Ухвала суду № 87896864, 17.02.2020, Василівський районний суд Запорізької області

311/4072/19

17.02.2020

Провадження №2/311/179/2020

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2020 року м. Василівка

Василівський районний суд Запорізької області у складі: головуючого – судді Нікандрової С.О., секретаря судового засідання Дудки Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Василівка в спрощеному провадженні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

У позовній заяві зазначено, що відповідно до укладеного договору б/н від 12 жовтня 2010 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 300,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач не виконувала зобов`язання по договору, внаслідок чого станом на 30.09.2019 року виникла заборгованістьв сумі 125726,74 грн., що складається з наступного: 290,00 грн. заборгованість за кредитом, 125436,74 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом з 12.10.2010 року по 28.06.2019 року, яку позивач просить стягнути з відповідача.

Ухвалою Василівського районного суду Запорізької області від 13 листопада 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

В судові засідання представник позивача не з`явився, до позовної заяви позивачем надано клопотання про розгляд справи за відсутністю позивача, у якому позивач просить задовольнити позовні вимоги та вирішити позов на підставі долучених до позову доказів, не заперечує проти ухвалення заочного рішення у справі.

Відповідач ОСОБА_1 і представник відповідача – адвокат Лисенко І.Ю. в судове засідання не з`явилися, надали заяви про розгляд справи без їх участі, заперечують проти позову, мотивуючи тим, що 12 жовтня 2010 року між позивачем та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 300 грн. шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації. У з`яві зазначено, що відповідач згодна з тим, що ця заяви разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею і банком договір про надання банківських послуг, а також те, що вона ознайомилася і погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Під час підписання анкети-заяви відповідач не була ознайомлена з Умовами та Правила надання банківських послуг в Приватбанку.

Згідно розрахунку заборгованості за договором станом на 30.09.2019 року відповідачу нараховані відсотки за користування кредитом за період з 13.10.2010 року з розрахунку 36% (3 % на місяць) на поточну заборгованість і 72% (6% на місяць) на

прострочену заборгованість, з 05.01.2013 року з розрахунку 30% (2,5% на місяць) на суму поточної і простроченої заборгованості, з 01.09.2014 року з розрахунку 34,80% (2,9% на місяць) на суму поточної і простроченої заборгованості, з 01.04.2015 року з розрахунку 43,2% (3,6% на місяць) на суму поточної і простроченої заборгованості, при тому, що з Довідки про умови кредитування, яка є складовою частиною договору про надання банківських послуг. Базова процентна ставка по кредиту складає 3% на місяць (36% на рік) на залишок заборгованості. Даних про встановлення іншої процентної ставки за користування кредитом матеріали справи не містять. Крім того, у підписаній відповідачем заяві відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафу) за порушення зобов`язання. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, у якій суд дійшов висновку, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання послуг а Приватбанку не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені. штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Крім того, до матеріалів позовної заяви долучена довідка про видачу кредитних карток на ім`я відповідачки. Так, відповідно до довідки остання кредитна картка № НОМЕР_1 0893 була видана 19 вересня 2012 року термін дії якої до березня 2016 року. З позовною заявою позивач звернувся до суду 01 листопада 2019 року вже після спливу трирічного строку позовної давності відповідно до ст. 257 ЦК України, що є підставою для відмови у задоволенні позову. За таких обставин, просила в задоволенні позивних вимог АТ КБ «Приватбанк» відмовити в повному обсязі. Також просить стягнути на витрати на надання юридичної допомоги у розмірі 10000 гривень.

У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши надані позивачем та відповідачем документи і матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.ч. 1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання, його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст.633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст.1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Судом встановлено, що 12 жовтня 2010 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, в якій вказала свої персональні дані, чим підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між нею та Банком Договір про надання банківських послуг, підтверджується підписом у заяві про видачу кредиту (а.с.7).

На підставі вказаної анкети-заяви ОСОБА_1 отримала на платіжну картку НОМЕР_2 із встановленим кредитним лімітом в сумі 300,00 грн., строком дії до травня 2014 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3% на місяць (36% на рік) на суму залишку заборгованості за кредитом, встановлених Тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна».

