Рішення № 87899627, 26.02.2020, Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області

справа №176/101/20

провадження №2/176/207/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2020 р. Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Крамар О.М.,

з участю секретаря судових засідань Кіняк Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Жовті Води в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1 ) до Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (код ЄДРПОУ 14309787, місце знаходження – м. Жовті Води, вул. Горького,2, Дніпропетровської області) про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я,

за участю учасників справи: представника позивача – адвоката Гузєва І.Г., представника відповідача ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» Дідук А.А.,

ВСТАНОВИВ:

17.01.2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області з позовом до ДП "Східного гірничо - збагачувального комбінату" про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що він працював в період з: -15.04.1994р. по 09.08.2002р. - на посаді підземного прохідника ш. «Інгульська» «Інгульський» рудник «СхідГЗК»;

- з 17.09.2003р. по 29.01.2004р. - на посаді підземного прохідника ш. «Інгульська» «СхідГЗК»;

- з 01.07.2011 року по 09.08.2013 року - на посаді підземного прохідника ш. «Новокостянтинівська» ДП «СхідГЗК», правонаступником вищезазначених підприємств є Державне підприємство «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі- Відповідач/ДП «СхідГЗК»), виконував роботи в особливо важких та особливо шкідливих умовах праці.

Загальний стаж роботи на підприємстві відповідача в умовах впливу шкідливих факторів складає 11 років.

Відповідно до п.п. 9,10, 14 акту Форми П-4, 28.01.2014 року Українським НДІ промислової медицини, йому було встановлено діагноз: - радикулопатія попереково-крижова (Г5, 81) та шийна (С5-С8) рецидивуючий перебіг, з вираженим статико-динамічними порушеннями, стійким больовим і периферичним нейроваскулярним синдромами, двобічним плечолопатковим періартрозом, остеоартрозом правого плечового суглоба (ПФС другого ст.) остеоартрозом ліктьових (ПФ першого-другого ст.), колінних суглобів (ПФ другого ст.); (далі по тексту - радикулопатія); - хронічне обструктивне захворювання легень першої ст. (пиловий бронхіт першої ст., емфізема легенів першої ст.) ЛН першого ст.; - нейросенсорна приглухуватість першого ст. (з легким зниженням слуху).

Відповідно до п.17 акту Форми П-4, причинами виникнення професійного захворювання позивача є робота в умовах важкої праці, пилу та шуму параметри яких перевищували норми, а саме:

1. Рівень фізичного перенавантаження:

- потужність зовнішньої роботи, Вт. кг/м, до 180/50300 при нормативному значенні до 91/47000

- маса вантажу, що піднімається та переміщується вручну одноразово - 40 кг при допустимій до 30кг.

- робоча поза в % до тривалості зміни. Вимушена, фіксована: 34,7/1,2 при нормативному значенні 25/0

- кількість вимушених нахилів корпусу (всього/під кутом більше 30°) - 260/57 при допустимій 100/0

- переміщення у просторі (походи, обумовленні технологічним процесом протягом зміни) в метрах по горизонталі 4000 при допустимому до 4000.

2. Тип вібрації:

- локальна 134 при нормі 112

- технологічна 132 при нормі 92

- транспортно-технологічна 126 при нормі 101

3. Мікроклімат:

- температура повітря 12-13 С при нормі 19-23 С

- відносна вологість - до 99% при нормі до 75%

- швидкість руху повітря - 0,6 м/с при нормі до 0,5 м/с

- еквівалентний рівень шуму -105-115 дБА при нормі 80 дБА

4. Запиленість повітря робочої зони:

- Пил, аерозоль дезитеграції, природна, мінеральна, радіоактивна - 7,4 мг/м3 при ГДК=2,0 мг/м3. Термін дії протягом за зміну - 80%

У зв`язку із заподіянням шкоди, він 25.02.2014 року, пройшов огляд медико- соціальною експертною комісією (надалі - МСЕК), де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності 60% та встановлено третю групу інвалідності з 24.02.2014 року - безстроково.

Відповідно до висновку про умови та характер праці йому протипоказана робота у умовах тяжкої фізичної праці, вимушеної робочої пози, дії шуму, запиленості повітря, в несприятливих кліматичних умовах, що підтверджується довідкою до акта МСЕК серії 10ААВ №761998.

