Рішення № 87893951, 18.02.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2020 року м. Київ № 640/8292/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., при секретарі судового засідання Моренко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовомОСОБА_1 до треті особи: Голови Державної судової адміністрації України Холоднюка Зеновія Васильовича ОСОБА_2 , Вища кваліфікаційна комісія суддів України провизнання протиправним та скасування наказу

за участі представників сторін:

від позивача - Архіпов О.Ю.

від відповідача - Степаненко А.О.

від третіх осіб - не прибули.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 із позовом до Голови Державної судової адміністрації України Холоднюка Зеновія Васильовича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 та Вища кваліфікаційна комісія суддів України, в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати наказ відповідача № 156/к від 06.05. 2019 про члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2019 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.08.2019 суд перейшов до розгляду справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.12.2019 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач всупереч приписам Закону України «Про судоустрій і статус суддів» 02.06.2016 №1402-VIII припинив повноваження позивача на посаді члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, скоротивши 6-річний строк його повноважень до 4 років. Окрім того, у відповідача відсутні повноваження щодо прийняття рішення про припинення повноважень члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, оскільки законодавством визначено його повноваження лише щодо призначення члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Звільнення позивача з вищевказаної посади можливе лише з настанням відповідної події, передбаченої частиною першою статті 97 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», тоді як така подія, на його думку, не настала.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість, стверджуючи, що відповідно до чинного нормативного регулювання відповідних правовідносин (щодо строку повноважень членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який був визначений Законом № 2453-VI, з урахуванням Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд") строк повноважень члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ОСОБА_1 , призначеного за квотою Голови Державної судової адміністрації України, становить чотири роки з 05.12.2014 до 05.12.2018. Згідно з доводами відповідача прийняття Головою Державної судової адміністрації України оскаржуваного наказу є лише констатацією факту припинення виконання позивачем повноважень на посаді члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Крім того, наказом №712/к від 05.12.2014 призначено ОСОБА_1 на посаду без зазначення строку його повноважень.

Відтак, оскаржуваний наказ є таким, що виданий відповідно до пункту 5 частини другої та частини восьмої статті 94 , частини двадцять третьої статті 95, пункту 1 частини першої статті 97 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 30.09.2016 №1402-VIII з урахуванням підпункту 5 пункту 5 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.12.2015 №192-VIII, а тому є правомірним.

Стосовно того, що в інших адміністративних справах щодо визначення строку повноважень членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державна судова адміністрація України дотримувалась правової позиції, яка є тотожною позиції позивача, відповідач зазначив про помилковість такої позиції представника Державної судової адміністрації України у цих справа у зв`язку з неправильною інтерпретацією ним відповідних положень законодавчих актів у ретроспективному аспекті.

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Вища кваліфікаційна комісія суддів України надала суду письмове пояснення, в якому підтримала позовну заяву ОСОБА_1 з підстав, аналогічним підставам, що містяться в його позовній заяві.

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні - ОСОБА_2 своїх пояснень стосовно предмету спору не надав, поштова кореспонденція з позовними матеріалами та ухвалою суду про відкриття провадження у цій адміністративній справі, направлені на його адресу, повернулася до суду неврученою з довідкою підприємства поштового зв`язку про причину повернення - «За закінченням терміну зберігання».

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити, представник відповідача наполягав на відмові у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Голови Державної судової адміністрації від 05.12.2014 №712/к ОСОБА_1 призначено членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з 05.12.2014.

12.03.2018 Головою Державної судової адміністрації України було видано наказ № 252 «Про проведення публічного конкурсу з добору кандидатів для призначення членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України», яким затверджено Порядок проведення конкурсу з добору кандидатів для призначення членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, утворено Комісію з добору кандидатів для призначення членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та затверджено її склад.

Зазначеним наказом Комісію з добору кандидатів для призначення членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України зобов`язано внести Голові Державної судової адміністрації України відповідну рекомендацію до 15.04.2019.