При оформленні кредитної картки позичальник ОСОБА_1 також була ознайомлена з фінансовими умовами надання кредитної картки «Кредитка Універсальна 30 днів пільгового періоду», про що свідчить довідка про умови кредитування (а.с.8).

У анкеті-заяві позичальника від 12 жовтня 2010 року процентна ставка за користування кредитом і неустойка за несвоєчасне виконання зобов`язання не зазначена. В довідці про умови кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка

Універсальна 30 днів пільгового періоду» містить наступні умови кредитування: базова ставка % на місяць 3%; пеня, яка нараховується за кожен день прострочки (базова процентна ставка за договором/30).

Пред`являючи вимоги про погашення кредиту, позивач просить крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування та інші умови.

Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку та Тарифи обслуговування кредитних карт не містять підпису відповідача. Суду не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що долучені до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил були складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мала на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву, та відповідно брала на себе зобов`язання відповідач зі сплати винагороди за користування кредитом.

Верховний Суд в ухвалі від 28 листопада 2018 року справі № 362/4079/16-ц вказав, що при розгляді справ на підтвердження тих чи інших умов кредитування, банки повинні надавати судам підписані позичальником Умови та Правила надання банком кредиту або докази, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, наприклад, підписану заяву позичальника, яка містить посилання на конкретну редакцію таких Умов, відповідно, із наданням суду цієї редакції Умов або докази на підтвердження того, яка саме редакція Умов була чинною на дату підписання заяви позичальником, тощо.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Таким чином, документи, долучені до позовної заяви, не є достатніми доказами, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про отримання відповідачем Пам`ятки Клієнта, ознайомлення її саме з цими Умовами та Правилами надання банківських послуг, та прийняття умов договору у відповідності до прийнятих клієнтом Тарифів, що в сукупності із Заявою, свідчило б про укладення у належній формі договору між сторонами про надання банківських послуг.

Отже, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи не містять даних про ознайомлення відповідача і її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 12 жовтня 2010 року шляхом підписання заяви-анкети.

Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду України у справі №342/180/176 від 03 липня 2019 року.

Судом також досліджений розрахунок заборгованості за договором б/н від 12.10.2010 року, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 станом на 30.09.2019 року, з якого вбачається, що відповідачу нараховані відсотки за користування кредитом за період з 13.10.2010 року з розрахунку 36% (3 % на місяць) на поточну заборгованість і 72% (6% на місяць) на прострочену заборгованість, з 05.01.2013 року з розрахунку 30% (2,5% на місяць) на суму поточної і простроченої заборгованості, з 01.09.2014 року з розрахунку 34,80% (2,9% на місяць) на суму поточної і простроченої заборгованості, з 01.04.2015 року з розрахунку 43,2% (3,6% на місяць) на суму поточної і простроченої заборгованості. Довідка про умови кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка Універсальна 55 днів пільгового періоду» містить умови кредитування з базовою ставкою % на місяць - 3 % (36% на рік).

Проте, суд позбавлений можливості з`ясувати, якими умовами договору передбачений інший розмір відсотків, зазначених у розрахунку заборгованості, та зміна кредитором в односторонньому порядку розміру відсоткової ставки та яким чином до позичальника була доведена інформація про такі зміни.

Щодо одностороннього збільшення позивачем розміру процентної ставки за користування кредитом суд виходить з наступного.

За змістом ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент укладення договору, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Позивач вважає, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань, виникла заборгованість за відсотками за користування кредитом з 12.10.2010 року по 28.06.2019 року в сумі 125 436,74 грн., в обґрунтування заборгованості надав розрахунок, в якому виходив з відсоткової ставки, яка збільшувалася в односторонньому порядку.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не може бути взятий судом до уваги, оскільки він не відповідає умовам укладеного кредитного договору.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості тлумачиться як основоположний принцип судочинства.

Відповідно положень ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати

докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб, осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також інших випадках, передбачених законом.

Звертаючись до суду з відповідним позовом кожна особа має вчиняти таку дію виважено та розсудливо, оцінюючи власні правові перспективи, виходячи з реалізації таких принципів цивільного судочинства як принципи диспозитивності та змагальності цивільного процесу, надавши суду усі необхідні та достатні докази на обґрунтування власної правової позиції та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Неподання позивачем належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення процентів за користування кредитом, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях.