У зв`язку з вказаним хронічним професійним захворюванням порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, постійно відчуває больові відчуття, а саме: слабкість, задишку, дихальний дискомфорт, що посилюється при незначному фізичному навантаженні, швидку втомлюваність, сухий, періодично з відходженням в`язкого жовтого мокротиння, кашель, тяжкість в грудній клітині, загальне нездужання, біль у хребті, що посилюється під час руху, фізичному навантаженні, у великих суглобах нижніх кінцівок, зниження слуху.

Тривалий процес лікування, позбавляє його можливості вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності в відносно молодому віці, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. В тому числі він не має можливості приділяти належної уваги своїй родині.

На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань.

Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію. Отже, факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказуванню іншими засобами доказування.

Вважає, що за таких обставин зі сторони відповідача йому має бути відшкодована моральна шкода, яка завдана ушкодженням здоров`я, внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, що спричинило виникнення у нього хронічного професійного захворювання.

Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Право на компенсацію за моральну шкоду, виникає у особи з дня встановлення йому стійкої втрати працездатності вперше висновком медико-соціальної експертної комісії (дана правова позиція знайшла своє відображення в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року по справі № 6-3149цс15).

Таким чином, позивач, при визначені розміру моральної шкоди виходить з розміру мінімальної заробітної плати встановленої на 01 січня 2020 року та оцінює моральну шкоду в 60 місячних розмірів мінімальної заробітної плати:

60*4723 грн.(місячний розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2020 року встановлений ст.8 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік») = 283 380 (двісті вісімдесят три тисячі триста вісімдесят) гривень.

Тобто, виходячи із зазначеного розрахунку та із глибини, характеру та тривалості душевних страждань та нервових переживань, істотності недоотриманих благ, керуючись принципом розумності, виваженості та справедливості, розмір спричиненої моральної шкоди позивач оцінює в 283 380 гривень, що буде еквівалентним завданим моральним стражданням і достатнім для їх відшкодування та буде відповідати принципу розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічна правова позиція з приводу застосування принципів розумності, виваженості та справедливості при визначені розміру моральної шкоди також висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду України від 5 грудня 2018 року по Справі №210/5258/16-ц http://reyestr.court.gov.ua/Review/78750868).

Просив стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо - збагачувальний комбінат" на його користь 283 380 (двісті вісімдесят три тисячі триста вісімдесят) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження його здоров`я, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

Ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 20.01.2020 року було відкрито провадження по справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за клопотанням представника позивача – адвоката Гузєва І.Г.

Ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 31.01.2020 року, за результатами розгляду клопотання ДП "Схід ГЗК", було здійснено перехід з розгляду даної цивільної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Розгляд справи призначено на 10 год. 00 хв. 26.02.2020 року.

07.02.2020 року на адресу суду, від ДП "Схід ГЗК" надійшов відзив на позовну заяву, в якому ДП "СхідГЗК" позовні вимоги позивача не визнав у повному обсязі, вважає заявлені позивачем вимоги необґрунтованими нормами трудового законодавства і такими, що не підлягають задоволенню.

В обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що дійсно, ОСОБА_1 в період з 23 грудня 1993 року по 09 серпня 2002 року та з 17 вересня 2003 року по 29 січня 2004 року працював на Інгульській шахті ДП «СхідГЗК» за професіями «підземного гірничого робітника» та «підземного прохідника».

У період з 01 липня 2011 року по 09 серпня 2013 року працював на Новокостянтинівській шахті ДП «СхідГЗК» за професією «прохідник».

Наказом від 09.08.2013 № 297 о/с ОСОБА_1 було звільнено з роботи у зв`язку із виявленою невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, який перешкоджає продовженню даної роботи, п. 2 ст. 40 КЗпП України.

ДП «СхідГЗК» заперечує проти доводів позивача, що саме відповідачем позивачу завдано моральну шкоду та вважає що позивачем не доведено вину відповідача у заподіянні шкоди позивачу, наявність протиправних дій відповідача, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями відповідача.

