Рішення № 87893528, 28.02.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2020 року м. Київ № 826/16053/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будекосервіс»

до Київської міської ради

про визнання нечинним пункту 36 рішення №573/5385 від 30 грудня 2010 року «Про бюджет міста Києва на 2011 рік» в частині,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будекосервіс» звернулося до суду з позовом до Київської міської ради та просить суд визнати нечинним пункту 36 рішення №573/5385 від 30 грудня 2010 року «Про бюджет міста Києва на 2011 рік» в частині затвердження наступної частини Порядку визначення розмірів пайової участі (внесків) забудовників (інвесторів) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва: «У разі прострочення термінів сплати:

- забудовник (інвестор) несе відповідальність згідно з умовами договору, укладеним між містом (Управлінням) та забудовником (інвестором);

- розмір несплаченої частки пайового внеску забудовника (інвестора) коригується відповідно до умов договору на величину штрафів, пені тощо та індекс інфляції від дати його розрахунку».

В обґрунтування позову позивач зазначив, що між ним та відповідачем на підставі Порядку визначення розмірів пайової участі (внесків) забудовників (інвесторів) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, затвердженого пунктом 36 рішення Київської міської ради від 30 грудня 2010 року №573/5385 «Про бюджет міста Києва на 2011 рік», укладено договір №86 пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 07 квітня 2016 року.

Проте, зазначений нормативно-правовий акт, як регуляторний, на думку позивача, є незаконним, оскільки проект акту не було оприлюднено у встановленому порядку, а також прийнятий за відсутності аналізу регуляторного впливу.

Окрім іншого, позивач стверджує, що норми абзацу 3 пункту 4.10 Порядку не відповідають положенням статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки індекс інфляції перетворено у коефіцієнт, за використання якого встановлюється сума пайового внеску в залежності від дати її сплати стосовно дати розрахунку пайового внеску.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва Шулежка В.П. від 19 жовтня 2016 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/16053/16, закінчено підготовче провадження, призначено судовий розгляд, запропоновано відповідачу подати письмові заперечення проти позову та усі наявні докази.

Судове засідання 05 грудня 2016 року відкладено.

Представником відповідача 16 січня 2017 року подані письмові заперечення проти позову, у яких зазначається, що положення Закону України «Про засади державної регуляторної політики в сфері господарської діяльності», на який посилається позивач, не входить до системи бюджетного законодавства України та не поширює свою дію на порядок прийняття та затвердження місцевих бюджетів.

У зв`язку із закінченням повноважень судді Шулежка В.П. справу передано на повторний автоматизований розподіл за розпорядженням керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 квітня 2017 року №1982, за результатами якого для розгляду справи визначено суддю Клименчук Н.М.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2017 року справу №826/16053/16 прийнято до провадження, призначено судове засідання.

В судовому засіданні 18 вересня 2017 року розглянуто заяви представників сторін, представником відповідача заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, оголошено перерву.

В судовому засіданні 09 жовтня 2017 року представником відповідача надано додаткові письмові заперечення на позовну заяву, розглянуто клопотання представників сторін, оголошено перерву.

Представником позивача в судовому засіданні 12 жовтня 2017 року подані додаткові пояснення щодо позовних вимог, з урахуванням думки представників сторін суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Отже, суд продовжує розгляд справи №826/16053/16 за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.

Розглядаючи клопотання про залишення позову без розгляду, заявлене представником відповідача, суд зазначає наступне.

В обґрунтування поданого клопотання відповідач стверджує, що позивачем пропущено визначений процесуальним законодавством строк звернення до суду, оскільки рішення Київської міської ради №573/5385 «Про бюджет міста Києва на 2011 рік» прийнято 30 грудня 2010 року та опубліковано в газеті Хрещатик 13 січня 2011 року №4 (875), між тим позивач звернувся до суду лише 13 жовтня 2016 року.

Відповідно до вимог частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод чи інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України визначено правові наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду. Так, згідно частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.

Відповідно до частини третьої цієї ж статті якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного строку, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Аналогічні положення містив Кодекс адміністративного судочинства України, чинний до 15 грудня 2017 року.

Водночас, для оскарження нормативно-правових актів суб`єктів владних повноважень закон передбачає особливий порядок адміністративного провадження, який встановлений статтею 264 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до змісту частини першої цієї статті такий порядок поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим; законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що право оскаржити нормативно - правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Відповідно до частини третьої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом усього строку їх чинності.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Ураховуючи те, що згідно частини третьої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом усього строку їх чинності, суд не вбачає підстав для залишення адміністративного позову без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні у справі документи і матеріали, з урахуванням доводів позовної заяви, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, розділом XIII Податкового кодексу України, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Зазначеними актами встановлено порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників за порушення законодавства у сфері земельних правовідносин.

