, де перевіряли документи. Також окупанти запровадили комендантську годину в місті.

З початком окупації збройними формуваннями Російської Федерації почалися суттєві зміни на території Луганської області, зокрема було введено в обіг російський рубль, було зупинено трансляцію українських телеканалів, почалися перебої у наданні комунальних послуг. Вийти в магазин, аптеку, лікарню, навіть просто на вулицю було страшно, адже там всюди були люди зі зброєю в зеленій формі. Погіршення гуманітарної ситуації, через захоплення району угрупуванням проросійських бойовиків, унеможливило доступ до медичних послуг місцевим мешканцям. Також частина Луганської області, разом з тим і жителі мого міста, зіштовхнулися з проблемою в придбанні харчів та засобів для існування, оскільки більшість магазинів були зачиненими або розграбованими. Були й такі, які працювали, але ціни там були в три рази вищими, ніж зазвичай, тому мешканці не могли собі дозволити такої розкоші. Причиною тому слугували проблеми з банківською системою, обумовлені нападами бойовиків на фінансові установи та інкасаторів.

Проукраїнськи налаштоване населення продовжувало масово покидати місто. Моторошно було ходити ввечері по порожнім вулицях. Життя в місті ніби призупинилось.

Описані вище обставини призвели до неможливості подальшого проживання в місті Луганськ, а тому в грудні 2014 року, зібравши речі заявниця була вимушена покинути місто Луганськ. Внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, ОСОБА_1 , змушена була переїхати у місто Львів, де довелося пристосовуватися до нових життєвих умов в чужому місті, фактично починати життя спочатку, шукати житло. Психічно-емоційний стан після переселення дуже важкий, все майно, всі речі залишились на окупованій території.

Вважає, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Луганської області було порушено цілу низку її прав і свобод, передбачених Конвенцією "Про захист прав людини та основоположних свобод" від 04.11.1950 року, Протоколом (Перший протокол) до цієї Конвенції від 20.03.1952 року та Протоколом № 4 до цієї Конвенції від 16.09.1963 року, зокрема: право на життя, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на свободу думки, совісті і релігії.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації на частині території Луганської області було порушено низку конституційних прав заявника, передбачених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділом II Конституції України.

Підсумовуючи викладене, слід також зазначити, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономну Республіку Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.

Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров`я людини злочини.

Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому, на думку суду є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Зі змісту вказаних статей, а також роз`яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», вбачається, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_1 переселилася з тимчасово окупованої території Луганської області України з метою збереження життя, здоров`я, свободи, поваги до честі і гідності, права на особисту недоторканість, права на свободу думки і совісті в результаті збройної агресії Російської Федерації, та те, що встановити даний юридичний факт заявнику необхідно для визначення її статусу як особи, що перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 р. (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), суд вважає, що подана заява підлягає задоволенню.

Виходячи з наведеного, керуючись статтею 8 Конституції України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, ст. ст. 89, 263, 264, 293, 315-319 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 - задовольнити.

Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у грудні 2014 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику), учасників справи, зазначений строк обчисляється з дня його складання повного тексту рішення.

У відповідності до п.п. 15.5 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду через Франківський районний суд м. Львова

Суддя Ванівський Ю.М.