ДП «СхідГЗК» відповідно до вимог розділу 7 «Охорона праці» Колективного договору на 2013 рік (діючий на час трудових правовідносин позивача з відповідачем) організовував безпечні умови праці, належний стан санітарно-гігієнічних умов на робочих місцях згідно з вимогами Закону.

Також, ДП «СхідГЗК» в повному обсязі виконувало обов`язки, визначені Загальними вимогами. Колективного договору на 2013 рік, що в свою чергу і є належним виконанням вимог ст. 43 Конституції України та статей 153, 158 Кодексу Законів про працю України.

Відповідно до Акту № 2- 14 НК розслідування хронічного професійного захворювання від 13.02.2014 року (пункт 16, 17) обставинами виникнення професійного захворювання позивача є: роботи в особливо важких та особливо шкідливих умовах праці на Смолінській та Новокостянтинівській шахтах ДП «СхідГЗК», на ВО «Олександріявуголь» шахти «Світлопільська» та «Медвежеярська».

Відповідно до п.14 Санітарно-гігієнічної характеристики умов праці № 72 від 29.11.2013, виданої Головним державним санітарним лікарем Маловисківського, Новомиргородського та Новоукраїнського районів виходячи з найгірших показників, умови праці позивача можна віднести до 3 класу 4 ступеню шкідливості та небезпечності за «Гігієнічною класифікацію умов праці».

Згідно Державних санітарних норм та правил «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.04.2014 року № 248 (далі - Державні санітарні норми та правила): - 3 клас (шкідливі умови праці) - умови, що характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи та здатні чинити несприятливий вплив на організм працівника та або його нащадків; 4 ступінь (3.4) - умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні призводити до значного зростання хронічної патології та рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, а також до розвитку тяжких форм професійних захворювань; у п.3 Державних санітарних норм та правил зазначається, що робота в умовах перевищення гігієнічних нормативів (3 клас) дозволена за умови застосування засобів колективного та індивідуального захисту і скорочення часу дії шкідливих виробничих факторів (захист часом).

Отже, згідно ДСНП Гігієнічної класифікації робота в шкідливих умовах праці (в умовах перевищення гігієнічних нормативів) дозволяється при застосуванні засобів колективного та індивідуального захисту і скороченні часу дії шкідливих виробничих факторів.

Відповідно до вимог чинного законодавства та на забезпечення права працівника на здорові й безпечні умови праці при наявності на його робочому місці несприятливих факторів виробничого середовища відповідачем компенсувалося наданням щорічної додаткової оплачуваної відпустки, було встановлено підвищений рівень оплати праці за роботу у важких та шкідливих умовах, скороченою тривалістю робочого часу, забезпеченням засобами індивідуального захисту, спецодягом, забезпеченням безплатним лікувально- профілактичним харчуванням, а збоку державних гарантій - призначенням пенсії за віком на пільгових умовах, що підтверджено Санітарно-гігієнічною характеристикою умов праці № 72 від 29.11.2013.

Крім того, відповідальність заподіювана шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Позивачем не надано жодних доказів порушення відповідачем Загальних вимог охорони праці працівників гірничо - видобувних підприємств.

А тому, факт вини відповідача в порушенні законних прав позивача, визначених ст. 43 Конституції України, ст. 153, ст. 158 КЗпП України, є недоведеним.

Таким чином, відсутня умова, за наявності якої наступає відповідальність відповідача.

Крім того, на думку відповідача позивач безпідставно покладає всю відповідальність за розвиток професійного захворювання на ДП «СхідГЗК».

ДП «СхідГЗК» зазначив, що у отриманні професійного захворювання не можна виключати і вину самого позивача, адже згідно виписки із амбулаторної карти ОСОБА_1 перші ознаки професійного захворювання у позивача були виявлені ще в 1996 році - ДЗ: вертеброгенна торокалгія, помірний больовий синдром; з 1999 р. - гострий бронхіт, емфізема легенів, пневмофіброз ЛН-1, 2001 р.- деформаційний артроз променево - зап`ясткових і ліктьових суглобів, Ро. гр. поперекового відділу хребта - помірно виражені прояви остеохондрозу МХД у вигляді подовження країв тіл хребців та нерівномірного хондрального склерозування; деформаційний артроз колінних і променево - зап`ясткових суглобів; Ро. гр. колінних суглобів; деформаційний артроз колінних суглобів II ст. Поперековий крижовий остеохондроз з корінцевим синдромом. Але позивач на власний розсуд продовжував працювати в умовах шкідливих факторів, погіршуючи стан свого здоров`я.