Правове регулювання господарських відносин між органами влади та суб`єктами господарювання у відповідній галузі шляхом встановлення певних правових норм визначаються Законами України «Про планування і забудову територій», «Про регулювання містобудівної діяльності» та іншими законами та нормативно-правовими актами.

Відповідно до повноважень, визначених Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» Київською міською радою прийнято рішення №573/5385 від 30 грудня 2010 року «Про бюджет міста Києва», пунктом 36 якого затверджено Порядок визначення розмірів пайової участі (внесків) забудовників (інвесторів) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва.

Відповідач стверджує, що зазначений нормативно-правовий акт не є таким, що здійснює правове регулювання господарських відносин між регуляторними органами або іншими органами влади та суб`єктами господарювання, оскільки не встановлює, не змінює, не скасовує норми права у відповідних галузях, а лише встановлює конкретні розмірі певних внесків до місцевого бюджету.

Оцінюючи зазначені твердження, суд виходить з того, що відповідно до положень статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до зазначеного Закону.

Відповідно до статті 1 Бюджетного кодексу України (тут та далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, а також питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства.

Стаття 4 Бюджетного кодексу України визначає, що склад законодавство складається зі) Конституції України; 2) цього Кодексу; 3) закону про Державний бюджет України; 4) інших законів, що регулюють бюджетні відносини, передбачених статтею 1 цього Кодексу; 5) нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, прийнятих на підставі і на виконання цього Кодексу та інших законів України, передбачених пунктами 3 та 4 цієї частини статті; 6) нормативно-правових актів органів виконавчої влади, прийнятих на підставі і на виконання цього Кодексу, інших законів України та нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України передбачених пунктами 3, 4 та 5 цієї частини статті; 7) рішень про місцевий бюджет; 8) рішень органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, прийнятих відповідно до цього Кодексу, нормативно-правових актів, передбачених пунктами 3, 4, 5, 6 і 7 цієї частини статті.

Якщо іншим нормативно-правовим актом бюджетні відносини визначаються інакше, ніж у цьому Кодексі, застосовуються відповідні норми цього Кодексу.

Стаття 28 Бюджетного кодексу України передбачає, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування забезпечують публікацію інформації про місцеві бюджети, в тому числі рішень про місцевий бюджет та квартальних звітів про їх виконання. Рішення про місцевий бюджет має бути оприлюднене не пізніше ніж через десять днів з дня його прийняття у газетах, визначених Верховною Радою Автономної Республіки Крим,- відповідними місцевими радами.

Інформація про виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів (крім бюджетів сіл і селищ) підлягає обов`язковій публікації не пізніше 1 березня року, що настає за роком звіту.

Порядок складання місцевих бюджетів визначено статтею 76 Бюджетного кодексу України, відповідно до якої Проект рішення про місцевий бюджет перед його розглядом на сесії Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради схвалюється Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевою державною адміністрацією чи виконавчим органом відповідної місцевої ради. Разом з ним подаються:

1) пояснювальна записка до проекту рішення;

2) прогноз місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди, підготовлений відповідно до статті 21 цього Кодексу;

3) проект показників зведеного бюджету району, міста з районним поділом, міста, що об`єднує бюджети села, селища, міста районного значення;

4) показники витрат місцевого бюджету, необхідних на наступні бюджетні періоди для завершення інвестиційних програм (проектів), що враховані в бюджеті, за умови якщо реалізація таких програм (проектів) триває більше одного бюджетного періоду;

5) перелік інвестиційних програм (проектів) на плановий бюджетний період та наступні за плановим два бюджетні періоди;

6) інформація про хід виконання відповідного бюджету у поточному бюджетному періоді;

7) пояснення головних розпорядників бюджетних коштів до проекту відповідного бюджету (подаються комісії з питань бюджету Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради);

8) інші матеріали, обсяг і форму яких визначає Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцева державна адміністрація або виконавчий орган відповідної місцевої ради.

Крім того, згідно зі статтею 77 Бюджетного кодексу України, Бюджет Автономної Республіки Крим, обласні і районні бюджети, міські (міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) бюджети, інші бюджети місцевого самоврядування, для яких у державному бюджеті визначаються міжбюджетні трансферти, на наступний бюджетний період затверджуються рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради не пізніше ніж у двотижневий строк з дня офіційного опублікування закону про Державний бюджет України.