На засіданні Комісії з добору кандидатів для призначення членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яке відбулося 09.04.2019, розглянуто питання про допуск осіб до участі в публічному конкурсі з добору кандидатів для призначення членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

15.04.2019 Комісією за результатами публічного конкурсу з добору кандидатів для призначення членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визначено переможцем ОСОБА_2 і рекомендовано Голові Державної судової адміністрації України призначити його на посаду члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

06.05.2019 наказом Державної судової адміністрації України в особі її Голови ОСОБА_3 № 156/к «Про члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України» призначено ОСОБА_2 членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України строком на чотири роки з дня його призначення, а також припинено виконання повноважень члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Щотки С.О.

Вважаючи вказаний наказ протиправним, а своє право порушеним, позивач звернувся із даним позовом до адміністративного суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

У відповідності до чинного на час видачі вказаного наказу Закону України «Про судоустрій статус суддів» № 2453-VI від 07.07. 2010, зокрема ч. 2 статті 92 Закону, строк повноважень члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України становив шість років з дня набуття повноважень.

Отже, строк повноважень ОСОБА_1 на час його призначення на посаду члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, складав шість років саме в силу Закону №2453-VI та мав завершуватися 05.12. 2020.

Водночас, 29.03.2015 набув чинності Закон України від 12.02.2015 № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», яким вносилися зміни, зокрема, й до Закону № 2453-VI від 07.07.2010 та який викладено в новій редакції.

Так, ч. 3 статті 102 Закону №2453-VI (в ред. з 29.03.2015) встановлено, що строк повноважень члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України становить чотири роки з дня обрання (призначення). Одна і та сама особа не може здійснювати повноваження два строки підряд.

Одночасно Законом № 192-VIII у розділі ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» пп. 5 п. 5 визначено, що члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, призначені Міністром юстиції України, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, Головою Державної судової адміністрації України до набрання чинності цим Законом, здійснюють свої повноваження протягом чотирьох років з дня їх призначення.

Отже, вказаним Законом визначено строк повноважень члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Щотки С.О., який був призначений Головою Державної судової адміністрації України до 29.03.2015- чотири роки та, відповідно, мав завершуватися 05.12.2018.

З 30.03.2016 набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016, яким визнано таким, що втратив чинність Закон № 2453-VI.

Відповідно до п. 8 статті 94 Закону № 1402-VІІІ, строк повноважень члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України становить чотири роки з дня обрання (призначення). Одна і та сама особа не може здійснювати повноваження два строки поспіль.

Одночасно п. 26 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402-VІІІ члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, обрані (призначені) на посади до набрання чинності цим Законом, продовжують виконувати свої повноваження до закінчення строку, на який їх обрано (призначено).

При цьому, Закон № 192-VIII, зокрема його «Прикінцеві та перехідні положення», якими визначається строк повноважень члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ОСОБА_1 (чотири роки), не був визнаний таким, що втратив чинність.

Суд зазначає, що підставою визначення припинення повноважень члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України за п. 1 ч. 1 статті 97 Закону № 1402-VІІІ є закінчення строку, на який його обрано (призначено), втім ані норми Закону № 2453-VI, в тому числі із змінами, внесеними Законом № 192-VIII, ані норми Закону № 1402-VIII, не містять прямої вказівки на такий строк призначення.

Виходячи з системного аналізу змісту статті 92 Закону №2453-VI (в редакції що діяла до 29.03.2015), статті 102 Закону № 2453-VI із змінами, внесеними Законом №192-VIII, статті 94 Закону № 1402-VIII та відповідних Прикінцевих та перехідних положень до них, можна дійти висновку, що закінчення строку, на який обрано (призначено) члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, збігається зі строком його повноважень.

Таким чином, викладене свідчить, що строк повноважень члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Щотки С.О., як і строк, на який його було призначено членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, був встановлений виключно на підставі вказаних вище Законів (їх Прикінцевих та перехідних положень), а не розпорядчого акту, яким його було призначено на відповідну посаду.

При цьому, з набуттям чинності Законом № 1402-VІІІ, у ОСОБА_1 строк повноважень члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України складав чотири роки, та мав завершуватися 05.12.2018.

За приписами статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно, суд приходить до висновку, що дія ч. 2 статті 92 Закону № 2453-VI (щодо 6 років повноважень), з набуттям чинності пунктом 9 Розділу І (щодо внесення змін шляхом викладення в новій редакції Закону № 2453-VI) та пп. 5 п. 5 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» (щодо 4 років повноважень) Закону № 192-VIII закінчилася 29 березня 2015 року.