Позивач, працюючи на підприємстві відповідача, щорічно проходив медичний огляд згідно наказу МОЗ від 21.05.2007р., № 246 Про затвердження Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій (далі - Порядок), і за висновком комісії був придатним працювати за професією «підземний прохідник».

За таких обставин, у відповідача були відсутні підстави розірвання трудового договору з позивачем, а позивач усвідомлюючи вплив шкідливих факторів на його організм та погіршення стану здоров`я за власною ініціативою продовжував працювати.

А тому, вважають, що власні дії позивача і стали наслідком погіршення стану його здоров`я, що призвели до втрати професійної працездатності та інвалідності.

Окрім того, зазначили, що позивач не надав суду Індивідуальну програму реабілітації інваліда та документи, які б підтверджували виконання позивачем Індивідуальної програми реабілітації інваліда, а саме виписки з амбулаторної картки про стаціонарне, амбулаторне, медикаментозне та санаторно-курортне лікування за його вказаним діагнозом. В обґрунтування своїх позовних вимог Позивач зазначає, що змушений постійно лікуватися та обстежуватися, при цьому жодним доказом не підтверджує зазначене. Тому не має жодних підтверджень та доказів, що позивач постійно перебуває у моральних переживаннях у зв`язку з погіршенням здоров`я.

Також ДП «СхідГЗК» заперечує та вважає, що заявлена позивачем сума моральної шкоди не відповідає принципу розумності, виваженості та справедливості.

Враховуючи всі вище викладені обставини ДП "СхідГЗК" просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

26.02.2020 року позивач ОСОБА_1 , належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, що підтверджується поштовим повідомленням, яке повернулось на адресу суду, у судове засідання не з`явився.

Представник позивача - адвокат Гузєв І.Г., в судовому засідання позовні вимоги позивача підтримав, за обставин викладених в позовній заяві та просив суд задовольнити їх. Окрім того, в судовому засіданні посилався на правовий висновок Верховного суду від 14.11.2019 року за наслідками касаційного перегляду судових рішень у справі №522/3388/18, в якому визнано розумним, виваженим та справедливим грошове відшкодування моральної шкоди у сумі 233 000 грн., яке стягнуто з роботодавця на користь позивача за умови втрати позивачем 75% працездатності.

Представник ДП "СхідГЗК" за довіренністю - Дідук А.А., у судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнала в повному обсязі посилаючись на обставини викладені у відзиві на позовну заяву.

Суд, вислухавши думку представника позивача та представника відповідача, дослідивши подані сторонами докази, на підтвердження обставин, на які посилаються, матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 , виданої на ім`я позивача - ОСОБА_1 , останній дійсно працював: в період з 15.04.1994 року по 09.08.2002 року - на посаді підземного прохідника ш. «Інгульська» «Інгульський» рудник «СхідГЗК»; в період з 17.09.2003р. по 29.01.2004р. - на посаді підземного прохідника ш. «Інгульська» «СхідГЗК»; та в період з 01.07.2011 року по 09.08.2013 року - на посаді підземного прохідника ш. «Новокостянтинівська» ДП «СхідГЗК»./а.с.38-43/

Актом №2-14 НК форми П розслідування причин виникнення професійного захворювання від 13.02.2014 року було встановлено, що причинами професійного захворювання позивача ОСОБА_1 стали: показники важкості праці (потужність зовнішньої роботи, маса вантажу, що піднімається та переміщується вручну одноразово, робоча поза в % до тривалості зміни (вимушена, фіксована), кількість вимушених нахилів корпусу, переміщення у просторі (походи обумовлені технологічним процесом на протязі зміни) та тип вібрації); показники мікроклімату. Також, виходячи з найгірших показників, працю ОСОБА_1 віднесено до ІІІ класу 4-го ступеню шкідливості та небезпеки./а.с.10-13/.