Як стверджує відповідач, проект рішення про затвердження міського бюджету на 2011 рік прийнято з дотриманням визначеного Порядку та положень статей 76-77 Бюджетного кодексу України, у тому числі з аналізом наявності/відсутності регуляторного впливу.

Іншого суду не доведено, достатніх та переконливих доказів зворотного упродовж розгляду справи не надано.

Окрім того, процес формування, наповнення та зміст проекту рішення про місцевий бюджет, встановлено статтями 75-76 Бюджетного кодексу України, відповідно до яких рішення може містити додаткові положення, які являють собою єдиний нормативно-правовий акт та впливають на процес виконання відповідного бюджету.

Місцеві податки та збори, орендна плата за земельні ділянки та пайова участь (внески) забудовників (інвесторів) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва надходять до міського бюджету м. Києва, і є частиною доходної бази бюджету.

Встановлення розмірів орендної плати за земельні ділянки та встановлення нормативів пайової участі (внесків) забудовників (інвесторів) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва та включення зазначених показників до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2011 рік» безпосередньо впливають на формування міського бюджету та розмір надходжень до нього, при цьому, на думку суду, не встановлюють, не змінюють, не скасовують норми права у відповідних галузях.

Виходячи зі змісту адміністративного позову, позивач вважає пункт 36 рішення №573/5385 від 30 грудня 2010 року «Про бюджет міста Києва на 2011 рік» в частині затвердження частини Порядку визначення розмірів пайової участі (внесків) забудовників (інвесторів) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва незаконним, оскільки проект не оприлюднено у встановленому порядку.

Водночас, згідно зі статтею 77 Бюджетного кодексу України, бюджет Автономної Республіки Крим, обласні і районні бюджети, міські (міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) бюджети, інші бюджети місцевого самоврядування, для яких у державному бюджеті визначаються міжбюджетні трансферти, на наступний бюджетний період затверджуються рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради не пізніше ніж у двотижневий строк з дня офіційного опублікування закону про Державний бюджет України.

Отже, відповідач, в силу вимог статті 77 Бюджетного кодексу України, зобов`язаний не пізніше ніж у двотижневий строк після офіційного опублікування відповідного закону про Державний бюджет України прийняти міський бюджет, при цьому обов`язок опублікувати проект рішення про затвердження міського бюджету до його прийняття кодексом або іншими нормативно-правовими актами не встановлено.

Також судом встановлено, що рішення Київської міської ради від 30 грудня 2010 року №573/5385 «Про бюджет міста Києва на 2011 рік» опубліковано в газеті Хрещатик від 13 січня 2011 року №4 (875).

З огляду на викладене вище, суд вважає, що оскаржуваний позивачем пункт рішення №573/5385 від 30 грудня 2010 року відповідає законодавству, прийнятий у встановленому порядку, визначеному чинним законодавством.

Обставини, на які посилається позивач в адміністративному позові, зокрема, щодо відсутності аналізу регуляторного впливу та попереднього опублікування проекту оскаржуваного рішення у засобах масової інформації, не знайшли підтвердження під час розгляду справи, у зв`язку з чим підстав для його визнання рішення в оскаржуваній частині незаконним та нечинним з наведених позивачем обґрунтувань, суд не вбачає.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду справи суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) рішення:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши позовні вимоги на предмет дотримання відповідачем положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при винесенні оскаржуваного рішення Київської міської ради від 30 грудня 2010 року №573/5385 «Про бюджет міста Києва на 2011 рік» в частині пункту 36, суд приходить до висновку, що відповідач діяв у межах наданих повноважень та на підставі положень чинного законодавства.

Також суд вбачає за доцільне зазначити, що згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

При цьому, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частини четверта статті 55 Конституції України).

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Вирішуючи питання необхідності розподілу судових витрат, суд виходить з положень частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з якої судові витрати підлягають відшкодуванню лише при задоволенні позову. За тих обставин, що суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог, відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 247, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволені адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Будекосервіс» до Київської міської ради про визнання нечинним пункту 36 рішення №573/5385 від 30 грудня 2010 року «Про бюджет міста Києва на 2011 рік» в частині - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293,295-287 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Будекосервіс», адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 139, офіс 337, код 34480636.

Відповідач: Київська міська рада, адреса: 01044, м. Київ, вулиця Хрещатик, 36.

Суддя Н.М. Клименчук