Отже, з 29.03.2015 діє норма Закону, яка встановлює повноваження члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України - чотири роки, з 30.09.2016 - чотири роки до закінчення строку, на який його призначено та на даний час відсутнє законодавче визначення строку у шість років, на які посилаються відповідач та третя особа. При цьому, суд не може собою підміняти законодавця і визначати інший строк повноважень члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ніж той який вказано в Законі.

Таким чином, приймаючи до уваги викладене вище, суд приходить до переконання про необґрунтованість доводів позивача щодо не припинення повноважень ОСОБА_1 як члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на час прийняття оскаржуваного наказу відповідача.

У контексті вище наведеного, суд звертає увагу на відсутність правових підстав для застосування при вирішенні даної справи практики Верховного Суду по справі №9901/66/19, викладеної у постанові від 08.10.2019 , яка свідчить про шестирічний строк повноважень членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, в тому числі, ОСОБА_1 , оскільки таке судове рішення було прийняте Верховним Судом як судом апеляційної інстанції, а не як судом касаційної інстанції. В той же час, системне тлумачення вимог ч. 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та § 3 Розділу III Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що обов`язковими для врахування судів є висновки, викладені Великою палатою Верховного Суду у своїх постановах, прийнятих нею як судом саме касаційної інстанції.

Як вже зазначалось вище, повноваження члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України припиняються у разі закінчення строку, на який його обрано (призначено) (п. 1 ч. 1 статті 97 Закону № 1402-VІІІ).

Відповідно до ч. 2 статті 97 Закону № 1402-VІІІ, повноваження члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з підстав, визначених частиною першою цієї статті, припиняються з настанням відповідної події.

Водночас, відповідно до п. 5 ч. 2 статті 94 Закону № 1402-VІІІ, члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з числа осіб, які не є суддями, призначаються Головою Державної судової адміністрації України.

Згідно з ч. 23 статті 95 Закону № 1402-VІІІ, Голова Державної судової адміністрації України призначає члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з числа суддів у відставці або інших осіб, які не є суддями, за результатами проведення публічного конкурсу.

Відповідно до пп. 21 п. 9 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19, Голова Державної судової адміністрації України, у тому числі, призначає за результатами публічного конкурсу двох членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України із числа осіб, які не є суддями, та звільняє їх із цих посад з підстав та в порядку, визначеному Законом.

Враховуючи зазначене, вбачається, що повноваження щодо призначення члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України є виключними дискреційними повноваженнями Голови Державної судової адміністрації України, які можуть бути реалізовані за наявності підстав, визначених статтею 97 Закону № 1402-VІІІ.

Отже, оскільки в даному випадку були наявними обставини припинення повноважень позивача, як попередньо призначеного члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України за квотою Голови Державної судової адміністрації України, та враховуючи наведене вище, п. 2 оскаржуваного наказу є лише констатацією факту припинення виконання повноважень члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а тому не може бути визнане в якості перевищення відповідачем наданих йому законом повноважень, на чому наполягає позивач, що, відповідно, свідчить про безпідставність його доводів.

Більше того, з огляду на ініційовану раніше процедуру публічного конкурсу з добору кандидатів для призначення членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішення щодо проведення якої є чинними, вбачається, що оскаржуваний наказ, як завершальна стадія такої процедури, був прийнятий відповідачем у чіткій відповідності до вимог законодавства наведених вище, а його неприйняття було б свідченням порушення Головою Державної судової адміністрації України визначеного порядку здійснення публічного конкурсу з добору кандидатів для призначення членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Таким чином, наказ Державної судової адміністрації України від 06 травня 2019 року № 156/к «Про члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України» є правомірним, а тому відсутні підстави для його скасування у судовому порядку.

Відповідно до ч. 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо;з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, підстави для розподілу судових витрат згідно вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Голови Державної судової адміністрації України Холоднюка Зеновія Васильовича (01601, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), Вища кваліфікаційна комісія суддів України (03109, м. Київ, вулиця Генерала Шаповала, буд. 9; код ЄДРПОУ 37316378), про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст складено: 28.02.2020

Суддя А.С. Мазур