Відповідно до п.17 акту Форми П-4, причинами виникнення професійного захворювання позивача є робота в умовах важкої праці, пилу та шуму параметри яких перевищували норми, а саме:

1. рівень фізичного перенавантаження:

- потужність зовнішньої роботи, Вт. кг/м, до 180/50300 при нормативному значенні до 91/47000

- маса вантажу, що піднімається та переміщується вручну одноразово - 40 кг при допустимій до 30кг.

- робоча поза в % до тривалості зміни. Вимушена, фіксована: 34,7/1,2 при нормативному значенні 25/0

- кількість вимушених нахилів корпусу (всього/під кутом більше 30°) - 260/57 при допустимій 100/0

- переміщення у просторі (походи, обумовленні технологічним процесом протягом зміни) в метрах по горизонталі 4000 при допустимому до 4000.

2. Тип вібрації:

- локальна 134 при нормі 112

- технологічна 132 при нормі 92

- транспортно-технологічна 126 при нормі 101

3. Мікроклімат:

- температура повітря 12-13 С при нормі 19-23 С

- відносна вологість - до 99% при нормі до 75%

- швидкість руху повітря - 0,6 м/с при нормі до 0,5 м/с

- еквівалентний рівень шуму -105-115 дБА при нормі 80 дБА

4. Запиленість повітря робочої зони:

- Пил, аерозоль дезитеграції, природна, мінеральна, радіоактивна - 7,4 мг/м3 при ГДК=2,0 мг/м3. Термін дії протягом за зміну - 80%

Згідно довідки МСЕК серії 10 ААВ №761998 від 25.02.2014 року ОСОБА_1 було встановлено третю групу інвалідності, визначено ступінь втрати професійної працездатності 60%, з 24.02.2014 року, безтерміново. Причиною інвалідності є професійне захворювання. /а.с.8/

Відповідно до медичного висновку лікарсько - експертної комісії спеціалізованого профпатологічного лікувально - профілактичного закладу про наявність (відсутність) професійного характеру захворювання від 28.01.2014 року №192, комісією встановлено професійне захворювання у ОСОБА_1 /а.с.14-16/.

На підставі наказу № 297 від 09.08.2013 року позивач ОСОБА_1 звільнений, у зв`язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, який перешкоджає продовженню даної роботи, п.2 ст.40 КЗпП України.

У зв`язку з вказаним хронічним професійним захворюванням порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, постійно відчуває больові відчуття, а саме: слабкість, задишку, дихальний дискомфорт, що посилюється при незначному фізичному навантаженні, швидку втомлюваність, сухий, періодично з відходженням в`язкого жовтого мокротиння, кашель, тяжкість в грудній клітині, загальне нездужання, біль у хребті, що посилюється під час руху, фізичному навантаженні, у великих суглобах нижніх кінцівок, зниження слуху.

Тривалий процес лікування, позбавляє позивача можливості вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності в відносно молодому віці, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань.

Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію.

Суд під час розгляду цивільної справи керується та застосовує наступні положення Законів.

Преамбула до Загальної Декларації прав людини закріплює положення про те, що визнання гідності, властивої всім членам людської сім`ї, і рівних та невід`ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру. Преамбула до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права проголошує, що всі права людини «випливають із властивої людській особі гідності».

Статтею 3 Конституції України зазначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Згідно ст.4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Згідно з ст. 6 Закону України «Про охорону праці» умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Статтею 153 Кодексу законів про працю України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Враховуючи зазначені положення, відповідач мав створити позивачу, як і іншим працівникам належні безпечні умови праці, за яких факт настання професійних захворювань, нещасних випадків, іншого пошкодження здоров 'я чи настання смерті були б неможливими.

Відповідно до вимог статті 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Згідно статті 237-1 КЗпП України, відшкодування шкоди власником, або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Як вбачається з аналізу норм ч. 2 ст.153, ст.173, ч.1 ст.237-1 КЗпП України, до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.

Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) (далі - Постанова) роз`яснено, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

У пункті 13 Постанови роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Крім того, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 2, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

Відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.

Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.

З огляду на положення ч.1 ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч.2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я.

