Рішення № 87904193, 26.02.2020, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/14460/14-ц

Провадження № 2/161/300/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2020 року

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі головуючого - судді Присяжнюк Л.М., за участю секретаря судового засідання Данієляна А.К., представника позивача – ОСОБА_1 , розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

04 вересня 2014 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач надав відповідачу ОСОБА_3 позику у розмірі 60 000,00 доларів США, про що останній видав йому розписку від 01 березня 2012 року.

Позивач вважає, що вказана позика була використана відповідачами на купівлю квартири у АДРЕСА_1 , тобто використані в інтересах їх сім`ї, а тому спірна позика створила обов`язок для них обох відповідно до ч.4 ст.65 СК України.

На час звернення до суду позика повернута не була.

Посилаючись на вищевикладене, позивач просить суд стягнути солідарно з відповідачів суму позики у розмірі 60 000,00 доларів США.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, водночас представник ОСОБА_4 подав клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 01 березня 2010 року відповідач ОСОБА_3 видав позивачу ОСОБА_2 письмову розписку, у якій зазначив, що ОСОБА_3 взяв у позику у ОСОБА_2 кошти у сумі 4 000,00 доларів США із сплатою 18 % річних. У тексті розписки також містяться відомості про розрахунки між сторонами, зокрема про збільшення розміру позики, а у її кінці зазначено, що ОСОБА_3 винен позивачу 60 000,00 доларів США і зобов`язується їх повернути на пергу вимогу. Датований останній запис 01 березнем 2012 року.

Відповідачі у період з 21 червня 1986 року по 18 серпня 2014 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

З матеріалів справи слідує, що 01 серпня 2014 року засобами поштового зв`язку позивач пред`явив обом відповідачам вимогу про повернення боргу.

Доказів повернення позики, відповідачі суду не надав.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

В першу чергу суд вважає за необхідним визначитися з правом, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.

Така правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України №6-1967цс15 від 11 листопада 2015 року.

Досліджуючи зміст наданої позивачем розписки відповідача суд зазначає, що у ній чітко підтверджується отримання відповідачем коштів у розмірі 60 000,00 доларів США саме від позивача.

Частиною першою статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

У розглядуваному випадку позивач у встановленому порядку засобами поштового зв`язку пред`явив вимогу про повернення позики.

Зважаючи на вищевикладене, оскільки відповідачем ОСОБА_3 не надано доказів повернення позики, суд дійшов висновку, що позовні вимоги до нього слід задовольнити.

Щодо позовних вимог до відповідача ОСОБА_4 , суд зазначає наступне.

Заявляючи вимоги до цього відповідача позивач посилався на те, що наданим ним позика використана в інтересах сім`ї колишнього подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а отже, на думку позивача, позика створила для них спільний обов`язок на підставі ч.4 ст.65 СК України.

В якості доказів використання цих коштів в інтересах сім`ї позивача зазначає, що вони були використані для купівлі відповідачами квартири у АДРЕСА_1 .

Однак з цими доводами позивача суд не погоджується, з наступних міркувань.

Частиною четвертою статті 65 СК України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

В розглядуваному випадку, як слідує з матеріалів справи, генеральна угода про дольову участь в будівництві, яка укладена між ТОВ «Волиньіндустрія» та ОСОБА_4 , була укладена 14 жовтня 2004 року, з відповідним строком внесення коштів на будівництво у період з жовтня 2004 по червня 2005 року (п.3.6 угоди), в той час, як спірна позика надавалася відповідачу ОСОБА_3 у період з 2010 по 2012 року.

Більше того, зі змісту цієї угоди слідує, що у 2004 році ОСОБА_4 проінвестувала квартиру за адресою АДРЕСА_1 , а в самій розписці від 01 березня 2010 року відповідач вже зазначає своєю фактичною адресою проживання цю саму квартиру у АДРЕСА_2 .

Тобто, відповідач ОСОБА_3 станом на день укладання розписки вже проживав у квартирі за адресою АДРЕСА_2 , яка згідно наданої генеральної угоди про дольову участь в будівництві, профінансована ще у 2004-2005 роках, а тому доводи позивача про те, що надані ним у позику грошові кошти витрачені саме на купівлю цієї квартири є надуманими і спростовуються наявними матеріалами справи.

Крім того, суд враховує категоричні заперечення відповідача ОСОБА_4 стосовно припинення сімейних відносин з ОСОБА_3 з 2012 року і про її необізнаність про взяту ним позику.

Суд також враховує, що у спірній розписці ніяким чином не вказано для яких цілей відповідачем ОСОБА_3 у період з 2010 по 2012 роки бралася частинами позика у позивача. Відсутні також відомості про обізнаність відповідача ОСОБА_4 про цю позику, надання нею згоди на укладення такого правочину, який виходить за межі дрібного побутового, або вчинення нею конклюдентних дій, які б свідчили про визнання нею спільного з колишнім чоловіком обов`язку з позикою.

Враховуючи всі вищевикладені обставини, а також характер правовідносин, які склалися між сторонами, суд дійшов висновку, що позивач належними та допустимими доказами не довів, що взята відповідачем ОСОБА_3 позика використана в інтересах сім`ї колишнього подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а тому не довів суду, що вона створила для другого подружжя наслідки, передбачені у ч.4 ст.65 СК України.

З огляду на вищевикладене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог до відповідача ОСОБА_4 у зв`язку з їх необгрунтованістю.

Вирішуючи питання про валюту стягнення позики, суд зазначає наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року №761/12665/14-ц вказано, що визначаючи характер грошового зобов`язання, судом було визначено стягнення з боржника суми саме в іноземній валюті, що на момент ухвалення рішення суду становило визначений за офіційним курсом НБУ еквівалент у національній валюті України. Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця.

У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду про необхідність відступити від правової позиції Верховного Суду України щодо застосування пункту 8 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV у подібних правовідносинах, викладеного в постанові від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1445цс17.

Тобто, зазначення у судовому рішенні еквіваленту стягуваних сум у гривні внесе двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово, а отже суд задовольняє позовні вимоги та стягує заборгованість саме у доларах США, без зазначення еквіваленту у гривні.

У зв`язку з тим, що суд задовольняє позовні вимоги, на підставі ст.141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 3 654,00 грн., який був сплачений при поданні позову.

Керуючись ст.268 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за позикою у розмірі 60 000,00 (шістдесят тисяч) доларів США.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 654,00 грн. (три тисячі шістсот п`ятдесят чотири гривні)

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду через Луцький міськрайонний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивачем у справі є ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідачами у справі є:

1) ОСОБА_3 , АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

2) ОСОБА_4 , АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено

та підписано 27.02.2020 року

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Л.М. Присяжнюк