Рішення № 87898867, 25.02.2020, Апостолівський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 171/925/19

2/171/57/20

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

25 лютого 2020 року м. Апостолове Дніпропетровської області

Апостолівський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Чумак Т.А. за участю секретаря судових засідань Жандарук В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

Акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що банк на підставі заяви б/н від 13.09.2011 року надав відповідачу кредит у розмірі 18000.00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, а відповідач зобов`язався кошти прийняти, належним чином їх використовувати та повернути у строк та на умовах, передбачених «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку». Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на офіційному банківському сайті, складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Разом з тим відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів не виконав, що призвело до виникнення заборгованості, розмір якої станом на 10.05.2019 року становить 48605,49 грн., яка складається з наступного: 18492,02 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 12681,87 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 13791,60 грн. - нарахована пеня за прострочене зобов`язання, 849,26 грн. - нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., штрафи: 500.00 грн. - фіксована частина, 2290,74 грн. - процентна складова. Позивач просить стягнути з відповідача на його користьзаборгованість за кредитним договором в сумі 48605,49 грн. та судові витрати.

Ухвалою Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 26.06.2019 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням сторін.

15.10.2019 року відповідачем подано відзив на позовну заяву (а.с.89-94), в якому зазначено, що відповідач 13.09.2011 року відкрила пенсійний рахунок та відповідно заповнила анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Саме на цю анкету посилається позивач у додатках до позову як на підставу надання кредитних коштів. З розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що кредитний ліміт відповідачу було видано у 2013 році, а збільшено без надання на те відповідної згоди відповідача під час вчинення шахрайських дій, що підтверджується вироком Апостолівського районного суду Дніпропетровської області. Коштами із зазначеного рахунку відповідач не користувалася, секретний пін-код та іншу особову інформацію стосовно зазначеної платіжної картки будь-кому не передавала. 24 травня 2018 року у відповідача сторонньою особою було викрадено мобільний телефон, 30 травня 2018 року стороння особа скористувалася зазначеною карткою та перевела кредитні кошти на свою особисту картку. Ці обставини підтверджуються вироком Апостолівського районного суду. Відповідач неодноразово зверталася до позивача про припинення нарахування відсотків та штрафних санкцій за зазначеним картковим рахунком, а також утримання від нарахування пені та процентів за користування несанкціоновано перерахованими коштами, крім того, відповідач повно і всебічно викладала обставини її ситуації, у листах зазначала вимоги щодо повернення списаних з поточного рахунку грошових коштів, призначення та проведення службового розслідування за фактом несанкціонованого списання з її рахунку коштів, проте банк надав відповідь, що у перерахуванні коштів винна саме відповідач, не дивлячись на винесення вироку від 16.01.2019 року. Відповідач із зазначеною позицією не погоджується, оскільки позивач, крім функцій розрахунково-касового обслуговування, також виконував функцію зберігання грошових коштів, які перебували на поточному рахунку, і ніс відповідальність за безпеку власної платіжної системи, а отже і грошових коштів, які належать клієнту. Але зловмисник, користуючись недосконалістю банківської програми дистанційного обслуговування, а, можливо, й халатністю самих банківських працівників, без відома відповідача отримав належні їй кошти із банківського рахунку № НОМЕР_10. Відповідачу щоденно нараховується пеня та штрафні санкції, проценти та інші нарахування, постійно надходять погрози на її адресу через засоби телефонного зв`язку, через масове розповсюдження ганебних та образливих листів. Відповідно до судової практики позивач має право на стягнення грошових коштів та штрафних санкцій саме з особи, яка вчинила вищезазначене та встановлене судом кримінальне правопорушення, - ОСОБА_2 , вина якого повністю доведена вироком суду. Також у відзиві на позов зазначено, що матеріали справи не містять підтвердження, що Витяг з тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, на які посилається позивач, розуміла відповідач, була з ними ознайомлена, погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також не містять підтвердження, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів містили умови щодо сплати процентів за користування кредитним коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів). Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Відповідач вважає, що в даному випадку до виниклих правовідносин не можливо застосувати правила ч.1 ст.634 ЦК України, оскільки позивачем не надано докази щодо запропонованих умов та правил надання банківських послуг, а позовні вимоги ґрунтуються на припущеннях. Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог позивача з уваги на факти, викладені у відзиві, а саме: відсутність кредитного договору, неотримання грошових коштів, невідповідність доказів позивача, відсутність зазначення фактичних обставин справи у позовній заяві, а саме: на яких умовах нараховуються штрафні санкції, відповідно до якої картки нараховується заборгованість.