Відповідно Рішення Конституційного Суду України від 08.10.2008 року № 20-рп, громадянам надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника, або уповноваженого ним органу (роботодавця).

За ст. 1168 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Відповідно до ст. 1 Гірничого Закону України до особливо небезпечних підземних умов відносяться саме умови в шахтах, пов`язані з дією важкопрогнозованих проявів гірничо- геологічних і газодинамічних факторів, що створюють небезпеку для життя та здоров`я, їх працівників (виділення та вибухи газу та пилу, раптові викиди, гірничі удари, обвалення, самозаймання гірничих порід, затоплення гірничих виробок тощо).

Згідно з ст.38 Гірничого закону України до обов`язків гірничого підприємства відноситься відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, безпека гірничих робіт, охорона праці та довкілля, додержання встановлених нормативів у сфері проведення гірничих робіт, правил безпеки, правил технічної експлуатації та єдиних правил безпеки при підривних роботах.

За таких обставин, з огляду на вище зазначені норми Законів, в судовому засіданні доведено, що позивачу спричинено моральну шкоду, у зв`язку з ушкодженням здоров`я, внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, що спричинило виникнення у позивача хронічного професійного захворювання.

Позивач в позовній заяві посилається на практику Європейського суду з прав людини, зокрема на рішення «Ромашов проти України» від 27.07.2004 року.

Згідно зі ст. 46 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, рішення Європейського суду є обов`язковими для держав-учасниць Конвенції. При цьому Україна офіційно визнала юрисдикцію Європейського суду з питань тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї. Отже, суду необхідно враховувати в своїй діяльності прецедентну практику Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ч.1 ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно ч.4 ст.10 Цивільного процесуального Кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).

Рішенням від 27.07.2004 р. по справі "Ромашов проти України" Європейський суд з прав людини присудив заявнику у відшкодуванні моральної шкоди 3000 євро, хоча заявник не представив жодного документа на підтвердження своїх вимог про відшкодування моральної шкоди. У процесі розгляду заяви Суд звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції має містити перелік претензій і може бути представлено письмово разом з відповідними підтверджуючими документами або свідченнями, «без наявності яких (Суд) може відхилити вимогу повністю або частково». Проте суд врахував той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, яка не може бути відшкодована шляхом лише констатації судом факту порушення.

Право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача, але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства.

На думку позивача, йому спричинена моральна шкода, яка не може бути компенсована тільки констатацією факту отримання хронічного професійного захворювання, внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці.

У свою чергу, відповідач, заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_1 , зазначає, що суд не може брати до уваги вказане рішення Європейського суду з прав людини, оскільки у розглядуваній справі ВС дійшов висновку, що моральна шкода має бути відшкодована в межах одного прожиткового мінімуму у розмірі установленому на дату розгляду справи (1600 грн.). При цьому доводи заявника про те, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен бути стягнутий у сумі еквівалентній 3000 Євро, оскільки в таких розмірах стягує моральну шкоду ЄСПЛ, Верховний суд уважає необґрунтованими.

На думку суд, у даній справі підлягає застосуванню вище вказане рішення Європейського суду з прав людини, оскільки суд застосовує принцип визначення розміру моральної шкоди, а не сам факт спричинення моральної шкоди. Європейський суд з прав людини визначив заявнику ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 3000 Євро, при цьому вважаючи цей розмір не є надмірним.

Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Право на компенсацію за моральну шкоду, виникає у особи з дня встановлення йому стійкої втрати працездатності вперше висновком медико-соціальної експертної комісії (дана правова позиція знайшла своє відображення в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року по справі № 6-3149цс15).

Таким чином, суд, при визначені розміру моральної шкоди виходить з розміру мінімальної заробітної плати встановленої на 01 січня 2020 року та оцінює моральну шкоду в 60 місячних розмірів мінімальної заробітної плати:

60*4723 грн.(місячний розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2020 року встановлений ст.8 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік») = 283 380 (двісті вісімдесят три тисячі триста вісімдесят) гривень.