Крім того, представник відповідача у своїй письмовій промові просить застосувати строк позовної давності для звернення позивача до суду, мотивуючи тим, що строк дії кредитної карти № НОМЕР_3 , яка була видана 19 вересня 2012 року, закінчується в березні 2016 року. З позовною заявою позивач звернувся до суду лише 01 листопада 2019 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність, зокрема, ч.2 ст.258 ЦК України передбачає, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

За змістом ч.3 ст.254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Отже, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.02.2018 року по справі №638/10895/14-ц.

Ч.1 ст.264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається

вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому, якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.

Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року по справі №161/20278/14-ц.

Згідно Довідки АТ КБ «ПриватБанк» відповідач ОСОБА_1 отримала кредитні картки № НОМЕР_2 зі строком дії до останнього дня травня 2014 року, №НОМЕР_3 зі строком дії до останнього дня березня 2016 року.

Як вбачається з Виписки по рахунку ОСОБА_1 10 вересня 2013 року позичальник останній раз особисто здійснила погашення заборгованості за кредитним договором 10 вересня 2013 року. Інші платежі, вчинені після 10 вересня 2013 року виконані не позичальником, а банком в автоматичному режимі без згоди відповідача, а тому не можуть вважатися вчиненням особою дій, що свідчать про визнання боргу.

Згідно з пунктом 2.1.1.2.11 Умов і правил надання банківських послуг, картка діє до останнього дня місяця, зазначеного на лицьовому боці картки, включно.

Відповідно до п.2.1.1.2.12 Умов і правил надання банківських послуг, по закінченні строку дії відповідна карта продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту картки з новим строком дії), по зверненню клієнта в банк, згідно з діючими тарифами. Перевипуск карти на новий строк здійснюється при дотриманні клієнтом умов обслуговування карти, передбачених договором.

Строк дії картки №НОМЕР_4 4371 НОМЕР_5 закінчився в березні 2016 року, пролонгація договору передбачає продовження строку дії договору після виконання сторонами його умов і переукладання договору на тих самих умовах, на яких він був укладений, останній платіж ОСОБА_1 здійснила 10 вересня 2013 року, після чого грошові зобов`язання за договором нею добровільно не виконувались.

Матеріали справи не містять даних про те, що після закінчення строку дії договору банк видав відповідачу ОСОБА_1 нову платіжну картку, а з виписки по картрахунку № НОМЕР_2 Вовк Н.Ю. за період з 01.01.1999 по 12.01.2020 року вбачається, що позичальник на момент закінчення строку дії договору своїх зобов`язань за договором від 12 жовтня 2010 року не виконувала, дія картки закінчилась в березні 2016 року.

Таким чином, моментом виникнення права на звернення до суду АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 слід вважати березень 2016 року, оскільки строк дії платіжної картки закінчився в березні 2016 року. До суду АТ КБ «ПриватБанк» звернувся лише 01 листопада 2019 року, тобто з пропуском загального трирічного строку позовної давності, передбаченого ст.257 ЦК України.

Отже, суд приходить до висновку, що позивач звернувся до суду з позовом після спливу позовної давності, що на підставі ч.4 ст.267 ЦК України є самостійною підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового

збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на позивача.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 1 ч.3 ст.133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст.137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської

комісії з прав людини.

Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу відповідачем ОСОБА_1 надано наступні документи: договір про надання правничої допомоги від 03.12.2019 року, копію Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер на надання правової допомоги серії ЗП №125185, акт виконаних робіт відповідно до угоди про надання правничої допомоги від 10 січня 2020 року.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд дійшов висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази в обґрунтування понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з позивача, адже крім того, що розмір таких витрат має бути доведений і документально обґрунтований, він також повинен відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Враховуючи, що у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» відмовлено, враховуючи складність справи та обсяг виконаних робіт, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд приходить до висновку про необхідність стягнути з позивача на користь відповідача ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн.

Керуючись ст.ст. 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд.1Д, адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд.50, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_6 ) витрати на адвокатську професійну (правничу) допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання

апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Василівського районного суду

Запорізької області С.О.Нікандрова