05.12.2019 року позивачем надано відповідь на відзив (а.с.130-136), в якій позивач вказує, що відповідач звернулася до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву б/н від 13.09.2011 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 18000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, при цьому відповідачем було підписано заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, в якій зазначено, що відповідач ознайомлена та згодна з Умовами та правилами надання банківських послуг, в ому числі - з Умовами та правилами обслуговування по платіжним карткам, розташованим на сайті банку, Тарифами банку, які разом із заявою складають Договір банківського обслуговування. Крім цього, в заяві зазначено, що відповідачу було надано для ознайомлення Умови та правила в письмовому вигляді, ознайомлення з чим засвідчується власним підписом в заявці про приєднання. Вказані документи складають Договір про надання банківських послуг. Також позивач вказує, що до суду надана копія анкети-заяви на двох аркушах від 13.09.2011 року, з якої чітко вбачається, що в ній зазначена вся необхідна для оформлення кредитної картки інформація, а також до позову долучено «Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», з якої вбачається, що відповідачу встановлено поточну процентну ставку у розмірі 2,5% (30% на рік), вказано розміри комісій та штрафів тощо, що свідчить про те, що сторонами при укладенні договору були обговорені всі істотні умови. Стверджує, що банком надані всі докази на підтвердження заявлених позовних вимог. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту позивач зазначив, що в заяві-анкеті зазначено початкову суму кредиту, але умовами договору (п.2.1.1.2.3) встановлено, що банк має право в будь-який момент зменшити або анулювати кредитний ліміт, а п.2.1.1.2.4 УіП встановлено, що підписання цього договору є прямою та безумовною згодою клієнта щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком. Щодо посилання відповідача на заволодіння коштами третіми особами позивач зазначає, що відповідно до умов укладеного договору клієнт несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією, до моменту письмової заяви про блокування коштів на картрахунку, а відповідно до п.1.1.5.29 кредитного договору клієнт несе повну відповідальність за операції, проведені з карткою, та має право стягнути суму відшкодування з винних осіб, встановлених в кримінальному порядку. Також вказує, що відповідачем було подано цивільний позов та вироком Апостолівського районного суду від 16.01.2019 року стягнуто з винної особи на користь відповідача матеріальну шкоду в сумі 22870 грн. 69 коп. та 5000 грн. моральної шкоди, яка на даний час не погашена.

08.01.2020 року відповідачем надано пояснення на відзив (а.с.174-178), відповідно до якого відповідачем дійсно підписано 13.09.2011 року Анкету-заяву до банку про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку, але вважає, що між банком та відповідачем було укладено не кредитний договір, а договір про надання банківських послуг, істотними умовами якого були оформлення для відповідача пенсійної картки та платіжної картки кредитка «Універсальна» з можливістю отримати кошти в загальному розмір до 500 грн. з урахуванням того, що пенсія відповідача у 2011 році складала 800 грн., про що зазначено у анкеті. Волевиявлення відповідача на отримання коштів банку в розмірі 18000 грн. та більше (31173,89 грн., які заявлені банком до стягнення як тіло кредиту) не підтверджено жодним доказом, крім того, не підтверджено жодним доказом факт отримання відповідачем таких коштів. Строк дії договору банківських послуг сторонами визначено не було, як і строк виконання зобов`язань за ним. Зобов`язання щодо сплати відсотків за користування коштами, наданими банком як кредитні, також не було визначено. Щодо укладення кредитного договору шляхом приєднання відповідачем надано пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позов, з посиланням на правову позицію, викладену у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17. Також відповідачем зазначено, що надані банком до суду докази не відповідають вимогам щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності для висновку про наявність заборгованості перед банком, Умови та правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача, розрахунок заборгованості не є первинним документом та не свідчить про наявність заборгованості, а відображає лише позицію банку, розрахунок не містить інформації про особу, яка його склала, і, відповідно, не є належним і достовірним доказом. Крім того, банком заявлено вимогу про стягнення як тіло кредиту 31173,89 грн., що не згоджується з твердження банку про «кредитний ліміт» в розмірі 18000 грн. Позивач посилається на виписку з банківського рахунку відповідача на підтвердження заборгованості, але виписка позивачем до позову та відзиву не долучена.

За заявою позивача справу розглянуто без участі його представника.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, про дату та час судового розгляду повідомлена належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

На підставі ч.4 ст.223, ч.1 ст.280 ЦПК України суд вважає можливим розглядати справу за відсутності відповідача.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що 13.09.2011 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку «Пенсійна карта», платіжну карту «Універсальна» та персональний ідентифікаційний номер для авторизації. У заяві зазначено, що відповідач згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.