Тобто, виходячи із зазначеного розрахунку та із глибини, характеру та тривалості душевних страждань та нервових переживань, істотності недоотриманих благ, керуючись принципом розумності, виваженості та справедливості, розмір спричиненої моральної шкоди суд оцінює в 283 380 гривень, що буде еквівалентним завданим моральним стражданням і достатнім для їх відшкодування та буде відповідати принципу розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічна правова позиція з приводу застосування принципів розумності, виваженості та справедливості при визначені розміру моральної шкоди також висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду України від 5 грудня 2018 року по Справі №210/5258/16-ц (http://reyestr.court.gov.ua/Review/78750868).

Зазначені вище обставини узкоджуються також з правовим висновком Верховного суду від 14.11.2019 року за наслідками касаційного перегляду судових рішень у справі №522/3388/18, в якому визнано розумним, виваженим та справедливим грошове відшкодування моральної шкоди у сумі 233 000 грн., яке стягнуто з роботодавця на користь позивача за умови втрати позивачем 75% працездатності.

Тому посилання позивача щодо спричинення йому моральної шкоди саме власником підприємства є обґрунтованими та заслуговують на увагу. Окрім того, суд вважає, що позивачем обґрунтовано розмір грошових коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди. Доводи відповідача ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» щодо не вчинення підприємством протиправних дій, які б знаходились у причинному зв`язку з професійним захворювання позивача є необґрунтованими, оскільки в цьому конкретному випадку моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала. Адже відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.

Надані позивачем докази повною мірою підтверджують, що ушкодження здоров`я ОСОБА_1 і отримання ним професійного захворювання та інвалідності відбулося при виконанні ним трудових обов`язків у шкідливих умовах, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, вільно спілкуватися, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя.

Соціальний аспект поняття непрацездатності свідчить про нездатність, в даному випадку, позивача, матеріально забезпечити себе та членів своєї сім`ї на рівні, визначеному достатнім для проживання людини (прожиткового мінімуму) в державі, що також завдає моральних страждань позивачу.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що 09.08.2013 року позивач звільнився з підприємства у зв`язку з невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, яка перешкоджає продовженню даної роботи, а тому позивач позбавлений можливості працювати за своєю здобутою спеціальністю, або виконувати іншу роботу, пов`язану з фізичним навантаженням.

Посилання відповідача на те, що позивачу втрата професійної працездатності компенсується виплатою йому Фондом соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань страхових виплат у розмірі 60% його середньої заробітної плати та виплатою пенсії по інвалідності, не заслуговують на увагу, оскільки отримання таких виплат позивачем не стосується вимоги про відшкодування моральної шкоди, яка відшкодовується незалежно від отримання виплат.

Доводи відповідача на те, що у отриманні професійного захворювання не можна виключати і вину самого позивача також не заслуговують на увагу, оскільки відповідач зобов`язаний забезпечити працівника належними умовами праці. І вина працівника в даному випадку не може бути покладена на останнього.

За вище вказаних обставин позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір». Тому судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Згідно ЗУ «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір /фізичною особою/ в розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заявлена вимога позивачем є вимогою майнового характеру. Ціна даного позову становить 283 380 грн. Таким чином, 1 % ціни позову становить – 2833 грн. 80 коп.

На підставі наведеного, керуючись ст.3 Конституції України, ст. ст. 23, 1167-1168 ЦК України, ст. ст. 153, 173, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 4, 6, 13 ЗУ «Про охорону праці», », ст.ст. 1, 38 Гірничого Закону України, ст.ст. 1, ст.ст. 6, 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч.1 ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.ст. 4, 10, 12, 13,19, 23, 76, 141, 258, 259, 263-265, 268, 274, 275, 279 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 (зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1 ) до Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (код ЄДРПОУ 14309787, місце знаходження – м. Жовті Води, вул. Горького,2, Дніпропетровської області) про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я - задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо - збагачувальний комбінат", код ЄДРПОУ 14309787, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 - 283 380 (двісті вісімдесят три тисячі триста вісімдесят) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження його здоров`я, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

Стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо - збагачувальний комбінат" на користь держави судовий збір в розмірі 2 833 грн. /дві тисячі вісімсот тридцять три/ 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Відповідно до п.п. 15.5 п.15 ч. 1 розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи через Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області.

Повний текст рішення складено 28.02.2020 року.

Суддя