Також судом встановлено, що підписана відповідачем ОСОБА_1 анкета-заява не містить відомостей щодо строку дії договору банківських послуг, строку виконання зобов`язань за ним, зобов`язання відповідача щодо сплати відсотків за користування коштами, наданими банком як кредитні, умов збільшення кредитного ліміту, тобто істотні умови договору про надання банківських послуг у вказаній заяві-анкеті відсутні.

До вказаного договору про надання банківських послуг банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.

Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за вказаним договором станом на 10.05.2019 року становить 48605,49 грн., яка складається з наступного: 18492,02 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 12681,87 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 13791,60 грн. - нарахована пеня за прострочене зобов`язання, 849,26 грн. - нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., штрафи: 500.00 грн. - фіксована частина, 2290,74 грн. - процентна складова.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку - АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому ці умови повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема, пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (13.09.2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (31.05.2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину договору, укладеного між сторонами 13.09.2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17.

Твердження позивача про долучення до матеріалів справи «Довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», з якої вбачається, що відповідачу встановлено поточну процентну ставку у розмірі 2,5% (30% на рік), вказано розміри комісій та штрафів тощо, є безпідставним, оскільки позивачем ні до позовної заяви, ні до відповіді на відзив вказана довідка долучена не була, тому суд відхиляє вказані пояснення.

Враховуючи, що фактично отримані з карткового рахунку ОСОБА_1 та використані кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Вирішуючи питання щодо обов`язку відповідача ОСОБА_1 повернути отримані у позивача з карткового рахунку відповідача коштів, а саме - 18492,02 грн. заборгованості за тілом кредиту та 12681,87 грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту (всього - 31173,89 грн.), суд виходить з наступного.

Так, у заявах по суті відповідач зазначала, що коштами з карткового рахунку, де був встановлений кредитний ліміт, вона не користувалася, секретний пін-код та іншу інформацію стосовно зазначеної платіжної картки нікому не передавала, також вказувала, що 24.05.2018 року у неї було викрадено мобільний телефон сторонньою особою, а 30.05.2018 року стороння особа, скориставшись зазначеною карткою, перевела кредитні кошти на свою особисту картку. На підтвердження своїх пояснень відповідачем надано копію вироку Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 16.01.2019 року стосовно ОСОБА_2 .

З виписки по кредитному рахунку ОСОБА_1 за основною картою № НОМЕР_1 встановлено, що в період з 30 травня 2018 року по 04 червня 2018 року з кредитної картки № НОМЕР_1 переведено кошти на карту НОМЕР_2 та карту НОМЕР_3 через IVR-меню, отримувач ОСОБА_2 , на загальну суму 22625,69 грн., в тому числі - у вказаний період часу сплачено телеком послуги на суму 53 грн., оплачено продукти в магазині 0205 Зеленодольськ на суму 72,6 грн., аптека 59 Зеленодольськ - 181,4 грн., за наслідками яких залишок становить мінус 23968,97 грн.

Згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором б/н від 13.09.2011 року ОСОБА_1 надані наступні кредитні картки: №№ НОМЕР_4 , НОМЕР_1 , НОМЕР_5 , остання має термін дії до 03.2022 року.

Відповідно до вироку Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 16.01.2019 року за обвинуваченням ОСОБА_2 судом встановлено, що «30 травня 2018 року, приблизно о 12 годині 25 хвилин, ОСОБА_2 перебував у невстановленому місці, маючи при собі SIM - картку оператора мобільного зв`язку "Київстар", абонентський номер НОМЕР_6 , яка належала ОСОБА_1 та знаходилась у мобільному телефоні «Nokia 1100», яким ОСОБА_2 незаконно заволодів 24.05.2018.

ОСОБА_2 , вставивши вищевказану SIM - картку у належний йому мобільний телефон та зателефонувавши на номер 3700 служби підтримки клієнтів КБ "ПриватБанк", дізнався, що вищевказаний абонентський номер фінансово прив`язаний до рахунку КБ "ПриватБанк" ОСОБА_1 за номером кредитної картки № НОМЕР_1 , та на ньому доступні грошові кошти у межах кредитного ліміту розміром 24000 гривень на рахунку КБ "ПриватБанк" ОСОБА_1 за номером пенсійної картки № НОМЕР_7 , на якому доступні грошові кошти у розмірі 400 гривень, після чого у ОСОБА_2 виник єдиний злочинний умисел, направлений на викрадення вищевказаних грошових коштів. Після чого ОСОБА_2 за допомогою голосового меню ІVR (система попередньо записаних голосових повідомлень, що виконує функцію маршрутизації дзвінків всередині call- центру з використанням інформації, що вводиться клієнтом на клавіатурі телефону за допомогою тонального набору) у період часу з 12:30 години 30.05.2018 до 21:45 години 04.06.2018, діючи з єдиним умислом із корисливих мотивів, таємно перерахував грошові кошти у сумі 400 гривень з рахунку ОСОБА_1 за номером пенсійної картки № НОМЕР_7 та 21575 гривень з рахунку ОСОБА_1 за номером кредитної картки № НОМЕР_1 на власні рахунки за номерами карток КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_8 , № НОМЕР_9 , при цьому сплатив із рахунків ОСОБА_1 комісію за проведення банківських операцій на загальну суму 650,69 гривень».

Вказаним вироком встановлено, що ОСОБА_2 незаконно заволодів кредитним коштами на загальну суму 22625,69 грн. (400 грн.+21575 грн.+650,69 грн.).

Відповідно до ч.2 ст.82 ЦПК України вирок суду у кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

У пункті 14.16 статті 14 вказаного Закону передбачено, що користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов`язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів.

Згідно з пунктом 37.2 статті 37 Закону України Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Згідно зі статтею 401 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», еквайр та емітент повинні проводити моніторинг з метою ідентифікації помилкових та неналежних переказів, суб`єктів помилкових та неналежних переказів та вжиття заходів із запобігання або припинення зазначених переказів. Моніторинг має проводитися постійно за параметрами, встановленими правилами відповідної платіжної системи.

Відповідно до пункту 2 розділу 6 Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 (далі - Положення № 705), емітент зобов`язаний не розкривати іншим особам, крім користувача, ПІН або іншу інформацію, яка дає змогу виконувати платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу.

Емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу (пункт 7 розділу 6 Положення № 705).

Згідно пункту 8 розділу 6 Положення № 705 емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.

Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції (пункт 9 розділу 6 Положення № 705).

Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.

Таким чином, судом встановлено, що кошти з карткового рахунку відповідача ОСОБА_1 викрадені засудженим ОСОБА_2 , при цьому отримання коштів з рахунку відповідача ОСОБА_1 засудженим ОСОБА_2 на суму 22625,69 грн., який незаконно заволодів ними, здійснювалося у банку з прив`язкою до фінансового номера телефону відповідача, що був викрадений у ОСОБА_1 та яка ніякими діями не сприяла вчиненню вказаних банківських операцій.

Оскільки вищезазначена кредитна картка була видана на ім`я ОСОБА_1 , банк розцінив зняття коштів з рахунку за допомогою цієї картки самим держателем картки, тому розпочав нарахування відсотків на суму знятого кредитного ліміту, а також неустойку за порушення строків платежів.

В ході розгляду справи позивачем не доведено, що відповідач ОСОБА_1 , як користувач кредитної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяла у доступі до відомостей по кредитній картці, її особового рахунку, акаунту чи мобільного додатку «Приват-24», незаконному використанні ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати операції.

Таким чином, оскільки операції по кредитній картці ОСОБА_1 в період з 30 травня по 04 червня 2018 року на суму 22625,69 грн. були проведені ОСОБА_2 , про заняття коштів невідомою особою ОСОБА_1 повідомила позивача та органи поліції, в подальшому банк не призупинив розрахунки з використанням картки, суд приходить до висновку про відсутність вини відповідача у виникненні заборгованості за кредитним договором.

У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 182/3171/16 (провадження № 6-24548св18) зроблено висновок, відповідно до якого саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Таким чином, на підставі досліджених доказів з врахуванням наведених норм права суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості по тілу кредиту в сумі 22625,69 грн., оскільки заборгованість на вказану суму виникла не з вини відповідача.

Щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту в іншій частині, а саме - в сумі 8548,2 грн., суд виходить з наступного.

Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.1,5,6 ст.81 ЦПК України).

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Позивачем в порушення вимог ст.81 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів, що підтверджують отримання відповідачем ОСОБА_1 станом на 30.05.2018 року кредитних коштів в розмірі 8548,2 грн. Крім того, яка вбачається із Анкети-заяви відповідача від 13.09.2011 року, відповідач надала згоду на встановлення їй кредитного ліміту в розмірі 500 грн. Доказів, що підтверджують згоду відповідача на збільшення кредитного ліміту позивачем самостійно, позивачем не надано. Підстави відхилення доказів, ні які вказував позивач у заявах по суті на підтвердження позовних вимог, судом надано оцінку у вказаному рішенні.

На підставі викладеного суд, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, приходить до висновку, що в судовому засіданні не найшов підтвердження факт отримання відповідачем ОСОБА_1 коштів в сумі 8548,2 грн., відтак, у задоволенні позовних вимог в даній частині слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.526,527,530,610,612,615,625,1052,1054 ЦК України, ст.ст.12,13,81,89,141,253,256,258,259,263,265,267 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У задоволені позову акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга в Дніпровський апеляційний суд через Апостолівський районний суд Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя:Т. А. Чумак